Як ми уявляємо Святого Миколая? Типовий образ — дідусь із подарунками, чудесний зимовий гість. Та в українській літературі й народних віруваннях, де Святий Миколай популярний здавна, знаходимо значно більше характерних рис. Він може винагороджувати чи карати, втішати нужденних у горі, а часом буває й безсилим. Радість, незгода, справедлива кара, а ще зв’язок із національним контекстом — у матеріалі.
«Миколайники», або Миколай у народі
Миколай — найближчий до народу святий. Він завжди асоціюється з чудесною поміччю й порятунками. Легенда каже: Миколая вшановують аж двічі на рік саме за щиру турботу про людей. Є вдосталь згадок про нього в переказах, молитвах, традиціях.
Ім’я Святого Миколая було символом церкви, «зимовий» Микола — одне з найперших і найулюбленіших свят у грудні. У «Сборнику материалов по малоруському фольклору» Олександра Малинки я натрапила на звичай, зафіксований у селі Мрин (Ніжинський повіт). На зимові «святки» група парубків ходила від хати до хати, збираючи в людей гроші, хліб чи полотно. Називали це «жертвуванням на свічку Миколаю», а парубків — «Миколайниками». Пізніше за спільною радою купували церковні хоругву, хреста тощо — так звані «молодецькі» речі. Малинка зауважував, що на прохання хазяїв молодики могли заспівати гімн Миколаю. Один із найпопулярніших — «Ой хто-хто Миколая любить».
Святий Миколай у народі — ще й символ зими, холодної й морозної. А ось що є в книзі Михайла Максимовича «Дні і місяці українського селянина»:
«Грудня 6-го. Миколи Зимнього. Приблизно в цей час встановлюється зимова дорога й [настають] морози, тому й кажуть: “Варвара стеле, Сава мостить, а Микола гвоздить”. Оскільки Микола йде за Савою, — про них український народ склав таку приказку: “Микола каже: «Якби я такий був, як батько (Сава), то я хоть якому волу-третяку ріг ізсадив, хоть би якій дівці коромисло до плеча приморозив»”».
Тут складається подвійний образ: Миколай — покровитель церков, до нього повсякчас линуть молитви. Але налякати морозами він теж може й навіть стає одним із символів зими.
Винагорода й покарання
Віра в Миколая — це надія на його могутність. Він допомагає всім — і дорослим, і малим. Щоправда, щиру винагороду отримують не всі — лише чисті серцем і вірні своїм словам. Є кілька переказів і легенд у збірнику «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного». Частина з них — про покарання від Миколая. Святий не пробачає не дотриманого слова й може добряче провчити. Є історія, як у родині Хвилончиків гинула худоба (оповіла її Пріська Лицарка з села Попівка).
Хазяйка молиться Святому Миколаю й обіцяє поставити за нього свічку в церкві, аби той урятував худобу від моровиці. Чудо стається — тварини одужують, та Хвилончиха забула, шо обіцяла святому. Покарання не оминуло: уві сні жінці явився загадковий «сивенький дідок» з криком: «Вставай! Дивися, що робиться!». Отямившись, жінка бачить тільки спалену сушню й згорілі дощенту сливи — то була кара за не дотриману обіцянку.
Покарання від Миколая з’являються і в художній літературі. Іван Франко описав історію про полоненого половця, в основі якої — староруська повість. За сюжетом половець клянеться перед іконою святого Миколая щедро заплатити за своє звільнення. Клятву він проігнорував і після повернення безтурботно жив далі. Двічі Святий Миколай просто попередив. Реакції не було — й на третій раз святий покарав половця фізично (в невидимому вигляді). Наляканий, той повертає борг і розкаюється перед силою Святого Миколая.
Який тут Миколай? Близький до народу, але й уособлює справедливість. Недотримання слова може дорого коштувати, адже вищі сили контролюють наше життя.
Миколай і чудеса
Звісно, який Святий Миколай без дива? Йому молилися в надії на світле чудо, як найбільш добросердому святому. Приходить Миколай в образі дідуся, при цьому не видаючи себе. Його чудеса — раптові, але не випадкові. Чекати на них слід тим, хто молиться й має добро в серці.
Побутує переказ про жінку, чиї три доньки не можуть вийти заміж через бідність (розповіла Н. Осадча з села Сосова або Михайлівка, зб. «Звенигородщина»…). Вона вирішує помолитися Святому Миколаєві, а далі зустрічає таємничого «сивого дідка». Він передає її донькам три вузлики грошей. Відтак дівчата успішно збираються заміж, а односельчани вирішили, що таємний помічник — це сам Святий Миколай.
Чимало давніх легенд не оминають образу святого. Їх влучно переосмислив Іван Франко, в котрого можна знайти цілу «Святомиколаївську тему». «Два чуда святого Николая» — два вірші на основі давніх легенд. У життя простих людей приходить чудо завдяки їхній вірі й чистим серцям.
Перший вірш — «Чудо з ковром». Старе подружжя живе бідно, але свято Миколая завжди шанує. Хай там що — роблять бодай мінімальні пожертви. Напередодні дня Миколая дід вирушає на базар продати килим — стало дуже скрутно. Там з’являється загадковий чоловік і купує «ковер» за багато грошей. Потім незнайомець повертає його в дім літнього подружжя. Врешті тих осяює — чоловік як дві краплі води схожий на Святого Миколая з ікони. Килим купив сам Миколай! У домі завелися кошти, й речі збереглися. Така от винагорода за пошану й віру.
Друге чудо — спасіння утопленого хлопчика («Чудо з утопленим хлопцем»). По Дніпру на човні пливла побожна пара з дитиною. Човен колихнувся, й дитина потонула. Згорьовані батьки кревно молилися Святому Миколаю за спасіння сина. Уві сні до них приходить Миколай і каже:
«Ви не плачте, добрі люди, не тратьте надії,
А спішіть чимборше в церкву святої Софії!»
Ключник знайшов немовля біля образу Миколая. Хлопчик лежав «на коверці» повністю мокрий. Батьки знаходять сина — ось така історія про чудесне спасіння від Святого Миколая.
«Рознеслося на весь Київ, на всю Русь святую,
Як Николай з Дніпра витяг дитину малую».
Ось так фіксується образ Святого Миколая як Чудотворця. Явлене в людському житті стає доказом дійсної сили святого. А благочестя й віра — запоруки благодатного життя.
Чудо для дітей
Святий Миколай — рятівник-Чудотворець для всіх. Звідки ж узявся той самий гість із подарунками, який приносить свято дітлахам?
Наприклад, традиція Санта Клауса з дарунками походить з Нідерландів та Німеччини, а звідти «перекочувала» до Америки. У художній літературі такий Санта відомий з вірша американського письменника Клемента Кларка Мура «A Visit from St. Nicholas» (ще відомий як «The Night Before Christmas», 1823). Там уперше з’являється Санта Клаус як бородатий дідусь із ватагою оленів. Він залазить у димарі й приносить дітям подаруночки.
В українській літературі в гості до дітей приходив Святий Миколай. Тільки здебільшого обдаровував не просто так, а винагороджував за зроблене добро.
В Івана Франка є драматичний образок «Суд святого Николая» 1895 року, надрукований у журналі «Дзвінок». Миколай шукає руську дитину, що зробила найдобріше діло. Нагорода за це — солодкий медяник, приготований руками святих жінок:
«Свята Софія розчинила,
Свята Надія замісила,
Свята Гафія в піч саджала,
Свята Палага украшала,
Свята Варвара Великая
Його мигдалем обтикала.
Свята Марія Єгипетська
його виймала із припічка,
Сама ж пречиста божа мати
Благословила його взяти
На втіху добрим діточкам.
Кажи внести його тут нам!»
Миколай з янголом і чортом збирають суд. Прийшли діти і з бідних, і з багатих родин. Перші не втрачали любові й добра всередині, хай як сутужно ставало. Другі — ділилися з нужденними всім, що мають, за покликом серця.
Миколай вручає медяник Олюні. Та чудо на те й чудо, щоб нічийого добра не забули. Дівчина запропонувала розділити смаколик на всіх — вийшло згуртоване коло любові. Що прикметного в образку? Він теж про чудо, але не тільки від вищих сил, а й із людського серця.
День Святого Миколая — особливий час для щирої любові до ближнього. Драма «У ніч на Св. Миколая» Антіна Лотоцького — чарівна історія про зустріч дітей зі святим. Головні герої — учні гімназії — вирішують допомогти другові Івасю, хлопчику з бідної родини, який нездужає й лежить у шпиталі. Саме свято Миколая — час для чудес і доброти.
У драмі загалом є сили світлі, а є темні — Русалка, Мара, чорти й Дід Мороз/Морозенко. Останній — не добрий різдвяний персонаж, а злий дух, він не допомагає, а навпаки, хоче заморозити. На противагу йому — сили добра й світла: янголи й сам Миколай.
Хто ж переможе, добро чи зло? Спойлер: перше неодмінно перемагає. Ті, хто потребував допомоги — отримав її, а ті, хто творять добро — мають свою винагороду.
Добро й чудеса від Святого Миколая — гарний приклад для наслідування. У нас теж є сила робити когось бодай трішечки щасливішими. Інколи кажуть: «Урятуєш одну людину — врятуєш світ».
Миколай — не всемогутній
Святий Миколай творить багато чудес. Схоже, він всесильний? Втім, є речі надто незбагненні навіть для вищих сил. Модерна література часом підважувала образ святого. Як людина сприймає день Миколая, чи завше це радість? Чудеса, свято — це ще й багатогранний психологічний матеріал.
В оповіданні «Дідусь» Наталени Королевої маленький хлопчик Петрусь найдужче згадував про свої поневіряння саме в Миколаїв день. Однолітки хваляться подарунками, радіють святу, а він цього не мав. Розуміти це — особливий біль для дитини.
«І саме на свято Миколая трапилось, що Петрусь дужче, як усе, відчув гіркість самоти й вигнання».
Є приклади літературних сюжетів, коли Святому Миколаю підвладно не все. В оповіданні Віри Вовк «Святий Микола» святий разом із ангеликами ходив від хати до хати, роздаючи подарунки. В одному селі зустрів хлопчика на ім’я Тарасик. Він сирота й змушений служити в старої жінки. Святий Микола запропонував хлопчику будь-які дарунки — смаколики, одяг, усе, чого б могла бажати дитяча душа. Та Тарасик просить материної ласки й любові — цього він ніколи не мав і найдужче хотів би мати, — і проти такого бажання святий виявився безсилим.
«Я хотів би, святий Отче Миколаю, щоб мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину. Засмутився святий Миколай і не сказав ні словечка. Любов матері — це, власне, єдина річ, якою він не міг нікого обдарувати».
Цікава річ виходить. Чи не вперше бачимо Миколая, який чогось не може. Він вершить мислимі й немислимі чудеса, та нема нічого сильнішого за людську любов і турботу. Ніхто не може роздобути їх нізвідки — джерело-бо в людських серцях. На жаль, навіть Святому Миколаю виявилось не під силу виконати заповітне бажання Тарасика.
Святий Миколай — символ надії й захисту України
Ці приклади показують: літературний образ Святого Миколая часом складний. Та важко заперечити основну його рису — нести надію й світло в темряві. Особливо коли це стосується національного контексту.
Диво потрібне завжди, інколи не одній людині, а цілій країні. Кілька авторів писали про Святого Миколая як гостя у вельми скрутний час. Святий дуже прив’язаний до України, співпереживає випробуванням її народу. Зустріч із Миколаєм мають діти, такий-от привід для радощів. Хоч і життя в них було несолодким. Ось як драма «Гостина Святого Миколая» (1933). Йосипа Гавраченка про родину загиблого січового стрільця. Після втрати чоловіка жінка сама виховує дітей і важко працює, родина живе в бідності. Миколай приходить до дітей із подаруночками і приносить світла й радості в їхні непрості життя.
Схожа п’єса — «В ніч під Св. Миколая» (1932). Написав її Франц Коковський, письменник, поет і правник із Тернопільщини. Тут схожий сюжет. До дітей загиблого борця за Україну раптово приходить Святий Миколай. Тут він має ще й супровід — янголів і чорта Антипка. Чарівні гості приносять багато дарунків, і серед них — прапор України! Звучить багато напутніх слів Миколая, а остання фраза особливо вражає: «В надії серця закріпіть, а встане вольна Україна!».
Цей сентимент до української вольності може бути актуальним і нині. Зараз ми здатні вірити в допомогу Миколая й сподіватися на його підтримку.
Післяслово
Спільне в усіх сюжетах те, що Святий Миколай бачить усіх, хто береже благочестя, і вміє любити. Відкрити серце в надії на Миколаївське чудо — отримати його вповні. Та для невірних слову є покарання. Мабуть, тому ми й досі очікуємо на кару від Миколая за непослух. Він вершить правосуддя й знає, хто на що заслуговує.
Українці здавна шанували Святого Миколая. І любили, й боялися, але щиро вірили. У літературі цей образ — нагадування про чудо, і сам Миколай відомий як Чудотворець і повсякчасний символ надії.
