«Дух Олімпійських ігор — це набагато більше, ніж спорт. Це про нас і про те, що робить нас людьми. В Африці, звідки я родом, є слово “убунту”. Воно означає: “Я є, бо ми є”», — ця цитата з вітальної промови президентки Міжнародного олімпійського комітету Кірсті Ковентрі на церемонії відкриття 25-ї зимової Олімпіади, яка триває в італійських Мілані й Кортіні-д’Ампеццо, пригадується у світлі подій навколо відсторонення українського скелетоніста Владислава Гераскевича. За те, що збирався виступити в змагальному шоломі з зображеннями 20 вбитих росіянами під час цієї війни українських спортовців. Спортовців, які теж мріяли колись виступити на Олімпіаді, але вже ніколи туди не потраплять через убивць із північного сходу.
Насправді українці були б раді протягом 16 днів, поки триватимуть Олімпійські ігри, відволіктися, власне, на спорт. І ті, хто змагається і допомагає змагатися в Італії, і ті, хто вболіває вдома, намагаючись переглянути трансляцію з Мілана-Кортіни у тих невеликих проміжках, поки вдома є світло. Втім, зосередитися на спорті нам не дають не лише росіяни, а й діячі з МОК, які цьогоріч влаштували справжнє полювання на українських атлетів.
Україна на церемонії відкриття ХХV зимових Олімпійських ігор у Мілані
Ще до історії з Гераскевичем МОК заборонив виступати у шоломі з написом «Be brave like Ukraine» («Будь хоробрим, як Україна») сноубордистці Катерині Коцар. За декілька днів до початку Олімпіади Міжнародний союз ковзанярів виставив бан шорттрекісту Олегові Гендею на використання шолома з цитатою з вірша Ліни Костенко: «Там, де героїзм, немає остаточної поразки». Олегові сказали, що це політичне гасло про війну. Катерина й Олег вирішили прийняти ці умови мовчки. Як зізнаються вже після історії з Гераскевичем — тому що не мали сміливості сперечатися й іти до кінця.
З такою хворобливою принциповістю можна було б змиритися, якби у своїй аполітичності та пацифізмі МОК був послідовним до кінця. Натомість до участі в Іграх були допущені 13 так званих нейтральних атлетів із Росії та Білорусі. Допущені, хоча майже кожен із них прямо чи опосередковано підтримував російську агресію в Україні, а окремі атлети взагалі представляють ЦСКА (Центральний спортивний клуб армії). Так, у спортивному аспекті жодного з «нейтралів» аж надто конкурентним не назвеш. Шансів поборотися за нагороди ніхто з них не має. Але свою місію ці «голуби миру» виконують. І, як стверджують українці, під час нетривалих контактів поводяться зухвало.
Читайте також: Світовий спорт і Україна: (не) їхня війна
Врахуйте також, що чимало росіян виступає під стягами інших країн. Особливо у фігурному катанні. А у випадку з олімпійською командою Грузії ситуація взагалі доведена до абсурду: сім із восьми її представників живуть і тренуються у РФ. Грузинський стяг на церемонії відкриття несла Діана Девіс, донька одіозної російської тренерки Етері Тутберідзе, яка є відкритою прихильницею Путіна і виправдовує війну проти України та окупацію частини Грузії. При цьому Тутберідзе супроводжує доньку на Олімпіаді, і її політичні симпатії нікого не бентежать.
Ще двоє фігуристів, москвичка Каріна Акопова та челябінець Нікіта Рахманін, які живуть у Сочі, виступають за Вірменію. Для своєї короткої програми вони обрали музичну композицію під назвою «Арцах». Арцах — історична вірменська назва регіону Нагірний Карабах, у давнину це була 10-та провінція Великої Вірменії. Арцахом іменували невизнану Нагірно-Карабаську республіку, яка існувала до 2023 року і контролювалася етнічними вірменами. Виступ під цю мелодію з’явився саме в той час, коли очільники Азербайджану та Вірменії досягли значного прогресу в мирних перемовинах. Тож в Азербайджані це сприйняли як провокацію. Зрештою, нічого дивного: дуже часто спорт для росіян слугує лише прикриттям для виконання завдань, які виходять за межі спортивного суперництва.
Але всі ці мініісторії взагалі непомітні загалу. Пересічні любителі фігурного катання у Європі, Америці й Азії захоплюються майстерністю етнічних росіян і не надто заглиблються в деталі. Інша річ — історія з Гераскевичем, який після дискваліфікації за шолом потрапив на перші шпальти всіх провідних західних ЗМІ. Офіційний канадський олімпійський мовник, телекомпанія CBC, у соцмережах написав: «Українець Владислав Гераскевич зараз — найважливіший атлет Олімпіади».
Шолом зі зображенням загиблих спортовців Владислав почав надягати під час тренувальних заїздів і, попри застереження від МОК, відмовлятися від нього не збирався.
«На цьому шоломі — фото спортовців, убитих Росією. Їх тут два десятки, серед них діти. А загалом росіяни вбили вже понад 500 українських атлетів, які могли бути тут, але вже ніколи не виступлять на Олімпіаді. Україна представлена в Мілані-Кортіні завдяки їм. Я не зраджу цих атлетів, бо вважаю, що вони заслужили бути тут. МОК не має достатньо чорних пов’язок, щоби вшанувати всіх наших загиблих атлетів. Якщо ми говоримо про мир, про олімпійські цінності, — росіяни не можуть тут бути. Мені забороняють надягати “шолом пам’яті”, натомість італійський атлет Роланд Фішналлер виступав із російським прапором на шоломі. Це — подвійні стандарти», — сказав Владислав Гераскевич під час пресконференції, спеціально зібраної у вівторок, 10 лютого.
Скелетоніст сказав, що не зрадить тих, хто зображений на шоломі, та піде до кінця. Щоб відмовити його, напередодні старту першого заїзду олімпійської скелетонної програми прибула особисто президентка МОК Кірсті Ковентрі. Як альтернативний варіант пропонувалося показувати «шолом пам’яті» лише на старті та фініші. Але Владислав, як і його батько й тренер Михайло Гераскевич, був налаштований принципово, справедливо вважаючи, що нічого не порушує, адже в зображеннях на шоломі немає ні політичної, ні дискримінаційної складової.
Після ухвалення рішення про дискваліфікацію Ковентрі у ході спілкування з журналістами не змогла стримати сліз. Вона сказала, буцімто шкодує, що компромісу знайти не вдалося і що Гераскевич, який був одним із претендентів на медаль, не зможе виступити на своїй третій Олімпіаді. Втім, наскільки щирими були ці сльози?
Варто сказати, що видатна у минулому зімбабвійська плавчиня, дворазова олімпійська чемпіонка Кірсті Ковентрі стала президенткою МОК торік у березні. Напередодні виборів їх очевидним фаворитом вважався президент Світової легкої атлетики, британець Себастьян Коу, котрий займав принципову й послідовну позицію щодо відсторонення росіян задовго до повномасштабного вторгнення в Україну, ще коли атлети з РФ заплямували себе постійними допінговими скандалами. Втім, російські гроші зробили диво, й Коу програв із тріском — 8 голосів проти 49. Щойно обійнявши посаду, Ковентрі почала балачки про легалізацію росіян у світовому спорті, зокрема не відкинула можливості їх участі в зимовій Олімпіаді–2026. На жаль, лише розмовами справа не обмежилася, і 12 грудня на саміті в Лозанні МОК ухвалив рішення про допуск росіян і білорусів до міжнародних змагань юнацьких вікових категорій під власними прапорами. Наразі до цієї рекомендації прислухалися федерації з багатьох видів спорту. Легка атлетика на чолі з Коу залишається винятком.
Читайте також: Давні традиції лицемірства. Чому МОК протягує російських та білоруських спортсменів на Олімпіаду-2024
Також варто додати, що обдаровану плавчиню Ковентрі фінансував диктатор Зімбабве Роберт Муґабе. А коли Кірсті завершила спортивну кар’єру, його наступник Емерсон Мнанґаґва віддав їй посаду міністра у справах молоді, спорту, мистецтва і туризму. В уряді Ковентрі працювала з 2018-го й аж допоки не стала президенткою МОК. Цікаво, що Мнанґаґва перебуває під санкціями США і Великої Британії за порушення прав людини, а водночас підтримує тісні економічні та політичні зв’язки з путінською Росією.
Звісно, якось вплинути на рішення МОК щодо Гераскевича могли б — ба навіть мали б — двоє наших представників в організації, олімпійські чемпіони з легкої атлетики Валерій Борзов і Сергій Бубка (останній узагалі є членом виконкому МОК). Втім, від історії з «шоломом пам’яті» обоє абстрагувалися. Зрештою, це й не дивно, якщо врахувати, що Бубка виїхав з України, а після початку повномасштабної війни уникає будь-якої критики на адресу країн-агресорів. Коли проєкт «Бігус.інфо» довів, що під час повномасштабної війни Бубка не обірвав зв’язків з РФ, саме Владислав Гераскевич на засіданні Національного олімпійського комітету наполягав на введенні проти Сергія Назаровича санкцій. Проте єдиною реакцією став шквал обурення ортодоксальної спортивної України ще совкового штибу.
Тим часом перша за президентської каденції Ковентрі Олімпіада наближається до екватора. Представлена 46 атлетами українська команда поки медалей не здобула, хоча й виступає на Іграх гідно попри всі труднощі, війну та відсутність належного рівня інфраструктури, з якою були труднощі й у мирний час. Можна стверджувати, що наш спорт остаточно подолав болісний і складний з огляду на низький фаховий рівень та корупцію серед чиновників різних рангів процес переходу від совкової до цивілізаційної системи розвитку. Окремі види спорту почали розвиватися завдяки не системній державній політиці, а ентузіастам.
Скажімо, колишній бобслеїст Михайло Гераскевич вирішив започаткувати в Україні скелетон. Почав із підготовки сина Владислава, а після його успішного виступу на першій Олімпіаді в Пхьончхані у 2018-му поступово почав залучати інших людей. Як наслідок, сьогодні маємо повноцінну українську скелетонну команду, яка, щоправда, через відсутність умов тренується в латвійській Сіґулді. Але такі реалії.
Збірна України з санного спорту у складі Юліанни Туницької, Ігоря Гоя, Назарія Качмара, Андрія Мандзія, Олени Стецків та Олександри Мох
Там само готуються й українські майстри санного спорту, який пройшов шлях від повного занепаду до того, що в Мілані й Кортіні Україна вперше за часи виступів на зимових олімпіадах має повноцінну команду — по двоє представників серед чоловіків і жінок в особистій першості, два чоловічих екіпажі-двійки й один жіночий. Саме шосте місце наших санкарів в естафеті наразі є найвищим результатом України за перші шість днів. Андрій Мандзій і Антон Дукач уперше в історії українського санного спорту потрапили до фінальної двадцятки на санях-одиночках. Також до фінальної двадцятки пробилися дівчата — Юліана Туницька й Олена Смага.
Біатлон є традиційно найуспішнішим і, відповідно, найкраще фінансованим зимовим видом спорту в Україні. Оскільки після того, як великий спорт полишили олімпійські чемпіонки Сочі–2014 Олена Підгрушна-Білосюк, Валентина і Віта Семеренко, жіноча команда проходить болючий процес зміни поколінь, головні сподівання на Ігри–2026 пов’язані з чоловіками — тернополянами Дмитром Підручним і Віталієм Манзиним, які в перших двох перегонах (змішаній естафеті й індивідуальній гонці) показали, що мають добру фізичну готовність і за умови влучної стрільби можуть боротися за найвищі місця в чотирьох наступних стартах — спринті, гонці переслідування, гонці з масовим стартом і естафеті.
А ще нині Україна має найсильнішу за всі часи збірну з лижної акробатики у фристайлі. І це за умови, що вже залишив великий спорт учасник п’яти Олімпіад, чемпіон Пхьончхана–2018 і срібний призер Пекіна–2022 Олександр Абраменко. Реальними претендентами на нагороди будуть Дмитро Котовський, Олександр Окіпнюк і Ян Гаврюк, які вже були призерами етапів Кубка світу і мають в арсеналі стрибки найвищої складності.
У Мілані й Кортіні Україна вперше буде представлена в таких видах фристайлу, як слоупстайл і біґ-ейр. І не просто представлена — торік у грудні киянка Катерина Коцар уперше в нашій історії стала призеркою етапу Кубка світу в біґ-ейрі.
Українська фристайлістка Катерина Коцар представила країну у олімпійській дисципліні слоупстайл
Крім того, вперше за багато років маємо конкурентного фігуриста. Херсонець Кирило Марсак на початку року приємно здивував, посівши найвище для України з 2002 року місце на чемпіонаті Європи — восьме. А на Олімпіаді почав тішити вже з короткої програми, яку відкатав на такому високому рівні, що покращив особистий рекорд відразу на десять балів. Ставши 11-м, Кирило заслужив право продовжити виступ у довільній програмі та, сподіваємося, продовжить дивувати й там.
У попередні роки на заваді українським спортовцям на Олімпіадах часто ставало те, що їм не вдавалося підійти до головного старту чотириріччя в найоптимальніших кондиціях — заважав психологічний тиск. Сучасна команда на цьому тлі приємно дивує. Майже всі її представники з-поміж тих, хто вже виступав, демонструють найкращі результати в кар’єрі й при цьому не відчувають жодних комплексів чи страху, які часто заважали реалізовувати свій потенціал їхнім попередникам.
На Олімпіаді–2026 бачимо нове покоління українців — загартованих війною, але сміливих і вільних, які прагнуть розвиватися самі та бути корисними для України. Як спортовці та не лише. Для нашого спорту це нове і поки унікальне явище. Явище, яке, сподіваємося, вкоріниться назавжди.
