Розробити та передати на розгляд до Верховної Ради (ВР) законопроєкт, який заборонить російськомовні версії сайтів в Україні та передбачить покарання за порушення цієї вимоги. Петиція з такими закликами з’явилася на сайті Кабінету Міністрів ще у вересні і от, майже за три місяці (цілком вклавшись у дедлайн), зібрала необхідних 25 тисяч підписів. Далі уряд упродовж відведених йому десяти днів має оприлюднити свою відповідь. А поки ж Тиждень дослідив, чи має український парламент законодавчі важелі для такої заборони та якими можуть бути наслідки від реалізації.
Контрпропаганда перед «залізною інтернет-завісою»
Недоцільним таке обмеження з точки зору контрпропаганди вважає заступниця голови комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук (фракція «Слуга народу»).
«Очевидно, що новини про події в Україні та воєнні злочини Росії можуть читати не лише українці, але й російськомовні громадяни (наприклад, білоруси чи казахи). Звісно ж, ідеться також і про самих росіян, які в такий спосіб хочуть хоч трохи відкрити очі на те, що відбувається», – зазначає вона в коментарі Тижню.
Такої ж думки дотримується й інший член гуманітарного комітету – нардеп із «Європейської солідарності» Микола Княжицький. 2017 року він був один із головних ініціаторів чинного нині закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
«Коли говоримо про контрпропаганду (а на російське суспільство впливати потрібно!), то з цією метою, очевидно, українці повинні робити сайти російською мовою для російської аудиторії на російську територію. Або ж просто контрпропагандистські», – пояснює парламентар.
Усупереч цьому підходу маємо дані Центру протидії дезінформації при РНБО України про намір країни-агресорки створити на своїх землях «залізну інтернет-завісу». В ЦПД інформують: влада РФ вже активно обмежує доступ до певних ресурсів і мобільного інтернету під приводом безпеки, а з березня 2026 року «Роскомнадзор» матиме повноваження взагалі відключати російський сегмент мережі від глобальної.
На закритість російського інтернету, а отже, нелогічність таких спроб достукатися до населення РФ, звертає увагу й керівник комітету з питань свободи слова та нардеп фракції «Голос» Ярослав Юрчишин.
«Якби наші сайти можна було читати в Росії, де закритий інтернет, то напевно, логіка в словах моїх колег була би. Але на жаль, вона тотально відсутня, бо в Росії такої можливості немає. Хіба що шляхом “обходу” цих “захистів” через VPN і подібні інструменти. Тому контрпропаганда – це не аргумент жодним чином», – зауважує він.
Читайте також: Олександр Бондаренко: «Сучасна російська пропаганда працює інакше: від індивіда до маси»
Разом з тим, зі слів Юрчишина, щоб просувати «наше бачення їхньою мовою», маємо в Україні щонайменше російськомовний канал державного іномовлення FreeДом. Але такими механізмами, наголошує депутат, точно не варто розглядати сайти та ресурси, які працюють на внутрішню українську аудиторію.
«Якщо ж ми досі вважаємо, що наших громадян необхідно переконувати російською мовою, що треба любити Україну, то десь ми, вочевидь, недопрацювали», – додає політик.
До слова, деякі медіа навіть без впливу зовні закрили RU-версії своїх сайтів. Для одних гравців ринку це було принциповим питанням, а частина зробила такий вибір з огляду на нерентабельність, а отже, втрати в монетизації.
«Моя родина є співзасновниками медіа “Еспресо”, яке немає російськомовної версії сайту лише тому, що це нерентабельно. В неї була погана відвідуваність, тож від неї давно відмовилися. При цьому наш чинний закон про мову говорить про те, що головною має бути українська версія сайту. Але той, хто захоче це обійти, завжди зможе зареєструвати сайт у будь-якій іншій юрисдикції та абсолютно спокійно робити його повністю російською», – каже Княжицький.
Заборонити те, чого закон не регулює?
Почасти вимоги, викладені в «заборонній» петиції, втілити в життя таки можливо. Наприклад, зобов’язати державні органи не використовувати російську мову. Виняток – якщо це роблять, знову ж таки, в цілях контрпропаганди. Можливість такого підходу розглядає Микола Княжицький.
«Якщо ми просто пропишемо в законі, що забороняємо російськомовні версії сайтів, а наші держоргани й надалі даватимуть свої новини російською в телеграмі, то результату не досягнемо. Але повністю запровадити такі обмеження ані юридично, ані технологічно нам не вдасться», – уточнює нардеп.
На відсутності правового інструменту наголошує й уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська. Так, у коментарі агентству «Інтерфакс-Україна» вона пояснює: вимога петиції суперечить 27-й статті мовного закону, згідно з якою дозволяється існування версій сайту іншими мовами, якщо українська версія є головною. «Сам закон не уповноважує державу забороняти мови на приватних вебресурсах», – підкреслює омбудсменка.
Таку ж позицію відстоює й керівниця ГО «Український світ» Анастасія Розлуцька. Нагадаємо, вона входила до робочої групи при Мінкульті, яка напрацьовувала «громадський закон про мову». В квітні 2019-го і став тим самим мовним законом.
«Запропонована в петиції “заборона” не виглядає практичною чи юридично обґрунтованою. Не зовсім розумію, як можна заборонити мовну версію приватного сайту ні з технічної, ні з правової точки зору. Інтернет не має кордонів: сервер може бути розміщений за межами України, домен – міжнародним… Таке втручання не лише суперечитиме законодавству, а й здоровому глузду», – зазначає Розлуцька у коментарі Тижню.
Читайте також: Російська музика в Україні: гроші ворогу чи мистецтво поза політикою
Водночас вона звертає увагу й на те, що українське законодавство виходить із чіткої логіки: створення прав і можливостей саме для української мови.
«Закон вимагає обов’язкової наявності української версії сайту, а інші мовні версії є правом, а не обов’язком суб’єктів господарювання. Він не передбачає жодних привілеїв чи необхідності існування російськомовних сайтів. Тому твердження, що російськомовні версії це «колоніальний рудимент, який потрібно заборонити», як на мене, є некоректним з правової точки зору. Закон уже визначає пріоритет державної мови і це його ключове завдання», – додає Розлуцька.
Окремо керівниця ГО «Український світ» спиняється й на викладеній у петиції пропозиції додати до відповідної статті мовного закону словосполучення «крім російської».
«Закон про мову не містить жодної згадки про російську і не передбачає окремих винятків чи переліків дозволених або заборонених мов. Тому пропозиція дописати в закон формулу “крім російської” виглядає дивно. Бо який сенс забороняти те, чого закон взагалі не регулює», – аналізує вона.
(Не)відкриті двері для міжнародних скарг
Будь-які гучні заклики до активних дій завжди варто розглядати на предмет можливих наслідків. Наприклад, Ярослав Юрчишин зауважує, що запускати такі обмеження було би найбільш правильним не в наказовому порядку, а спонукаючи редакції до відповідної ініціативи. Інакше – Росія неминуче апелюватиме до міжнародного права з огляду на нібито обмеження прав певної частини громадян. Він не виключає, що «для таких структур, як Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), ці аргументи можуть стати достатніми, щоби вживати певних заходів щодо України».
«Я не знімаю відповідальності з держави, але державі треба знайти таку форму, яку було би важко критикувати з точки зору рівності прав і можливостей», – застерігає парламентар.
На ризиках, пов’язаних із потенційними оскарженнями такого рішення, акцентує й мовна омбудсменка.
«Як тільки ми переходимо цю межу пріоритету і рухаємося в бік повної заборони, ми порушуємо конституційні гарантії. І як наслідок відкриваємо двері для міжнародних скарг. І даємо нашому опоненту, нашому ворогові зручний привід звинувачувати Україну у мовних репресіях», – каже Івановська.
Прагнення до дерусифікації та очищення інформаційного простору мають втілюватися не заборонними, а дієвими механізмами. Як варіант – можна чітко обмежити використання мови держави-агресора на державних і комунальних ресурсах, де вона справді не потрібна. Узяти на озброєння такий план дій пропонує Анастасія Розлуцька.
«Це також можуть бути рекомендації для українського бізнесу поступово відмовлятися від російськомовних версій сайтів. Можна говорити і про підтримку українського цифрового контенту, українських сервісів, розвиток цифрової термінології. У моєму переліку заходів для наступальної мовної політики немає “заборон”, зате є стимули, можливості та розвиток власної мовної екосистеми», – додає керівниця ГО «Український світ».
Висновок, якого не уникнути
…Мовна битва – це той простір становлення українства, де і списи, й мечі ламатимуться, схоже, ще не одне десятиліття. Попри те, що очевидний поступ давно є. І справа навіть не в ухвалених законах чи петиціях, до яких вчасно змогли зібрати необхідну кількість підписів. Просто українці вже свого не те, що не подарують, а навіть не подумають ним поступитися. Так і з мовою: мусимо втримати попри все. Тому важливо розуміти, що її захист – то наш одвічний марафон, а не спринт. Тож і рішення зопалу варто замінити на розсудливість. І трішки хитрість. Бо нам дісталась аж надто велика жаба – розділімо її на 30 мільйонів порцій!