На тлі російських загроз стратегічне значення норвезького архіпелагу Шпіцберген зростає. «Гренландія марна, чому би їм не взяти Шпіцберген», — порадив нещодавно хорватський президент своєму американському колезі Дональду Трампу.
І хоч радник президента США на початку лютого зазначив, що Норвегія і сама добре справляється з утриманням Шпіцбергена у безпеці, присутність Росії у регіоні протягом останнього десятиліття помітно зросла.
Беате Гангос, очільниця норвезької служби внутрішньої розвідки, нещодавно говорила про найскладнішу безпекову ситуацію для країни з часів Другої світової війни. Зокрема, згідно з останнім звітом про безпеку Норвегії, суттєво зросли ризики російських диверсій, кібератак, операцій впливу та спроб вербування.
У полі зору Росії — північнонорвезькі провінції, а також Шпіцберген, що розташований посередині між Нордкапом і Північним полюсом. Архіпелаг позначає вхід до Баренцевого моря, а відтак і до Кольського півострова, де базуються російські атомні підводні човни, Північний флот і бомбардувальна авіація.
Та й загалом у Шпіцбергені базується чимало критичної інфраструктури. У поселенні Ню-Олесунн розташований найпівнічніший у світі дослідницький центр, у Лонгʼїрбюені, поряд з енергетичними об’єктами, аеропортом, глибоководним портом та університетом, є глобальне сховище насіння. Підводний кабель довжиною 1400 кілометрів з’єднує архіпелаг із материком, а також найбільшу у світі супутникову наземну станцію SvalSat з такими клієнтами, як NASA, ESA та глобальні метеослужби.
У коментарі Тижню старший науковий співробітник Інституту Макдональда—Лор’є та професор політології Калґарського університету (Канада) Роб Г’юберт заявив, що система договорів, яка регулює архіпелаг, ускладнює його мілітаризацію більше, ніж це було б у випадку, якби Норвегія мала повний суверенітет.
«Згідно з умовами угоди, існують певні права інших держав, які необхідно враховувати, зокрема у морській сфері. Водночас намір цієї угоди полягав у тому, щоб регіон залишався зоною миру. Якщо Норвегія разом із союзниками по НАТО збільшить там військову присутність, я майже не сумніваюся, що Росія використає це для створення наративу про мілітаризацію з боку НАТО проти неї. З іншого боку, безсумнівно, що якщо Росія стане більш агресивною щодо своїх сусідів, вона намагатиметься посилити свою здатність загрожувати островам», — зазначив він.
За словами Роба Г’юберта, малоймовірно, що саме Шпіцберген стане місцем прямого конфлікту між НАТО та Росією.
«Я думаю, значно ймовірніше, що для росіян це було би другорядним напрямом дій. Набагато імовірніше, що Росія здійснюватиме кроки проти сусідніх країн НАТО, а не намагатиметься реалізовувати більш периферійну стратегію оточення. Це не виключено, але я не думаю, що це стало би центром уваги для Росії, якщо вона вирішить посилити тиск на східноєвропейських та північних членів НАТО», — каже він Тижню.
Крім того, для внутрішньої аудиторії Росія просуває наратив про «першопоселення» росіян: мовляв, земля Шпіцбергена просякнута «потом і кров’ю предків», тож особливий статус має належати не Норвегії, а Росії. Щоб зміцнити власне бачення історії, Росія охоче влаштовує патріотично-релігійні акції.
У Баренцбурзі та у покинутому у 1998 році шахтарському селищі Піраміда проводять пам’ятні заходи з військовими парадами: патріоти з прапорами мають створювати ілюзію, що курс Путіна на війну підтримують навіть в Арктиці. Найрезонансніший інцидент стався у 2023 році у місті-примарі Піраміда: улюблений єпископ Путіна освятив там семиметровий російський православний хрест з георгіївською стрічкою.
Тож пропаганда та гібридні операції залишатимуться у пріоритеті для росіян. «Ймовірно, це одне з головних джерел небезпеки для інтересів Норвегії та НАТО. Росія продемонструвала свою силу у такого роду операціях. Здатність завдавати шкоди, а потім заперечувати свою причетність — це те, у чому Росія показала значні можливості як щодо України, так і в офшорному регіоні Балтійського моря. Я думаю, що це, ймовірно, є однією з найбільших загроз», — каже Тижню Роб Г’юберт.
