Я рідко пишу щось особисте публічно, тож це унікальний та рідкісний випадок, коли я можу поділитися своїми дуже особистими думками. Сидячи в холодному Києві, моє серце було сповнене теплом і радістю, коли я почала отримувати фотографії жінок з Колькати, які позували з українськими віночками на головах, або когось, хто тримав булаву перед павільйоном з написом «Україна» українською, бенгальською та англійською мовами. А ще там була цитата з вірша Тараса Шевченка бенгальською мовою, який я переклала. Я не могла повірити своїм очам! Це тепло линуло з мого рідного міста Колькати, де Україна з 22 січня по 3 лютого вперше брала участь у щорічному Міжнародному книжковому ярмарку, або, як ми називаємо його бенгальською мовою, — «Колькатар Бой-Мела».
З часів середньої школи, коли ярмарок був започаткований у 1976 році, я щороку його відвідувала. Неймовірно, але цього року присутність України була особливою. Я була у Києві, але для моїх братів і членів сім’ї це було як свято, Україна приїхала до них. Вони з радістю долучилися і допомагали, як могли.
Неподалік був російський павільйон, обвішаний фотографіями Другої світової війни, який не користувався великою популярністю. Натомість місцеві блогери, ютубери та інфлюенсери бігали навколо синьо-жовтого павільйону і звертали велику увагу на присутність України. Вони задавали такі наївні запитання, як наприклад, чи означає присутність України та Росії на одній виставці якесь порозуміння, або перемир’я та призупинення у воєнних діях. Їх терпляче вислуховували в українському павільйоні, а присутні дипломати й волонтери пояснили складнощі цієї жахливої війни.
Відомий журналіст Ріджу Басу із великого бенгальського видання із багатомільйонною аудиторією та столітньою історією «Anandabazar patrika», написав колонку про український павільйон. Це не могло не привернути ще більше уваги мешканців Колькати та околиці.
На відміну від сьогодення, я пригадую, як багато разів протягом останніх п’ятнадцяти років просила українське посольство (востаннє у 2019 році) взяти участь у цьому заході. Тоді ентузіазм щодо таких заходів було незначний. Зараз, коли Україна намагається відновити свої відносини з численними країнами так званого Глобального Півдня, наче лагодячи зруйновані мости, цей захід у Колькаті відкрив очі багатьом – з кількох причин.
Головна – ігнорування можливостей Колькати. Після Франкфуртського та Лондонського це третій за величиною книжковий ярмарок у світі, а за кількістю відвідувачів він є найбільшим. Цього року загальна кількість відвідувачів склала 3,7 млн осіб. Однак слід зробити застереження. Ті, хто бере участь у Лондонському та Франкфуртському ярмарках, знають, що це дуже особливий професійний захід, присвячений виключно видавничій галузі та торгівлі книгами, на який також запрошуються автори опублікованих книг. Це не трибуна для політики чи інших кампаній, і тут немає жодних змагань. Він також відрізняється від літературних фестивалів, оскільки охоплює всі види книг. Іноземними учасниками можуть бути державні чи недержавні організації. Вони презентують свою літературу та культуру через книги. Звичайно, національні інтереси та пріоритети мають значення.
Бой Мела – це майданчик для зустрічей із простими людьми та спілкування з ними. Він призначений для створення міжособистісних мереж на низовому рівні, а не серед аналітичних центрів чи еліт. Тому в результаті не варто очікувати змін у державній політиці. Також після цього заходу не буде опубліковано наукові статті чи книги. Але, зміни відбудуться у людських серцях та мізках, і вони по-новому можуть сприйняти Україну. Менше стереотипів, більше реальних фактів, більше прямої комунікації. Це дуже важливо для української культурної дипломатії. Також, безсумнівно, серйозні видавці та книгопродавці могли б встановити цінні контакти (та укласти контракти) для передруку або видання своїх книг в Індії лише за частину вартості видавництва цих книг у Європі, але натомість охопити набагато більшу кількість читачів, ніж будь-де в світі.
Мова має значення. Книги бенгальською мовою користуються популярністю серед понад 230 млн носіїв цієї мови по всьому світу. На другому місці — книги англійською. Книги мовою гінді більш популярні в Делі та гіндімовних регіонах Індії. Ось чому мої переклади віршів Тараса Шевченка бенгальською мовою, видані «Джадавпур універсіті прес», роман Жанни Слоньовської, перекладений з англійської на бенгальську Сулаґною Мухопадгай, а також перекладені з англійської на бенгальську вірші Ірини Вікирчак мали великий попит.
Дивовижно, що до мого брата звернувся автор Біплаб Наяк, який у 2020 році написав чудову книгу бенгальською мовою «Історія України, її народу та культури», а в березні 2022 року випустив її друге видання, для написання якого він використовував 34 відомих у світі джерела. Нічого подібного не існує жодною мовою Індії! Історія України в цій книзі починається з Київської Русі і закінчується Помаранчевою революцією, як я могла прочитати у фрагментах, які мені надіслали. Я дуже сподіваюся, що ця книга буде оновлена і видана ще раз. Ця книга демонструє, наскільки література національними мовами є важливою в індійському контексті. І якщо поважати мовне розмаїття Індії, інформація про Україну поширюватиметься швидше і глибше.
До останнього моменту ніхто не був впевнений, чи Україна візьме участь у ярмарку. Фінансування не було. Український інститут покрив лише витрати на проїзд письменника Любка Дереша, який уже збирався на книжковий ярмарок у Делі та літературний фестиваль у Джайпурі. Посольство отримало інформацію від Українського інституту книги, що жодне видавництво не виявило зацікавленості. Завдяки глибокій зацікавленості українського посла Олександра Поліщука та відданості трьох дипломатів молодого покоління — Володимира Притули, Тетяни Шарми та Аюша Бакші — які витратили свій час і ресурси, участь України стала можливою.
Протягом кількох днів українські дипломати стали менеджерами стендів і спілкувалися з простими людьми без звичного життя за протоколом та з формальностями, наче як активісти. Вони організували три заходи в залах, заповнених глядачами: обговорення сучасної української поезії, обговорення Тараса Шевченка та декламацію його віршів бенгальською мовою. Серед присутніх були професори, журналісти, викладачі бенгальської та санскриту, а також 16-річна переможниця гран-прі конкурсу читців віршів Тараса Шевченка Аандріта, яка декламувала «Заповіт» українською та бенгальською мовами. Дипломат Аюш Бакші зачитав на одному з цих заходів перший в історії переклад «Заповіту» Шевченка кашмірською мовою відомої поетеси Сантош Шах Надан, яка є його рідною бабусею. Під час церемонії закриття ярмарку, Гільдія книготорговців та видавців, організатор ярмарку, нагородила Україну пам’ятним знаком про участь. Серед усіх 14 країн-учасників, лише Україна, Китай та Аргентина (яка була тематичним фокусом цього року) отримали такі нагороди. Під час церемонії вручення, третій секретар посольства Тетяна Шарма також подарувала організаторам сувенірну тарілку з петриківським малюнком.
Хоч і виснажені, українські дипломати та їхні індійські друзі були щасливі, що люди в Індії цікавляться Україною і висловлюють величезну підтримку. Хіба ж це не було важливо? Я впевнена, що вони вже з нетерпінням чекають 2027 року, щоб приєднатися до 50-річного ювілею Бой-Мела і зробити його великим успіхом.
Порада видавцям – найбільшим попитом користуються дитячі книги, народні казки, класична українська література. Також є попит на книги з історії України. Чому класична література? Тому що немає чим збалансувати класичну літературу з інших країн, яку представляє кожна країна-учасниця без винятку. Це також знайомство з давньою літературною традицією України, про яку мало або зовсім не знають в Індії. Я вже писала раніше про антиімперську та антиколоніальну роль Тараса Шевченка, яка відкриє двері до розуміння історичних процесів в Україні. Згадка про роль Шевченка у становленні нації та ілюстрація ролі Рабіндраната Таґора стали ключем до душі бенгальців. Прості істини висловлюються простими словами. Вони не вимагають великих гонорарів для компаній, що займаються бренд-менеджментом. Для культурної дипломатії України бренд Шевченка є вічним, непереможним.
А Бой-Мела чекає на Україну у 2027 році!
