24 березня

ВХІД/ВИХІД

Уявіть собі таку картину. Видно фасади трьох розміщених поряд крамничок, над дверима крамнички з лівого боку напис великими літерами проголошує, що «У мене найкраще», над дверима крамнички з правого боку зазначено, що «У мене найдешевше», а над входом до крамнички посередині власник помістив напис «ВХІД».
Матеріал друкованого видання
№ 12 (592)
від 21 березня

Мені пригадався цей кумедний малюнок, коли я сів перед екраном телевізора дивитися звіт BBC про чергову, здавалося б, уже остаточну, кульмінацію в битві за Brexit. У цьому контексті замість напису «ВХІД» годилося би помістити напис «ВИХІД» («EXIT»). Але з’ясувалося, що серед британського політичного істеблішменту не знайшлося нікого настільки розумного й вигадливого, як власник тієї крамнички з гумористичного малюнка.


Після трьох днів напруженого стеження, як працює британська парламентська система за два тижні до усталеної дати Brexit, я дійшов висновку, що та система найзвичайнісінько у світі не працює. Або, якщо сказати інакше, система працює, але сама для себе, форма врешті здобула перемогу над змістом. Британські парламентарі такі задоволені собою, що до останньої хвилини перед закінченням терміну ухвалення постанови вшановуватимуть неповторність своєї парламентської системи. Є люди, які вважають, що ми свідки тріумфу парламентської демократії в найчистішій формі, а є й такі, хто має трохи іншу думку. Хтось із європейських політиків, стежачи за тим, що відбувається в Палаті громад, із недовірою й сарказмом констатував: «Анг­лія, мати парламентів, ми вже так довго споглядали їх». Хтось інший стверджував: «Ми гадаємо, що наші демократії слабкі, і то всюди в Європі. Та навіть коли зібрати докупи гурт італійців, поляків та угорців, замкнути їх на всю ніч і напоїти, вони однаково не становитимуть чогось такого катастрофічного, як те, що ми бачимо в Палаті громад».

 

Читайте також: «Дим-димок од машин...»


Передусім британський парламент уже вкотре відкинув угоду між прем’єр-міністром Терезою Мей і Європейською комісією. Ця угода далеко не ідеальна, але дає змогу покинути Європейський Союз із честю чи, радше, з якомога меншими побічними наслідками. З’ясувалося, що такий вихід не задовольняє нікого, а внутрішньопартійні конфлікти надають усій ситуації подоби комедії помилок.

 

Ми свідки, як на батьківщині європейського парламентаризму фантазії взяли гору над здоровим глуздом. Звичайно, це явище дуже людське, дуже близьке нам усім, але ціна, яку доводиться платити за такі речі, буває прикрою несподіванкою


Після прикрої поразки прем’єр-міністра Мей на вечірньому голосуванні 12 березня уряд наступного дня запропонував голосування з приводу питання, чи може Сполучене Королівство вийти 29 березня з Євросоюзу без угоди з ним. Така постанова, на думку багатьох, загрожувала б великими економічними пертурбаціями, натомість для інших була б тільки підтвердженням повернутої незалежності. Для несхитних прихильників Brexit будь-який вихід кращий за підпорядкування диктатові ЄС. Зрештою, парламент голосував за пропозицію, чи може Британія покинути Євросоюз без підписаної угоди. Результат не став великою несподіванкою. Більшістю голосів визнано, що не може, а з урахуванням поправки опозиції результат голосування мав таку форму: «Сполучене Королівство «в жодному разі» не може вийти з Європейського Союзу без угоди». Ця чергова поразка консерваторів ударила по єдності партії та ще більше ослабила позиції вже й так охлялого прем’єр-міністра. У тій ситуації лишилося тільки проголосувати чергову пропозицію уряду відкласти дату Brexit, чого, зрештою, і вдалося досягти. Однак для схвалення такого результату необхідна згода керівників усіх 27 держав ЄС. Не відомо, чи відстрочка Brexit буде короткочасна (запропоновано дату 30 червня), а чи ЄС вимагатиме назвати зрозумілу причину, навіщо потрібна така відстрочка. І що Сполучене Королівство планує робити в такій ситуації?

 

Читайте також: Цвях у черевику


Парламент розпачливо намагається купити собі ще трохи часу на здійснення політики по-старому. Енн Апельбаум у своїй статті в газеті Washington Post процитувала сера Айвена Роджерса, колишнього британського високопосадовця в Брюсселі, який іще в грудні минулого року сказав: «Дискусії в цій країні — з боку всіх сторін — і далі страждають від різноманітних ілюзій, фантазій і самообманів. Британські політики вже не можуть бути безкарними, і далі пишаючись і дратуючись, або ж галасуючи й лютуючи. Пора вже прокинутися й постати перед фактами». Що ж, у цьому шаленстві, може, і є нота оптимізму. Адже ми свідки, як на батьківщині європейського парламентаризму фантазії взяли гору над здоровим глуздом. Звичайно, це явище дуже людське, дуже близьке нам усім, але ціна, яку доводиться платити за такі речі, буває прикрою несподіванкою.


Однак насправді я хотів писати не про це. Отже, у Сполученому Королівстві вже багато років живе моя донька і, напевне, лишиться на батьківщині парламентаризму й досконалих університетів. Ми з дружиною помалу доходимо віку, коли варто подумати, де проживемо наші роки на пенсії. Хотілося би ближче до родини, до доньки, у країну, яка гарантує спокій, стабільність і передбачуваність. Я так завжди думав про Велику Британію. Але події двох останніх років, а надто останніх місяців і тижнів, надають моїм мріям щораз меншої реалістичності. Чимало британців голосували за Brexit, бо втратили довіру до європейських інституцій, але, як виявилося, потрапили з дощу та під ринву. Кожен день приносить щораз більше розчарувань і щораз менше віри в силу й дієздатність британських інституцій та політичних еліт, які керують ними.
Я сам уже заплутався в тому всьому й не знаю, чи над британською крамничкою й далі висить напис «ВИХІД», а чи, може, все-таки знову «ВХІД»… Бо те, що вона не найдешевша й не найкраща, ми вже знаємо.