У Києві створюють культурний простір пам’яті подружжя Світличних у будинку на вулиці Уманській, 35, де в 1960-х — 1970-х роках мешкали Іван та Леоніда Світличні й формувалася спільнота українських шістдесятників. Проєкт реалізує ініціатива «Уманська 35/20».
За словами його співтабірника Василя Овсієнка, «весь український Київ насправді обертався довкола Івана Світличного». Маючи значні проблеми зі здоров’ям, він брав участь у всіх таборових протестах і голодуваннях. Навіть у таборових умовах Світличний працював, багато читав і перед звільненням відправив понад 200 кг книжок до Києва.
Леоніда Світлична — інженерка, яка пережила окупацію, репресії й десятиліття тиску. Її роль у створенні затишного середовища в квартирі на Уманській є не меншою.
Фото зі “Світличника”
Читайте також: Сторіччя Леоніди Світличної: вірність собі
Саме в оселі Світличних, яку Василь Стус називав «Голуб’ятнею» та «келією» через тісноту й гори книжок, вирувало неформальне культурне життя. Тут зустрічалися Василь Стус, Василь Симоненко, Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Дзюба та інші діячі руху опору. Оселя Світличних стала одним із ключових осередків інтелектуального й культурного спротиву радянській системі.
Читайте також: Безпечний простір дисидентських кухонь
Появі постійного культурного простору передувала тривала підготовча робота: спершу — близько півтора року погоджень і бюрократичних процедур, а також понад п’ять років активної діяльності без власного приміщення. Упродовж цього часу команда ініціативи реалізовувала поп-ап-виставки, організовувала толоки, проводила фестиваль «Світличник» і висаджувала клумби пам’яті, поступово закріплюючи за цією адресою статус місця локальної комеморації. За словами активістів, саме відсутність постійного простору стримувала подальший розвиток цієї роботи.
Читайте також: «Весь український Київ насправді обертався довкола Івана Світличного»
Нині ремонтні та ревіталізаційні роботи зосереджені на першій частині приміщення площею близько 30 м², водночас у майбутньому «Простір Світличних» планують розширити до приблизно 100 м². Ремонт фінансується за рахунок інфраструктурного гранту House of Europe, а передачу приміщення в комунальну власність забезпечила Солом’янська районна адміністрація.
Простір на Уманській
У новому просторі планують проводити наступні фестивалі «Світличник», а також заходи, присвячені історії району, шістдесятницькому та дисидентському рухам. Його задумано як відкритий культурний осередок, у якому місцева спільнота зможе не лише відвідувати події, а й ініціювати власні формати роботи з історією та колективною пам’яттю.
Про те, наскільки це жива неформальна ініціатива, говорить запрошення на один із минулих «Світличників»:
«20 вересня на Світличнику ми будемо відзначати день народження Івана Світличного – літературознавця, поета, перекладача. Сусіда з Чоколівки, який плив проти течії. Ми зберемося в дворі будинку на Уманській, 35, де мешкали Світличні, щоб скуштувати вінегрет і послухати живі голоси поетів-шістдесятників, попиваючи чай.
У рамках заходу протягом 15.00–18.00 відбуватимуться такі активності:– Частування венігретом та чаєм, що фігурують у спогадах друзів Світличного.
– Прослуховування записів поезій у авторському виконанні, характерних пісень та радіо “Свобода”.
– Book swap як апеляція до бібліотеки Світличних, одного з найбільших зібрань у Києві і до постійного “руху книжок” в квартирі. Приносьте книжки, якими ви готові поділитись і забирайте почитати інші, що принесли ваші сусіди».
Читайте також: Культурна колонізація як інструмент імперії: український досвід
Одним з уже реалізованих елементів комеморації став мурал із портретом Івана Світличного на фасаді будинку. Його виконали за ескізом Алли Горської 1965 року: ініціативу реалізувала громада Los Solomas, а автором графіті став художник Bosie.
Паралельно команда «Уманська 35/20» залучає волонтерів до наступних етапів ремонту. Допомога потрібна для виконання фізичних робіт. Завершення ремонту й запуск простору в тестовому режимі заплановані на кінець лютого.
Читайте також: Як сміявся Василь Стус
Ремонтні роботи
Важливість простору на Уманській у тому, що він виріс із тривалої низової роботи громади Солом’янки, а не з інституційного замовлення: локальна ініціатива повертає пам’ять конкретному місцю й людям. Водночас цей проєкт має глобальний вимір, бо говорить універсальною мовою про опір насильству, цінність культури й відповідальність за пам’ять.
В Україні низові ініціативи працюють там, де держава запізнюється або мислить меморіалами, а не живими практиками. Цей формат дає змогу не музеєфікувати минуле, а продовжити ту саму логіку горизонтальної спільноти, яка свого часу успішно діяла в домі Світличних. До того ж пам’ять тут вбудована в повсякдення району, а не винесена в окремі дати. Це один із можливих сценаріїв, який вже пробують реалізувати в інших містах і районах — робота з конкретним місцем стає способом говорити про велику історію.