Я вже давно й дуже регулярно слідкую за всіма новинами / інтервʼю / престурами / зафільмованими на червоних доріжках розмовами переважно англомовних зірок. Разом із переглядом кіно, читанням рецензій і власне читанням це дає непогану орієнтацію у світі глобалізованої масової культури.
І ось кілька спостережень.
- Із появою буктоку як масового явища (≈2020, COVID) й численних творців короткоформатного контенту про книжки для тік-току, інстаграму та ютубу зірок на червоних доріжках усе частіше допитують про їхні читацькі уподобання.
- Попри вже певну усталеність традиції зіркових книжкових клубів (адже, скажімо, Oprah’s Book Club, створений Опфрою Вінфрі, існує вже вкрай довго), на них із шаленими темпами зростає популярність.
- Зацікавлення російською літературою (чи її óбразом) в соціальних мережах тільки посилюється.
Ці три факти здаються не повʼязаними, якщо не аналізувати кілька ситуацій з інтервʼю, які трапилися мені випадково, без попередньої пошукової чи дослідницької настанови, — трапилися суто з огляду на найбільш очікувані чи трендові кінорелізи.
А ситуації, про які мені йдеться, такі:
- Педро Паскаль, відомий за серіалами «Гра престолів» і «Нарко», проте обожнюваний завдяки мемам із картин 2021–2022 років й участі в кіноадаптації культової гри «The Last of Us» та сиквелу «Гладіатор», на заході, присвяченому найбільш обговорюваному й суперечливому кінохіту 2025 року під назвою «Матеріалісти», коротко розповів про улюблені книги, якими виявилися «Злочин і кара» Достоєвського, «Майстер і Маргарита» Булгакова, «Джейн Ейр» Бронте, «Сто років самотності» Маркеса й «На схід від Едему» Стейнбека.
- Найбільший книжковий інфлюенсер Джек Едвардс (1,56 млн підписників лише на основному каналі) створив книжковий онлайн-клуб «Inklings Book Club» (наразі — 99,7 тис. підписників). Серед обраних спільнотою книг — зокрема й «Франкенштейн» Мері Шеллі та «Гамнет» Меґґі ОʼФарелл. Тобто книги, які водночас є і найбільш очікуваними екранізаціями 2025–2026. Тому Едвардс почав записувати подкаст із найвпізнаванішими акторами найочікуваніших стрічок, популяризуючи читання та свій клуб через спілкування із зірками про книжки — така ось супер цікава ніша, де перетнулися літературні й кіношні фанати.
- Дженніфер Лоуренс, яка запамʼяталася головною роллю у «Голодних іграх» й почуттям гумору, яке привело до численних віральних відео, наразі перебуває у промотурі з Робертом Паттінсоном (принаймні за «Сутінками» його точно знають усі). Численні інтервʼю — приурочені до виходу стрічки «Здохни, коханий», яка отримала вкрай схвальні відгуки критиків і ще в травні у Каннах, і під час нещодавно запущеного прокату. У подкасті Джека Едвардса Дженніфер ділиться, що її улюбленою книгою є «Анна Кареніна» Льва Толстого й називає її «таблоїдом принцес». Режисерка ж стрічки, Лінн Ремсі, згадує «Ідіота» Достоєвського. Також у розмові фігурує вже згаданий Стейнбек і «На схід від Едему».
- Джейкоб Елорді, який здобув популярність завдяки серіалу «Ейфорія» й продовжує бути під прицілом колосальної уваги через екранізацію «Франкенштейна», що вийшла наприкінці року, та прийдешню кіноадаптацію «Буремного перевалу», яку глядачі чекають на початку 2026-го, розмірковує про книгу, яка останнім часом вразила його найбільше, й називає «Weak in Comparison to Dreams» Джеймса Елкінза. Колега за «Франкенштейном», Оскар Айзек, у цьому ж інтервʼю зізнається, що читає «Війну і мир» Толстого.
- Джессі Баклі, яка знялася у вкрай очікуваній кіноадаптації «Гамнета», називає серед улюблених книг «Анну Кареніну» Льва Толстого.
- Джонні Депп анонсував, що збирається екранізувати «Майстра і Маргариту» Булгакова.
Спільним знаменником усіх шести ситуацій є актуалізація публічних розмов про книжки під час зіркових інтервʼю, що робить фактично всіх акторів найбільш популярних чи очікуваних масових кінорелізів, з одного боку, активними читачами, а з іншого — амбасадорами російської літератури.
Читання книги (особливо фізичної) й «екзотичної» класики зокрема — наразі не тільки улюблений спосіб дозвілля, а й сильний іміджевий жест, який додає публічній персоні характеру, індивідуальності, привабливості й певної «знайомості», що допомагає посилювати парасоціальні стосунки між зіркою та глядачем, які, зрештою, конвертуються в перегляди й гроші. Зміст усього цього, звісно, формують тренди у соцмережах. Виходить таке собі злиття бук току, celebrity culture й промоіндустрії.
Так, Достоєвський, наприклад, міцно осів на полицях оскароносних зірок опісля того, як «Білі ночі» отримали підтримку вже згаданого мною Джека Едвардса, який активно демонструє й документує власне читання найрізноманітнішої класики на своїх платформах. Фігурування ж на кількамільйонному майданчику зробило «Білі ночі» четвертою за популярністю перекладною книгою у Британії за 2024 рік (The Guardian пише, що це — 100 000 примірників!). Окрім репринтів, які не забарилися, такий стрибок популярності, зрештою, змотивував Penguin Audio випустити аудіокнигу, яку озвучив Люк Томпсон — зірка серіалу «Бріджертони», що лише додало нової аудиторії.
Критики повʼязують стрибок популярності Достоєвського з наростанням екзистенційного жаху, що тільки посилюється через політичний клімат, військові конфлікти, економічну кризу й екологічну загроженість, і це все начебто робить похмурість Достоєвського більш релевантною. Окей, нехай. А проте всі ці тривоги — безпосередньо повʼязані з Російською Федерацією як державою та, відповідно, російською культурою. Та це не заважає їй здобувати нових прихильників.
Думаю, що в даному випадку справа не лише в намаганнях Росії популяризувати свою культуру й фінансувати її у всі доступні способи. Справа тут іще й в органічному охопленні, яке дуже люблять соцмережі. Досягти ж органічного охоплення легше за допомогою потужних амбасадорів, які мають високу візуальну впізнаваність, сильний інститут репутації та армію прихильників. Звісно, хтось і справді може щиро захоплюватися Толстим чи Булгаковим, а проте піар-команди прицільно слідкують за книжковими трендами й відмінно знають ЦА продукту, який промотують, а відтак списки різних зірок видаються доволі схожими, бо водночас й ілюструють наявні тренди, і посилюють їх. Чудовими прикладом таких трендів є не лише Достоєвський, але й «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте, популярність якої не стихла на хвилі вже кількарічного захоплення Джейн Остін, що повʼязують із сучасною кризою романтичних стосунків, «Бріджертонами», а також певним «перевідкриттям» молодшою аудиторією екранізації «Гордості й упередження» з Кірою Найтлі у головній ролі, звідки органічно вирушаємо до «Анни Кареніної» з тією ж Кірою Найтлі й Аароном Тейлором Джонсоном, який, зігравши Алексея Вронского, навічно поселився у серцях глядачок поруч із містером Дарсі, ставши втіленням мрій про захопливе романтичне кохання. Або ж «Буремний перевал» Емілі Бронте, що виявився популярним як більш похмура, готична альтернатива іронічній Остін, але ж не забуваймо й байопік «Емілі» (2022) з Еммою Маккі в головній ролі, яка саме отримала увагу через паралельну роботу над завершальними сезонами шалено популярного серіалу «Сексуальна освіта» (2019–2023), а також прийдешню екранізацію з Джейкобом Елорді й Марго Роббі.
Перелік можна легко продовжити, а проте ці списки здебільшого видаються радше ретельно дібраними, ніж спонтанними; заточеними під те, що прагнуть бачити й чути читачі та глядачі. Навіть найменш повторюваному й курованому списку Джейкоба Елорді не вдалося уникнути певного російського сліду. У книзі «Weak in Comparison to Dreams» Джеймса Елкінза, що згадує актор, йдеться про чоловіка, який інспектує зоопарки в Естонії. Упродовж цих інспекцій на перших кількох десятках сторінок читач дізнається, що в Естонії загалом немає культури й власної кухні — настільки немає, що естонці запозичили в росіян якийсь Russian soup. Книга ця заплутана, претензійна, похмура, але приправлена своєрідною пострадянською екзотикою, що задовольняє загальний попит на «інакшість», «екзотичність», але й не полишає без певного посмаку інтелектуалізму.
Найбільш неправильним висновком цієї історії було б рішення закенселити всіх, хто в цій історії фігурував. Або запідозрити всесвітню таємну змову. Зрештою такий культурний контекст демонструє не відверту антиукраїнськість, а асиметрію культурної присутності, а звідси — брак чутливості й обізнаності щодо України, а також брак української повсюдності, яка натомість є у Росії і яку вона наразі здатна підтримувати навіть не докладаючи зусиль. Відтак зусилля мусимо докладати ми — аби підважувати моральну прийнятність і політичну доречність таких книжкових виборів як частини публічного амплуа, а також торувати шлях до ретельно дібраних книжкових поличок, на яких іще доведеться аргументовано посувати набридлі нам, але такі улюблені за кордоном скелети.