«Про успіх слова “постмодернізм” іще потрібно буде написати — без сумніву, у формі бестселера»
(Фредрік Джеймісон «Постмодернізм, або Логіка культури пізнього капіталізму»)
Книга «Постпостмодернізм, або Культурна логіка своєчасного капіталізму» (Post-Postmodernism: Or, The Cultural Logic of Just-in-Time Capitalism, 2012) — це дуже важлива теоретична праця для всіх, хто цікавиться тим, як змінився світ після 90-х років XX століття. Головна ідея американського теоретика літератури й культури, професора англійської мови та філософії з Університету штату Пенсільванія Джефрі Нілона (1963 року народження) — епоха класичного постмодернізму як культурної логіки пізнього капіталізму, як його описував Фредрік Джеймісон (автор книги «Постмодернізм, або Культурна логіка пізнього капіталізму» 1991), не закінчилася, а перейшла в іншу стадію.
Нілон намагається пояснити, чому сьогодні ми всі стали такими «засмиканими»» і чому «зараз» стало важливішим за «завжди». Якщо коротко, він пише про потребу оновити класичну ідею постмодернізму Джеймісона і відмовитися від концепції «кінця історії». Це викликано тим, що оновлений капіталізм вимагає оновленого постмодернізму. Джеймісон свого часу стверджував, що постмодернізм найкраще розуміти як історичний період розвитку капіталізму, а не (чи, власне, як, попередню основу) як стилю художньої практики, руху в межах різних дискурсів мистецтва та архітектури чи навіть своєрідного духу часу. Нілон зазначає, що капіталізм, про який пише Джеймісон, з 80-х років радикально змінився та підсилився, і на це треба звернути увагу. Тепер цей капіталізм став гіперкапіталізмом. Якщо в часи Джеймісона капіталізм був «пізнім» (кінець холодної війни), то тепер став just-in-time, а отже, всюдисущим, функціональним 24/7. Логікою цього оновленого неоліберального капіталізму є вже не постмодернізм, а постпостмодернізм. Але при цьому ми не вийшли за межі постмодернізму, а просто ще більше заглибилися в нього.
«Постпостмодернізм знаменує собою посилення та мутацію всередині постмодернізму (який, своєю чергою, був, історичною мутацією та посиленням певних тенденцій у модернізмі»
(Нілон, «Постпостмодернізм»)
Постмодернізм грався з іронією та ставив усе під сумнів. Натомість постпостмодернізм вказує на те, що ці ігри стали частиною самої економіки. Сам же термін «своєчасний (just-in-time) капіталізм» був запозичений зі сфери логістики. Товар (від новин до їжі) виробляється і доставляється саме тоді, коли на нього виникає попит, а саме — вчасно (in-time). Зі сфери економіки (споживацтва) Нілон екстраполює це на сферу культури й показує, що ми живемо в світі миттєвих реакцій, швидкого споживання контенту та постійної інтенсивності. Постпостмодернізм, за Нілоном, не пропонує нічого нового. Він є лише мутацією й підсиленням тих тенденцій, які вже були закладені в постмодернізмі. Автор порівнює це з переходом від тропічного шторму до урагану, що є не чим іншим, як якісною зміною, викликаною ростом інтенсивності самого процесу.
У книзі автор торкається сучасної кризи в гуманітарних науках, зокрема говорить про «смерть теорії». Якщо раніше теорія була інструментом діагностики постмодернізму, то тепер відбувається перехід від глибокого історичного аналізу (лозунг Джеймісона «always historicize» — «завжди історизуй») до поверхневого ставлення до всього (новий лозунг «shit happened» — «лайно трапляється»). Отже, читачеві слід відмовитися від «герменевтики підозри». Пропонується ситуативна теорія, яка допомагала б орієнтуватися в теперішньому. Це таке собі когнітивне картографування теперішнього, а не просто перетворення гуманітарних наук на архівну працю. Нам не треба святкувати кінець постмодернізму, а радше варто навчитися жити і мислити всередині його максимально інтенсивної «ураганної» фази — постпостмодернізму.
«Проєкт теорії в сьогоденні менш за все є продовженням постмодерністської “герменевтики підозри”, а найбільше — інструментарієм для побудови “ситуативної герменевтики”, що є інтенсифікацією давньої мрії Джеймісона створити когнітивну карту сьогодення»
(Нілон, «Постпостмодернізм»)
Прикладом інтенсивності теорії, за Нілоном, є феномен Лас-Вегаса. Las Vegas Boulevard є символом «імперії інтенсивностей» і світу, де враження та емоції мають бути максимально швидкими й потужними. Досліджуючи рок-музику, Нілон показує, як музика минулого перетворилася на товар у постпостмодерну епоху. Також на окрему увагу заслуговують інтелектуальний інструментарій, а саме те, що сьогодні має назву «теорія», яка також має адаптуватися до нової реальності. Автор прочитує Ніцше й Адорно та обґрунтовує необхідність переходу від простого тлумачення тексту до аналізу конкретних життєвих політичних ситуацій, що і є прикладом такої ситуативної герменевтики. Умови, за яких критична теорія може працювати сьогодні, це умови, в яких розмова точиться вже не про деконструкцію, а про постдеконструкцію, а саме про стан теорії після Дерріда. Майбутнє гуманітарної освіти («Liberal Arts») вимагає нових підходів до теорії в постпост-майбутньому.
Книга Джефрі Нілона викликала значний резонанс в академічній сфері. Хтось визнавав її новим стандартом і відзначив за успішне оновлення ідей Фредріка Джеймісона. Іншим не сподобався сам термін «постпостмодернізм», бо він буцімто є якимось потворним і надмірним. Нілон, зі свого боку, стверджував, що сам термін і має вказувати на «надмірність» та інтенсифікацію, а не на новизну. Книга стала важливим текстом для курсів з культурології та теорії літератури. Її цінність полягає в тому, що вона пояснює, чому старі методи постмодернізму (іронія, деконструкція) більше не працюють так ефективно, як раніше, і як так сталося, що капіталізм так просто «проковтнув» їх свого часу. Як би там не було, Нілона з його теорією дуже часто ставлять в один ряд з іншими представниками метамодернізму та/або діджимодернізму.