Незважаючи на цифрову темряву, яка накрила Іран, правда випливає на поверхню. Режим повідомляє про тисячі загиблих. Газета The Times, як і опозиція, кажуть про 30 000 загиблих. Інші джерела кажуть про ще більші втрати …
Коли ці точні цифри будуть встановлені, всі дізнаються, що аятоли за кілька днів вбили більше людей, ніж будь-який інший режим у цьому столітті в цьому регіоні.
Вже зараз кількість вбивств становить світовий рекорд з часів геноциду в Руанді. Ми є свідками методичного і холоднокровного винищення народу державою, яка оголосила йому війну.
Додайте до цього кадри з кулеметами, встановленими на пікапах, які стріляють у натовп. Додайте фото снайперів, розміщених на дахах, котрі ціляться людям у голови. Додайте інформацію про те, що режим, щоб бути впевненим, що у вбивць не затремтять руки, залучив міліцію з Іраку.
Додайте до цього також витончену жорстокість та жах: «ціна кулі». У матерів, батьків або подружжя, які приїжджають забрати тіла своїх померлих, вимагають тисячі євро викупу.
Жодні відволікаючі маневри, жодні геополітичні комедії, жодні арктичні чи полярні драми не приховають очевидного: масове вбивство невинних іранців сьогодні, разом із бомбардуванням українців Владіміром Путіним, є великою трагедією світу.
Сполучені Штати Дональда Трампа мають у цій ситуації історичну відповідальність.
Вони не можуть стверджувати, ніби справа Гренландії є для них питанням національної безпеки, і не бачити, що режим, який протистоїть їм майже п’ятдесят років, вбиває або бере в заручники їхніх громадян, організовує, фінансує та озброює терористичні угруповання від Хамасу до Хезболли, включно з бойовиками, котрі вбивають курдів, – становить для вільного світу і для них самих не тільки стратегічну, але й життєво важливу небезпеку.
Читайте також: Невдоволення, протести чи початок національної революції: як розвиваються події в Ірані
Це неприйнятно, щоб хтось водночас міг кидати виклик такому союзнику як Данія, принижувати миролюбного прем’єр-міністра Гренландії, розглядати можливість силового протистояння з Європою та розколу НАТО – і також заявляти, що «глибоко поважає» рішення Хаменеї про призупинення 800 страт через повішення, – ця позірно магічна цифра служить лише для того, щоб відбілити решту злочинів режиму.
І головне, як можна закликати народ і надалі повставати, захоплювати владні структури, запам’ятовувати імена та обличчя своїх катів, бо допомога «вже в дорозі», щоб у кінцевому підсумку ухилитися від виконання обіцянки та, як у грецькій трагедії, видати повстанців на поталу режиму, що опинився в глухому куті?
Для американської адміністрації це було б безпрецедентною зрадою. А також – ще серйознішою помилкою, ніж та, яку зробив Барак Обама, встановивши для сирійської диктатури червону лінію, якою мало стати використання хімічної зброї, а коли лінія була перейдена, відвести погляд і залишитись осторонь.
Я смію вірити, сподіватися і молитися, що ми всі помиляємося, що Сполучені Штати усвідомлюють, що Історія за ними спостерігає, і що вони врешті-решт прийдуть на допомогу цьому народу, який бореться за цінності, які є також і їхніми цінностями.
Але і Європа не може не помічати того, що відбувається в Ірані.
Вона може і повинна ухвалити рішення про внесення Корпусу вартових революції до списку терористичних організацій.
Вона може і повинна заарештувати фінансові активи Ірану або його безчесних високопосадовців, як вона це робить щодо їхніх російських союзників.
Вона може і повинна вислати дипломатів і закрити посольства режиму, який втратив будь-яку легітимність і право представляти свій народ.
І, якщо вона не хоче зрадити саму себе, вона повинна і вона має для цього засоби розглянути можливість введення санкцій проти держав, усіх держав, які, як Китай, підтримують або навіть опосередковано фінансують убивць.
Іранці підтримали Charlie Hebdo, коли в центрі Парижа стратили журналістів цього часопису. Жінки, які кидають виклик муллам, ціною крові здійснюють велику феміністичну революцію, на яку ми так сподіваємося.
Тоді чому така малодушність? Чому нас так мало на вулицях Парижа, Лондона, Рима, Мадрида чи Берліна, щоб скандувати «жінки, життя, свобода»?
І з яких ницих мотивів французький народ, наприклад, не готовий підтримати це повстання за свободу, рівність і братерство? Усі відмовки є негідними.
Читайте також: Західні ЗМІ про мільйонні статки сім’ї Верховного лідера Ісламської Республіки: син Алі Хаменеї володіє «імперією нерухомості»
Огидні й повчання на адресу вбитих горем іранців: «Остерігайтеся втручання у внутрішні справи та імперіалістичних змов… Не плутайте повстання проти зросту цін та справжню непокору… Народи повинні звільнитися самостійно і самостійно пройти через випробування… А цей Пахлаві, чесно кажучи… У вас немає нічого кращого?»
Ця фальшива мудрість, цей удаваний реалізм і справжня зарозумілість є ще одним, –найбоягузливішим, – способом покинути помирати.