28 лютого

А у нас усе інакше

Любите ви чи ненавидите Євробачення, але важко не визнати, що саме завдяки йому чи не вперше за останні кілька місяців ми відволіклися від того, що країна проходить через президентську кампанію з усіма її випробуваннями. І тут у мене для вас дві новини: хороша — ви змогли відволіктися, погана — Євробачення здатне конкурувати з президентською кампанією тільки тому, що, по суті, ці два явища стають дедалі більш схожими, хоч і не повинні.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (589)
від 28 лютого

Якщо простіше, то якось так непомітно вийшло, що замість серйозних політичних перегонів, які багато в чому визначають майбутнє країни на наступні п’ять років, ми маємо концентроване циганське весілля, змішане з чистопородним «95-м кварталом», шоу-програмою з діставання 2,5 млн грн застави з найнеочікуваніших місць та, що зовсім несподівано, шоу «Холостяк» (кандидат Ігор Шевченко пообіцяв знайти дружину під вибори). Євробачення в цьому сенсі навіть якось стриманіше, незважаючи на те що там уже були бородаті жінки, а на українських президентських перегонах поки що ні. А в решті ми не те що не відстаємо, а маємо мало не ідентичні показники. Я порахувала, цього року в Євробаченні беруть участь 46 конкурсантів, тож наші 44 кандидати більш ніж вписуються в задану модель. 


В іншому теж лише збіги. По-перше, весь спектр наших «виконавців» максимально подібний до того набору, який нам зазвичай пропонує Євробачення. Тут є все — від понурого класичного абсолютно плаского співу, який давно не чіпляє, до відвертих соціальних експериментів у виконанні міських божевільних, які увірвалися на сцену, щоб просто вихопити свої 15 хвилин слави. Місце знайшлося і для козака-гетьмана, і для блогера-неоподатківця, і для двох Шевченків (але не Тараса та Андрія), і для відкритого сексиста, і для можливого корупціонера, загорнутого в ковдру, і для голови футбольної федерації, і для 74-річного виконавця (це взагалі законно брати на себе відповідальність і йти в президенти в такому похилому віці, що автоматично тягне за собою безліч ризиків?). Та що там казати, навіть домашній арешт не може стати на заваді участі в «конкурсі», як ми зрозуміли з цьогорічного відбору. 

Найцікавіше, що на виборах відіграє роль перформанс не лише самих кандидатів, тому маємо яскраве видовище з цирковими трюками соціологів, які жонглюють цифрами без задньої думки про те,  що остаточно знищують довіру до своєї професії


По-друге, репертуар теж не має жодних обмежень: тут співають про біткоїни та переламування хребтів, безплатний хліб та щоденне м’ясо, заборону дітям чиновників вчитися за кордоном та розстріл корупціонерів, а ще про те, щоб змінити текст гімну, провести політичну кастрацію та законодавчо прикріпити гривню до долара США. Деякі з кандидатів навіть запропонували своїй аудиторії самотужки написати головний програмний текст, а потім так захопилися, що вимагають заразом ще й перелік тих, кого треба призначати на такі незначні посади, як прем’єр-міністр, голова СБУ, генеральний прокурор, міністр оборони. Це йде вже зовсім урозріз із нормами, прописаними в Конституції, але з таким ентузіазмом можна потім попросити диванну сотню й Основний Закон якимось чином переписати. Єдине, що сумно, здається, ніби на Євробаченні виконавці відповідальніше ставляться до своїх пісень, аніж кандидати до своїх програм. 


По-третє, участь в обох «конкурсах» потребує значних грошових вкладень. Єдина відмінність у тому, що тільки кандидати мають звітувати про свої статки, і це новий привід для фейспалму. Виявляється, навіть мізерний річний дохід 40 тис. грн не стає на заваді тому, щоб принести до ЦВК у пакеті необхідні два з половиною мільйони. А ще виявляється, що коли у вас є, приміром, 4,5 млн баксів, 1,4 млн євро чи 10 млн різних гривень (це суми з різних декларацій), то це зовсім не привід тримати їх у банку, бо ж у будь-який момент вони можуть знадобитися вам тут і тепер, а про те, що краще б гроші працювали, ви просто не задумуєтеся.

 

Читайте також: Україна не буде брати участь в Євробаченні-2019


По-четверте, участь у «конкурсі» зовсім не означає, що кандидат робить ставку на перемогу, для багатьох це просто спосіб підвищити впізнаваність. До того ж і тут збіг: в обох «конкурсах» можна брати участь багаторазово.


І по-п’яте, мусимо визнати, що голосові здібності насправді тут ні до чого, перформанс визначальний. Найцікавіше, що на виборах відіграє роль перформанс не лише самих кандидатів, тому маємо яскраве видовище з цирковими трюками соціологів, які жонглюють цифрами без задньої думки про те, що остаточно знищують довіру до своєї професії, з медійною еквілібристикою на будь-який смак і в будь-якій формі та з Facebook-війнами.


Відмінності, до речі, теж є. Процес голосування складніший і трудомісткіший, очільник МВС не заявляє, що контролюватиме те, як відбувається процес голосування, а «конкурсанти» не об’єднуються, щоб групами грати за формулою «всі проти одного». А ще наразі все бачиться не як спроба перемогти на основі симпатії, а як змагання за те, щоб викликати найбільшу огиду. І, головне, їм це вдається.


Отак і живемо в абсолютному Задзеркаллі, максимально своєрідно відбиваючи занепокоєння Європи про те, що Євробачення дедалі менше стає пісенним змаганням і дедалі більше перетворюється на політичні перегони. А в нас усе інакше, просто, просто, просто навпаки.