20 жовтня, 2016

Mr. Tambourine Man

«Я промовляю від нас усіх. Я речник покоління» (Боб Ділан).
Матеріал друкованого видання
№ 42 (466)
від 19 жовтня, 2016

На звістку про присудження Нобелівської премії з літератури Бобові Ділану «за творення нових форм поетичного вираження в межах великої традиції американської пісні» президент Обама відреагував у Twitter повідомленням: «Вітання одному з моїх найулюбленіших поетів Бобові Ділану із заслуженою Нобелівською премією». Про те, що Ділан — улюблений поет американського президента, було відомо й давніше. 2012 року він ушанував його «Президентською медаллю Свободи», найвищою нагородою США. У своєму виступі під час церемонії нагородження Обама сказав: «Немає більшого майстра в історії американської музики, ніж Ділан, артиста, що по-новому визначив не тільки звук, який несе музика, а й послання, яке глибоко переживають люди».

«Мистецтво — вічний рух ілюзії. Найвища мета мистецтва — надихати. Що іншого можна зробити? Що іншого можна зробити для кожного, ніж дати йому натхнення?» (Боб Ділан).

75-річний Роберт Ален Ціммерман на початку свого творчого шляху взяв собі мистецький псевдонім Ділан на знак поваги до валлійського поета Ділана Томаса, чия творчість, натхненна валлійським фольклором, Біблією та концепціями Зіґмунда Фройда, справила на нього велике враження.
«Я прийшов із фольклорної музичної традиції й відчував на собі вплив народної та архетипної естетики» (Боб Ділан).

Сара Даніус, оголошуючи постанову Шведської академії, сказала: «Ділан — видатний поет, що далі провадить багату англомовну традицію, яка тягнеться від Мільтона і Блейка до сучасності, й інколи є дуже цікавим та оригінальним традиціоналістом. Він належить не тільки до письмової традиції, а й до усної, не тільки до красного письменства, а й до популярної літератури».

«Я вивчав поезію і вчився писати її, слухаючи народних пісень. Я грав їх і зустрічався з іншими людьми, які й мені грали їх, коли ніхто не робив цього. Я не співав нічого, крім тих народних пісень, і вони дали мені код для всього, що є чесною грою, розкрили, що все належить кожному» (Боб Ділан).

Для мого покоління Ділан був і лишається іконою американської культури в її нефільтрованому, найоригінальнішому вигляді, що є близькою до землі й до абсолюту

Боб Ділан мав наприкінці різні нагороди: «Ґреммі», «Золотий глобус», «Оскара» і премію Пулітцера. Він уже кілька років був серед кандидатів на Нобелівську премію з літератури, але його нинішнє досягнення однаково гідне захвату. Для мого покоління Ділан був і лишається іконою американської культури в її нефільтрованому, найоригінальнішому вигляді, що є близькою до землі й близькою до абсолюту, романтичною та новаторською, неосвіченою та ерудованою, богобоязною та іконоборчою, індивідуалістичною та універсальною, співчутливою та нещадною. Всі ці чесноти й вади знаходимо в поезії Ділана. Нині без зайвого клопоту можна знайти слова його пісень, перекладені десятками мов світу. Є люди, які беруться аналізувати його поезію у відриві від музики, але це хибний шлях. Ділан — бард, псалмоспівець, дяк, кантор, і не можна відокремлювати слова й музику, бо вони становлять одне ціле, і те ціле — сила його послання.
«За все своє життя я написав лише чотири пісні, але написав ці пісні мільйон разів» (Боб Ділан).

Не всі, навіть у США, сприйняли новину схвально. Газета The New York Times опублікувала дві реакції: одну прихильну, а другу критичну. Анна Норт, критикуючи присудження нагороди, написала: «Письмові твори містера Ділана невіддільні від його музики. Він видатний, бо видатний музикант, а коли Нобелівський комітет дає премію з літератури музикантові, він утрачає можливість ушанувати якогось письменника. Натомість комітет дав нагороду людині, відомій усьому світові в іншій царині, людині, що має багато власних почестей. Боб Ділан не потребував Нобелівської премії з літератури, а от література потребувала Нобелівської премії. Цього року вона не отримала її.

Читайте також: Хто боїться Боба Ділана?

«Мені байдуже, чого люди сподіваються від мене. Це не цікавить мене. Я виконую Господню роботу. Це все, що я знаю» (Боб Ділан).

Натомість Бен Сісаріо, Александра Олтер і Свелл Чан зауважили: «Містер Ділан — перший музикант, який здобув цю нагороду, і вибір його кандидатури — це, можливо, найрадикальніший вибір в історії, що тягнеться від 1901 року. Обравши популярного музиканта для найвищої у світі літературної почесті, Шведська академія, яка присуджує цю нагороду, разючим чином по-новому визначила межі літератури, започаткувавши дискусію, чи має пісенна лірика ту саму художню цінність, що й поезія та романи».
«Вам не конче треба писати, щоб бути поетом. Дехто працює на бензоколонках, але ці люди — поети» (Боб Ділан).

Гей, містере Тамбуриннику, заграй пісню для мене,
Я не сплю і нікуди, нікуди не йду.
Гей, містере Тамбуриннику, заграй пісню для мене,
Серед ранку дзвінкого за тобою піду.
«Я вважаю себе передусім поетом, а потім музикантом.
Я живу як поет і помру як поет» (Боб Ділан).

Хіба ще можна мати якісь сумніви, що Нобелівську премію з літератури отримав природжений поет?