Передчуваючи гірші дні, знов їздив у Романів.
Зганяв за батарейками і харчами котам – купив рибки і обрізків сала.
Я купував їх ще в 16-му, знаючи про нині-дні, але в них, не всіх, а деяких, потекли клеми. Воно й не дивно, коли в людей течуть.
Навіть я до останнього вірив, що буде світло. Є АЕС і тд.
Кожна дурна віра має бути відплачена.
Питання не них, а в складнощах розподілу енергії, кажуть нам.
Зовнішня передача енергії була самою вразливою ланкою і ніхто, як належить, про це не подбав. За вкрадені з допомог гроші можна було побудувати нову енергетику. Якби з державників хтось думав про державу і народ. А не плівся в хвості подій. Декілька нових АЕС розпихали по кишенях, поки народ годували бездарно зіграним пафосом і здобулами. Тепер він у холоді й мороці, як живцем у могилі, і здобули й пафос там не світять і не гріють. Хоч ті, хто осідлали цього коника, і далі пафосярать, і далі годують замогильною брехнею. Як все добре і що, виявляється, є комфортні вимкнення світла. Ви спитайте в тих, хто сидять у вашому печерному комфорті. Я не належу до критиків, не належу до коментувальників, роздавачів порад – абсолютно непотрібна річ при кретинократії. Голос розуму недоступний вухові кретина. Осліплені небажанням бачити реальність самі познайомляться з нею пізніш. З тією різницею, що простий народ переживе її, а кретинократи – ні. Вони занадто звичні до комфорту. Мета кретинократії, де б вона не постала, залишити по собі пустелю. Тоді, в своєму згині, вона пізнає весь розум на собі. Переконати неможливо. Їх не проймає те, в чому ще не були. Глуха могильна тьма – це моральне вбивство народу, він замикається в собі і розпадається на атоми. В ньому зникає те, що єднає всіх, Світло.
Далекі від життя, – як це довго сидіти без світла, ждати його, яку це навіває могильність – усе своє недбальство взнають на собі. Там, в палацах, під шелест грошей, вони говорять безпафосно, мовою душі. Гроші пафосу не мають. На тлі цього найсвятішого бога вони стають самі собою. Пафос для лохів, за яких вони тримають всіх. Позбавленні чуття міри не розуміють, що надмірний пафос – гірш ригачки. Що людям треба не він, а вижити в їх тьмі. Люди не відають, що буде завтра – і тьма тільки поглиблює непевність. Поки писав, вимкнули, збився з думки. Довго писав від руки на папері, весь день в голоді і це сильно рятує від навколишньої безвиході, від приреченості всього тут. Пафосятники можуть тільки повторювати слово Україна, але України від того не прибавляється. Україна не для того, щоб гріти нею вуха мас. Тут мали будувати Божий лад. Це не вигадки земного ума, це було звеління Бога тут. Тут мало бути найкраще місце в світі. Бог дав би всі сприяння.1 Як відкинули План, так Бог відкидає все – і робить гірше місце. На прикладі кінця буде навчене наступне людство. Люди мають мати страх Бога. Він уже вчить тому, чого не мали вони. Свято впевнене, що воно саме собі Бог, покоління нівщоневірів пізнає Бога на собі.
В холоді, коли смеркає і сонце вже багрянить верхи дерев, пожвавлюється велосипедний рух. Жінка в ліловій курточці з капюшоном везе дитину на багажнику, та цупко, обома руками, тримається за сідло. Радісно вертають від смітника сміттярі: по два мішки на багажнику, по дві сумки на рулі. Великі чорні калюжі пообіч дороги вже пришерхають і беруться тускним сріблом. На мітелках чорнобилю, на самому верху, мов пензлики в білилі, накипає іней. Холодна сива мгла здіймається, як звір з безодні. В старому запустілому саду старий шуліка на віднозі яблуні сторожує його, безсилий злітати. Як чорний плід ночей, усіх сновидінь саду, в сирій скловатній мглі він щулиться ще дужче і весь замирає. Завжди сторожкий нікуди не злітає. Від холоду йому судомить кігті. Коли все втікає, все тремтить, він стає ще незворушніший. І так вростає в ніч, ніким не переможений. Спіхом проносяться авто. Усе спішить до западіння мороку.
Висидіти вдома без світла неможливо. У вовняному светрі на голе тіло, в легкій сірій куртці з накинутим капюшоном сьогодні також їздив, вертався під холодним дощем, вимок, але був щасливим. Ніде нікого, знайома, рижа, з чорним писком, собака на в’їзді в село зривається з обочини і з радісною злобою, з гавкотом і воєм кидається за велосипедом. Він – єдина її розвага в темряві, що оповиває простір: в хатах ні зблиску, на подвір’я її не пускають, вона спить під сітчатим забором на дощі і люто всіх ненавидить. Машини за 50 тис $ проносяться туди-сюди, та це нічого в її житті не міняє. Єдина її розвага – я, вона на мені зганяє злобу. Коли бачить мене здалеку, прилягає до землі, а коли проїжджаю її засідку, кидається з радісним лаєм доганяти. Cхожа на укороченого лиса, вона дуже кумедна і весела, і ще більш – везуча. Її вже не раз вдаряли машини, я бачив, як вона кульгає, але, як все просте в природі, вона наділена живучістю. З комфортом і цивілізованістю, все втрачає Вогонь Життя і цю, його зовнішню, проявленість. Але тепер і ця собака, безіменна, як і все тут, мокла під забором на собачому холоді і не змогла вставати. Подумки вона доганяла мене, прикульгуючи на передню ногу і радіючи, що зустріла мене. Зараз не всім щастить навіть злобу на комусь вимістити. Коли я кинув їй обрізків сала, вона з недовірою довго дивилась на них, на мене, потім жадібно їла. Ніч вже вгортала в ріллю хати, дерева, околицю, ніби хвиля землі накривала землю. Чорнота зораних полів просторилась океаном від села навзахід. В хатах – ні каганця, ні голосу на подвір’ї. Чорний блиск калюж і тускле світло неба підказує дорогу: це місяць вибився нарешті. Я впізнаю це небо, як той, хто так, в ночах, сходив великі гони. Не думав, що так знадобиться. Коли буде повний алєс, не бійтесь ночі, не бійтесь вимкнень світла, не бійтесь потопу незвичного і застрашливого. Потопу непевності і невідання, що буде далі. Найгірше в житті – невизначеність, на що й розрахована ця ментрега. Коли ніде ніщо не світиться, ніби нема життя. Коли всі бояться, я нічого не боюсь. Я – той, хто жив завжди навпаки. Я вірив в те, в що не вірив ніхто, і, з віддалі років, виявлявся правий. Це і є стратегмислення лобного мозку, не притаманне земному мозку, мозкові більшості, от чому вона завжди помиляється. Ніколи не вірить нічому від Бога. І звично повторює те, що настає, стверджучи, що знала це давно. Чого ж не робила? Знав і не робив це – підпис кретина. Я думав і робив усупереч їм: коли всі молились Лєніну і комсомолу, мене виганяли з комсомолу, коли всі молились Чорнобилю і підспівували, з ним все добре, нічого страшного нема, я здихав від Чорнобилю і передчував гірше нього. Тих, хто сміялись з мене, давно нема. Я вижив, бо не жив як вони. Я був наділений цим від народження: вловлювати те, що не вловлює ніхто. Чорну, страшну, неприємну, але від того не менш незворотню, реальність майбутнього.2 Кретини все думають підігнати його під себе, під свої треби, хочу. Майбутнє не питає дозволу у кретинів. Воно завжди йде з перекресленням їх голів. Все, що вони напередбачали, все, що собі напланували, все буде не таким, але кретина це нічого не вчить. Ситуацію треба вміти прораховувати наперед. Кретини не звели укриттів над енергоспорудами, коли дурному було зрозуміло, що їх розіб’ють, і нікому до цього нема діла, ніби це – звична річ: сидіти цілою країною мороку без світла, без життя. Кретини вдають: все нурмально, так і треба. Вони давно ввели ненорму в норму. У кретиноса в голові нормальне те, що не налазить на голову дурдомів. Інші кретини з цього радісно потішаються. Інші утішають: «у вас будуть комфортні графіки відключень». Ти своїх дітей, кретин, відключи й спитай, як їм приємно? Кретин, коли він в комфорті, ляпає “комфортні”, він – герой, поки сам у комфорті. Казати таке, як сказати: “комфортні вішання”. Але це – кретини, вони зачитують пафосятину, написану іншими кретинами, дурилово умів, бездарне, як і вони самі, гонять фейк за фейком, маячню за маячнею, дмуть з себе героїв, ляпають в ефірах язиками, як корови хвостами,не вникаючи в суть слів, виродження сини. Вони без мата не говорять, без дурі не живуть, культури не імуть, не можуть скласти трьох правдивих слів, а їм довірили життя. Вони не усвідомлюють реальності. Біологічно це – згаслий мозок, додатково знищений алкоголем, наркотиками, кавою, наркозом, електромагнітним опроміненням від близькості моніторів. Останнє особливо небезпечне, оскільки перепалює лобні нейрони і вхідний Сигнал обробляється із спотворенням. Що і дає ефект чужих думок і сходження з ума. Непоясниме всіма психіатрами має енергетичну природу. Пошкоджений мозок вловлює і обробляє зовнішню інформацію спотворено. Людство Кінця працювало на поміхи в голові. Одна частина породжувала й випромінювала нездорові думки, інша, вловлюючи їх, страждала від них. Засобів захисту вони не знали. І ніхто не розумів результату цього. Коли мозок із значними вадами, без Світла Бога, мозок, що не прораховує наслідків, вийде на історичну арену. Це ті, хто прийшли угробити цей світ. Вони говорять і живуть, не вникаючи в людське горе, в те, як у їх гробокомфорті живетьсялюдям. І мільйони вірять. Морокові з кретиноголів. Морок ума переростає у фізичний морок. І його подають яктаке, що так і має бути. Все нормально, терпіть і дохніть, терпіть і дохніть, Ми очолюємо вас. У кретинів нема співчуття, немає чуйності до чужого болю. Все, що говорить кретин, робиться ним навпаки, мозок діє на спотворення. Говори одне, роби друге, це – аксіома його діяльності. Брехня його правда, а правда – брехня. Добро тільки для себе-своїх, а решті – здохни. Якщо собі-своїм добре, то і всім добре. Він – наочний приклад програми диявола, суті диявола, посланця диявола, приклад життя по антибожому. Коли такого занадто, в процес втручається Бог. Все з грубим, нечистим духом в різний спосіб видаляється. Коли одна людина з грубим, нечистим духом налазить, друга людина з чистим духом відпихає її. І таким Чистим Духом приходить Бог. Чим сильніший кретин, тим сильніше загострена в ньому дуальність і, відповідно, чорно-біле мислення і розподіл на свій-чужий. Бог же представляє третю, майже відсутню тепер, спіраль ДНК і, відповідно, об’ємне мислення і не дуальне сприйняття. Кретин – далеко не місцеве, а планетарне явище. Кричущий кретинізм як виразне лице того, що представляв собою Кінець. Культурну людину система відторгала. І тим рила собі могилу, бо ніколи печерність, ніколи приземленість не перемагала духовну еволюцію – і небесну людину. Це явище викликане зачаттям на дуже слабкій Енергії і вродженою згаслістю нейронів. Мозок озаряється Енергією ще при зачатті. Слабка Енергія дала ослаблення мозку людства, народженого останні 30-40 років. Вкупі з недоліками виховання це дало те, що є. З вихованого без належної строгості нічого не виросте. Буде Хитун-Бовтун. Це перевірено тисячоліттями досвіду. Такі персонажі пізнають своє зло на собі. Це – базовий принцип Карми. Клінічний дурень той, хто думає уникнути його. Світ перейшов безповоротню межу. Нинішнє – ніщо проти того, що буде. Війна в Україні – не скороминучий конфлікт. Який можливо загасити руками. Це – Вогонь, що вийшов із землі, початковий виток спіралі, підводний мегаземлетрус, що виплесне цунамі тьми на сонно безпечну землю. Не вірте їхній безпеці, не вірте запевненням сатани, пустим словесам пустоголовців, що вони забезпечать і захистять. Тільки люди самі, організувавшись в малі групи, общини, виживуть в обставинах Кінця. Переходу з одної –земної – цивілізації в іншу, Духовну. І настене врем’я люте, якого не було на землі, відколи люди на землі.3 Настане те, що в Священних книгах передвіщено як дні Суду і скорботи. У світському світі говорити про таке – непристойність. Який Суд, який кінець, Ми тільки розігнались жити. Ви скажете це тоді. Зусилля калітиків, направлені на збереження старої системи, мертвої, як і вони самі, на збереження їх влади і багатства, приречені. Все, що вони надбали в ній, все, що вони накрали в ній, все, що ввігнали в недвигу й злитки, не послужить їм навіть надгробком. Прийдуть нові часи, нові люди, нові можливості. Не бійтесь тьми, її невизначеності. Це – не навіки тьма, а тільки перехід.
Коли не стає світла, коли ти в полі на велосипеді, на крижаному вітру, світ постає в холодній, первозданній красі. На старих розкидистих тополях кубла омели, вростаючи в ніч, із зелено-золотистих, поволі гаснучи, стають застрашливо чорними, відповідними своїй первісній назві: відьмині мітли. Тут їх дуже багато, гнізд сатани. Останнє яблучко, зморщене і зжовкле, догниває на кривому деревцяті при дорозі, воно стільки просилося до рук – ніхто не взяв. Як лик убогості, воно довго дивиться услід. На пагорбі, на безлистому, наїжаченому кущі, кривавими очима виглядань вогніє шипшина. В сірій імлі сирітськи голим віттям темніють посадки. Вітер струже, все пронизливіший, все навальніший, серед здибленого чорнобрилистого степу – вітер. Фури завихрюють його по вузькій непристосованій трасі і мовби втягують за собою. Та мені не на Захід і не на Схід, мій шлях на Південь, за розворотом невдовзі. Теплий хліб з магазинної пекарні крізь армійський речмішок гріє спину. Це все тепло, що ще залишилося в світі. Хліба не їм років з двадцять, під кінець вирішив спробувати. Золотисто-хрумкий смак життя. Далі невідомо чи хтось спече. Холод заповзає в кожну бадилину, в кожен зіщулений листок, в кожну затишну улоговину, сирий промозклий холод, і кутається там, сам від себе.
В ярах, тікаючи від тьми обійсть, першою влягається ніч.
Не зміг дописати, знову вимкнули, і дописую зранку.
Все буде добре, тільки не для всіх.
Для тих, хто матиме Енергію і житиме по смислові Богозаконів.4
Їх суть проста: Люби Бога, люби ближнього.
Возлюби Господа5– роби щось корисне для Нього.
Роби щось мале, щось велике, роби кожен, що може.
І Бог триматиме тебе на землі.
Кожен, хто робить для себе, дитини, сім’ї, а для Бога – нічого, не любить Бога.
І він непотрібна Йому людина на землі.
Ось елементарний вислід із Першої Заповіді.6
Вона дана першою, бо є першочерговою для людей.
Від її виконання, а не від дитини, родини, сім’ї, залежить життя на Землі.
Що корисного такий індивід, народ, людство робить для Бога?
Є вписана в них Перша Заповідь, є життя.
Немає Заповіді, нема життя.
Вигасає Енергія, яка і є Життям.
Колективна людина людства підпорядкована цьому Закону.
І Він гостро спитує у дні Суду.
Всі, хто не робили нічого для Бога, не надто треба на цьому світі.
Він оцінює згідно Користі Йому.
Вони порушили обидві Заповіді: люби Бога і люби ближнього.
Люби ближнього: не роби йому зла.
Не роби як окремій людині, так і великому ближньому – країні, церкві, людності.
Не роби ні фізично, ні духовно.
Не роби забороненого другою таблицею Скрижаль.
Перша стосувалась Бога, друга людини.
В Ковчезі вони лежали поєднано, що символізувало Завіт Бога з людиною.
Енергетичну Єдність Бога з людиною.
Якщо вона дотримується Сказаного там, Бог продовжує її життя.
Бог дарує їй Енергію Життя.
Якщо не дотримується, не отримує нічого в якості Енергії, самий мінімум.7
І настає час, коли Бог прибирає все, що поклоняється не Богу.
Гроші, влада, діти, сім’я…
Все, що людина любить більше Бога, її ідол, її могила.
Бог відбирає все.
Правильна система повинна діяти рівно навпаки: Бог – пріоритет.
Вся справа в тому, що постановка Бога в пріоритет, мислення про Нього налаштовує мозок на Бога. Богозамислений мозок вловлює Його поле, Його Енергію, Його Життя.
Розлаштований не ловить нічого, крім зовнішньої інформації.
Запорука життя всього – у вловленні Бога.
Просторова Енергія всюди, мозок більшості її не ловить.
Їх кармічний вік8 не дозволяє цього.
У них ще не розвинений відповідний орган.
Але вона повинна розвивати і налаштовувати його на Першоджерело.
Спрямовувати розум на Бога, а не на безсилу земну істоту чи ще щось.
Воно нічим енергетично й інформаційно не спасе.
Спасає Бог, Його Сигнал.
Людина тоді стає людиною, коли Перша Заповідь ніби вписана на лобі.
В лобності мозку. Коли в неї працює Божий відділ.
Нехай Заповідь буде пов’язкою над очима.
І навчи їй синів своїх,
І кажи про неї вдома, в дорозі, коли лягаєш і встаєш.9
Тобто: пам’ятай завжди.
Заповіт мати Заповідь на лобі означає пріоритет Бога.
Його треба мати вписаним в собі, налаштованістю мозку і відповідним життям.
Це відчувається тим, що Бог у мисленні головне.
Людина тоді людина, коли в неї робочий лобний мозок – і Бог для неї все.
Вона на постійному зв’язку у Нього.
В дорозі, вдома, у всіх обставинах життя вона думає про Нього.
Еволюційно цей період складає 50-100 тис років.
Тоді людина ловить небесну інформацію.
У неї розвинений лобний центр. Вона – духовно-небесна людина.
Описана Сьомим днем.10 Покоєм і благословенням Творця.
У ній покоїться Благо, сама Енергія Творця.
Вона – вершина еволюції, завершення творіння.
Земна, що ловить тільки земну інформацію, пучком у потиличному мозку, 1 тис років.
Це – перші дні творіння, вкрай низька Енергія.
Усе, що не на Зв’язку, як би поза покриттям.
І Він приходить вимкнути не Своїх абонентів.
Все, що не має Світла Бога, поза зоною.
І Він видаляє все, що не Його.
Це суть Кінця Енергії, кінця функціональності мозку.
Вся солодка брехня, що ллється зараз, не переможе цієї одної, але непереможної Істини.
Сатана не переможе Істину, а в ній – Бога.
45 років вона проповідувалась мною. Правда Кінця.
Ніхто не чув, нічого не робив.
Тепер вона сама приходить в гості.
Кінець світу починався з кінця світла.
Кінець світла був знаком кінця світу.
Знаком того, що темінь поглинула уми.
Явище зовні є відображенням розумової Енергії.
Кінець її Світла був початком припинення світу.
Хвиля за хвилею шторми викриттів потрясатимуть уми.
Хвиля за хвилею урагани потрясінь стрясатимуть тіла і долі.
Обставини зміняться, життя зміниться до неймовірного нині.
Світ побачить те, що непомітне в звичних обставинах: що кожна людина зло, що все, що нарекло себе Добром – Зло. Зло в кожному, а не в комусь, чомусь, що чимось не до вподоби. Кожен має виправляти своє зло. Бог допускатиме проявитися Злу, щоб нутро кожного було йому відоме і він змінив себе. Бог каратиме не світ, не людину, Зло в них. Щоб цього не було, необхідне життя по Заповідях, тоді людина праведніє. Коли народ так живе, і народ праведніє. Весь його лад має бути оснований на цьому. На житті по Смислу Богозаконів.11 Життя по букві їх нічого не дає. Життя в беззаконні дає те, що є. Життя по Смислу відводить над праведним караючу Руку: нема причин його карати.
Вихід на Енергію і життя згідно Законів дарують вхід в нове.
Виживуть ті, кому повезло зустрітися зі мною, кого навчив, як вижити у ці, самі страшні, часи. Земним розумом, слабким умом, і я б хотів, щоб їх не було. Але для цього світові потрібно було змінитися віки тому.12 Не було б війн, нічого злого.13 Нічого із часів, передвіщених Даниїлом. Тепер простіше відмінити Бога, ніж відмінити їх.
Письменник не має права реагувати: він має думати, як все це описати. Бо тільки від якості описаного залежить чи воно, явище, людина, залишиться в історії. В`иски і обурива – уділ земних, всі їхні емоції – ніщо для історії. Вона робиться не ними, не узвичаєним ритмом мас, а тим, чого, не могло бути, що не вкладалось в голові. І в цьому ніколи, чого, здавалось, не могло бути, що суперечить звичаю мас, пробивається нове, що змінить світ. Історія робиться незримою Силою, яка є Бог. Екстремальні часи – це краще, що може трапитися в житті письменника. Переломні часи – це саме краще, що може трапитися для покликаних творити історію.
Серед ночі, поки є світло, пишу листи і шлю публікації.
Припорошив перший сніг і в повітрі, нарешті, зникла мряка. І ввечері, прогулюючись на велосипеді, бачив світлозолоте крайнебо в обрамленні гранітно-сизих перистих хмар. Зелень полів, густа і рівна, просторилась в останньому одсвіті Сонця, це вже зійшла озимина. Подекуди, на краю полів, цвів блідожовтеньким ріпак –насіявся самосівом з літнього урожаю – і в напівтемряві здавалось, що цвіте білоквіттям роман. Його плутать з ромашкою. Але вона тут не росте. Все корисне в природі, як і в житті, давно знищене. В цьому суть цієї системи і ширше – цивілізації. Цвіте лиш те, що нічого людям не дає. Гострий пташиний крик долинає від смерклих ставків, мов душа землі відлітає. Крик летить на навалою тьми, над сичанням розбитих болотних доріг, над мовчанням цих погаслих сіл, міст, зяючих чорнотою, мов чорнокривава діра від вирватого зуба, крик летить – і ніхто, із покликаних чути, не чує.
1 Нова Біблія, т 180.
2Знав про Велику війну з 1963 та інше.
3 Даниїл 12.1
4 Заключна частина праці “Художник і Бог”
5 Второзаконня 6.5
6 Вихід 20.1-6
7 1-5 вольт Енергії Життя
8 Тисяча років
9 Второзаконня 6.6-8, 11. 18-19
10 Буття 2.2-3
11 «Художник і Бог. Останній вихід», частина четверта. «Український тиждень».
12 З часу опублікування праць Сведенборга.
13 Нова Біблія, т 181.