31 грудня, 2018

Ринкова ідеологія: утопія чи розвиток

Після досвіду життя в умовах планової економіки багатьом здавалося, що реалії ринку нараз принесуть омріяний добробут. Однак не всім було легко зазнавати на собі вплив жорстких канонів нової соціальної формації. То чи випадає після цього називати ринкові стосунки панацеєю?

Намагаючись відреагувати на це запитання, французький політичний історик П’єр Розанвалон в «Утопічному капіталізмі» (1979) прослідковує розвій ідеї ринку. Дослідник наполягає, що ця ідея значною мірою була політичною, а не лише економічною. Спершу політична теорія брала до уваги людські пристрасті (страхи, бажання тощо), на підставі яких і формувалися суспільства захисту, як це видно, приміром, у задумі суспільної угоди Гобса. Згодом значну роль починає відігравати поняття «інтересу». Згідно з Локом, держава є гарантом власності індивідів, забезпечуючи тим їхню свободу. Коли Гельвецій іменує інтерес осередком пристрастей, вочевидь ідеться про необхідність регулювати його законом. Показово, що на думку Аристотеля, господарювання кваліфікувалося як чеснотлива справа, лиш якщо не малася на увазі орієнтована на вигоду комерція.

 

Врешті-решт, ринок почав нагадувати соціальну модель. Хоча, за Мандевілем, виробнича праця наближається до комерційної діяльності, стаючи показником збагачення чи зубожіння. Г’юм вважає, що урядувати можна використовуючи й інтерес, адже він не тільки жадоба, а й регуляція потреб. І вже Сміт визнає помірність чинником упорядкування суспільства. Його знаний вираз про «невидиму руку ринку» стає притчею во язицех, позаяк ця «рука» розподіляє все потрібне для життя. Таким чином, ринок є механізмом керування суспільства без чітко вираженого політичного центру.

 

Читайте також: Мораль і споживання

 

Ймовірно, було б перебільшенням ліпити зі Сміта віщуна капіталізму, бо ринок для нього є синонімом нації чи громадянського суспільства й дорівнює системі потреб. Схожим чином Монтень розуміє commerce des hommes саме як «зв’язки між людьми». Тобто, людські взаємини нагадують товарні відносини. Свобода ж розкривається мірою того як у людині прокидається господар, звісно, у вільній праці. Крім того, доконче продуктивна праця й той, хто її втілює, чогось та варті. Сміт стверджує, що слуга — геть неефективний трудівник, як і державний бюрократ, оскільки здебільшого не примножує капіталу. Старі цехово-ремісничі потужності теж стоять на заваді ринку. Так само і колонії мають не бездумно виснажуватися, а ставати додатковим ринковим обширом. Це означає, що ринкове суспільство не просто в певний спосіб організоване, а покликане розвиватися. Тимчасом як торгівельний обмін уможливлює розподіл праці, звільна виникає уявлення, що не якась потойбічна істота, а дієвий обиватель впорядковує співіснування. Виробляючи, обмінюючи, споживаючи, громада здатна збагачуватись. Отже, набувач благ стає громадянином ринкового суспільства.

 

Надалі політична географія набувала економічних ознак, а національні держави виростали під егідою ринкових процесів. Ось чому коли ми говоримо про державу і ринок, то мусимо пам’ятати, що ланкою опосередкування між ними є соціальне життя. Цікаво, що економіка стає не просто ще одним видом діяльності. Поєднуючись із політикою, вона перетворюється на науку. З другого боку, економіка є серйозним інструментом влади. Остання, зосереджуючись між обліком і політичною економією, виказує виконавчі та керівні принципи, які формувалися не в останню чергу завдяки торгівельній майстерності. Ось чому й досі промовистим показником державництва є придатність до політико-господарчої функції.

 

Читайте також: Парадокси суспільства споживання

 

Зрештою, Розанвалон помічає, що до ідеї ринку неабияк дотичні політичний та економічний лібералізм. Якщо перший увиразнює демократичну доктрину з певними обмеженнями, то другий збивається на економічну ідеологію, нагадуючи бодай утопію з усіма можливими тоталітарними загрозами. Неспроста Геґель указував на те, що поділ праці допроваджує водночас до суспільного достатку та відчуження; тому ринок підносить і занапащає суспільство, несучи нерівність і розбалансування, аж до неукиненої війни між народами.

 

Читайте також: Гібридний маскульт

 

Але чи не найбільшим критиком ринкової економіки залишається, звісно, Маркс. Він воліє вирішити питання, як змусити її бути механізмом задоволення потреб, а не пригноблення. Через це йому доводиться ототожнити економіку з капіталізмом. На його думку, лише поза сферою виробництва й товарним обміном можливе щастя людства. Маркс ніби перебуває в своєрідній пастці: одночасно він зачудований розростанням виробництва й жахається його результатами. Відтак, людина зіпсована економічним інтересом. Й усунити це ушкодження зовсім непросто.

 

В кожному разі, доводиться визнати: дикий капіталізм у ХІХ ст. таки переважив політичний лібералізм. Проте критики ідеї ринку не завжди розрізняють подібні деталі. Зрештою, не вільна торгівля, а орієнтація на непогамовне примноження капіталу та прагматичний підхід і надалі викликатимуть тільки розчарування в ідеї ринку й усталення економічної ідеології.