14 квітня

Подушка безпеки

Коли в мене з’явилися проблеми з міжхребцевими дисками, я став використовувати невелику поперекову подушку для підтримки кривої лінії нижньої частини спини.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (595)
від 10 квітня

Така подушка заповнює простір між низом спини та низом спинки стільця під час сидіння. Коли в мене з’явилися проблеми з шийним відділом хребта, лікар порадив використовувати спеціальну ортопедичну подушку для підтрим­­ки шиї на належному рівні зі спиною. Відтоді я не тільки вдома сплю на такій подушці, а й беру її з собою в усі подорожі. Моя спеціальна подушка наповнена латексною пінкою, що крім еластичності має антиалергічні й протигрибкові властивості, тому її широко застосовують у виробництві сучасних м’яких меблів, скажімо, зручних матраців. Але моя сучасна й дуже практична в ужитку латексна подушка не має в собі нічого, що надавало б їй статусу не тільки корисного об’єкта, а й магічного.


Я зрозумів це дуже виразно, коли дружина спонукала мене відвідати виставку вишиваних подушок у торонтському Інституті святого Володимира.

 

Читайте також: «Дим-димок од машин...»


«Подушка — постільна річ у вигляді зшитого з усіх боків мішка, наповненого пухом, пір’ям, поролоном, синтепоном чи будь-яким іншим м’яким матеріалом. Класична подушка є опорою для голови людини, рідше її підкладають під спину, відомі також спеціальні декоративні подушки та подушки для ніг, які зазвичай використовують під час молитви.


Невеликі подушки в Україні називають по-різному залежно від регіону. Так, у Західній Україні їх часто називають ясічками. На Сході — думочками, мабуть, щоб краще думалося, коли кладеш на них голову. Класична думочка є не тільки красивим виробом, а й важливим оберегом». 

Тепер, коли я побачив на виставці мозаїку з тисячі казкових кольорових вишиваних подушок, зрозумів, чого бракує моїй банальній ортопедичній латексній думочці,  з якою подорожую світом. Їй просто бракує магії


На виставці зібрано понад тисячу експонатів, створених кількома поколіннями канадської діаспори від кінця XIX століття до сьогодення. Можна довго розводитися про естетичні особливості зібраних предметів, аналізувати технічну вправність майстрів, дискутувати про регіональні стилі та відмінності між ними. Кожен, хто бодай раз бачив колекцію вишиваних подушок, добре уявляє собі їхню неповторну у своїй повторності красу.


Мене зацікавили людські історії, пов’язані з тими практичними, а водночас сповненими магії об’єктами нашої культури. Ось одна з них.


Пані Надія приїхала до Канади на початку 1920-х, мала тоді 15 років. Єдиним предметом, що пов’язував її з традиціями рідного краю, була невелика подушка, яку вона сама й вишила. У Канаді зустрілася з юнаком, теж емігрантом з України, згодом вийшла за нього заміж, але хлопець вирішив бути виключно канадцем і не хотів навіть найменших зв’язків із минулим, традиціями, бодай із чим-небудь українським. 


Вишивана подушка пані Надії довгі роки лежала захованою на споді шафи. Коли чоловік помер, пані Надія дістала зі сховку думочку й присвятила решту свого життя вишиванню традиційних українських подушок. Коли й для неї настала пора помирати, попросила своїх дітей поховати її разом із маленькою думочкою, оберегом, із яким колись давно подалася в еміграцію за моря й океани. Таких розповідей багато, мабуть, не менше, ніж вишиваних подушок. Навіть я маю свою.

 

Читайте також: Цвях у черевику


У модерній оселі моїх батька-матері не було вишиваних українських подушок, і я сам анітрохи не був пов’язаний із ними. Коли зустрів свою майбутню дружину, то серед предметів, які становили її «український посаг», було кілька гарно вишитих її тітками подушок.


Коли ми вирушали в еміграцію за моря й океани, у нашому багажі були й подушки, які Мірці подарували тітки. Вони довгі роки спокійно лежали собі серед білизни, але якось я побачив їх усі на нашому дивані. Дружина повідомила, що, власне, там їхнє місце і ми користуватимемося ними. До того ж це має стати ще й свідченням нашого зв’язку з колишнім рідним краєм, із нашими традиціями та родичами. 


З часом я звик до вишиваних подушок, навіть полюбив їх і щовечора, перед тим як гасити світло, викладаю рівненько на нашому елегантному італійському дивані, щоб уранці побачити, як вони всі стоять рядочком у своїй унікальній красі. Тепер, коли побачив на виставці мозаїку з тисячі казкових кольорових вишиваних подушок, зрозумів, чого бракує моїй банальній ортопедичній латексній думочці, з якою подорожую світом. Їй просто бракує магії. Тож я вирішив, що під час найближчої подорожі до України придбаю для неї гарну вишивану наволочку, в яку одягатиму її щоранку і яку зніматиму з неї щовечора. То буде моя подушка безпеки, мій оберіг, сповнений вишиваної магії.