1 квітня

Досить вестсплейнінґу!

У мене нове улюблене слово — «вестсплейнінґ». Хотів би сказати, що вигадав його сам, але ні, ця честь належить американській коментаторці Кейті Янґ.
Матеріал друкованого видання
№ 13 (593)
від 28 березня

Термін є алюзією на «менсплейнінґ», тобто поширену практику, коли чоловіки повчальним тоном кажуть жінкам те, що ті й так знають. У контексті європейської безпеки вестсплейнінґу багато на конференціях і дипломатичних зустрічах, а також у дебатах в соцмережах. Люди «старого Заходу», тобто країн, які ніколи не жили за комунізму, читають нотації людям «нового Заходу», тобто колишніх поневолених країн, про історію, географію тощо. Повчання в дусі вестсплейнінґу звучали приблизно так: «Чому ви, східняки, такі параноїки чи націоналісти або мілітаристи?» та «Ви що, не розумієте, нам потрібен діалог із Росією?». Один із таборів із таким мисленням — старомодні політики-консерватори, які потай захоплюються жорстким підходом Владіміра Путіна. Другий табір — ліві. На їхню думку, справжній ворог — Сполучені Штати. Вони не довіряють НАТО й не хочуть збільшувати витрат на оборону. Третій — просто корисливі люди.
Нова категорія вестсплейнерів визнає проблеми з Росією, але вдає, ніби вони нові. Усе змінилося після атаки на Україну 2014-го, як стверджують вони. Це свідчить про їхню амнезію та зарозумілість. У попередні роки тривожних дзвіночків було вдосталь. І це неправда, що все змінилося.

Кремль справді вдається до результативних атак, особливо на «старому Заході», сіючи поляризацію, щоби підірвати довіру до інституцій та відволікти чиновників, відповідальних за прийняття рішень. Однак у цих операціях експлуатуються наші слабкості й розколи, які ми самі ж допустили


Насправді в країнах Балтії й деінде били на сполох щодо траєкторії росіян ще в 1990-х. Балтійців ігнорували, зверхньо махали на них рукою й радили: помовкуйте, якщо хочете вступити в НАТО і ЄС.


Тепер, коли вестсплейнери прокинулися й усвідомили, що Росія веде операції впливу (зазвичай Кремль намагається применшити ці операції, хибно називаючи їх «фейковими новинами»), загрозу вже навпаки, переоцінюють. Росія — тоталітарна наддержава з глобальним розмахом. Вона відповідальна за все, що йде не так. Путін обдарований надприродними здібностями. Країни Балтії та інші «прифронтові держави» близькі до катастрофічної поразки.
Та правда інша. Росія таки веде жахливу війну в Україні й заслуговує на жорсткішу протидію. Але деінде у світі путінський режим радше дошкуляє, ніж становить загрозу.

 

Читайте також: Врятувати НАТО


Зокрема, так звані прифронтові держави нині більше в безпеці, ніж будь-коли в історії. За обсягом економіка Росії — така сама, як італійська. Росіяни витрачають на оборону стільки само, скільки й країни Скандинавії, Балтії й Польща разом. Та в той час, як цим країнам треба дбати тільки про оборону, Росія витрачається на військову космічну програму, ядерні озброєння та океанський флот. А США виділяє на європейську оборону мільярди доларів. Вестсплейнерів це не влаштовує. Їм потрібен один гарний наратив, у якому можна звинувачувати Росію за все: від поразки Гілларі Клінтон на виборах — до Brexit і наростання популізму. Зазвичай це звільняє їх від відповідальності за їхні помилки в економічній, соціальній та безпековій політиці останніх десятиліть.

 

Читайте також: Неамериканська «парасолька»


Кремль справді вдається до результативних атак, особливо на «старому Заході», сіючи поляризацію, щоби підірвати довіру до інституцій та відволікти чиновників, відповідальних за прийняття рішень. Однак у цих операціях експлуатуються наші слабкості й розколи, які ми самі ж допустили. Наприклад, Росія залучає брудні гроші (зазвичай анонімно) як політичну зброю. Та вона може це робити тільки через нібито шановані фінансові центри — офшорні та оншорні. 
Російські операції впливу (їх часто називають «гібридними війнами») не є нездоланними. Різні країни — від Фінляндії до України — показали, як проявляти стійкість та покласти край безкарності. Інші мусять у них повчитися.
Гадаю, час переходити до істсплейнінґу. 

 

------------

За повідомленнями мас-медіа Венесуели, 24 березня на територію країни прибули військові літаки Російської Федерації, які доставили близько сотні військовослужбовців ЗС РФ та 35 т вантажу. Це підтверджується також даними інтернет-порталу Flightradar, який інформує, що 22 березня з російського військового аеродрому «Чкаловский» із зупинкою на базі в Латакії (Сирія) вилетіли російські літаки Ан-124 та Іл-62, які згодом здійснили посадку в Каракасі. Як зазначили представники влади Венесуели, ці військові прибули в країну для виконання контрактів у рамках триваючої співпраці. Зокрема, вони начебто мають узяти участь у переговорах з військової підготовки і стратегії венесуельської армії, а також обговорити питання техобслуговування. Водночас віце-президент Соціалістичної партії Венесуели Діосдадо Кабелло заявив, що літаки «були авторизовані єдиною владою в країні і це влада Ніколаса Мадуро».
Своєю чергою, радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон заявив, що Сполучені Штати реагуватимуть на посилення військової присутності РФ у Венесуелі, яку Кремль намагається використати для підтримки корумпованого режиму Мадуро. А державний секретар США Майк Помпео попередив міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова, що США «не стоятимуть осторонь» ситуації з Венесуелою. Згодом речник Держдепартаменту США зазначив, що Штати «засуджують перекидання російських військових», що суперечить закликам як самої Росії, так і Мадуро стосовно невтручання у внутрішні справи країни. Також він назвав ситуацію «безрозсудною ескалацією».