Попри безпрецедентні обмеження, росія змогла забезпечити себе потрібними для військової промисловості товарами. Хто й чому допомагає агресору вести війну?
Зміна партнерів
Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну проти агресора ввели міжнародні санкції, однією з цілей яких було обмеження доступу до товарів воєнного призначення. Мікроелектроніка, напівпровідники, високотехнологічне обладнання — багато компаній припинили продаж своєї продукції в московію.
Переривання ланцюгів постачання спричинило значне скорочення притоку товарів. У 2023 році, як порівняти з періодом до повномасштабного вторгнення, росія втратила 9,1 % імпорту компонентів воєнного й 28,5 % імпорту товарів подвійного призначення. Проте, згідно зі звітом американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), росіяни переважно зуміли адаптуватися до санкційного режиму й забезпечують свій воєнно-промисловий комплекс (ВПК) потрібними для його повноцінного функціонування товарами.
2023 року росія значно посилила диверсифікацію каналів імпорту воєнної продукції. Тепер її основними постачальниками є не ЄС і США, а дружні країни Близького Сходу та Східної Азії. За словами начальника генерального штабу рф Валєрія Ґєрасімова, «російське міноборони суттєво наростило міжнародну співпрацю у військово-технічній сфері 2023 року, провівши понад 600 важливих міждержавних заходів».
Як повідомляє CSIS, найбільшим прямим партнером агресора нині є Китай, на долю якого припадає понад половина імпортних транзакцій. Значну частку прямих постачань забезпечують Іран і Північна Корея. А в країнах, як-от Туреччина, Індія, Казахстан і В’єтнам, діють розвинені мережі підставних компаній, завдяки яким росія обходить санкції, отримуючи доступ, зокрема, до західних технологій.
Як і чому різні держави продовжують співпрацювати з москвою? Розгляньмо основних гравців.
Китай
У 2022–2023 роках російсько-китайські економічні зв’язки суттєво посилилися. Загальний обсяг торгівлі зріс на 26,3 % до $240 млрд, а обсяги перевезень з Китаю в росію за два роки зросли на 64,2 %. Китайці забезпечують більшість потреб москви щодо технологій, електроніки, зокрема компонентів для дронів, напівпровідників, запчастин для літаків тощо. Наприклад, у листопаді 2023 року Китай продав росії на 345 % більше підшипників, ніж у листопаді 2021-го.
Цікаво, що деякі китайські компанії постачають безпілотники одночасно і росії, і Україні. У першому півріччі 2023 року агресор отримав з Китаю прямих постачань компонентів для БпЛА на $14,5 млн, а Україна — на $200 тис. Однак за даними New York Times українці отримали значно більше завдяки європейським посередникам. Така ситуація проблемна для санкційної стратегії, оскільки обмеження щодо певних компаній можуть вплинути на постачання товарів в Україну.
Так чи інакше, за два роки значення Китаю як основного партнера росії у сфері безпеки та оборони суттєво зросло. Саме завдяки Пекіну москва нині може вести тривалу війну на виснаження, компенсуючи втрату західних ринків і мінімізуючи дію санкцій.
Для Сі Цзіньпіна і його режиму російсько-українська війна є частиною глобальної боротьби за світове панування проти США. Найімовірніше, Пекін ухвалюватиме рішення щодо нападу на Тайвань саме з огляду на готовність Вашингтона протистояти агресії путіна. Якщо провал американців в Афганістані 2021 року дав зелене світло москві, то їхня нерішучість щодо підтримки Києва може схилити Сі до окупації острова.
Іран і Північна Корея
На відміну від інших партнерів режиму путіна, Тегеран і Пхеньян прямо постачають озброєння агресору. На кінець 2023 року Північна Корея передала росії близько 5 тисяч контейнерів зі зброєю, зокрема приблизно 2,3 млн 152-міліметрових снарядів і 400 тис. 122-міліметрових, а також балістичні ракети. Іран надав москві тисячі ударних БпЛА типу Shahed, понад 3700 з яких були випущені по території України. У лютому Reuters також повідомляли, що Іран надав рф щонайменше 400 балістичних ракет Fateh-110.
Посилення зв’язків між росією, Іраном і Північною Кореєю є серйозною загрозою для чинного безпекового порядку у світі. Під негласною опікою Китаю ці держави створюють самодостатню систему воєнно-економічної співпраці, на яку колективний Захід має дедалі менше впливу. Країни «осі зла» не приховують амбіцій як на регіональному, так і на глобальному рівнях. Посилення їхніх позицій на тлі послаблення НАТО і його партнерів може призвести до розгортання масштабних конфліктів по всьому світу.
Туреччина
Анкара від початку повномасштабної війни займає найбільш неоднозначну позицію. З одного боку, ця країна НАТО послідовно висловлює дипломатичну підтримку України, виступає проти анексії Криму та сприяє морським перевезенням з українських портів. З іншого — турки так і не приєдналися до санкційного режиму. Навпаки, вони стали одними з найбільших покупців російської нафти й постачальниками потрібних агресору товарів.
У 2022–2023 роках Туреччина суттєво збільшила експорт підсанкційних товарів не тільки до росії, а й до п’яти колишніх республік СРСР: Грузії, Азербайджану, Киргизстану та Казахстану. Дані свідчать, що ці країни є посередниками, яких агресор використовує для обходу санкцій. Наприклад, за січень — вересень 2023 року турки звітували про $66 млн експорту до Казахстану, статистика якого показує $6,1 млн імпорту з Туреччини. Очевидно, різниця зрештою опинилася в руках окупанта.
У грудні 2023 року Вашингтон пригрозив санкціями проти фінансових інституцій, залучених до торгівлі з росією. Це спричинило падіння експорту з Туреччини до рф на 39 % у січні 2024 року, як порівняти із січнем 2023-го, а імпорт за той самий період упав на 20 %. У лютому Джо Байден підписав нові обмеження для 93 компаній, серед яких 16 турецьких. Поки невідомо, яким довготривалим буде ефект цих дій, зважаючи на здатність росії адаптуватися до обмежень.
Наявність держав, як-от Туреччина та Угорщина, демонструє роз’єднаність НАТО. Подібно до Китаю, турки намагаються вести глобальне суперництво проти США, заявляючи про свої права на Близькому Сході й на Західних Балканах. Очевидно, Вашингтону треба тісніше працювати з урядом Ердогана, який відверто підриває зусилля колективного Заходу на санкційному терені.
Індія
Не можна не згадати про ще одного стратегічного партнера США, що простягнув москві руку допомоги в скрутний час. У 2022–2023 роках обсяги торгівлі між росією та Індією, які раніше були незначними, зросли до $50 млрд. З них понад $30 млрд припадає на закупівлю індійцями російської нафти. Отже, за два роки Нью-Делі став другим після Китаю споживачем енергоносіїв рф.
Крім того, Індія постачає росії автозапчастини, електроніку та інше обладнання військового або подвійного призначення. Індійський експорт цих товарів до рф за два роки зріс на 88 %. Також повідомлялося, що росія викуповує в Індії раніше продану їй воєнну продукцію.
Зростання закупівель російської нафти Індією припало на період набуття чинності обмеження щодо її максимальної ціни, тому можна стверджувати, що індійці отримали суттєву вигоду від купівлі енергоносіїв зі знижкою. Хай яким великим був дисконт, це значно підтримало росію, коли їй терміново треба було шукати новий ринок збуту нафти на тлі скорочення постачань до Європи.
Подібно до Туреччини, яка є союзником США в межах НАТО, Індія є стратегічним партнером Вашингтона в Азії в боротьбі проти економічної експансії Китаю. Адміністрація Байдена мала б тісніше працювати зі своїми союзниками, щоб ті не підважували її зусиль. Хоча, як і з турками, є сподівання на дієвість вторинних санкцій США щодо індійських компаній, які працюють з росіянами. Адже хай би якими були вигоди від бізнесу з рф, американський ринок незрівнянно важливіший для Нью-Делі.
Тиха третя світова
Війна росії проти України показала реальну силу глобальних світових гравців і їхню готовність ставати на захист свого статусу. Поки колективний Захід демонструє нерішучість вести боротьбу в Україні, Ізраїлі, Ємені, Африці, Латинській Америці тощо, ініціативу захоплює «вісь зла» й держави, що їй співчувають. Підтвердженням швидкості цього процесу є легкість, з якою росія змогла адаптуватися до санкційного режиму, зумівши не лише гарантувати довгострокову спроможність воювати проти України, а й підтримувати свої амбіції в інших куточках Землі, наприклад в Африці.
Нехай США, ЄС і союзники мають набагато потужніші економіки, їхня військова промисловість за два роки навіть не наблизилася до виробництва обсягів боєприпасів, які постачає росії крихітна Північна Корея. Нашим партнерам терміново треба інвестувати в оборону власних кордонів, інакше тиха третя світова, що нині шириться земною кулею, може стати для них чимось гіршим, ніж попередні світові війни. Але пріоритетом для них має бути успіх оборонців останнього рубежу — України.