Фальшивий мирний план Росії — успішна операція в психологічній війні
Погано сформульований і однобічний, плюс машинний переклад із російської мови — так званий мирний план на 28 пунктів мав би стати анекдотичним. Натомість викликав тривогу в Україні, паніку в Європі й відчайдушні спроби відступити з боку представників адміністрації США, які розуміються на мапах, словах і дипломатії. Усе це — чудові результати для Росії. Розумно спланований витік інформації підкреслив і загострив наші розбіжності та слабкість.
На поверхню вийшов хаос в адміністрації США. Чи справді держсекретар Марко Рубіо дистанціювався від цього плану? Чи веде спецпосланець Дональда Трампа Стів Віткофф власну піар-кампанію? Які реальні або гадані комерційні інтереси стоять за зближенням Росії і США?
На тлі витоку інформації — очевидно, від колеги Віткоффа, російського фінансиста Кіріла Дмитрієва, — Україна виглядає ізольованою і слабкою. Було засвідчено занепад трансатлантичного альянсу. Європейці, які колись були найважливішими союзниками США, принизливо опинилися на задньому плані в дискусіях наддержав, а цього тижня мусили поквапитися, аби не втратити місця за столом переговорів у Женеві. Як наслідок, дискусії перемкнулися з питання про нові санкції проти Росії на питання про те, чим Україна повинна поступитися заради «миру».
Одне слово, на полі бою «когнітивної війни», де супротивники прагнуть змінити наші уявлення, сформувати наші переконання і, зрештою, визначити наші рішення, ми зазнали нищівної поразки. Ніхто нас не силував. Ми все зробили своїми руками.
Замість замислитися над цим, простіше списати події минулого тижня на чергову помилку необізнаної (ба гірше) адміністрації США й оплакувати кінець Pax Americana — деградацію цінностей і засад, які забезпечили перемогу в Холодній війні, та й багато іншого. Утім, ситуація може стати значно гіршою. Припустімо, президент Трамп змусить Україну поступитися, припинивши надання допомоги. Ще страшніший варіант: він може сказати європейцям, що вони повинні змусити Україну підписати жахливу угоду, інакше США фактично вийдуть із НАТО.
Усе це — реальні перспективи. Але паніка і позерство з приводу того, що ще не сталося, — це жахливе реагування. Цей рік позначився безліччю невдалих дипломатичних гамбітів, недопрацьованих самітів, резонансних дописів у соцмережах й інших подій, що потрапили на перші шпальти газет, а потім переважно приводили до масштабних дипломатичних зусиль для «гасіння пожеж», але без конкретних результатів. Переговори про «мирний план на 28 пунктів» можуть стати лише черговим епізодом. Надмірне реагування — не просто неефективне; воно марнує час і сили, які можна було б використовувати продуктивніше.
Шокує в подіях минулого тижня те, що вони стали несподіванкою. Невже союзники справді вважали, що ми вступили в період спокійної, послідовної підтримки України з боку США? Вони мали безліч можливостей сформувати свою думку, скажімо, про дипломатичні здібності Віткоффа або темперамент президента. Замість хвилюватися про свої ролі в реаліті-шоу у Вашингтоні, яке замінило американську державну політику, європейські союзники мали б узяти ініціативу у свої руки і змінити баланс сил як щодо Росії, так і в Атлантичному альянсі (чи в тому, що від нього залишилося).
До прикладу, європейці протягом багатьох місяців вагалися, чи варто конфіскувати заморожені активи російського центрального банку. На кожному саміті відкладали рішення на наступний. Тепер доля цих коштів є предметом переговорів між США і Росією. Якби ЄС діяв оперативно, гроші могли б надійти в Україну ще кілька місяців тому. Тепер, можливо, вже запізно.
Що більш згуртовано і рішуче діятимуть європейці, то більше зможуть допомогти Україні, то більше стримуватимуть Росію — і то більше вражатимуть американське керівництво, яке віддає перевагу переможцям, а не переможеним.