Долі чеченського й російського лідерів переплелися в житті та смерті
Не обов’язково вірити в потойбічне життя, щоб уявити, як Владімір Путін і Рамзан Кадиров перейдуть в інший світ і як їх там приймуть.
Обидва вживають ретельних заходів, щоб не стати жертвами вбивства, водночас активно послуговуються цим методом проти своїх суперників, ворогів і критиків. Проте змагатися із часом їм несила. З огляду на набрякле й змарніле обличчя та помітну напруженість Путіна лунають спекуляції про стан його здоров’я і зловживання медичними препаратами (вірогідно, стероїдами). Тим часом Кадиров, згідно з нібито поінформованими джерелами, смертельно хворий на панкреатит. Відеоролик, на якому він начебто завзято займається спортом у залі, видається постановчим.
Обидва лідери також уособлюють парадокс. Їхнє нищівне й згубне правління у своїх країнах призвело до колосальних людських втрат на тлі їхнього особистого непомірного збагачення. Водночас вони забезпечили унікальний безперервний період стабільності й процвітання (за похмурими стандартами минулого). Чеченці й росіяни, може, і не в захваті від своїх лідерів, але нікому не хочеться повертатися в 1990-ті.
Цей політичний дивіденд був реальним, але з кожним місяцем він дедалі слабшає. Занепад одного з довговічних політиків вплине на долю іншого.
Для Путіна падіння Кадирова становитиме серйозну політичну проблему. Російський президент прийшов до влади на тлі паніки народу через теракти 1999 року, які повісили на чеченських сепаратистів, але, найімовірніше, вони були навмисне влаштовані Службою безпеки Росії. Погрожуючи «мочити їх у сортирах», Путін утілював образ колишнього кадебіста й мачо. Він зарахував чеченців до категорії ісламістів, і після терактів 11 вересня це забезпечило йому спільного зі Сполученими Штатами ворога.
Читайте також: Як розпадатиметься Росія та чи варто цього очікувати?
У Чечні утвердження при владі зрадницького клану Кадирових (спершу був батько, а після його вбивства 2004 року — син Рамзан) сприяло придушенню сепаратистського опору. Як наслідок сформувалася репресивна система, що була передвісником подальшого життя в усій Росії. Так Чечня, що колись була відкритою раною на політичному тілі країни, перетворилася на опору путінського режиму, постачаючи йому кримінальні, військові й інші послуги. Загін «кадирівців» відіграв істотну роль у війні в Україні.
Система мала певні недоліки. Екстравагантні публічні заяви Кадирова, псевдоісламістські репресії в суспільстві, його жорстокість і необмежена корупція викликали обурення народу навіть у нездоровій політичній системі Росії. Загроза, що нависла в Чечні, виходила далеко за її межі. Російська конституція не тільки не діяла, а й не поширювалася на діяльність Кадирова деінде в Росії. Його режим, поступово захоплюючи дедалі більше влади й фінансових ресурсів, успішно розправлявся навіть із чеченцями, що мали зв’язки з ФСБ. Загадкове вбивство Бориса Нємцова чеченським найманцем у центрі Москви 2015 року (хай би хто замовив те вбивство) відобразило беззаконня, що просочувалося з гірської республіки на решту території Росії.
Якщо Кадирова не стане, чудовисько, якого він вигодовував, вирветься на волю. Почнеться дестабілізаційна боротьба за владу. Переможець змагань захоче укласти нову угоду з Кремлем, що спричинить запеклий опір з боку інших елементів російських владних структур.
Натомість для Кадирова будь-яке послаблення путінського режиму становитиме серйозну загрозу. Російський лідер — його протектор. У наступного очільника Кремля можуть бути інші протеже. Розправа 2023 року з «Вагнером» здаватиметься квіточками проти конфлікту за участі Чечні.
Російський лідер і його чеченський колега-посіпака славляться радше релігійністю, ніж щирою набожністю. І їхній відхід, певно, буде припорошений радше сіркою з підземного потойбіччя, ніж божественною музикою з Небес.