7 лютого, 2017

Рік в АТО кожному студенту?

Сьогодні у молоді відносини з військом можуть бути досить різними: хтось служить на контракті чи строкову, хтось вже демобілізувався, хтось активно допомагає чим може бійцям в АТО, хтось опановує військову справу в навчальному закладі, а хтось, як то кажуть – «відкосив». Варіантів багато, але який вибір готові зробити сучасні студенти?

В перші місяці, як я вступив в університет у Києві, було досить багато усілякого бюрократичного клопоту. В тому числі мав стати на військовий облік. Виявилось, що військкомат приймає з цього питання лише два рази на тиждень і навіть не повний робочий день, а тільки з дев’ятої ранку та до тринадцятої. Зібравши необхідні документи я вирушив у пошуках потрібної адреси та, звичайно, морально готував себе до черг, які за цей час стали мені як рідні. Але такого я ще не зустрічав: прийшовши в годину відкриття переді мною було вже більше 250 людей! В нашому районі багато навчальних закладів, тому і такий ажіотаж на початку навчального року. Але змінювати через це графік прийому військові аж ніяк не збирались. Звичайно, того дня я так і не наблизився до омріяного кабінету, але наступного разу приїхав вже о шостій ранку і був сімдесят восьмим, що все ж залишало мені надію таки отримати штамп у військовий квиток та надати державі всю інформацію про мене, як потенційного призовника. Першими в черзі були хлопці, які принесли дерев’яні піддони та спальні мішки, в яких вони і ночували у дворі військкомату. Офіцер, який зранку приїхав на роботу, назвав все це бардаком і наказав прибрати ці своєрідні ліжка. І про бардак він був абсолютно правий, але от вчинили його аж ніяк не студенти. Так армія зустріла мене і сотні інших першокурсників цього року. Якщо чесно, не дуже такий початок мотивує до служби в війську, популяризувати яку намагаються останнім часом.

Справді, держава сьогодні дає широкий вибір взаємодії з армією, аби не обмежувати молодь лише строковою службою. Дуже часто на початку лекції в моєму університеті можна почути важкий стукіт солдатських берців – це на заняття крокують студенти військового інституту. Вони відвідують лекції разом з нами, але мають і окремі, суто армійські дисципліни. Так країна готує офіцерів, які отримають фах воєнного політолога, журналіста, юриста, перекладача, дипломата чи психолога, та обов’язково після випуску підпишуть контракт з Міноборони. І такий варіант користується популярністю – наприклад, минулого року на політологію в КНУ ім. Шевченка набрали так багато військових, що були проблеми з аудиторіями, які б могли вмістити всіх студентів потоку. Думаю секрет такої популярності в низці переваг, які є в курсантів.

Читайте також: Порошенко схвалив удосконалення порядку проходження військової служби

По-перше, отримуєш таку ж освіту за спеціальністю, як і цивільні, але конкурс на державне замовлення не такий великий. По-друге, після закінчення вишу тобі присвоюють офіцерське звання, що гарантує краще матеріальне забезпечення у війську і гарну можливість кар’єрного зростання. До речі, серед курсантів є і чинні військовослужбовці-контрактники, зокрема і учасники бойових дій на Сході. Відрізняє їх тільки те, що під час навчання отримують вони не стипендію, а повноцінну зарплатню. Звичайно, частину майбутніх офіцерів приваблює і теоретично мінімальний шанс з такою спеціальністю потрапити в окопи на передовій. Але тоді виникає питання, навіщо нам тримати в тилу купу перекладачів чи політологів, нехай і гарно навчених?  

Такі ж спеціальності можна опанувати і на військовій кафедрі, поєднавши з основним навчанням на третьому і четвертому курсах, однак бюджетні місця тут обмежені і є не на всіх напрямах підготовки. Тому багато хто обирає платну форму навчання, тим самим звільняючи себе від обов’язку служби за контрактом після закінчення університету. Але нещодавня інформація щодо можливої обов’язкової мобілізації офіцерів запасу, випускників військової кафедри, посіяла сумніви серед студентів, бо багато хто обирає цей варіант саме щоб уникнути фактичного перебування в Збройних силах, аби тільки якщо що взятись за зброю. Але от міра цього «якщо що» різна – для когось окупація частини території та гібридна війна це вже поважна причина для виходу з запасу, а для когось привід ще почекати, бо воєнного стану ж немає. От і виходить, що військова кафедра за довгі роки, на жаль, стала для багатьох лиш легальним способом не проходити реальну службу, хоча ж має бути механізмом підготовки гідного резерву.

Якщо чесно, то спілкуючись з багатьма на цю тему лише декілька разів чув про бажання пройти строкову службу – зазвичай це люди, які хочуть кардинально змінити своє життя, бо розчарувалися в системі вищої освіти. Але то були скоріше емоції, ніж справжні наміри. І сприймається таке іншими на ряду, мабуть, з рішенням полетіти в космос, бо таких, які б свідомо хотіли в званні звичайного рядового віддати борг Батьківщині після університету не так вже і багато. Причина в стереотипах, які склались за часів Незалежності. Кому ж хочеться витратити майже рік своєї молодості, щоб будувати дачі генералам, чи чистити картоплю на кухні? А бажаючих вірити, що строковиків вже не використовують для цих цілей, а навчають сучасній військовій справі за новим стандартами, поки знаходиться мало. Може тому, що з банерів і телеекранів соціальна реклама розповідає про переваги лише контрактної служби, а може й тому, що побоювання призовників не такі вже й безпідставні.

Читайте також: Контрактна армія України: успіхи та недоліки

- Я можу принести більше користі державі тут, відкривши свій бізнес, а не у війську, - мабуть найпопулярніший аргумент тих, хто взагалі не хоче пов’язувати своє життя із армією. І така позиція, звісно, має право на існування – слід визнати, що далеко не всі, навіть суто психологічно, готові вдягнути форму та стати у стрій. І навіть якщо зробити це насильно, то користі від того буде мало. І тому ідея офіційної плати за можливість уникнути призову не здається безглуздою серед студентства. Так, моральний аспект сумнівний – такий прагматичний підхід видається не дуже гідним справжнього громадянина. Але ж все одно знайдуть кому заплатити, скільки б антикорупційних органів не створювали. А країну, зокрема і бізнес таких пацифістів, треба захищати і краще це робити підготовленим воїнам з гарною амуніцією, сучасною зброєю та технікою. А за все це треба платити. Тому, думаю, це питання довгих дискусій в найближчому майбутньому, бо бажаючі «відкосити» будуть завжди, як, до речі, і потреба бути готовими відповісти на зовнішню агресію.

Не так давно президент у відповідь на запитання одного із студентів-істориків порекомендував йому відслужити рік в АТО після завершення навчання. Петро Порошенко запевнив, що на своєму досвіді знає, що армія формує чоловіка, змінює сприйняття світу. Складно не погодитись, але змін потребує і саме військо. Адже, незважаючи на упереджене ставлення багатьох представників старшого покоління, бажання бути корисним нашим Збройним силам в сучасної молоді є. Так, далеко не кожен готовий піти з університетської лави в окопи, чи навіть просто в казарму. Але ж армія це такий складний механізм, якому потрібні абсолютно різні спеціалісти – головне зацікавити, зробити максимально простими і прозорими відносини держави і громадянина в цьому питанні. А для цього студенти як мінімум не мають ночувати під військкоматами, бо такий, як сказав той офіцер – бардак, легко відлякує від служби молодих людей, без яких нову і потужну армію, як і країну в цілому, нам точно не побудувати.