Зараз кожна баба в селі заражена політикою і хотіла б диктувати свою волю Америці. І той же настрій підігрівають з офіціозу, хоч і не прямо, але більш як зрозуміло. Їм сказали гавкати, вони гавкають. Їм сказали нагнітати, вони нагнітають. Вони розуміють, проти кого? «Ми ж воюєм за демократію, нам все можна. Ми ж воюєм за свободу, віддайте все». Звучить красиво, але навряд чи переконливо для тих, хто сам перед загрозою великої війни. В часі зіткнення імперій, коли горить світ, ніхто не покине відстоювати свою хату, щоб бігти гасити чужу, за океаном. Вірити в таке – продовження віри в Будапештський блеф. Я знав тоді сьогодні-результат. І життя поклав, щоб його не було. Поки країною правлять ті, хто породили цю ситуацію, ніщо не підлягає виправленню. Лікар, який не лікує, є лікарем, який вбиває. Тут 35 років одні й ті ж лікарі. З переміною лиць, а не суми доданків. Який Трамп може виправити те, що ви своїми руками, своїми головами, своїм безголів’ям, своїми голосами, своєю німотою, своєю безучастю, своєю безвухістю, своєю безвуглістю, своїм зарозумінням, своїм якось там буде, своєю вірою подонкам і увладненням їх всі разом наробили? Як він враз відмінить це превелике діяння? Чим він зобов’язаний? Якщо свій гарант нічого не зобов’язаний, що і доказав, то чого має бути зобов’язаний гарант іншої країни? Він що, президент України? громадянин її, спасенний нею? Якщо Америка буде зобов’язана всьому світові, вона припинить бути Америкою. Гарант Америки бореться за інтереси Америки. Тим вона і стала такою як є. Що, крім головного болю і дурних питань, він мав від України? Хтось із вас багато бивсь над тим, як спасти Америку? помогти Америці. Чи більш побивавсь над тим, як доїти Америку? Там що, сліпі? Не вміють рахувати. Гарантом України має бути той, хто знає, як спасти її. Диктат Америці не пройде, вона сама диктат. Але зараженим величчю здається «Америка ніхто, ми – великі». І ллють відра чорноти на тих, від кого ждуть допомоги. Думають: ніхто не читає їхніх коментарів, не чує їхніх слів, не читає пасквілів. Вони безумні, коли так думають. Коли, під впливом одних, хочуть втопити Америку. Духовний світ переносить не тільки думки, а й ставлення кожного до кожного. Україна й так, зарозумінням її кретинів, пересварилася з пів-світом. Хотіти добра, й робити потай зло, може тільки ворог собі. Як хочете, щоб з вами поступали, так і поступайте. Як гадили, так і майте. І, навіть, якщо гадили не всі, вдячність на всіх. Якщо в Україні 35 років тільки крали, крали, крали й обіцяли, тільки крали і втікали, крали і бехали, це не ми, тільки крали і виставляли руки, що не крали, крали, брали і нічого не робили, крали і тримали всіх за йолопів, коли 35 років тут одна молитва, хто скільки вкрав, то чого тут винен американський президент? У ФРС не вистачить грошей, щоб вдовільнити апетит злодійви, що розігрувала інтереси Америки. Я більш ніж переконаний, що це і є основою непорозумінь. Це і відра помий обумовило зміну ставлення. Плювати в руку, яка стільки дала, треба мати особливу наглість. Втім, вона не бачить себе.
Покоління коментякал хворе зарозумінням і необґрунтованою величчю. Хворе самомнєнієм і самолюбуванням, нічого собою не являючи, мниться богом. Нічого не можучи, з гривною в кишені, могутніше і більше Америки. Більше Бога. Нічого не знаючи, воно все знає. Не розуміє, що таке старша людина, повага до неї. Воно приречене страждати, довго хворіти, мучитись, щоб взнати страждання інших на собі. Цей тапок далеко не попливе. Народжене на майже нулевій Енергії уражене всезнайством. В ньому спинився розвиток. Це парадокс згасаючого мозку: чим менше розуму, тим більше розумний. Чим більший дурень, тим більше геній. Сильний мозок на сильній Енергії визнає, як мало він знає. Кретин не розуміє наслідків своєї діяльності. Йому все байдуже. Сильний мозок, стратегічний розум прораховує на десятиліття, віки. Як його слово відгукнеться, як його діло стане великим всенародним Добром. Кретин знає тільки собі. Поступове згасання Енергії тривало з 80-х, 90-х. Народжені на різній Енергії – це різні за психотипом і ментальністю люди. Коли це покоління стало приходити до влади і діяльності у всіх сферах життя, войовниче невігластво стало нормою. Виродження стало нормою, поверхове судження стало нормою, нерозуміння наслідків стало нормою, знущання стало нормою, пошлятина стала нормою, талант і благородство – злочином. Стиль кретинізму витіснив майбутнє.
Тоді, на початку 90-х, ніхто не думав ні про яку політику. Всі, хто зараз типу політики, в кращому випадку, рубали копійку. Народ і його вожді так само жили одним днем. Тоді, на початку 90-х, ніхто не думав про наслідки віддачі атомної зброї. Сказали віддати – віддали. Ніхто не протестував, ніхто не обговорював, як зараз кожну бульку навколополітики, народ і вухом не повів на це, саме доленосне рішення. Тепер, кого не спитай, він ниже плечима, він не винен. Йому Трамп винен, Америка винна, всі винні. Тільки не він. Відшкодування, а не віддача, мали принести йому 300 трлн $ і рай на землі. Байдужість і одноденне мислення, які затоптали цю стратегему, подарували могилу на всю землю. Мені тоді було зрозуміло, чим це все закінчиться. Де ті, хто обіцяли все буде добре? де ті, хто гарантували мир-безпеку? Де ті, хто потім будували сили оборони, лінії оборони? Де ті, хто так укріпили все? Де їхнє розуміння? Я заплатив за цю позицію 35 роками викинутості з політики й суспільного життя. Бо ті, що все віддали, були тепер Україною. Вони не думали, що і їм припече. Де ті, хто привели до такого фіналу? За тридцять років бардаку й безвідповідальності, тепер винен один, рудий Трамп. Вони клеймлять його в коментах, невдоволені ним у розмовах, вони киплять проти нього гнівом, не бачачи себе, він мав зробити те, що не зробили всі вони. Тоді, на початку 90х, ніхто не цікавився серйозною політикою, тепер вона поцікавилась вами. Всі, хто тоді були За – це не складно провірити – всі, хто тоді і потім не вірили ні в яку війну, тепер За війну! А де були ви, ваші батьки тоді? Все інше – похідне Того рішення. Тепер прозріли: у нас війна. Так ви ж самі її породили злочинним нехтуванням війни. Байдужістю стосовно власного майбутнього. Як ви подбали про нього тоді, так воно дбає про вас тепер. Майбутнє не виростає знічев’я. Майбутнє є результатом діяльності мас. Або бездіяльності їх і їхніх вождів. Де був народ, де були всі ви, тепер проповідники війни? І з одного цього зрозумілий ваш наступний ум. Тепер кожен – безмежний знавець війни. Кожен знає, як досягти перемоги. Кожен – великий експерт війни, стратег війни. Геній світової політики. Щомить про неї вивергається туманність слів. Але у ста няньок дитина недоглянута, повинен хтось один – не говорити, а зробити.
Говорити, щоб нічого не зробити, для цього й запущений цей напрям.
Хто говорить, той ніколи не робить.
Тут давно мали правити інші люди і встановити Божий устрій. А вони встановили брєд свій, сивої кобили. Це порушило План Бога і хід світової історії. Ось дві стратегічні помилки стосовно України. І виправленням обох займеться Бог.
Я нагадую це для того, щоб розвіяти нам всі винні – у вас було більше, як достатньо – це позиція національного слабоумства і самогубства. Організм з такою установкою нежиттєздатний. Щоб жити, потрібен пошук причин в собі, а не перекладання вини на інших. Накопичення образ на рівні особи викликає туберкульоз – болісна інформація як би прогризає інформаційне єство – на рівні спільноти нам всі винні перекриває майбутнє. Майбутнє існує завжди, тільки не для всіх. Як не збито це звучить. Параліч волі викликаний одним: мені всі винні. Народи, в яких вся вина на собі, досягають неможливого. Таким, на скільки я знаю, є народ Америки. Велика цілеспрямованість активується великою метою. Під цю мету, під здійснення її, Бог і подає Енергію. Воля до життя запускається визнанням власної вини і тим, що самим треба щось робити. Не чухатись і говорити. Бог не відповідає на безкінечне дай по тій ж причині: Він не сприяє паразитизму. Який, в свою чергу, дорівнює смерті. Все, що тягне, а не віддає, вибраковується.
Назвіть причину, згідно якої Трамп має спасати нас? Бог дав засоби спасіння, ви просрали їх. Цим порушено світовий баланс. Світова система приведена у смертельну хиткість. Тепер це виправити складніше, як бабі стати дівкою. Почалася остання битва народів за існування, їхня остання сутичка за життя. Тільки повна активація їх волі з узгодженням себе з вимогами Бога – запорука виживання. Бог залишає те, що корисне і необхідне йому. Все вражене паразитизмом, самолюбуванням, погордою, егоїзмом, почуттям чужої вини, на слабкій Енергії, невідповідне Вимогам, чим може зацікавити Його? Про наслідки безпеки треба питати в тих, хто відповідали за неї. Інакше її як не було, так і не буде. Можна скільки завгодно винити того, іншого, це нічому не допомагає, правий той, хто бачить в собі вину.
Назвіть причину, чого не тільки Трамп, Америка, а інший хтось має допомагати тут. Нічого, крім ідеології грошей, не рухає цим світом. Світом Кінця. Нічого, крім неї, не рухало вашими вождями, устремлінням більшості, чого ж вимагати іншого від чужих вождів? Щоб мати кращих, треба було побудувати кращу країну, кращий світ. Божий світ. Де людьми рухала б Велика Любов.
Перш ніж кричати «поможи, Америко! допоможи, Трамп», варто закричати тим, хто все, що було тут, просрали, розікрали – і американську допомогу на додачу. І кричати треба так: «ось я все віддаю, що вкрав в Україні – на Україну!», «ось я все віддаю, що придбав, побудував, надбав з украденого в Україні – на Україну!», «ось я все оддаю, що обманом, шахрайством, підступом, здирництвом, зловживанням владою здобув в Україні – на Україну!». Це стосується не тільки тутешніх, а й всіх, хто, нажившись на ній, втекли – і виють, стогнуть тепер, як вони люблять Україну. Як їм жаль її. Всього себе і все з себ`е верніте на Україну! Вона, боса, виглядає вас і жде. Все на Україну! Вона переказує через мене – може вони не знають – як її можна спасти. В сльоті, як тільки смеркає, вона стоїть, вища полів, лісів…і плаче кожним атомом тут. Коли я почую цей клич, я повірю, що хтось з них колись дійсно любив Україну. А не паразитував, наживавсь, будувавсь, робив кар’єру, купував недвігу за кордоном, величавсь, красувавсь, прославлявсь, жив і плодивсь на крові імені України. Як ми могли таке подумати? Є дві паралельні України: одна – страждань, друга – паразитувань. Одна і так усе віддала, друга корчить із себе українолюбів. Погана гра. Поки ж я бачу, що вони люблять не Україну, а себе на ній, люблять все, що вона дала, точніше, все, що вони вкрали в неї. Це те ж любов – себелюбов – вона не гарантує, що вони втримають вкрадене. Бог як дає, так і відбирає, часто – разом з головами. Нехай стараються далі. І жаліють Україну.
Як тільки смеркає, в сльоті, невизначеності, сльозами потойбіч, вона дивиться на них.
Я не вкрав і іржавого цвяха. І 50 років віддавав себе, щоб була Україна. Нехай повторять ті, хто працювали на безмірне чрево під прикриттям її.
Україні треба не клуб любителів України, не клуб користувачів бренду Україна, не клуб смертників за Україну, не арена гаваху, коли інші будуть глядачами, Україні потрібні ті, хто віддадуть все, щоб вижила вона. І не тільки матеріальне. От в цьому буде їхня любов. Поки я цього не побачу, поки народ цього не побачить, буде та любов, яка веде в могилу.