14 жовтня

Ті, кого не можна називати

У 2012 році російська компанія «Редокс» подала до суду на журналістку газети «Нижегородский рабочий» Іріну Славіну за «завдання шкоди діловій репутації».
Матеріал друкованого видання
№ 41 (569)
від 11 жовтня

Усе через її критичну статтю щодо продукції «Редокса». Під наукоподібним соусом компанія продає по €100–€200 металеві пластинки з голочками для активації чакр, масажні пружинки проти куріння тютюну, зайвої ваги, стресу, чого завгодно — вони також активують чакри, тільки не ті, що пластинки. А чи справді активувалися необхідні езотеричні точки, вимірюють гальванометром. Узагалі, за словами працівника «Редокса», із яким мені колись не пощастило поспілкуватися, гальванометром можна виміряти що завгодно — від настрою до сили кохання до своєї половинки. Мій настрій їхній «інноваційний прилад» оцінив у 7 мА, хоч би що це означало. До речі, коли я в школі встромляв електроди в картоплю, отримував щось схоже. Та коли зволожив руки й повторно взявся за електроди, прилад зашкалило. Ось так просте миття рук покращує настрій! Тому картоплю також мийте перед вживанням, якщо не хочете заразитися її негативними емоціями.


Позов на мільйон рублів (близько $30 тис. на той момент) задовольнили частково: із журналістки взяли приблизно $1 тис., а «ділову репутацію» «Редокса» було відновлено. Роком потому компанія знову пішла в бій — проти члена-кореспондента Російської академії Владіміра Кочаровского, що написав критичну статтю вже за мотивами історії з журналісткою. Суд і тут виступив на боці «Редокса».


«Та то російські суди, що з них узяти!» — скажете ви. А ось аналогічна історія з українського правосуддя: 9 жовтня закінчилась епопея з позовом декана Факультету інформаційних технологій КНУ Юрія Теслі до математика Ірини Єгорченко. Якщо коротко: пані Єгорченко, виступаючи у Верховній Раді, назвала Теслю псевдовченим за його «теорію несилової взаємодії». Розгромна щодо «несилової теорії» експертиза від поважних учених не допомогла. Докладніше суть справи я описав у статті «Ефект Стрейзанд для псевдонауковців» (див. Тиждень, № 44/2017).

Громадянський обов’язок науковців — не тільки сумлінно виконувати роботу з пізнання світу, а й ставити перепони розвитку в суспільстві пухлин псевдонауки та забобонів. І погано, якщо держава через суди стає цьому на заваді


«Уся матерія рухається зі швидкістю світла!». «Метео­рит, пролітаючи поряд із планетою, отримує інформацію, що його хтось кличе». «Матерія в процесі розвитку навчалася, у неї вироблялися рефлекси». «Якщо літак і автомобіль рухаються з однаковою швидкістю в одну сторону, то вони не існують одне для одного і, скоріше за все, є одним об’єктом». А з огляду на те, що ми тільки-но з’ясували, нібито все має однакову швидкість, то всі об’єкти у Всесвіті — єдиний об’єкт. Така-от теорія.


За логікою Печерського суду, людину, яка пропагує ці ідеї, прикриваючись іменем університету, науковим ступенем та нагородами, ба навіть викладає їх, не можна назвати псевдонауковцем. «Інформацію признати недостовірною» — постановив він. Якби наше право було прецедентним, я очікував би шквал позовів від гомеопатів, екстрасенсів, пропагандистів лікування вошами, жуками й бензином, авторів дисертацій про квантову культурологію та інших прибічників торсіонних полів. І називати їх тими, ким вони насправді є, — псевдовченими, шахраями, імітаторами науки, — стало б небезпечно. Вони мов антагоніст книжок про Гаррі Поттера, пригадування імені якого завдавало неприємностей.

 

Читайте також: Сила світла. За що дали Нобелівську премію з фізики-2018


Я не думаю, що суд керувався злим умислом. Найімовірніше, суддя просто не мала достатньої компетенції розібратися з доводами сторони захисту. Адже з формального погляду і пан Тесля, і пані Єгорченко — рівні за значенням науковці, бо мають відповідні ступені та працюють у державних наукових установах. І те, що один із них спростовує теорії іншого, навіть найабсурдніші, не є справою суду. А от завдання шкоди «діловій репутації» чи «гідності» вже зрозуміліше. Хоча водночас також далекий від науки Майкл Щур із доводами науковців розібрався, присвятивши справі своє сатиричне шоу.


Громадянський обов’язок науковців — не тільки сумлінно виконувати роботу з пізнання світу, а й ставити перепони розвитку в суспільстві пухлин псевдонауки та забобонів. І погано, якщо держава через суди стає цьому на заваді. І то не лише через суди! Колегія МОН, що відмовилася позбавити Катерину Кириленко докторського ступеня через звинувачення в плагіаті й псевдонауці, надіслала науковій спільноті чіткий меседж: скільки завгодно лупайте сю скалу, та своїх, особливо якщо то дружина віце-прем’єра, не здамо, хай там що вони зроблять.


І це особливо прикро. Бо від того, що поменшає псевдонауки, забобонів, плагіату, виграють усі: громадяни, які замість гомеопатичного «Анаферону» куплять нормальні ліки, діячі науки, адже державні кошти розподілятимуться раціональніше, і сама держава. Окрім псевдонауковців, звичайно. Адже вони втратять фінансування (так, Україна це все ще й спонсорує), легкодоступні наукові ступені та клієнтуру, якій можна продати пружинку від стресу за €100.