«Ще одна постмодерністська заграва, багата на романтичну образність. Навіщо навіть намагатися це описувати? Досить сказати, що все в нашому полі зору, здається, існувало з єдиною метою — зібрати світло цієї події»
(Дон Делілло, «Білий шум»)
Крістіан Морару (Christian Moraru, 1960) — відомий американський теоретик літератури румунського походження, викладач літератури в університеті Північної Кароліни Ґрінсборо. Він досліджує сучасну американську літературу, теорію культури і цікавиться порівняльною історією ідей. На початку свого дослідницького шляху Морару вивчав постмодернізм в англомовній літературі, коли ця тема ще була доволі актуальною. Аналізуючи твори таких авторів, як Дон Делілло, Філіп Рот, Тоні Моррісон, він показує, як їхні тексти просякнуті зв’язками з іншими географіями та історіями. Свого часу Морару надихався теоріями перформатизму, діджимодернізму та метамодернізму. У своїй праці «Космодернізм: американська наративність, пізня модерність та нова культурна уявність» («Cosmodernism: American Narrative, Late Modernity, and the New Cultural Imaginary», 2011) він запропонував концепцію «космодернізму» як нову модель розуміння культури після епохи постмодернізму.
«Космодернізм», цей дивний термін, складається з двох слів — «космос» та «модернізм» — і описує новий спосіб осмислення сучасності як «космосучасність» («cosmodernity»). Цим поняттям автор прокладає місток між світом стародавньої Греції та сучасністю. Між заселеною ойкуменою (κόσμeo) як нормативним прообразом сучасного світу та глобалізацією (процесом, який набуває прискорення після Другої світової війни, в період, який Фредрік Джеймісон називає постмодернізмом). Модернізм та постмодернізм, за Морару, залишаються історичними явищами, а саме епохами, які вже відійшли в минуле. Вони були певними конструкціями, які допомагали описати культурну та соціально-економічну реальність після Другої світової війни й аж до 1989 року. І якщо модернізм концентрувався на технічному та інструментальному перетворенні світу за рахунок його уніфікації, то постмодернізм як якісне продовження модернізму не додав нічого якісного, щоб пояснити ті процеси, які почалися ще в модернізмі та продовжилися в постмодернізмі. В епілозі своєї книги Морару пише, що постмодернізм як описова парадигма сучасності вже не достатній. Космодернізм краще справляється з цією задачею.
«Аналогічно до постмодернізму в “пізньому капіталізмі” — за Джеймісоном, — космодернізм ілюструє “культурну логіку” “пізньої глобалізації”»
(Крістіан Морару, «Космодернізм»)
Якщо стисло, космодернізм — це діалогічна, інтерактивна, гіпермережева фаза глобальної культури, яка виникла в період після 1989 року (тоді як «пізній модернізм», або постмодернізм, був продуктом Холодної війни в період 1950–1980- х років). Пізніше, а саме в 2015 році, Морару перепише своє розуміння сучасності, використовуючи термін «планетаризм» («planetarism»). Він концептуально не відрізняється від космодернізму, який є шляхом до нової солідарності, що має подолати політичні, етнічні, расові, релігійні та інші кордони. В своїй книзі Морару обґрунтовує виникнення нової культурної парадигми, що приходить на зміну постмодернізму в епоху після Холодної війни. Він обмежується дослідженнями в сфері літератури (ось чому космодернізм стає літературоцентричною концепцією) і не наважується піти в сферу фізики чи інших дисциплін. Морару наголошує, що саме література була першим глобальним феноменом, вплив якого не визначається лише часом.
Сьогодні люди різних країн живуть в спільному світі, навіть якщо не розуміють цього до кінця. Космодернізм — це певний планетаризм. У своїй «філософії» Морару відмовляється від префікса «пост-». Парадигма «постмодернізму» вичерпала себе. Замість визначати культуру через заперечення минулого (як «пост-») він пропонує префікс «кос-» (cos-), що акцентує увагу на співіснуванні та зв’язності. Ключовий аспект космодернізму — це ідея, що ідентичність (індивідуальна чи національна) більше не будується «зсередини» чи в ізоляції. Вона формується через стосунки з «Іншим». Ми існуємо тому, що пов’язані з іншими. Наголос робиться на реляційності, щоб зрозуміти, космодернізм — це постмодернізм, який став відповідальним та людяним. Говорячи про певну смерть постмодернізму, автор вибудовує свою концептуальну критику постмодерну, модерну та космополітизму. Трансформація капіталізму, технічний розвиток і соціально-економічна детермінація культурних процесів відводить усіх нас від суті такого явища, як сучасність, яка, на думку Морару, набуває завершення в пост(сучасному) космодернізмі.
Космодернізм — це також новий спосіб осмислення того, як ми взаємодіємо з іншими індивідами в умовах глобалізації, не втрачаючи власної індивідуальності. До прикладу, автор наголошує, що справжня спільнота — це не пошук компромісу, де всі, умовно, стають однаковими (що, на думку Морару, є «мультикультуралістською ілюзією» 60-х років). Натомість він пропонує ідею «with-ness» (cпів-буття), де спільнота базується на тому, що ми визнаємо унікальність кожного. В межах такої спільноти діє колегіальна етика, де цінується «окреме» та «одиночне». Ця неповторність кожної людини, за словами італійського філософа Джорджо Агамбена, і є базою для справжньої спільноти. В основі космодернізму — мовна багатогранність і відмова від універсалізму. Морару пропонує відійти від ідей «лінгвістичного глобалізму», погодитися з багатомовністю та почати сповідувати більш скромний світогляд («humble outlook»). Космодернізм не прагне до домінування однієї мови над іншою, він відкритий до багатьох культур і голосів. Космодернізм також не намагається гратися зі словами, а шукає етичний спосіб співіснування різних мов.
«Космодернізм є в основному (а) уявною модальністю відображення сучасного світу як культурної географії взаємозв’язків; (б) таким самим чином, протоколом формування суб’єктивності; (в) етичним імперативом, що вказує як на сьогодення, так і на майбутнє; і (г) критичним алгоритмом для розшифрування та складання низки наративів та теоретичних уявлень після 1989 року в досить послідовну і, знову ж таки, перспективну модель»
(Крістіан Морару, «Космодернізм»)
Якщо постмодернізм проголосив «смерть автора» і поставив під питання існування власного «Я», то космодернізм стверджує, що «Я» існує, але природа його існування «трансляційна», тобто індивід є не просто «кимось», а є результатом постійного перекладу між культурами. Наше «Я» формується через імена та мови «інших». За прикладом вавилонської вежі постмодернізм вбачає у багатомовності неможливість зрозуміти один одного. На відміну від цього, космодернізм сприймає багатомовність не як прокляття, а як простір для життя. Якщо постмодернізм руйнував старі структури, то космодернізм намагається побудувати «екологію співіснування», де мова «іншого» є містком до іншої людини, а не бар’єром, який розділяє. Етичним імперативом космодернізму є єдність. Весь світ, тобто наш світ — це «мережа ідей і образів», людей, культур, релігій і духовностей. Мислення космодернізму — це геополітичне мислення. Йдеться не просто про глобалізацію економіки, а більшою мірою про «етику співжиття» на планеті Земля. Коли Морару писав свою працю, йому здавалося, що людство вийшло з глухого кута Холодної війни між супердержавами. Це буцімто і зробило можливим новий космополітизм ц культурній сфері, який було запропоновано назвати «космодернізмом». Отже, космодернізм (в теорії) — це така собі багатовекторна (а не одновекторна) глобалізація.
Часи постмодерністської іронії та деконструкції минули, і космодернізм Морару запропонував нову гуманність. Якщо постмодернізм, за Девідом Гарві, був культурним аналогом неолібералізму, то головним питанням сьогодення, в межах космодернізму, є таке: «Як ми можемо жити разом у світі, де кордони нікого і нічого вже не можуть стримати?». Упереджена віра Френсіса Фукуями в те, що історія закінчується тріумфом Заходу і крахом єдиного суперника капіталістичної демократії, вже давно ніким не сприймається серйозно. В світлі останніх десятиліть (і особливо останнього десятиліття XXI століття), де світ знов розділився на «вісь добра» і «вісь зла», «космодерністський поворот» Морару виглядає доволі оптимістичним поглядом на сучасність і якоюсь мірою віддає ейфорією.