4 листопада

ЙСБ

Останнім часом я слухаю на день добрий платівки (безперечно, вінілові) з «Бранденбурзькими концертами» Йоганна Себастьяна Баха в незрівнянному виконанні Берлінського філармонічного оркестру під керуванням Герберта фон Караяна (запис фірми Deutsche Grammophon, 1980). Власне, слухаю 4-й і 5-й концерти, але здебільшого 4-й. Зокрема, allegro створює в мене добрий настрій.
Матеріал друкованого видання
№ 44 (572)
від 1 листопада

У цьому концерті ще чути виразні впливи Вівальді, хоча Бах тоді вже змінив вівальдівську форму, зменшивши гострий контраст між tutti ritornelli (ритурнелями з грою на всіх інструментах) і сольними епізодами. Геній Баха, що черпав із венеційської традиції Вівальді, становить для мене ранкову духовну страву, як і добра кава Illy для піднебіння. Так, власне, і починаються мої осінні ранки в очікуванні того, що принесе день. Слухання новин лишаю трохи на потім, коли з’їм щоденну суміш житніх пластівців, насіння соняшнику, гарбуза, чіа, коноплі, смажених гречаних пластівців, кіноа, мелених насінин льону з натуральним йогуртом, молотим білим мигдалем і тертим яблуком. Нині ці стародавні суміші називають superfoods, неоціненними харчами з огляду на наявні в них корисні для організму речовини. Тож так, з одного боку, підживлюю свій організм здоровими складниками superfoods, а з другого ― машинальним переглядаю ранкові новини, починаючи від BBC і йдучи до Deutsche Welle та американського CNN. Інакше кажучи, підживлюю свій організм дозою стресу, який доставляють телевізійні мережі щоденними повідомленнями зі світу.


Моїм «улюбленим» отруйником, очевидячки, є CNN, що починає новини з чергового твіта президента Трампа й закінчує нищівною критикою того самого президента. Можна сказати, що Трамп і CNN становлять симбіоз, який витворює своєрідний надзвичайно отруйний superfood для нашого мозку.

 

Читайте також: Країна баби Василини


Що ж, залежність — це залежність. Якби не ранковий Бах із відлунням Вівальді, життя було б уже нікчемним, бо про інші немочі тіла та розуму я мовчатиму, адже в доброму товаристві треба знати якусь міру.


Нещодавно, наприклад, новиною дня була інформація про відправлення підозрілих посилок на адресу Гілларі Клінтон, колишнього президента Обами, ліберального мільярдера та філантропа Джорджа Сороса, нью-йоркського бюро CNN. З’ясовано, що їх було принаймні дев’ять, але не сказано, що це кінець. Вони містять пристрої, схожі на саморобні бомби, які, спираючись на наявну в інтернеті інформацію, може скласти, і то з легкодоступних компонентів, кожна людина з пересічним розумом.


Усі адресати перехоплених службами безпеки посилок — люди, пов’язані з Демократичною партією, її прихильники, спонсори або ж просто особи, які критично налаштовані щодо президентства у виконанні єдиного і неповторного Дональда Трампа. У цій ситуації аж ніяк не до сміху, а рівень роздмухування пристрастей американського електорату за два тижні до виборів до Палати представників і Сенату сягнув досі небаченого рівня. Можна запитати: хто тут винен? Отримаємо різні відповіді залежно від політичної орієнтації. Демократи або, загалом кажучи, люди з ліберальними поглядами, напевне, киватимуть на президента Трампа як на головне джерело розпалювання емоцій. А той відіб’є м’яч у бік провідних ЗМІ, або, як він називає їх, fake media. Пастка, у яку політики загнали суспільство, працює бездоганно. Поляризація громадської думки, яка, щоправда, завжди присутня в американській політиці, сягнула рівня, на якому вже треба боятися. Можливо, не простим громадянам, а політикам та активістам, які виявилися на прицілі шаленців, ладних висадити світ у повітря, аби тільки було по-їхньому. Востаннє таке напруження Америка переживала в 1960-х роках, за часів «культурних війн» і зміни моделі здійснення влади на ліберальну. Та модель на наших очах дійшла якоїсь межі, і «великий руйнівник» Трамп використовує це з точністю хірурга. Запитання: чи це на користь і кому саме?


Найшвидше, напевне, дадуть відповідь на запитання, хто стоїть за надісланими бомбами, які, на щастя, не вибухають. Стежачи за ЗМІ, і то за найбільшими та найвпливовішими, я не маю сумніву, що вони стають трансмісією в побудові світу, у якому ми начебто живемо.
Але ж насправді зовсім не так, світ із погляду ЗМІ є тільки одним із багатьох наближень на нашому шляху від пункту А до пункту Б.

 

Читайте також: Рондо а-ля Лозниця


Цього було б, мабуть, досить на сьогодні.


Ага, ЙСБ у назві — це, безперечно, Йоганн Себастьян Бах, так само як часто згадуваний у світових ЗМІ MБС — це Мухаммад ібн Салман, наступник саудівського трону. Ми живемо в часи, коли вчинки якого-небудь MБС і подібних до нього домінують у медійній січці із CNN на чолі, а витвори ЙСБ зарезервовані тільки для знавців у концертних залах або в домашніх колекціях звукозаписів, бодай таких, як моя. Завдяки їй я маю змогу щоранку послухати 4-й і 5-й із «Бранденбурзьких концертів» ЙСБ у виконанні Берлінського філармонічного оркестру під керуванням Герберта фон Караяна.


На жаль, невдовзі по тому вмикаю новини CNN, BBC чи DW, щоб дізнатися не про зменшення «гострого конт­расту між tutti ritornelli із сольними епізодами» в композиціях ЙСБ, а про вчинки такого собі MБС і про те, що про них каже POTUS (President Of The United States), відомий також як ДТ, для приятелів просто Дональд, а може, навіть Дон. Карусель абсурду крутиться набагато швидше за вінілову грамофонну платівку з музикою незрівнянного ЙСБ, відомого як Йоганн Себастьян Бах.