«Тіньовий флот»: маскування кораблів і нове океанське полювання

Однією з актуальних тем, що перебувають в центрі уваги світових ЗМІ, залишається питання перехоплення американцями та їхніми союзниками танкерів «тіньового флоту», які використовуються для транспортування російської (а також іранської, а донедавна й венесуельської) нафти до потенційних покупців, передусім до Китаю та Індії.

Полювання за підсанкційними суднами, яке напрочуд активізувалося наприкінці 2025 року, має свої особливості. Йдеться не просто про окремих порушників чинних санкцій, а про цілі «тіньові» структури міжнародного рівня, що спеціалізуються на масштабних перевезеннях нафти на експорт в обхід чинних міжнародних санкцій. «Тіньовий флот» дозволяє Кремлю продовжувати експорт нафти, зокрема до Китаю та Індії, навіть після запровадження обмежень на імпорт російської нафти до ЄС.

Судна «тіньового флоту» діють на диво скоординовано, намагаються уникнути перехоплення, вживають різноманітних заходів з маскування, вимикають системи автоматичної ідентифікації (AIS), змінюють прапори й назви, а також власників під час перебування у відкритому морі тощо. Отже, для пошуку і перехоплення підсанкційних суден-порушників американцям і союзникам доводиться діяти системно і докладати неабияких зусиль, а головне — мати відповідне бажання і волю діяти в такий спосіб.

Історична ретроспектива

Практика маскування кораблів і суден на морі, особливо під час війни, не є новиною. Вона бере початок із тих самих часів, коли з’явились регулярні флоти, а морська торгівля стала потужним економічним фактором, порушення якого впливало на перебіг бойових дій на морі та навіть воєн в цілому. До найвідоміших прикладів можна зарахувати дії німецьких крейсерів на морських комунікаціях союзників.

Під час Першої світової війни німецькі крейсери полювали на торгівельні судна союзників, загрожуючи економіці країн Антанти та відволікаючи значні сили флотів Антанти. Останні, своєю чергою, полювали на німецькі крейсери, які від початку війни діяли на всіх океанах. Найвідоміші дії німецького крейсера «Емден», який з 1 серпня по 9 листопада 1914 року діяв проти судноплавства союзників в Індійському океані, захопив 23 торгівельних судна та навіть потопив крейсер і міноносець.

Так, у ніч на 22 вересня німецький крейсер зайшов до гавані порту Мадрас. При цьому німці пішли на хитрість — вони встановили на «Емдені» четверту (фальшиву) димову трубу, видаючи його за британський крейсер. Розстрілявши з гармат нафтовий термінал, що викликало велику пожежу, «Емден» безперешкодно залишив гавань.

А в ніч на 28 жовтня «Емден», знову встановивши фальшиву четверту димову трубу, під виглядом британського крейсера зайшов до гавані порту Пенанг, де стояли кораблі союзників. Там він потопив торпедами й артилерійським вогнем російський крейсер «Жемчуг» і французький міноносець «Мушкет», взяв полонених і без втрат вийшов у море. Везіння полишило «Емден» 9 листопада 1914 року, коли біля Кокосових островів він був знищений потужнішим австралійським крейсером «Сідней».

Ще зухвалішими в плані маскування були дії німецьких рейдерів на морях і океанах під час Другої світової війни. Наприклад, німецький важкий крейсер («кишеньковий лінкор») «Адмірал Граф Шпеє», який діяв у Південній Атлантиці, завдяки встановленій фальшивій третій артилерійській башті, виготовленій із деревини й парусини, видавав себе за французький важкий крейсер.

Надалі його командир також планував встановити другу (фальшиву) димову трубу і перефарбувати корабель на кшталт британського важкого крейсера. А закріплений за «Шпеє» швидкохідний танкер «Альтмарк», який забезпечував його пальним, ховався в безлюдних районах Атлантики під виглядом то норвезького, то американського судна.

Крім того, командир корабля для дезінформації союзників вдало видавав себе за однотипний «Адмірал Шеєр», який тим часом залишався в Німеччині. Для цього полоненим англійцям із потоплених суден, яких відправляли у нейтральний порт на попутному нейтральному судні, одного разу «випадково» показали фальшиву назву на борту корабля. Відтак у Лондоні деякий час вважали, що в Південній Атлантиці перебувають два, а не один німецький рейдер.

Відповідно, на пошук цих рейдерів відряджались численні сили британського і французького флотів — 8 корабельних пошукових груп, які даремно витрачали час і ресурси. Адже «Адмірал граф Шпеє» тим часом переходив в інший бік Атлантики чи навіть в Індійський океан, і полювання союзників було марним. Загалом рейдер захопив або знищив 11 суден, завдавши значної шкоди союзникам.

Але 13 грудня 1939 року рейдер нарешті був перехоплений британським флотом і після бою біля устя річки Ла-Плата отримав пошкодження. Рейдер був змушений зайти до нейтрального уругвайського порту Монтевідео, а вже 17 грудня команда за наказом із Берліна знищила корабель.

Але британці продовжили полювання — цього разу за «Альтмарком», який спробував самостійно дістатись Німеччини. Адже в Лондоні вже знали, що на борту танкера перебувають кількасот полонених англійських моряків з потоплених німецьким крейсером суден, яких «Альтмарк» віз до Німеччини. Ховаючись в океані, німці щонайменше двічі перефарбовували свій танкер, видаючи його то за американське, то за норвезьке судно.

14 лютого 1940 року втретє перефарбований уже за німецьким стандартом «Альтмарк» досяг берегів Норвегії, де його й перехопили кораблі британського флоту. Спроба німців відстоятись в норвезькому Йоссінг-фіорді виявилась марною. Адже за особистим наказом Вінстона Черчилля британський есмінець «Коссак», порушивши норвезький нейтралітет, захопив танкер і звільнив з полону 302 британських моряків.

Та, мабуть, найчастіше, послідовно маскуючись під різні судна нейтральних країн (СРСР, Норвегії, Японії), змінював зовнішній вигляд німецький допоміжний крейсер «Комет». За домовленістю між Берліном і Москвою влітку 1940 року він пройшов за радянськими криголамами «Ленін» та «Сталін» Північним морським шляхом з Північного моря до Берингової протоки.

Далі «Комет» уже під японським прапором вийшов у Тихий океан і діяв на комунікаціях британців, постійно маскуючись під судно нейтральної країни (СРСР, Японія, Португалія тощо). Тоннаж захоплених ним суден оцінюється у 42 000 тонн. Уникнувши перехоплення, у листопаді 1941 року рейдер повернувся до Німеччини.

Таким, якщо коротко, був досвід перевтілення на морях і океанах попередніх часів. Утім, практика росіян в рамках створеного ними задля забезпечення незаконного обходу міжнародних санкцій за війну проти України «тіньового флоту» внесла нові елементи та досвід того, як можна приховати судно й уникнути відповідальності за навіть кричущі порушення міжнародного законодавства.

Як зламати «сервіс для диктаторів»

За експертними оцінками, станом на початок лютого 2026 року чисельність «тіньового флоту» становить 1423 танкери, з яких 921 перебуває під санкціями ЄС, США та Великої Британії. При цьому ЄС заборонив 598 суднам заходити в європейські порти та користуватися морськими послугами. У списку США — 183 судна, проти яких вони мають екстериторіальне право вживати заходів.

Операція «Південний спис» (Operation Southern Spear) з блокування американцями «тіньового флоту» почалася у грудні 2025 року з перехоплення танкерів Skipper і Centuries. А після успішної операції у Венесуелі кораблі Берегової охорони США затримали сім танкерів-порушників, що перевозили санкційні вантажі та маскували юрисдикцію й походження нафти. Всі вони очікують суду та перебувають у портах США.

Привертає увагу драматичне затримання першого з них — танкера Bella1, який тікав від берегів Венесуели до Мурманська. Берегова охорона США переслідувала його два тижні й затримала лише у Північній Атлантиці за допомогою британців. За цей час танкер змінив назву на Marinera й отримав російську реєстрацію.

Ба більше, Москва вислала для його прикриття атомний підводний човен і ракетний корвет. Це могло свідчити про наявність на борту важливого вантажу, але не допомогло, оскільки американці проігнорували присутність російських військових кораблів і затримали танкер. За неофіційними даними, на борту судна нібито знайшли 1,5 тонни золота, велику суму готівки в євро, а також компоненти дронів.

Після цього щонайменше 26 суден «тіньового флоту» змінили реєстрацію на російську, що вказує на справжніх власників цих активів, і цей процес триває. Загалом, за оцінками експертів, в РФ зареєстровані до 13 % із майже 1423 танкерів, що перевозять російську, іранську та венесуельську нафту.

Водночас Білий дім не виключає можливості затримання й іранських «тіньових» танкерів у районі Перської затоки. Такі сценарії розглядались 16 лютого на нараді у президента Дональда Трампа. Але через побоювання спровокувати зростання цін на нафту, а також погрозу Ірану заблокувати чи замінувати Ормузську протоку від цього поки утримались. Втім, міністерство фінансів США оголосило про накладення санкції на 14 суден, зареєстрованих на Барбадосі, в Камеруні та Панамі, за транспортування іранської нафти у порушення санкцій, а також на судноплавні компанії в кількох країнах, які керували цими суднами.

Іншим напрямком полювання на танкери для США стала Куба. Адже запровадження Вашингтоном проти Гавани енергетичної блокади означає американську заборону на доставку морем нафти та нафтопродуктів на Кубу і, відповідно — санкції проти порушників. Наразі США вже затримали кілька танкерів.

Успіхи європейських союзників у затриманні підсанкційних суден є набагато скромнішими й обмежуються поодинокими танкерами, які невдовзі відпускають. А остання заява 14 країн ЄС про блокування Балтійського моря для танкерів «тіньового флоту», не підкріплена реальними затриманнями, виглядає як порожня погроза.

Читайте також: Способи приборкати російський тіньовий флот у Балтійському морі

Пасивність урядів країн ЄС, які ігнорують реальну можливість завдати шкоди кремлівській воєнній машині, можна пояснити браком не лише дипломатичних та правових інструментів, щоб надовго арештовувати судна «тіньового флоту», а й особливого бажання. Щоправда, ЄС планує ухвалити 20-й пакет санкцій проти РФ, де в тому числі передбачені заходи щодо «тіньового флоту».

Утім, боротьба з російським «тіньовим флотом» — це не лише питання підтримки України, а й намір США контролювати джерела постачання морем нафти для Китаю, спроба тиску на країни Глобального Півдня та захист глобальної безпеки й стійкості ринку енергоресурсів. З огляду на масштабність і потенційну небезпеку цього флоту, протидія йому вже перетворюється на окрему галузь безпеки.

За оцінкою українського економіста й експерта Олега Саркіца, йдеться про цілу міжнародну інфраструктуру, що працює як сервіс для диктаторів: генерує готівку для російського режиму, створює ризики аварій у прибережних водах, здійснює гібридні операції у «сірій зоні». Також «тіньовий флот» часто вдається до використання фіктивних реєстрацій, що дозволяє Кремлю успішно обходити санкції.

За оцінкою українського експерта Андрія Клименка, враження про нібито успішну боротьбу з «тіньовим флотом» є ілюзією, а справжня боротьба з ним лише починається. Так, за даними Чорноморського Інституту стратегічних досліджень (ЧІСД), за січень 2026 року зафіксовано три історичні рекорди експорту російської морської сирої нафти з балтійських портів.

• 1-й рекорд — обсяг 12,7 млн тонн/місяць. Попередній рекорд, у жовтні 2025 року, становив 11,8 млн тонн/місяць.
• 2-й рекорд — майже половина (47,7 %) цієї нафти було перевезено танкерами під санкціями ЄС, США, Великої Британії та Канади.
• 3-й рекорд — кількість танкерів із сирою нафтою. У січні було 106 танкерів/місяць. Попередній рекорд, у жовтні 2025 року, становив 99; потім був вплив «санкцій Трампа» — 87 у листопаді та 88 у грудні 2025-го.

Варто додати, що торік із портів Балтики вийшло 348 суден «тіньового флоту», що становить 40 % від загального обсягу продажів нафти в Росії. За експертними оцінками, це еквівалент приблизно третини річного військового бюджету РФ.

Тобто, морський експорт сирої нафти РФ з портів усіх регіонів РФ і далі зростає. У січні 2026 року він встановив новий рекорд — 25,3 млн тонн. Для порівняння: в січні 2025-го цей показник складав лише 21,5 млн тонн. Зростання протягом 2025 року відбувалося по портах РФ у всіх морях, з найбільшим внеском портів Балтійського моря і Далекого Сходу.

Щоправда, «санкції Трампа» проти компаній «Роснефть» та «Лукойл» викликали короткочасну паніку, коли набрали чинності в листопаді 2025 року. Та вже за місяць покупці та перевізники навчилися їх обходити. А в січні 2026-го, як бачимо, паніка закінчилася, й обсяги встановили новий рекорд.

На думку експертів, політика протидії має бути системною і починатись не з фізичної протидії (яка не виключається), а з удосконалення правових механізмів, передусім зручності та швидких підмін прапора. Слід посилити контроль і відповідальність усіх учасників процесу, виключивши можливість використання «сірих схем», і закрити реєстраційну прогалину, що зменшує ефективність інших заходів.

Для суттєвого скорочення нафтового експорту з балтійських портів РФ експерти ЧІСД пропонують таке:

• не пропускати до Балтійського моря танкери, що перебувають у санкційних списках ЄС та держав G7. Для цього необхідно додати в модель санкцій відсутню зараз заборону заходити до територіального моря країн ЄС і G7;
• не пропускати до Балтійського моря з фальшивими та невідомими прапорами (без прапорів);
• не пропускати до Балтійського моря танкери, що перебувають в офіційних «чорних списках» Паризького (ParisMoU) та Токійського (TokyoMoU) меморандумів портового контролю, через високі ризики аварій з розливом нафти;
• заборонити перевезення російської нафти танкерами, що належать компаніям держав ЄС та G7. Насправді ця заборона вплинула б переважно на грецьких судновласників, які перевозять близько 40 % нафти з Балтійського моря.

Зі свого боку, Олег Саркіц вважає, що у 2026 році необхідно перейти від ситуативних заходів до системної профілактики та зламу «сервісу для диктаторів». А в аналітичних групах ЄС уже є готовий каркас, здатний перетворити реєстри прапора на предмет регулярної перевірки з наслідками для репутації та доступу до фінансових ринків. Ключова пропозиція передбачає включити якість нагляду над судновими реєстрами в рамку взаємних оцінок FATF — Financial Action Task Force (G7), де вимірюється спроможність держави виконувати цільові фінансові санкції.

2026 року боротьба з «тіньовим флотом» входить у фазу «правової війни» на морі. Її ефективність залежатиме від багатьох факторів, агрегування відкритих даних, мережевої аналітики власності, зіставлення маршрутів AIS із супутниковими знімками, викриття сервісних вузлів.

На думку Саркіца, стратегія через Financial Action Task Force виглядає найбільш масштабованою. Вона зсуває фокус із перехоплення судна на морі на регуляторний і фінансовий ґрунт, зменшує потребу в силових епізодах, підвищує ціну «дешевого прапора» для держави й оператора.

Український досвід

Сили оборони України завдають ударів по підсанкційних суднах на морях. 2025 рік став знаковим з погляду атак на танкери «тіньового флоту». «Кінетичні санкції» України проти них мають на меті суттєво обмежити спроможність агресора фінансувати продовження війни. За відкритими даними, протягом перших семи місяців 2025 року мінами-«липучками» були підірвані сім танкерів, що заходили до портів РФ, зокрема чотири у Середземному морі біля берегів Лівії, Туреччини та Італії. Ще 2, у тому числі новий танкер-газовоз, підірвали в російському порту Усть-Луга у Фінській затоці.

Крім того, «тіньовий» танкер, що належить турецькій компанії, 27 листопада пошкодили біля берегів Сенегалу. А початок цій кампанії загадкових ударів на морі, напевно, поклав загадковий вибух, що 24 грудня 2024 року біля берегів Іспанії відправив на дно російське підсанкційне транспортне судно «Урса Майор» разом із важливим вантажем у вигляді двох ядерних реакторів для Північної Кореї.

З кінця листопада і до кінця грудня 2025 року щонайменше ще сім танкерів «тіньового флоту» вийшли з ладу внаслідок атак безпілотників або невстановлених «зовнішніх вибухів». Українські спецслужби взяли на себе відповідальність за чотири з цих атак, решта наразі не коментується. Загалом, за експертними оцінками, ефектом вдалого полювання Сил Оборони України на пріоритетні цілі стало пошкодження та виведення з подальшої експлуатації до 5–10 % танкерів, що найактивніше брали участь у незаконних перевезеннях і по кілька разів на рік відвідували російські порти.

Насамкінець, ВМС ЗС України мають власний позитивний досвід тривалих дій у віддалених морях і океанах. Кораблі ВМСУ, зокрема корвети «Луцьк» і «Тернопіль», у 2007–2010 роках брали участь в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі. А після складної епопеї зі звільненням українського судна «Фаїна» зі зброєю, захопленого у вересні 2008 року сомалійськими піратами, Україна доєдналась і до міжнародних зусиль щодо захисту мореплавства.

Першим кроком стало відрядження до складу міжнародних сил, що діють у небезпечному регіоні українського контингенту у складі фрегата «Гетьман Сагайдачний», вертолітного загону і підрозділу спецпризначення. У період з жовтня 2013 по лютий 2014 року цей контингент послідовно брав участь в антипіратських операціях НАТО («Океанський щит») і ЄС («Аталанта») в Індійському океані. За час походу, який тривав 162 доби, фрегат пройшов понад 20 000 миль (достатньо, щоб обійти навкруг земної кулі).

Український контингент знешкодив одну піратську групу та зірвав одну спробу піратської атаки на цивільне судно. В обох випадках пірати маскувались під звичайних рибалок. Для порівняння: за весь період перебування зусиллями 30 кораблів різних країн в Індійському океані знешкодили чотири піратські групи, з яких одну — саме українським кораблем. І ще одне: тоді на щоглі українського корабля вперше майорів прапор Європейського Союзу.

Отже, ВМС ЗС України за певних умов і у разі необхідності можуть долучитись до спільних морських операцій НАТО та/або ЄС як проти морських піратів (операція «Аталанта» триває), так і проти суден путінського «тіньового флоту». Тим більше, що для цього немає потреби очікувати закінчення війни та відкриття Туреччиною проток. Адже наші кораблі — п’ять тральників і корвет (а в перспективі два) — вже перебувають за межами Чорного моря.