3 листопада

Бабуїнізм не пройде

Якщо уважно стежити за роботою нашої Верховної Ради, то в голові автоматично складається довжелезний перелік претензій до неї, такий наболілий, що довго думати не доводиться: «договорняки», надмірна театральність, мордобій, кнопкодавство, прогули, драконівські законопроекти, порушення процедур голосування… У кожного з нас накопичилося достатньо невдоволення, але вони невтомно підкидають нові й нові приводи!
Матеріал друкованого видання
№ 44 (572)
від 1 листопада


Народний депутат Володимир Мисик, коментуючи виступ своєї колеги в комітеті, особливо не стримувався і поставив її на місце словами про те, що насправді комітет «чисто чоловічий», а жінки можуть туди внести лише метушню. І взагалі «я відповідаю за те, щоб фемінізм тут не пройшов», — з очевидною пихою сказав депутат так, ніби його тільки-но археологи дістали з печери сексизму, де повноцінну особистість розкололи на два табори: чоловіків і жінок.
І тут виникає питання: якщо жінки лише своїм існуванням вносять у Верховну Раду метушню, то що ж тоді вносять такі чоловіки, які не стримують себе в демонстрації невігластва й вдаються до бабуїнізму, щоб зберегти печерні традиції. Захисну реакцію на рівноправ’я? Але її в нас і без того достатньо: Сергій Каплін не раз був помічений у спробах образити опонента, використовуючи порівняння з «бабою»; Олег Барна дозволяє собі жарти про корисність і приємність роботи з колегами-жінками чомусь у готельному номері (і не говорить про таку опцію з колегами-чоловіками), а у відповідь на акцію «Україна без сексизму» каже, що «дівки не тим займаються»; Ілля Кива відкрито зізнається, що не спрацювався з Деканоїдзе, бо вона жінка, а для такої роботи краще підходить чоловік, і взагалі «жіноча справа — дітей народжувати і їх ростити».
Додам, що депутаток у Верховній Раді лише 12%, це найбільший показник за всі скликання парламенту незалежної України й водночас чи не вдвічі менший за середньосвітовий (він становить 22%). В уряді ситуація не краща. І взагалі в Україні 54% населення — жінки, тож такий рівень представництва здається надмірно нерівнозначним. Багато хто зараз скептично закопилить губу, бо хіба це є такою вже великою проблемою на тлі інших у державі? Насправді є. Скажу більше: ретельний розгляд саме таких довготривалих тем і дає нам змогу еволюціонувати по-справжньому.
Чи не 100 років тому (так, тоді ми перебували в складі Союзу, та все ж таки) українських жінок зрівняли в правах із чоловіками, але справжніх змін не сталося, як бачимо, і дотепер. Номінальна передача прав, що не мала нічого спільного з практикою, замінила суспільству необхідні для такого типу процесів роки рефлексій, а отже, роки заперечення, гніву, торгу, депресії та зрештою заслуженого прийняття. Що маємо в результаті? На дворі 2018-й, а дехто так і не просунувся далі за стадію заперечення.

 

Законодавчо ми собі захисний шар ніби й нарощуємо, але соціально, як бачимо, рухаємося в рази повільніше. І варто триматися саме такого темпу, бо парадокс у тому, що хоч би якою ефектною нам здавалася позитивна дискримінація — законодавчо закріплена роль жінки в державі, але насправді діє­вішою є дискримінація негативна


Утім, хоч би яку непрезентабельну картину я вам тут намалювала, насправді у всіх наведених вище бабуїнських висловів є позитивний ефект! Вони дають нашому соціуму справжнє підґрунтя для зростання. Раніше на такі словесні випади суспільство просто не звертало уваги, а тепер це вже стає моветоном. Ще трохи — і ми дійдемо до стадії прийняття. То справжній шлях до рівності (рівності в суспільних ролях, свобода від тиску очікувань). Він довгий, марудний, неочевидний і відверто неприємний, але й кубики пресу з’являються на тілі не після першого ж випробування спортом.
Водночас є й інший шлях, на перший погляд, дієвіший, а на ділі радше декоративний. Місяць тому активістки громадських організацій влаштували акцію «Жінок у парламент — 50%», вимагаючи вносити відповідну гендерну квоту до нового виборчого законодавства. І ця яскраво профеміністична дія насправді не дуже відмінна від слів Мисика, бо такий швидкий стрибок від 12% до 50%, до того ж не в ході природного розвитку, а штучно закріплений законодавством, заведе нас у ту саму пастку, у яку ми вже потрапили 100 років тому. Ніякого часу для рефлексій — і соціальний ліфт може як підняти жінок на бажаний поверх, так і заклинити невідомо на якому етапі, залишаючи ілюзію, ніби він кудись-таки нас підняв.
Подивімося на ці два явища з огляду на їхній справжній внесок у нашу еволюцію. Законодавчі антидискримінаційні поправки — річ ситуативна, одномоментна й, очевидно, спрямована на забезпечення ширшого спектра прав для жінок, а от дискримінаційні висловлювання трапляються в нашому житті на кожному кроці, вони є демонстративним маніфестом зневажливого ставлення до жінки й нібито нічого хорошого не несуть. Але в результаті все одно виходить дивно: законодавство зрівнює права жінок та чоловіків у ЗСУ, і в Україні навіть з’являється перша жінка-генерал, але водночас характеристика «баба з яйцями» так нікуди й не поділася, як і панівний стереотип, що жінка не здатна бути успішною сама по собі, без атрибутів маскулінності. Законодавчо ми собі захисний шар ніби й нарощуємо, але соціально, як бачимо, рухаємося в рази повільніше. І варто триматися саме такого темпу, бо парадокс у тому, що хоч би якою ефектною нам здавалася позитивна дискримінація — законодавчо закріплена роль жінки в державі, але насправді діє­вішою є дискримінація негативна, поява таких собі мисиків. Вони нас збурюють і надихають на суперечки, у процесі яких ми переростаємо глибоко закарбовані комплекси та стереотипи й еволюціонуємо природно, а не через законодавчий стоп-кран. Тож, з одного боку, мисики — це велика неприємність, а з другого — справжня вакцина, яка зміцнює нас, допомагаючи організму надалі самотужки давати відбій таким хворобливим процесам і визначати те, що бабуїнізм не пройде


Теги