Повітряні кулі, що спричинили закриття аеропортів у Литві, були покликані випробувати Захід і вимагають рішучого реагування
Байдуже на нову російську ракету з ядерним двигуном «Буревісник» чи ядерний дрон «Посейдон», здатний викликати цунамі, що тестувалися цього тижня. Кілька невеликих повітряних куль над аеропортом можуть спричинити хаос зі значно меншими витратами. Саме це відбувається в Литві, де за останній тиждень довелося зачинити чотири аеропорти, перенаправити понад 100 рейсів і завдати незручностей понад 10 тисячам пасажирів. У сфері цивільної авіації, де безпека понад усе, ніхто не стане ризикувати зіткненням.
Цілком слушні дії, і добре, що ніхто не постраждав, але кумулятивний ефект сум’яття матиме фатальні наслідки. Для сторонніх спостерігачів країна, до якої неможливо дістатися літаком, починає здаватися небезпечною для надання кредитів, інвестицій, торгівлі або туризму. Це негативно позначається на вартості запозичень, робочих місцях, заробітній платі й економічному зростанні. Навіть до того, як це станеться, незручності й ізоляція викликають занепокоєння у громадян.
Справа не в тому, що кілька випадкових повітряних куль спричинили тимчасовий безлад у далекій країні. Це зухвала психологічна війна проти НАТО. Якщо вона буде успішною, подібні атаки на повсякденне життя, ба навіть гірші, загрожуватимуть усім європейцям.
На відміну від таємничих дронів, які призвели до зачинення аеропортів у Данії й інших країнах протягом останніх місяців, ми точно знаємо, звідки ці повітряні кулі: з Білорусі — союзниці Росії. Контрабандисти вже давно використовують такі кулі — майже тисячу минулого року — для перевезення сигарет до Литви. Але це інша ситуація. Міністр закордонних справ Литви Кестутіс Будріс розповів мені, що контрабанда тютюну в промислових масштабах відбувається під керівництвом білоруської таємної поліції, КДБ (на відміну від своїх московських босів, мінська франшиза так і не змінила назву). Повітряні кулі запускають навіть із прикордонної зони, недоступної для пересічних білорусів. Очевидна мета — підірвати роботу литовських аеропортів.
Каверза в Литві — найсвіжіший епізод у серії провокацій, які не досягають порогу військового конфлікту, але мають на меті перевірити нашу здатність ухвалювати рішення. «Це має стратегічні наслідки», — каже Будрис. Литва відреагувала рішуче, закривши кордон із Білоруссю і пообіцявши в майбутньому збивати повітряні кулі («Збивайте, збивайте», — кажуть деякі сусідні країни).
НАТО може надіслати більше засобів протиповітряної оборони на східний фронт. Але збивати повітряні кулі вартістю 100 фунтів стерлінгів дорогими високотехнологічними ракетам — справа безглузда, а з огляду на наші мізерні запаси, ще й небезпечна. Коли засоби оборони будуть перевантажені або вичерпані, ситуація стане дійсно загрозливою. А Росія може легко змінити тактику. Доки не будуть готові нові недорогі ракети й лазери, нам потрібні засоби стримування.
Одним із варіантів є відповідь тією ж монетою. Популярність і легітимність Владіміра Путіна ґрунтуються переважно на стабільності, яку він забезпечив Росії після хаотичних 1990-х. Скромні очікування, що вчора, сьогодні і завтра буде однаково, здаються нам буденними, але там надзвичайно цінуються.
Удари України по нафтопереробних заводах вже завдають серйозної шкоди постачанню бензину, створюючи корисний відгомін дефіциту радянських часів. Ми повинні допомогти Україні збільшити масштаби та інтенсивність цих атак, щоб завдати Росії таких самих збитків, які її очільники завдають Литві, можливо, розпочавши з цивільної авіації. Панівний вітер дме з України в бік Росії. Це може бути корисним.
Інший варіант стосується російського «тіньового флоту» незареєстрованих і незастрахованих нафтових танкерів без прапорів. Міжнародне право захищає їх «мирний прохід» у відкритому морі. Але група військових, морських, страхових і юридичних фахівців на чолі з Великою Британією вигадали альтернативу: легалізоване піратство. Україна за воєнного стану має право конфіскувати судна, що належать її ворогу або допомагають йому, і може найняти для цього приватних підрядників — фактично відновивши давню практику каперства. Потім може конфіскувати судна і продати вантаж. Власники суден можуть звернутися до суду, але для цього доведеться розкрити їхню справжню ідентичність, що ретельно приховується.
Надто ризиковано? Можливо. Наші лідери охоче з твердістю говорять про солідарність і поступово дають Україні гроші й зброю: достатньо, щоб вона продовжувала воювати, але недостатньо, щоб перемогла. Однак досі мислять у категоріях миру, не бажаючи проводити безсонні ночі й напружені дні, протидіючи супернику з ядерним арсеналом. Ми все ще обходимо питання про конфіскацію заморожених активів російського центрального банку, що стало б життєво необхідною фінансовою підмогою для України обсягом 227 млрд. фунтів стерлінгів. Британський уряд все ще стикається з юридичними труднощами щодо використання 2 млрд. фунтів стерлінгів, отриманих від примусового продажу футбольного клубу «Челсі».
Готовність до ризиків і розуміння загроз суттєво зростають у міру просування на схід. Але це чинить великий тиск на наш консенсусний процес прийняття рішень. Що станеться, якщо одна або кілька прикордонних держав вирішать, що дії Кремля становлять екзистенційну загрозу, а країни «старого Заходу» так і не прокинуться від дрімоти? Припустимо, Литва вирішить перервати залізничне сполучення своєю територією, яке з’єднує Білорусь із російським ексклавом Калінінградом? Після повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року Литва дійсно закрила це сполучення, а Європейський Союз, побоюючись ескалації, змусив її відступити. Чи готові ми до ще одного протистояння?
З усіх цих причин країни-члени НАТО і ЄС не можуть скинути на Литву — країну з 3-мільйонними населенням — витрати й ризики, пов’язані з протидією Кремлю і його союзникам. Ми повинні їх відлякати. Якщо не зробимо цього, лише спровокуємо ще більше безладу — там, тут і всюди. Вибір у нас такий: залишити союзників наодинці з Кремлем, приєднатися до них або спробувати зупинити. Поки ми вагаємося, довкола вирують бурі.