8 липня, 2016

Гротеск, Бог і диво

Ісаак Башевіс Зінґер (1902–1991) — великий польсько-єврейський письменник, співець душі східноєвропейського єврея, ангел-охоронець ідишу в сучасній літературі й лауреат Нобелівської премії, помер 25 років тому. Та його величезна спадщина, що поєднує єврейську традицію із сучасністю, надто оповідан­­ня про те, як сучасність увірвалася в єврейське життя, не втратила актуальності досі.
Матеріал друкованого видання
№ 26 (450)
від 30 червня, 2016

Серед Зінґерових шедеврів короткого жанру неперевершене оповідання «Конференція», що вирізняється гіперболізованим політичним гротеском та ідеологічним божевіллям кожного персонажа. Не схожі на решту тільки два герої: Флора — актриса й фольк-співачка з Любліна, перед шармом якої не може встояти більшість делегатів, і таємний агент польської політичної поліції Defensywa.

Гротеск у цій історії всюди: серед старомодних марксистів, сталіністів, троцькістів та сіоністів із їхніми ідеологічною демагогією та обіцянками повісити одне одного на стовпах Варшави за звинуваченням у зраді священної справи світової революції; в історії Флори з коханцем-буржуа, чия присутність у її спальні — незбагненна річ для делегатів конференції, які мріють опинитися в ліжку цієї жінки; зрештою, у комічній неадекватності способу життя та риторики героїв.

Головне те, що Зінґер відчуває: всі ці нібито непримиренні люди — лише верхівка айсберга. На дні — здатність усіх персонажів неймовірно легко й швидко перевтілюватися. Вони без проблем змінюють переконання та ідентичності, перестрибуючи, скажімо, від марксизму до сіонізму.

Серед Зінґерових шедеврів короткого жанру неперевершене оповідання «Конференція» — гіперболізований політичний гротеск та ідеологічне божевілля кожного персонажа

Як відомо, Зінґер майже інтуїтивно уникав політичних ідеологій. Неприйняття будь-яких політичних розбратів, штучної ворожнечі й маніхейських розколів наближає цього письменника до Мілана Кундери з його обуренням із приводу глибоко вкоріненого в Західній Європі маніхейства лівих і правих, чиє «безглуздя може зрівнятися хіба що з їхньою непереборністю», як казав Кундера.

Зінґер сказав би, що в Східній Європі маніхейство утвердилося не менше. Модернізація регіону відбулася неймовірно швидко, й ілюстрацією цього є просування ідишу в літературі та політичні рухи, супроводжувані ідеологічними й партійними розколами на будь-який смак.

Наприклад, у короткій оповіді «Дива» знаходимо зауваження про те, що єврейський просвітницький рух «Хаскала» або нові його варіації дійшли до Польщі на століття пізніше. Вона принесла на місці традиційних занять і ніш, де працювали євреї, порожнечу. Так молодь полишила Традицію й емігрувала до Сучасності.

Між тим, Зінґер у своїй творчості не оминав теми Бога і зла. У «Дивах» ставиться під сумнів існування Бога як довершеного джерела добра, справедливості та любові. Понад те, головний герой, який розповідає дивовижну історію про страждання, загрози, любов, смерть, біль і спасіння, є дивним міксом із агностицизму, скептицизму, релігійності, містичності, забобонності та зневіри.

Читайте також: Жанна Слоньовська: «Бути письменником у Польщі — це дещо маргінально, адже ти «пишеш неправду»

Із ним справді трапляються дива: у нього закохуються вродливі жінки, попри радше кумедну, ніж привабливу, зовнішність; в останній момент йому вдається уникнути польської армії лише завдяки сумнівам лікаря — відвертого антисеміта; він отримує французьку візу, що можна пояснити лише дивом; стає зіркою серед студентів і професорів філософського факультету Варшавського університету, хоча блискучим студентом його аж ніяк не назвеш (насправді він просто профан, який прикидається мотивованим та оригінальним дослідником) та багато іншого.

Таким чином герой оповідання доходить висновку, що за всім стоїть прихована логіка, щось на зразок угоди між ним і Небесним Отцем. Дива трапляються тільки в результаті його звернень до Бога по допомогу. Однак, коли після кількатижневих завзятих молитов та медитацій із проханнями усунути суперника й загрозу помирає чоловік його коханки, він уже не може змусити себе звертатися до нього.

Читайте також: Алоїз Принц: «Більшість німців хочуть бачити Україну в ЄC»

Прямолінійність Зінґера нагадує «Ich und Du» («Я і ти») Мартіна Бубера. І тут невипадковий хасидський підспідок: активний діалог із Богом укупі з різноманітними дивами, диббуками й містичними історіями можна вважати однією зі спільних рис, що об’єднує письменників і мислителів цього напряму. У випадку Бубера йдеться про німецького єврея, який володів українською та російською завдяки тому, що в дитинстві проводив літні канікули в дідуся з бабусею у Львові, та який добровільно прирік себе на страшну долю Ostjuden (східного єврея).

У випадку ж Зінґера маємо Ostjuden від народження, який стає єврейсько-американським письменником. Феномен Зінґера можна було б окреслити так: Бубер мінус віра або Бубер плюс сучасна тривожність і фаталізм.