Ладнаючись у дорогу до Івано-Франківська, читала колонку Остапа Українця про те, як місто змінювало своє обличчя станом на 2017 рік. Потому, вже гуляючи містом, питала у знайомих франківців, у чому полягає їхній міський міф. З їхніх відповідей і власних спостережень за топонімікою, музейними експозиціями та публічними просторами виділила деякі риси, з якими асоціюють Івано-Франківськ сьогодні.
Місто одержавленого християнства
Мої франківські знайомі кажуть про цю визначальну рису міського образу радше з відчуттям іспанського сорому, але статистично вони в меншості. Більшість відчуває гордість і вдячність до мера, електоральна підтримка якого б’є рекорди. Люди Церкви у Франківську супроводжують (освячують, благословляють) усі важливі події, навіть цілком світські.
А ще тут виклично помпезні, храмоподібні адмінбудівлі — погляньте бодай на обласне Управління державного казначейства, і не лише.
Але не це насправді визначає місто для його мешканців і гостей.
Читайте також: Відродження традицій
Місто кав’ярень і кнайп
Концентрація кав’ярень, кнайп, ресторанчиків і бістро на квадратний кілометр чи на сотню мешканців тут надвисока. Вони атмосферні, їх не назвеш безбарвним «заклади громадського харчування». Конкуренція змушує боротися за клієнтів. Різні вікові й соціальні групи мають тут свої уподобані місця для сніданків, обідніх робочих зустрічей, романтичних побачень, творчих здибанок.
Urban space 100 біля міськради працює із сьомої ранку, і його зрання використовують як коворкінг відвідувачі з ноутбуками.
О дев’ятій ранку у вихідний у кав’ярні при пекарні за сусіднім із нами столиком зібралися на щосуботню гутірку літні пані. Їли тортик, випивали по чарочці, говорили про дітей і онуків.
У піцеріях облаштований дитячий простір із килимком, хатинкою та іграшками — тут дбають про родини з малими дітьми.
У «Десятці» біля Стометрівки ввечері очікувано немає місць.
А у «Фамілії» є. Тут пишаються тим, що використовують виключно українські інгредієнти (крім борошна для піци). Ще тут є велика піч на кухні, за якою можна спостерігати, і така сама, тільки маленька пічечка з іграшковою піцою — на дитячій кухні, де можна бавитися.
Читайте також: Культурна критика дитячих заходів
Місто читання
Моя франківська знайома каже, що читацькі клуби в Івано-Франківську є чи не в кожній книгарні і бібліотеці. Можна спланувати тиждень так, аби щодня ходити на обговорення різних книжок. Тут діє програма промоції читання «Текстура», запрошують культурних діячів, організовують літературні резиденції і творять читацьку спільноту.
Регіону, центр якого названо на честь видатного письменника, годиться бути літературним, і так воно і є — від «Покутської трійці» до «Станіславського феномена» й далі. Щоправда, Літературний музей Прикарпаття поки не став дієвою інституцією популяризації читання серед містян.
Читайте також: Захват і розпач у Національному музеї літератури України
Місто втіленої пам’яті про визвольну боротьбу
Червоно-чорний прапор поруч із синьо-жовтим майорить тут на багатьох адмінбудівлях, включно з міськрадою. У Франківську багато нагадувань про те, що тут шанують пам’ять про визвольну боротьбу ХХ століття: тут встановлено перший в Україні пам’ятник пластунам, що не зламали своїх присяг; у Привокзальному сквері зустрічає бронепотяг армії УНР «Кармелюк», який відбивав наступ більшовиків; у місті діє музей визвольної боротьби імені Степана Бандери; на будівлях встановлені меморіальні таблички на згадку про визначних вояків УПА та нинішньої війни. Центральною частиною міста простягається Алея Героїв із банерами пам’яті загиблих, її весь час продовжують.
Хвилина мовчання застала мене на одній із ділянок цієї Алеї Героїв. Усі перехожі вклякли біля портретів полеглих воїнів. Потім побачила на вхідних дверях деяких будівель наліпку: «Цей заклад зупиняється під час Загальнонаціональної хвилини мовчання». Повага за це.
Читайте також: Вінниця: форми пам’ятання
Місто нічийної австрійської спадщини
Ностальгію за «бабцею Австрією» більше асоціюють зі Львовом, хоча у Франківська, напевно, могло б бути для цього не менше підстав.
Однак наразі будівлі, що пам’ятають часи Австро-Угорщини, здебільшого потребують реставрації (виняток — старовинні двері, якими тут дбайливо опікуються волонтери). Пам’ятники імператору Францу Йозефу біля готелю та бургомістру Станіславова Іґнацію Камінському біля кав’ярні — теж приватні ініціативи конкретних людей. Вони не вписуються в офіційний ґранд-наратив, який просуває влада, не домінують над простором, зроблені в людський зріст без постаментів, буквально олюднені.
Тим часом у франківській топоніміці практично немає згадок про засновника міста Потоцького чи його видатних родичів, за винятком палацу і вулички на честь усіх Потоцьких гуртом. Складається враження, що історичний період, який передував ХХ століттю, доволі маргіналізовано в культурній пам’яті і її публічних проявах.
XVIII–ХІХ століття ще не стали тут цілком своєю історією. Хоча точки дотику є — згадати хоча б, що 1884 року в Станіславові відбувся перший з’їзд Товариства руських жінок. Їх прибуло тоді більше сотні з усіх усюд Галичини, на чолі з Наталією Кобринською.
Читайте також: 140 років боротьби: як український жіночий рух змінив наше сьогодення
Місто-транзит на шляху в Карпати чи до Польщі
Про це сповіщають навіть таблички на будівлі біля вокзалу — свої послуги пропонують магазин туристичного спорядження та агенція з працевлаштування за кордоном.
Додається й типова для України ситуація: мешканці області прагнуть оселитись у місті, а мешканці міста — поїхати далі, до Києва, Львова чи на захід.
Місто порівнянь зі Львовом
Постійно доводиться чути:
- чим відрізняється франківська ратуша і площа Ринок від львівської;
- яка мала відстань від вокзалу до центру порівняно зі Львовом;
- який туристичний потенціал у міста порівняно зі Львовом;
- скільки внутрішньо переміщених осіб із 2022 року влилися до міської спільноти порівняно зі Львовом;
- які львівські бізнеси з’явились у Франківську останнім часом;
- наскільки у Франківську розвинений міф про «бабцю Австрію» порівняно зі Львовом;
- наскільки франківці є галичанами порівняно з львів’янами;
- наскільки успішний проєкт ревіталізації франківського заводу «Промприлад.Реновація» порівняно зі львівською «Фабрикою повидла» тощо.
Читайте також: Взірцева робота зі спадщиною: репортаж із Фабрики повидла
Місто в пошуках свого міфу
Базу про місто можна дізнатись у форматі абетки — їх є аж дві, «Книжечка-мандрівочка» від ВСЛ і «Франківська абетка» Марії Козакевич.
Водночас множинність ідентичностей тут закладена історично. На мапі Івано-Франківської області у краєзнавчому музеї позначені цілих п’ять етнорегіонів: Покуття на сході, Бойківщина на заході, Гуцульщина на півдні, Опілля на півночі, а центральну частину включно з Івано-Франківськом марковано як «перехідну зону».
Зрештою у мене склалося враження, що в Івано-Франківську триває не маніфестоване публічно змагання між домінуванням одного наративу і різноманітністю наративів. Домінування потребує адмінресурсу, і він тут є. Коли звикаєш до ситуації, що українські позиції зазвичай у меншості й опозиції до проросійської влади, може видатися парадоксальною ситуація, коли цілком проукраїнська влада викликає невдоволення своїми діями. Можливо тому, що не завжди чує голоси громади? Тим часом альтернативні культурні осередки громадянського суспільства пропонують свою відповідь, чим є Івано-Франківськ сьогодні, як дивитися на його минуле та куди рухатися далі.
