Чому сучасний правоконсервативний рух, який виправдано постав на захист основ Західної цивілізації, створює нову форму космополітизму? Які виклики у цьому контексті виникають перед Україною? Чому підйом правоконсерватизму заохочується Москвою?
Цей текст не є полемікою з правоконсервативними поглядами. Ідея публікації виникла не для суперечки, а як заклик для роздумів. У значній мірі я особисто вважаю себе носієм цього світогляду. Однак, значно більше я ідентифікую себе як українського державника. Мене природно турбують сьогоднішні тенденції, коли часто під прикриттям правоконсервативних поглядів руйнуються основи порядку, на захист якого мали б виступити справжні представники цього руху. І найяскравіший приклад в даному випадку – це безумовно ортодоксальна доктрина MAGA, послідовники якої прагнуть її масштабного відтворення у Європі. У мене немає сумнівів, що російські спецслужби щосили сприяють руйнівній тенденцій, коли домінування Заходу буде зруйноване руками тих, хто брехливо і щиро бореться за відродження того таки домінування Заходу. Так, це не парадокс, а реальність. Реальність сучасної когнітивної війни, яку Москва розв’язала проти нас усіх.
У відповідь на екзистенційну кризу, зумовлену ерою постмодерну, західні суспільства реагують зростанням підтримки правоконсервативного політичних сил. Сучасний правоконсервативний ренесанс є глобальною тенденцією, яка об’єднує носіїв у різних країнах і на різних континентах Західного світу. Однак, лише в окремих випадках і дуже умовно цей процес є націоналістичним і державницьким за своїм наповненням. Це важливе уточнення, оскільки в традиційному сприйнятті справжній правоконсервативний і націоналістичний світогляди мали б якщо не ототожнюватися, то бути майже одним і тим самим. Йдеться саме про усталене сприйняття, а не про академічний порівняльний аналіз двох ідеологій.
Спільним знаменником для сучасних правоконсерваторів стали не так національні, як соціокультурні чи навіть побутові виклики і проблеми, що є характерними для всього Західного світу як єдиного простору. Передусім йдеться про наслідки міграційної та демографічної кризи, так звану гендерну революцію та низку інших проблем, породжених динамікою західного політичного дискурсу наприкінці ХХ та на початку ХХІ століття. Саме ці питання стали зараз наріжними для єднання і мобілізації правоконсерваторів з різних країн та континентів Західного світу. Тож йдеться не так про захист інтересів держави чи нації, як про захист прав та інтересів певної групи людей незалежно від територій і кордонів.
З огляду на те, що до такого стану справ призвів політичний мейнстрім останніх десятиліть, правоконсерватори часто розглядають сучасну державу як ворожу інституцію, яка допустила критичні спотворення в культурному, освітньому, політичному і повсякденному житті. Через це сьогоднішнім правоконсерваторам більш властива форма транскордонної субкультурної кооперації з однодумцями з інших країн. Це впливає на пріоритети, порядок денний та особливості. За таких обставин правоконсервативна хвиля об’єктивно втрачає зв’язок з націоналістичної ідеологією й не відчуває потреби у ній. Основна увага фокусується не так на державних та національних інтересах, як на загальних викликах для класичного представника Західної цивілізації.
Ми є свідками формування своєрідного міжнародного «правоконсервативного інтернаціоналу», який за своєю організаційною формою відповідає не практиці структурування класичних націоналістичних сил, а організаційній природі Комуністичного інтернаціоналу з його ідеями глобального протистояння світоглядним ворогам. Щоб збагнути таку особливість сучасного міжнародного правоконсервативного руху, достатньо тільки поглянути на те, як нинішні його представники на Заході часто готові співпрацювати навіть з відвертими російськими неосталіністами тільки тому, що ті фальшиво заявляють близькі правоконсерваторам гасла про традиціоналізм, християнські та сімейні цінності і таке інше. Треба визнати, що і певні сучасні українські правоконсервативні сили абсолютно спокійно толерують російський правоконсерватиний рух й готові до братерства з ним навіть зараз – у час війни з Росією. Це відбувається в дусі горизонтальної субкультурної взаємодії, в тому числі й у військових та молодіжних середовищах. Така толерантність виникає навіть попри те, що російські правоконсерватори за визначенням назавжди залишаться великодержавниками, а взаємодія деяких з них з Україною у цей час викликана тільки тим, що сучасний правлячий кремлівський режим будує мультинаціональний «російський народ» й руйнує «російську Росію».
Добре розуміючи природу нових тенденцій в сучасному глобальному правоконсервативному русі та активно сприяючи такому його становленню, російські спецслужби широко проникають в ці середовища, постійно наповнюючи їх своїми агентами впливу та впливаючи на пріоритети і порядок денний.
Це призвело до того, що західні правоконсервативні сили часто виступають руйнівниками сталих інституцій Західного світу та існуючого міжнародного порядку на чолі із Західним блоком держав, виконуючи таким чином корисну роль для Кремля та його союзників.
Означені процеси на даному етапі однозначно шкодять інтересам України як на території нашої держави, так і на міжнародному рівні, а також становлять загрозу масштабування проблем у майбутньому. Говорячи про ситуацію всередині України, вже зараз ми можемо спостерігати, як для формування своєї ідентичності новітні молодіжні, і не лише молодіжні, праві середовища активно запозичують символи не з українського минулого. Водночас, символи класичного українського націоналізму відіграють у їхньому колективному світогляді вторинне або й периферійне значення. Як наслідок, у таких середовищах, наприклад, нерідко можна зустріти людей, які не бачать потреби переходити на українську мову спілкування, хоча вважають себе представниками відповідного кола осіб.
У час російсько-української війни, у повоєнний період, особливо за збереження актуальних соціально-політичних тенденцій у Західному світі, правоконсервативні сили будуть відігравати важливу роль в Україні і для України. Саме тому, світоглядні та ідеологічні орієнтири представників цих кіл будуть мати важливе значення для нашої держави вже у найближчому майбутньому. Якщо ми хочемо, щоб їхній потенціал був максимально корисним саме для Української держави, вже зараз необхідно пріоритезувати в правих середовищах саме державницьку орієнтацію. Культивувати серед них байдужість (упередженість) буквально до всього російського. Цілеспрямовано поширювати у зазначених середовищах знань саме про ОУН та УПА як про найлегендарніший історичний приклад системної і структурованої боротьби за Українську державу в минулому. Вони сформували повноцінне вчення для зрілого і цілісного українського державника.
