Фото: Italian Government Presidency of the Council of Ministers | governo.it
Групове фото із зустрічі європейських лідерів у Берліні, зроблене 15 грудня, викликало чимало обговорень у соцмережах. Насамперед через те, що на ньому прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні стояла поруч із представниками Сполучених Штатів, зокрема спецпосланцем Стівом Віткоффом та бізнесменом, колишнім радником американського президента США Джаредом Кушнером, а не поруч з європейцями — очільником Фінляндії Александром Стуббом, прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском, президентом Франції Еммануелем Макроном або канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом. Та чи це лише випадковий збіг? Чи це помітний сигнал стратегічного партнерства?
Прихід Джорджі Мелоні до влади в Італії змінив риторику, але не зруйнував архітектуру західної зовнішньої політики країни. Попри правоконсервативне походження та системну критику брюссельської бюрократії, прем’єрка обрала курс обережного балансування між Європейським Союзом і Сполученими Штатами. У результаті її політика дедалі більше нагадує спробу поєднати національні інтереси з вимогами трансатлантичної єдності в умовах війни, економічної конкуренції та трансформації самого Заходу.
На початку грудня Мелоні в інтерв’ю італійському телеканалу La7 заявила, що у відносинах між США та Європою немає розриву, а також додала, що якщо Європа хоче бути «великою», то повинна бути здатною захистити себе. Водночас Мелоні намагається відігравати роль «мосту» між Європою та адміністрацією США, особливо в умовах другого президентства Дональда Трампа.
Директорка Інституту міжнародних справ у Римі Наталі Точчі у коментарі Тижню зазначила, що публічний дискурс Мелоні виглядає так, ніби трансатлантичний міст усе ще існує, і вона покликана його підтримувати.
«Але насправді очевидно, що цей міст уже підірвано, і вона схильна виконувати забаганки Трампа у ЄС, як це було у випадку із замороженими активами», — додає вона.
Читайте також: Берлін-Гаага-Брюссель: тиждень ключових дипломатичних кроків для України
Орієнтування на Сполучені Штати було помітним і у питанні запуску повноцінного репараційного кредиту минулого тижня. У випадку Італії позиція була зумовлена і непевністю з боку тривалої підтримки США. Адміністрація Трампа не заперечувала, аби не зірвати процес мирних перемовин, але й не відкидала ідею використати ці активи спільно для України та Росії.
«Мелоні веде себе нерішуче й уникає чітких зобов’язань, незважаючи на всі спроби створити протилежне враження», — зазначає Тижню італійський експерт з міжнародної безпеки, засновник фірми з оцінки політичних ризиків Policy Sonar, що базується у Римі, Франческо Галієтті.
Складність ситуації полягає й у тому, що хоча Мелоні поділяє деякі фундаментальні цінності та політичні пріоритети з Трампом — наприклад, пріоритет національних інтересів, погляд на соціальні питання — його підхід до міжнародних відносин ґрунтується на переконанні, що сила є головним принципом міжнародної системи.
Політичний стиль американського президента, орієнтований на прямі персональні домовленості, відрізняється від європейської традиції консенсусу. Це створює потенційні ризики для італійського уряду: надмірне зближення з адміністрацією США може бути сприйнято критично всередині ЄС, а будь-які різкі кроки у зовнішній політиці ризикують підірвати репутацію Італії як стабільного партнера.
Та попри часом іронічні зауваги Мелоні щодо політик ЄС, вона, схоже, добре усвідомлює, що Італія може діяти лише у межах блоку. Також варто враховувати, що у стратегічному сенсі Італія має унікальне розташування у Середземномор’ї та Балканському регіоні. Це робить її важливим партнером для США у питаннях безпеки, енергетики та міграційної політики, але одночасно накладає відповідальність перед ЄС щодо дотримання спільних стандартів та політик.
Таким чином, Мелоні опиняється у ситуації, де зовнішньополітична стратегія має балансувати між двома полюсами: прагматичним націоналізмом, який може зближувати її з США, та обов’язковою лояльністю до європейських інституцій, що визначає рамки можливих дій Італії на міжнародній арені.
Утім для Мелоні це балансування може бути затьмарене тріщинами її політики всередині Італії. Цьогорічні регіональні вибори по країні завершилися «нічиєю» між двома основними політичними таборами, але переконливі перемоги партій центристсько-лівого спрямування дали їм надію, що вони зможуть не допустити повної перемоги Мелоні у 2027 році.
«Протягом місяців ми чуємо одну й ту саму заїжджену мантру: Мелоні не має суперників, вона непереможна, альтернативи їй немає. Результати у Кампанії та Апулії показують, що альтернатива існує», — писав у соцмережі X сенатор і колишній прем’єр-міністр Маттео Ренці.
Читайте також: Мадуро, Росія та американський тиск: як Венесуела опинилася у центрі світової гри
Аналітики зазначають, що головне завдання опозиції — об’єднати своїх виборців навколо єдиного національного проєкту після років взаємної ворожнечі. Альянс центристсько-лівої спрямованості має переконати власних виборців голосувати за нього.
Першою можливістю продемонструвати таку єдність стане референдум, запланований на весну 2026 року, щодо суперечливої судової реформи, яку просуває Мелоні. Поразка на цьому голосуванні може раптово стати переломним моментом для неї.