Полін Мофре відповідає за Україну в міжнародній організації «Репортери без кордонів» (Reporters sans frontières, RSF). В інтерв’ю Тижню вона пояснює, як Росія організовує свою мережу впливу за кордоном і як використовує для цього деяких західних блогерів.
— В одному з останніх звітів «Репортерів без кордонів» пояснюється, як Москва використовує фейкові ЗМІ та фейкових журналістів для інформаційних воєн. Наскільки новим є цей інструмент пропаганди? Чи має він реальний вплив на західні суспільства?
— «Репортери без кордонів» відстежують російську пропаганду, щоб зрозуміти її систему та стратегії в різних країнах світу. Наші журналістські розслідування узагальнені у звіті «Propaganda Monitor, The Russian Edition», опублікованому у вересні 2025 року. У цьому звіті RSF аналізує діяльність різних діячів російської пропаганди, пов’язаних з Кремлем, — тих, хто поширює чи фінансує дезінформацію. Важливо наголосити, що стратегії Кремля адаптуються до різних регіонів світу. Наприклад, для поширення дезінформації серед західноєвропейської аудиторії Москва використовує інакші наративи, ніж для мешканців Західної Африки чи Латинської Америки.
Ми також стежимо за ситуацією в Україні та за тим, як російська пропаганда намагається поширювати свої наративи на міжнародному рівні, щоб виправдати повномасштабне вторгнення. Адже Росія звертається до міжнародної аудиторії — італійської, французької, нідерландської, американської, канадської.
Нарешті, ми досліджуємо наслідки вторгнення на окуповані території, які Кремль використовує з 2014 року як лабораторії з дезінформації для розвитку власних каналів пропаганди. Спочатку Росія іноді використовувала наявні місцеві українські ЗМІ, наповнювала впізнавані бренди як свої ретранслятори.
— А як Росія працює на Заході?
— Наприклад, використовує представників західних країн, тобто блогерів, людей, які позиціонують себе гравцями інформаційної сфери, для публікацій різними мовами. Але інформація, яку поширюють ті блогери, є недостовірною. Ці люди — з тих, хто часто відвідував окуповані території України після 2014 року та повністю замовчує скоєні злочини, щоб легітимізувати російську риторику щодо окупації. Мета — звертатися до іноземної аудиторії за межами Росії. Французи звертаються до франкомовних, англійці — до англомовних тощо. Ціль у тому, щоб адаптувати дискурс відповідно до аудиторії. І ця робота дуже часто фінансується Кремлем.
— Можете, будь ласка, навести приклади?
— Скажімо, я ретельно дослідила діяльність багатомовного вебсайту під назвою International Reporters. Це російський сайт з англомовною назвою, що дозволяє постійно вводити в оману необізнану широку аудиторію, оскільки на позір важко зрозуміти, хто за ним стоїть. Цей сайт об’єднує співробітників з Росії, Франції, Італії, Нідерландів, відомих тим, що з 2014 року вони належать до мереж дезінформації, працювали в окупованому Донбасі, супроводжували російську армію під час її масштабного вторгнення в 2022 році та висвітлювали дії Росії виключно в позитивному ключі. Під час розслідування ми з’ясували, що сайт фінансує організація під назвою Dialog. Це — російська структура, яку очолює Владімір Табак, наближена до Кремля особа та колишній співробітник адміністрації президента Росії. Ця організація перебуває під санкціями Європейського Союзу.
International Reporters звертається до аудиторії в різних країнах і абсолютно не є незалежним, оскільки фінансується наближеними до Кремля колами та виправдовує повномасштабне вторгнення в Україну, не згадуючи про жодні воєнні злочини, скоєні Росією, хоча їх безліч. Це один із прикладів розслідувань, які ми проводимо.
— Наскільки велике охоплення мають такі маніпулятивні сайти? Чи вдається їм впливати на європейську та, зокрема, французьку публіку в питанні війни в Україні?
— Коли ми працювали над цим розслідуванням на початку 2025 року, їхній вплив не був аж таким значним. Вони були дуже активні в соціальних мережах: X (раніше твітер), телеграм, фейсбук, вконтактє для Росії… Але аудиторія все одно залишалася досить обмеженою, йшлося про кілька десятків тисяч підписників. Проте навіть якщо аудиторія ще не стала численною, кожен дописувач сайту має власну аудиторію і є дуже помітним у російських дезінформаційних мережах за кордоном.
Читайте також: Стратегія української інформаційної оборони: чому не працює та що треба змінювати
— Чи вдалося вам ідентифікувати французів, котрі працюють для цього фейкового медіа?
— Його співробітники — публічні особи. Однією з найвідоміших є Крістель Неан. Вона поширює російську дезінформацію вже 10 років, живе в окупованому Донбасі. Неан — співзасновниця цього сайту, у 2023 році її прийняв Владімір Путін, і вона представила йому проєкт International Reporters. Російський президент підтримав цю її діяльність. Інші французи та італійці працюють для цього сайту та перебувають у Росії. Деякі з них отримали російське громадянство. Насправді це часто досить схожі профілі, люди, які також висвітлювали події в Сирії, маючи проасадівське бачення та заперечуючи воєнні злочини, скоєні Асадом проти свого народу або Росією проти сирійського народу. Ці люди повторюють відомі тези про «занепад Заходу», який часто трапляється в російському наративі, тощо.
— Чи мають росіяни таку саму мережу впливу у системі громадських організацій? Чи вдається їм використовувати «втемну» нейтральні структури, які не усвідомлюють мети цих фейкових ЗМІ?
— Для просування своєї версії подій Кремль послуговується журналістським інструментарієм. У 2025 році Росія запустила власну мережу перевірки фактів, Global Fact Checking Network, як відповідь — на її думку — на діяльність таких авторитетних незалежних організацій, як International Fact Checking Network. Global Fact Checking Network — це мережа, яка аж ніяк не є незалежною, її просуває міністерство закордонних справ Росії та її посольства за кордоном. У мережі незалежних фактчекерів немає сумнівів щодо того, що таке Global Fact Checking Network. Важливо, щоб і ширша аудиторія була поінформована про те, хто вони є насправді.
Якщо уважно прочитати їхні публікації, то можна помітити, що вони спотворюють цифри, виривають їх із контексту і завжди публікують інформацію, вигідну Росії. Немає перевірки фактів щодо дій Росії, натомість завжди розглядаються факти щодо інших країн, таких як Україна, Румунія, Франція.
Наприклад, була стаття, яка досить красномовно доводила, буцімто українських біженців не приймають у Європейському Союзі. Насправді ж ця публікація цілковито спотворювала цифри, вириваючи їх з контексту. Ми спитали авторів про походження цих цифр. Після обміну мейлами з нами вони змінили текст, але ніде про це не згадали, і залишили цифри без контексту. Етичні стандарти незалежної журналістики, зокрема, полягають у тому, щоб визнавати свої помилки та вносити відповідні зміни в матеріали так, щоб це було помітно.
Слід також згадати про роль українських організацій, які добре знають усі механізми російської дезінформації. Я маю на увазі, зокрема, «Детектор медіа» та StopFake, які роками стежать за російською дезінформацією та аналізують її для міжнародної аудиторії.
— Чи вдалося вам ідентифікувати популярних блогерів, котрі поширюють російську пропаганду свідомо чи з наївності?
— Я зосередилася на ролі деяких голосів Кремля, які сьогодні мають велику аудиторію, але спочатку були досить маловідомі на міжнародному рівні. Наприклад, мене зацікавила історія Діани Панченко. Вона — українка, яка стала одним із рупорів Кремля. Російські наративи вона поширює завдяки своєму каналу на ютубі. Наше розслідування дозволило простежити її шлях і скласти її портрет. Така праця необхідна, щоб зрозуміти, хто стоїть за подібними каналами, які регулярно поширюють фейкову інформацію на користь Кремля.
— Але як дізнатися про фінансування та політичну підтримку блогерів, що просувають московські наративи? І як зробити так, щоб ЗМІ, а особливо телебачення, не транслювали цю пропаганду далі, своїй аудиторії?
— Насамперед — діяти на журналістському рівні: публікувати, розслідувати, говорити про це публічно. Другий рівень — юридичний. RSF вже подала відповідну скаргу, оскільки ми стали жертвами російської дезінформації, про нас поширили сфальшовані відео в соцмережах.
Читайте також: Війна наративів: інформаційний простір як поле битви
— Чи випадало вам поспілкуватися з Павлом Дуровим, власником телеграму? Він має французьке громадянство, але існує чимало підстав припускати його співпрацю з російською владою.
— На моєму рівні — ні. Він має французьке громадянство, французьке судочинство провадить розслідування щодо нього. Я вважаю, що важливо досліджувати механізми роботи месенджера Telegram. В Україні він часто є першим джерелом інформації та дезінформації.
— Перевірка фактів нерідко вимагає багато часу. До того, як з’явиться спростування, багато хто може «отруїтись» фейками. Що робити, щоб захистити населення, суспільство, громадську думку від лавини неправдивої інформації, що насувається з Росії, а також із багатьох інших країн?
— Це серйозний виклик. Гадаю, на нього можна відповісти за допомогою медіаосвіти та підтримки незалежних і надійних ЗМІ.
У 2019 році RSF запустила ініціативу Journalism Trust Initiative. Вона дозволяє медіа самостійно оцінити, наскільки прозоро вони працюють. Потім вони можуть пройти аудит у своїй країні й отримати сертифікат. В Україні багато медіа перебувають у процесі сертифікації, а декілька вже пройшли її, зокрема «Детектор медіа». Білий список українських медіа — ще одна відповідь для національного медіапростору.