«Він (Авраам)… дивився вперед і бачив місто, зведене на справжній основі: місто, задумане й збудоване Богом» (До Євреїв, 11:10)
«Місто як ландшафт: пост-постмодерний погляд на дизайн і планування» (City As Landscape: A Post Post-Modern View of Design and Planning, 1996) — праця англійського ландшафтного архітектора та історика садівництва Тома Тернера (Tom Turner), опублікована у 1996 році. Сьогодні в своїх відео на Amazon Author Video про ідеї історії садів Тернер дає короткий огляд історії садів Азії, Європи та Британії, а також відповідає на запитання: «Чому більшість великих і старовинних садів світу розташовані на околицях Азії та в Європі?». Сад для Тернера — це мікрокосмос. Усе просто, стверджує він: якщо ми зрозуміємо, як правильно проєктувати маленькі сади, то зрозуміємо, і як проєктувати міста. Більше про те, чим займається автор, можна дізнатися не тільки в його книжках, але і на вебресурсі Gardenvisit.com, де він уже довгий час розвиває свої теорії ландшафтного дизайну.
Ключова ідея книги Тернера полягає в тому, що ми не повинні розглядати «місто» та «ландшафт» як дві незалежні речі. За Тернером, місто і є ландшафтом. Його слід сприймати не просто як набір будинків і доріг, а як цілісну екосистему / єдиний ландшафт, де люди, природа й архітектура тісно переплітаються. Якщо постмодернізм був самовпевненим і часто схилявся до іронії, то підхід Тернера полягає в щирості та практичності. Для нього ключовими є цілісне планування й інтегровані системи, за яких водні ресурси, транспорт і соціальний простір розглядаються як єдиний живий організм, а не як окремі інженерні завдання. Автор відкидає властивий постмодерністській архітектурі підхід «усе дозволено», який часто призводив до хаотичної забудови. Виходячи за межі модернізму та постмодернізму, він пропонує «постпостмодернізм», який поєднує раціональність із повагою до природи та культурної спадщини. Місто має надихати й мати глибший сенс, ніж просто функціонувати. Передмову до своєї книги Тернер закінчує словами: «Нехай місто завтрашнього дня сяє, як свято пейзажів».
«Місто майбутнього буде нескінченною серією ландшафтів: психологічних і фізичних, міських і сільських, що розходяться і зливаються. Вони будуть нанесені на карту і сплановані для спеціальних цілей, а результати будуть записані в географічних інформаційних системах (ГІС), які мають можливість створювати і відтворювати незліченні плани, зображення та інші записи. Крістофер Александер був правий: місто — це не дерево. Це ландшафт»
(Тернер, «Місто як ландшафт»)
«Місто не є деревом» — це фраза відомого, архітектора, урбаніста, теоретика дизайну Крістофера Александера (1936–2022), дві ключові книги якого, «Мова шаблонів» (A Pattern Language, 1977) та «Архітектура поза часом» (A Timeless Way of Building, 1979), в 2025 році вийшли в перекладах українською у видавництві «Основи». Твердження Александера Тернер переосмислює через призму ландшафтного урбанізму та постпостмодернізму, по-новому дивлячись і на формулювання «місто є ландшафтом». Символ дерева в класичному містоплануванні — це математична структура керування, де з одного стовбура виходять гілки, які не перетинаються між собою: тут тільки житло, там тільки робота, десь лише парк. Неможливо потрапити з однієї гілки на іншу, не повернувшись до стовбура (до головної автомагістралі). Зі свого боку, Тернер вважає, що такий підхід вбиває живу тканину міста, роблячи його штучним, нудним і незручним для життя. Тернер, услід за Александером, пише, що «міста є напіврешітками, а не деревоподібними структурами» («cities are semilattice structures, not tree structures»).
Міста — це складні мережі, де різні елементи постійно перетинаються і накладаються одне на одного. Парк, до прикладу, — це не просто прямокутник на карті. Це зона відпочинку, шлях для міграції птахів, система збору дощової води, пішохідна артерія, яка зв’язує дім із роботою. Один елемент ландшафту виконує багато функцій. Тернер пропонує метод «накладання шарів» (layering). Він просуває ідею проєктування міста через шари. Екологічний шар: вода, рослинність, рельєф. Соціальний шар: маршрути людей, місця відпочинку. Естетичний шар: історична пам’ять. Місто — це багатошаровий пиріг. Перший шар — екологія, другий — вода, третій — рослини, четвертий — дороги, п’ятий — будівлі. І починати планування, на переконання Тернера, потрібно не з будівель, а з ландшафту.
Тернер пише про те, що ландшафт (вода, зелень, відкритий простір) має стати решіткою, яка пов’язує розрізнені частини міста. Модерністські міста створили «острови» будівель, оточені асфальтом. Ландшафт Тернера «протікає» крізь міста, не маючи ані чітких кордонів, ані початку чи кінця. «Місто-дерево» — це спрощене мислення індустріальної доби. Постпостмодерністський підхід визнає складність (complexity). Проєктантам слід припинити бути директорами, які малюють чіткі схеми, а почати буди садівниками, які створюють умови, щоб міські зв’язки розвивалися й перетиналися природним чином. Дизайнер не повинен приносити свій стиль, а має «витягнути» його з самої землі та історії місця. Середовище міста — складне, багатофункціональне й характеризується та виглядає як мережа, яка ніколи не переривається Ландшафт — це не просто щось, що прикрашає простір між будівлями, а первинна жива інфраструктура, яка не має розпастися на ізольовані функціональні зони.
Сьогодні ідеї Тома Тернера залишаються надзвичайно актуальними, оскільки світові мегаполіси дедалі більше інтегрують концепції «зеленого каркаса», вертикальних садів і людиноцентричного планування. Постпостмодернізм Тернера наголошує на багатофункціональності. Наприклад, парк не просто має бути красивим, він має очищувати повітря, бути прихистком для птахів (і деяких видів тварин) та затримувати дощову воду. Не треба намагатися втиснути парк у місто, треба будувати місто як частину ландшафту. Місто — це не велика кількість будинків. Місто — це територія відкритих просторів. Якщо дерево — це ієрархія, то ландшафт — це інтеграція та зв’язок. Тернер критикує сучасні парки, бо ті банально перетворилися на нудні зелені плями на мапі. На противагу цьому, пише він, слід створювати тематичні парки (парк-ліс, парк-місто, спортивний парк).
Проєктуючи нове місто — а українців у майбутньому, після війни, це ніяк не обійде стороною, — потрібно пам’ятати про майбутні покоління та стан довкілля. Кожне місто, яке постане на руїнах цієї бійні XXI століття, має бути унікальним. За Тернером, слід зберегти дух міста, а не обмежуватися будівництвом бетонних коробок. Він критикує модернізм за надмірну суворість і «бетонність», а постмодернізм — за зайву декоративність і відсутність логіки. В поспостмодернізмі дизайн має бути «розумним» (беручи за основу екологію) і водночас духовним (враховувати історію та культуру). В кінці наведемо вірш Кіплінга, яким Тернер завершує свою книгу:
О, Адам був садівником, і Бог, який створив його, бачив,
Що половина роботи справжнього садівника виконується на колінах.
Тож коли ваша робота закінчена, ви можете вимити руки і помолитися
За славу саду, щоб він не зник! І слава саду ніколи не зникне!
(Ред’ярд Кіплінг, «Слава саду», 1911)
