6 грудня

Пофарбовані, але іржаві

Якщо ми хочемо йти вперед, Карфаген, тобто совок, повинен бути зруйнований у будь-яких його виявах: жодні перехідні періоди, поточні ремонти, ковбасний популізм, перерізання стрічок та інші «компроміси» не врятують ці іржаві всередині компанії, будівлі, об’єднання, монопольні гіганти з недолугим менеджментом, «замороженим» на десятиріччя персоналом, незрозумілими правилами та мінімальною відповідальністю.

Це як у готелях радянського періоду, коли навіть під час модного шведського стола тхне шкільною їдальнею, а з-під авангардної картини, яка дірку закриває, на тебе дивиться тарган, мабуть, знайомий ще з Лєніним. Ну не виходить у нас вдалого переформатування старого на якісне, навіть якщо вбухати туди багато народних мільйонів. Тому що бажання зберегти минулі монопольні здобутки, просто перефарбувавши їх на сучасний лад, повсякчас призводить до дискредитації самих ідей.

 

Українська залізниця міняє керівників та слогани, вивчає попит на напрямки та маршрути, створює гарячу лінію для скарг і запроваджує послугу електронної купівлі квитків, які (о, диво!) нарешті показуєш провідникові з будь-якого ґаджета без його несамовитої істерики. Можна порадіти успіхам реформування? Але навіть нещодавній інцидент із перевантаженням через дивний комерційний хід офіційного сайта залізниці сигналізує: система не реформована, вона прикидається такою. Як ті вагони, які були просто пофарбовані, але так і лишилися із залізним туалетом, поламаним вікнами та вентиляцією, що не працює. Свідком подій став історик і письменник Назар Розлуцький, про що він написав на своїй сторінці у Facebook: «...У багатьох людей, зокрема й у мене, гроші з карток списало, а квитки так і не прийшли. Значна частина цих людей купували «сьогодні-на-сьогодні» або «сьогодні-на-завтра» і залишилися і без грошей, і без права на проїзд. І отут починається найцікавіше. Телефон техпідтримки мовчить або ж перманентно зайнятий. Телефон гарячої лінії — та сама історія. Люди ломляться на Центральний вокзал. Кілька десятків людей у розпачі бігає від диспетчера до чергового вокзалу. У половини з них поїзд на сьогодні або от-от. Начальника вокзалу немає і не буде, те саме із заступниками.

 

Читайте також: Справжня декомунізація

 

Черговий нічого не знає, і взагалі це не його компетенція ... Ви, холопи, взагалі чому сюди припхалися? Книгу скарг він не дасть, бо так хоче. Ні, він нічого зробити не може. Але найепічнішим моментом було те, що він заявив: «Сайт УЗ зламали якісь хакери і вкрали ваші гроші». Ні-ні, я не жартую. Воно там у своїй халабуді так і сказало: УЗ тут ні при чому, то все хакери. На зауваження, що це мізки йому хакери зламали, воно чомусь образилося і відповідати перестало. У цей самий момент частина проданих людям квитків знову з’явилася в продажу. Пасажири онлайн стежили, як розповзаються місця, придбані ними за свої ж кровні. Частина рушила купувати свої ж квитки по другому колу вже в касах. Частина (та, що сьогодні мала їхати) почала шукати якісь неймовірні варіанти добирання на кшталт бла-бла-кару о 5-й ранку. Кафка у цьому місці запалює люльку і відкидається на спинку стільця. Зрештою, ніхто з керівництва вокзалу до нас не вийшов і ніякої інформації не надав... А ще я чув про чудову історію, як поїзд на Костянтинівку поїхав напівпорожнім, у той час як десятки людей носилися по перону з бланками або щойно роздрукованими квитками. І провідники відмовлялися брати когось на борт, хоча було ще три хвилини до відправлення». До речі, найбільше постраждали військові, які цим потягом добиралися до місця розташування: навряд чи їм пробачать запізнення через непорозуміння із залізницею. Хтось реально вірить, що без запровадження чесних та прозорих умов для виходу на ринок залізничних перевезень приватних, зокрема іноземних, компаній цей потяг державного залізяччя Made in USSR кудись їхатиме? Чи в нас колії не такі, як, наприклад, у Німеччині, де якістю обслуговування за пасажирів змагаються державні та приватні компанії?

 

Читайте також: Порядок у голові. Чи здолали українці совок

 

Майже таке саме дихання совка відчула на собі, вирішивши для різноманітності вражень скористатися послугами не приватних служб, а Укрпошти для доставки новорічних подарунків, замовлених в інтернеті. Отримавши на телефон повідомлення з номером посилки та номером відділення, була здивована, що вона була доставлена на центральне, а не на те, що поруч зі мною. Можливо, той, хто надсилав мені товар, щось переплутав, подумала я, і стала в чергу. Але не все так просто в цьому державному королівстві. Виявилося, що та смс в Укрпошті нічого не вартує, бо мою посилку вже відправили на інше відділення за місцем моєї реєстрації, звісно, не попередивши мене. «Вам у поштову скриньку принесуть паперове повідомлення, тоді й приходьте! Звикли все й одразу!» — гаркнула робітниця з-за залізної решітки, що досі є візитною карткою цієї служби. Який жах, я, мабуть, точно вже звикла до іншого рівня обслуговування... Можу тільки додати, що в іншому відділенні єдине віконце, яке видавало ці посилки, було зачинене на годинну перерву, хоча на дверях написано, що працює без закриття на перерву. А, ну просто зайти, годинку посидіти там можна, звичайно. На подертих старих пуфах, які так контрастують із яскравими рекламними плакатами про зручні та сучасні послуги оновленої Укрпошти. А ще подивитися на всілякий мотлох, який задля покращення економічного становища продають тепер у відділеннях пошти. Їм правда ніхто не сказав, що покращення економічного становища відбувається не через продаж печива чи туалетного паперу, коли поруч супермаркет, а через якісні послуги?