11 квітня

Стиль — це людина

Коли в п’ятницю пополудні Роберт Мюллер (спеціальний прокурор із розслідування втручання Росії в президентські вибори 2016-го в США) після понад двох років праці свого колективу подав доповідь генеральному прокурору, американські ЗМІ вибухнули небаченою кількістю коментарів.
Матеріал друкованого видання
№ 14 (594)
від 4 квітня

До недільного пополудня ніхто, крім генерального прокурора Вільяма Барра, не знав, що міститься в доповіді Мюллера, але це не перешкоджало телевізійним «говірким головам» розглядати всілякі можливі варіанти того, що є в ній. Коли я стежив за тими розмовами (переважно по CNN), моя дружина зі спокоєм здорового глузду запитала мене: «Навіщо ти їх слухаєш, отже вони нічого не знають і ти нічого не дізнаєшся. Замість марнувати час краще йди на прогулянку, може, бодай дізнаєшся, чи весна підходить до наших берегів, бо в політиці весни поки що не видно».
Прокурор Барр майстерно використав голод ЗМІ й дав їм у неділю пополудні на розгляд чотиристорінковий стислий виклад змісту доповіді Мюллера, тож тоді, річ очевидна, «говіркі голови» дістали поживу, якої їм має вистачити на багато днів. Те, що ми знаємо з листа прокурора Барра до Палати представників, є офіційною інтерпретацією змісту доповіді Мюллера, і вона зводиться, по суті, до одного, але важливого речення: «Немає явних доказів про змову між виборчою кампанією Трампа та Росією або що Трамп перешкоджав правосуддю з метою приховати її».
Важливим видається ще одне речення з коментаря Барра: «Сам Мюллер писав, що, хоча в цій доповіді немає висновку про скоєння президентом злочину, вона не звільняє його від звинувачень».


Ну й почалося. Передусім сам POTUS (President of the United States), або, як дехто каже, «головний нарцисист», оголосив, що доповідь Мюллера повною мірою «звільняє його від звинувачень». Це не конче є фактом, але безперечно становить досконалу зброю, якою президент, поза сумнівом, скористається. Навіть тоді, коли Дональд Трамп спирався тільки на опублікований стислий виклад, слід визнати, що із сутички зі своїми противниками він вийшов якщо не переможцем, то в цілком добрій формі. Опозиція, здебільшого голосами представників Демократичної партії, старається за всяку ціну наголосити на відносному характері інформації, яку маємо дотепер.

Немає сумніву, що Росія з усієї сили старалася вплинути на президентські перегони в США. Добре, що вже ніхто не сумніватиметься в тому, і добре, що непевність щодо можливої співпраці Трампа або його команди з росіянами під час виборів розвіялася


Я вже чую голоси, мовляв, «…лист прокурора Барра — суто політичний, а не юридичний документ». Хтось інший у Twitter закликає: «Ми не повинні дозволити, щоб цей документ визначав коментарі. Головне — правда: ми ще не бачили доповіді. Нам треба ознайомитися з повним її текстом. ВІН і має становити предмет коментарів». Голоси, які закликають до публікації тексту доповіді Мюллера цілком, лунають з усіх можливих сторін опозиції до Трампа, ба більше, президент і сам заявив, що він це підтримує. Є тільки одне велике АЛЕ. Аж до 50% документа містить інформацію з обмеженим доступом або таємну, тож згідно з американським правом її не можна публікувати. Доводиться лише чекати, що Конгрес отримає редагований варіант доповіді й згодом її оприлюднять у черговому, додатково цензурованому варіанті. Можна, звичайно, підо­зрювати, що рано чи пізно стануться витоки інформації до ЗМІ. Певне, майбутні покоління дізнаються колись про найменші деталі тексту Мюллера, але, як казала моя бабця, то вже буде гірчиця після обіду. Поки що на тлі доповіді спецпрокурора починається черговий етап політичної боротьби.


Проте ми вже знаємо — за підтвердження тут править доповідь Мюллера й нас, українців, цей факт може дуже цікавити: немає сумніву, що Росія з усієї сили старалася вплинути на президентські перегони в США. Добре, що вже ніхто не сумніватиметься в тому, і добре, що непевність щодо можливої співпраці Трампа або його команди з росіянами під час виборів розвіялася. Ця непевність, яка тривала майже три роки, поза сумнівом, була на руку російській владі. Як написав у своєму Twitter Ґаррі Каспаров: «Путін та його наслідувачі дуже вправні в пошуку сірих зон між публічним і приватним, законним і незаконним, ЗМІ та пропагандою і використовують кожну прогалину. Юридичні системи й агентства новин у вільному світі регулюються суворими правилами й традиціями чесної гри». Проте виявляється, що «агентства новин у вільному світі» не завжди поводяться так, як ми сподіваємося від них, а «суворі правила й традиції чесної гри» якщо ще не зовсім пішли в непам’ять, то протягом останніх кількох років значно ослабли, зменшивши вірогідність провідних ЗМІ.

 

Читайте також: Проти Мін'юсту США подали позов через відмову публікувати доповідь Мюллера


Затята й безпардонна боротьба з Трампом — одне зі свідчень такої ситуації. Тепер настала пора заявляти про mea culpa всім тим, хто вже бачив імпічмент Трампа-злочинця, але від них, звичайно, годі сподіватися такого.


Як слушно зауважив на шпальтах газети The New York Times Девід Брукс, «головні поділи країни й далі ідеологічні, проте ми рідко боремося з ними чесно як із філософськими відмінностями. Ми просто звинувачуємо іншу сторону в корупції. Політика — вже не дебати, а спроба знищити життя, вдавшись до звинувачень».

 

Читайте також: Втручання РФ у вибори США. Іванку Трамп можуть викликати у Конгрес для дачі свідчень

 

Але ця констатація не змінює факту, що POTUS, цей американський «головний нарцисист», не раз демонстрував брак моральної та громадянської чесності, і це, безперечно, зло, але ще не кримінальний злочин. Можна не любити й не цінувати Трампа із сотні різних причин. Мене, наприклад, відвертають його кітчові вподобання й помпезний стиль, а, як кажуть, стиль — це людина.


Не чекаймо від політиків надто багато, на початок досить, щоб не були злочинцями.