20 жовтня, 2016

Рідкість нашого часу

Правда й любов переможуть брехню та ненависть. Принаймні ми на це сподіваємося. Це гасло Вацлава Гавела прикрашало подіум цьогорічної конференції в Празі «Форум-2000». Чеському, а точніше чехословацькому, сценаристові й філософу виповнилося б цього року 80. В умовах розколу та популізму в Європі й дедалі серйозніших небезпек ззовні ми як ніколи потребуємо його гуманізму та моральної чистоти.
Матеріал друкованого видання
№ 42 (466)
від 19 жовтня, 2016

Піддатися похмурим настроям і нагнітати паніку легше за все. Так, якщо дивитися на Росію та Китай, демократії — старі й нові — сьогодні видаються слабкими й розгубленими. Так, наші авторитарні противники зухвалі й рішучі, а ми зовсім ні. Так, Гавелові слова звучать дещо не до часу. Як жити «правдою» в епоху, коли боротьба на президентських виборах у найбільшій демократії світу відбувається через брехню, наклепи й витоки інформації? Цьогорічний «Форум-2000» був присвячений кризі лідерства: хто в демократичних країнах візьме на себе відповідальність за наше майбутнє? Чи ми дозволимо визначати його іншим?

Утім, перша сесія конференції всім підняла настрій. Ім’я президента Словаччини Андрея Кіски рідко лунає поза межами його держави. Після несподіваної перемоги у 2014-му всупереч просякнутому кумівством політичному істеблішменту країни йому, новачкові в політиці з такою собі англійською, довелося багато чого навчитися за короткий час.

Гадаю, відтепер ми про Кіску будемо чути значно більше, і це дуже приємна перспектива. Він почав свій виступ із розповіді про зустріч напередодні відкриття конференції з Далай-ламою. Це вже сам собою похвальний факт. Тибетський духовний лідер був одним із перших іноземних почесних гостей, запрошених до Празького града за Гавела. Та відтоді безжальна й мстива комуністична влада Пекіна залякала європейських політиків так, що офіційних зустрічей у Далай-лами тепер обмаль, переважно вони з особами низького рангу або в приватному форматі.

Нам потрібні лідери, які спонукатимуть визнати, що ми стоїмо перед реальними ворогами, а наші суспільства й цінності варті того, щоб їх захищати

Кіска сміливо кинув виклик цьому трендові. Словацький уряд, що прагне розвивати торгівлю з Китаєм, розлютиться. Що, схоже, мало турбує Кіску, і це заслуговує на повагу.

Назвавши тибетського гостя своїм духовним ментором, словацький президент «пройшовся» по лідерах країн Вишеградської четвірки (Чехії, Угорщини, Польщі й Словаччини). Він засудив ксенофобію і расизм, зокрема провокативну риторику політиків, які мали б краще розуміти, що слід казати. А ще, розкритикувавши песимізм, закликав до солідарності й дотримання моральних цінностей: це прості слова, однак у нинішньому середовищі, під яким хитається фундамент, вони рідкісні й потрібні.

До подиву всіх присутніх, зокрема й самого Кіски, йому аплодували стоячи — на чолі з відомим польським журналістом та колишнім дисидентом Адамом Міхником. Це вперше промова на «Форумі-2000» викликала таку реакцію. Моя словацька знайома сказала, що ще ніколи так не пишалася своєю національністю. Не менший ентузіазм панував і серед моїх чеських друзів: не тільки через те, що слова Кіски були сміливими та правдивими, а й тому, що вони контрастували з примітивними й неприємними заувагами, які лунають у Празькому граді останніми роками.
Звісно, виступ одного лідера країни із п’ятиміль­йонним населенням політичної погоди не змінить. Однак він свідчить, що ідеї, які колись уособлювала посткомуністична Європа, — толерантність, правопорядок, багатосторонність, відкритість — не згинули.

Читайте також: Де шукати лідерів?

Не втомлююся повторювати: ми програємо супротивникам не тому, що слабкі: нині ж не 1939-й (принаймні поки що), а через брак сили волі. Нам потрібні лідери, які спонукатимуть визнати, що ми стоїмо перед реальними ворогами, а наші суспільства й цінності варті того, щоб їх захищати — як удома, так і за кордоном. Шановний пане Кіска, будь ласка, виголошуйте більше промов.

---------------------------------------------------

У вересні лідери країн ЄС зібрались у Братиславі, щоб обговорити майбутнє союзу після Brexit, а також дальші дії в умовах міграційної кризи. Вони оголосили про «дорожню карту» із заходами, спрямованими на відновлення довіри громадськості до спільного проекту Європи. Наступні півроку ці заходи розроблятимуть детальніше. Мета — представити перелік конкретних реформ Європейського Союзу на саміті в Римі наприкінці березня 2017 року, на 60-ту річницю основоположних для євроінтеграційного проекту Римських договорів. Акцент буде зроблено на захисті зовнішніх кордонів ЄС, посиленні співпраці між службами безпеки його країн, підтримці європейського інвестиційного фонду задля активнішого зростання і створення робочих місць, зокрема для молоді. Утім, уже сама презентація плану виявила, наскільки мало єдності між лідерами країн спільноти, що вже й казати про тамтешніх жителів. Італійський та угорський прем’єр-міністри розкритикували підсумки Братиславського саміту, наголосивши на розколах із приводу економічної кризи, відмови Меркель установити обмеження кількості біженців, які можуть прибувати до Союзу. Хоча під час самого обговорення за зачиненими дверима жодні заперечення чи розмови про розбіжності не лунали, як повідомив Reuters, тому можна зробити висновок, що ті меседжі були спрямовані на внутрішню політику в їхніх країнах. Але це не знімає питання: якщо вони такі залежні від своїх внутрішньополітичних ситуацій, то як зможуть виявити реальне лідерство в чутливих питаннях?