4 серпня, 2018

Змарнований шанс

80 років тому, 6–15 липня 1938-го, у французькому курортному місті Евіан на березі Женевського озера відбулася міжнародна конференція, яка ввійшла до історії Голокосту під назвою «змарнований шанс».
Матеріал друкованого видання
№ 31 (559)
від 2 серпня, 2018

Міжнародній спільноті тоді не вдалося дійти згоди та вжити ефективних заходів для запобігання одній із найбільших гуманітарних катастроф в історії Європи. Унаслідок расової дискримінації сотні тисяч німецьких громадян були позбавлені своєї роботи, майна, гідності, ідентичності, а зрештою і життя.


Для багатьох це трапилося несподівано, і вони намагалися зі своєї батьківщини емігрувати. Проте сусідні та віддаленіші держави відмовлялися їх прийняти  масово. Політики цих країн маневрували між благими намірами, нечистою совіс­тю та небажанням допомогти, маніпулювали об’єктивними фактами й вичікували, що вчинить інший. Конференція у французькому Евіані стала еквівалентом Мюнхенської угоди, оскільки вона також була символом потурання авторитарному шантажеві та прагматичної відмови від союзницьких зобов’язань.

 

Читайте також: Ефект доміно

 

Шановні читачі можуть вбачати певну аналогію з нинішньою ситуацією в Європі, особливо коли йдеться про виправдовування обмежень і перешкоджання імміграції біженців. Слід нагадати, що 80 років тому міжнародна спільнота вже мала невдалий досвід допомоги біженцям єврейського походження, які тікали з гітлерівської Німеччини. Після аншлюсу Австрії в березні 1938-го кількість шукачів притулку зросла на 181 882 особи, які створювали довгі черги перед іноземними консульствами. Країни надалі вже не могли заплющувати очі на кризову ситуацію й мали принаймні вдавати, що намагаються її здолати.

Конференція у французькому Евіані стала еквівалентом Мюнхенської угоди, оскільки вона також була символом потурання авторитарному шантажеві та прагматичної відмови від союзницьких зобов’язань. Шановні читачі можуть вбачати певну аналогію з нинішньою ситуацією в Європі


Ініціативу взяв на себе тодішній американський президент Франклін Рузвельт. Одна з громадських організацій — Всесвітній єврейський конгрес — звернулася до нього з проханням надати притулок понад 550 тис. німецьких та австрійських євреїв. Проте квота США для цих країн становила лише 23 370 осіб. Треба зауважити, що на жест підтримки іммігрантів — на кшталт вчинку Анґели Меркель у 2015 році — президент США Рузвельт не мав ні політичної опори, ні юридичних підстав. Тому в березні 1938-го він запросив на конференцію 32 європейські та латиноамериканські країни. З різних причин Польщі, Угорщини, Греції, Туреччини, Югославії, Португалії, Іспанії, Болгарії, Фінляндії, Чехословаччини та Радянського Союзу в списку запрошених не було.


Рузвельт особисто переймався долею євреїв і був добре поінформований своїми колегами про патологічну сутність нацистського режиму. Натомість сусідні держави дедалі посилювали імміграційну політику й ситуація німецьких та австрійських біженців щомісяця погіршувалася.

 

Читайте також: Празька весна 1968 року


Голландці відмовилися приймати австрійські паспорти, бельгійці посилили контроль на кордоні, Швейцарія, побоюючись німецької реакції, навіть відмовилася провести конференцію, ініційовану Рузвельтом, на своїй території, як заздалегідь планувалося, у Женеві. Тому місце проведення заходу довелося перенести на протилежний берег Женевського озера, на територію Франції. 6 липня 1938-го, у другій половині дня конференція розпочалася в готелі Royal. І багато хто очікував, що Вашингтон в односторонньому порядку одноразово збільшить свою квоту для біженців і в такий спосіб спонукатиме решту країн до схожих кроків. На жаль, нічого такого не сталося, і наступні дні перетворилися на шоу виправдань того, чому та чи інша держава не може прийняти біженців.


Представники Великої Брита­нії навіть «задекларували» надцинічний, добре відомий сьогодні аргумент: більше допоможемо — більше євреїв зажадає притулок. Кожне ефективніше рішення тільки спонукатиме фашистів та інші авторитарні режими Центральної та Східної Європи до ескалації переслідувань євреїв, до пришвидшення їхнього вигнання та де-факто застосування «німецького рішення». Окрім того, у британців був один із ключів до врегулювання кризового питання — мандат Ліги Націй на управління Палестиною — територією, на яку розраховували сіоністи. Вистачило б лише згоди на переселення останніх до Палестини, що фінансувалося б єврейськими організаціями. Але британці про це навіть не хотіли чути.

 

Читайте також: Убивство журналіста


Уродженка українського Києва, майбутня прем’єр-міністерка Ізраїлю Ґолда Меїр також була учасницею конференції в Евіані. Її згадки про цю неспроможність дійти щонайменшої згоди пронизані сумішшю жалю, гніву й розчарування.
Такий історичний досвід потрібно визнати важливим попередженням і для сучасної Європи.