Ніхто не знає, якими будуть наслідки від зради Америки для України та Європи.
Але після чотирьох фільмів, вісімнадцяти поїздок і тисячі кілометрів, пройдених на східному і південному фронтах, я знаю, що українська армія – єдина, яка вміє використовувати в бою французькі гармати «Цезар», італійські ракети «Мамба» або німецькі ракетні установки «Panzerfaust».
Я знаю, що замість вагань щодо того, як діяти проти російського тіньового флоту, вона переслідує й затримує ці танкери без жодних сумнівів. Вона робить те саме, що й від початку повномасштабної війни — так само рішуче, як тоді, коли під Одесою потопила флагман російського флоту, крейсер «Москва». Потім, у серпні 2023 року, під Новоросійськом, українська армія вразила «Оленєгорський Горняк», а трохи раніше, у відкритому морі, в економічній зоні Туреччини, вона пошкодила розвідувальне судно «Іван Хурс».
Я знаю, що ця армія, що не має справжніх військово-повітряних сил, налічує в своїх лавах піхотинців, здатних збивати бойові вертольоти за допомогою ракетних установок Javelin; що її флот, який бореться проти супротивника, чиє оснащення у двадцять-тридцять разів краще, у вересні 2023 року здійснив подвиг, знищивши підводний човен, з якого запускалися ракети «Калібр». Човен той стояв на якорі в одному з найбільш захищених портів світу. І я знаю, що в містах, які не мають протиповітряної оборони типу «Patriot», формують мобільні оборонні підрозділи, що складаються з пікапів, котрі мчать на повній швидкості по рівнині і в останню хвилину базукою нейтралізують дрони-камікадзе.
Читайте також: Щоб Україна змогла перемогти
У вересні 2022 року я знімав бійців 92-ї механізованої бригади, які щойно звільнили Куп’янськ, який вважався неприступним; десантників 25-ї бригади на наступний день після взяття фортеці Ізюм; бійців 95-ї бригади, легендарної своїми повітряно-десантними рейдами, яких російський окупант, генерал Лиман, благав дозволити йому втекти. Пізніше я знімав «морських вовків» з битви за Миколаїв, які без бою захопили Херсон.
Я знімав Бахмут, я знімав Часів Яр, я знімав Суми і Покровськ; і в усіх цих містах відчув дух опору, мужність і військову винахідливість, яких не бачили в Європі з часів битви під Теруелем і які допомогли українцям вистояти під бомбовими ударами і перед наступами російської армії.
Я знаю, що Україна є єдиною країною на континенті, котра зберігає холоднокровність перед ядерними погрозами Путіна і де солдати, коли вони завдають удару по стратегічному нафтовому об’єкту в російській «глубінці», сміються та кажуть: «Отой, хто під час Covid так боявся захворіти, що вимагав, аби між ним і його відвідувачами стояв триметровий стіл, ніколи не ризикне померти від ядерної відповіді».
Я знаю, бо бачив на власні очі, що українська армія — це європейська армія, яка від часу, як я знімаю на камеру її схованих у лісовій хатинці геніїв-винахідників, загублених, котрі за допомогою 3D-принтера стали силою, найдосконалішою в мистецтві війни дронів. Зараз вона має дрони FPV, які з Липців, що в районі Харкова, знищують за 20 кілометрів ворожі шанці; вона має дрони, здатні долати лінію фронту, що змушують російських солдат здаватися, вимахуючи білим прапором. У цієї армії є літальні апарати, що вирушають ескадрильєю і здатні вразити ціль на відстані 1000 кілометрів, або виявити російський корабель, що стоїть у будь-якому порту Криму.
Я знаю, що українська армія має найкращих на планеті снайперів, навчених влучати в ціль на відстані 4000 метрів. В її лавах воює артилерист, який побив світовий рекорд, знищивши в січні 2025 року з танка «Леопард» в районі Курська російський Т-72 на відстані понад 5 кілометрів. Її пілот F16 рівно рік тому, 13 грудня, самотужки знищив шість ворожих ракет, що готувалися вдарити по Україні.
Тут є майстри ракет «Нептун», яким вдалося в Донецькій області та в Криму здійснити ще один подвиг: знищити батареї S-400, що вважалися непереможними.
І всі пам’ятають, як 1 червня цього року відбулася операція «Павутина», – російський Перл-Харбор, – під час якої сотня дронів, захованих у вантажівках і дистанційно керованих з України, влучила у злітно-посадкову смугу в Сибіру і знищила третину грізних бомбардувальників Туполєва російської армії.
Читайте також: Справжні параметри миру в Україні
Я нагадую про ці факти, бо часто був безпосереднім свідком тих подій. А також за допомогою них стає зрозуміло, що ми є жертвами дивної помилки в оцінці ситуації.
Україна потребує Європи, але Європа теж потребує України. Ми постачаємо їй зброю, але саме до неї, у випадку розширення конфлікту, ми, безсумнівно, звернулися б по допомогу. І якщо ми плануємо надати їй у майбутньому гарантії безпеки, то саме вона сьогодні є нашою гарантією безпеки від загрози з боку російської армії, з якою вона бореться, яку вона стримує і виснажує.
Сполучені Штати вийшли з гри? Тоді наш стратегічний інтерес полягає в тому, щоб якнайшвидше залучити найкращу армію Європи до системи наших безпеки та оборони.