Ризькі шанувальники Путіна, русского міра і радянського свята Перемоги відзначають 9 травня стримано, з дрібними провокаціями

Старійшина вітчизняного політикуму, один із творців новітньої Української держави поділився з Тижнем у переддень 70-ї річниці закінчення Другої світової думками про уроки великої війни та загро­­зу її повторення. А також про те, коли очікувати справжнього примирення в суспільстві та в чому причини наших сьогоднішніх поразок на фронті.

Почнеться чи не почнеться? А як почнеться, то коли й чому? А коли не почнеться, тоді що? І чи буде щось із того взагалі. І що, врешті-решт, відбувається? Ми воюємо чи не воюємо? Ми живемо чи, може, все це лишень здається і сниться? Як у «Пропалій грамоті». В пеклі… Люди, прокиньтеся, вам це сниться!

Ігор Демченко – перший поранений на Грушевського журналіст. Граната, кинута беркутівцем, пошкодила відразу обидва ока. Одне врятували, друге довелося замінити імплантатом. Досі змушений лікуватися власним коштом та на пожертви доброчинців і намагається довести, що потребує бодай визнання свого каліцтва, не кажучи вже бодай про якусь допомогу

Гірник Олександр Плющев про донбаські реалії, безнадію, втрати, відмову воювати за незрозумілу ідею та втечу в нікуди…

Про можливий реванш оточення Януковича і невмолиме правило маятника, звірині інстинкти в системі влади й страх президента повторити чужу долю в ексклюзивному інтерв’ю Тижню політика Романа Безсмертного

Як виник і згас один із найвідоміших менеджерів Ахметова

Командир 92-ї окремої механізованої бригади полковник Віктор Ніколюк розповів Тижню про приготування до нової війни, зачистки в стані ворога й про те, чому треба менше ляпати язиком.

Тарас Гривул, заступник командира по роботі з особовим складом мінометної батареї, четвертого батальйону 24-ої окремої механізованої бригади розповів Тижню про те, чого бракує армії, чому до війська мобілізують алкоголіків і чому не працює соціальний ліфт, в чому позитив тих подій, що переживає Україна і чому слова «Ви наші герої» не компенсують відсутність на Дні народження сина.

Нині Україна, попри своє бажання, змушена прийняти цю нову реальність – терор, жертвами якого вже почали падати зовсім неповинні цивільні громадяни.

Чи можна вважати ще одним днем народження той, коли на нічній дорозі ти побачив спалах світла, водій натиснув до упору на газ, позаду посипалися глухі хлопки і лише кілометрів за п’ять усі в машині ризикнули перевести подих? Мабуть, що так. Хоч би тому, що цього разу як мінімум обійшлося без чогось неприємного.

На що депутати Верховної Ради витратили цілий вівторок 17 лютого 2015 року, важко сказати. Все, що отримала країна від їх плідної роботи - це ефемерні, гіпотетичні вигоди, які навряд чи колись матеріалізуються у щось придатне до споживання, але безсумнівно ввійдуть в історію українського парламентаризму, як ще один цікавий спосіб організації видимості роботи і створення проблеми на порожньому місці.

Капелан «Правого сектору» отець Петро Бурак на війні майже рік, з 24 квітня 2014 року. Вдома його чекають шість дітей і дружина, але змінювати камуфляж на цивільний одяг він поки що не збирається. Приїздить тільки в короткі відпустки і стверджує, що на фронті більш потрібний. Зустріти його там справді легше ніж у Києві. Хоча побачити панотця УГКЦ у центрі столиці таки можна – наприклад, під час зустрічі з муфтієм, з яким він домовляється про молитовні мусульманські книжки для своїх підопічних вояків, що сповідують іслам.

Відведення важкого озброєння від лінії фронту майже завершено, отже, активні бойові дії не за горами. Одного чудового ранку Україна знову прокинеться від шаленої стрілянини «Градів», САУ та інших «тюльпанів» з «акаціями». Хай лишень трохи підсохне земля, з’явиться зеленка – і доблесні православні воїни Путіна з криками «Аллах акбар» знову, як сарана, полізуть віджимати собі українську землю.

В інтерв’ю Тижню народний депутат Степан Барна (БПП) розповів, чи відбудеться в Україні перезавантаження влади, скільки на це лишилося часу і як подолати корупцію.

Майданівець, а нині доброволець, батько шістьох дітей Павло Білоус розповів Тижню про те, чому не скористався нагодою пролізти у владу, а пішов на вій­ну, чому політичний фронт важливіший для країни і через що Порошенкові ніколи не стати Тарасом Бульбою.

Громадський активіст і депутат ВР Ігор Луценко («Батьківщина») про свій похід у владу, злив Майдану, освіченого монарха і те, кому доведеться рятувати Росію.

Життя таки складається із простих речей. Мати – це мати, любов – це любов, ворог – це ворог, а війна – це війна.

Настав момент, коли держава мала б почати потроху перебирати ініціативу від волонтерів. Ми їй дали великий кредит часу й можливостей, щоб реалізувати певні процеси, поки самі займалися безпосередньо «тиловим забезпечен­­ням». Хотілося б уже бачити якісь кроки на державному рівні – те, що називається стратегією розвит­ку.

Що насправді відбувається на Сході та яке може бути вирішення проблеми, достеменно не знають навіть ті, хто там безпосередньо задіяний

Один із ключових викликів наступного року – модернізація і реформування армії. Власними силами, тут і тепер, у бойових умовах.

Віталію на псевдо Слива 18 років, він зі Львова, боєць Добровольчого корпусу «Правого сектору». Нині працює на швидкій у прифронтових Пісках, вивозить із-під обстрілів поранених і вбитих. Майже місяць був захисником донецького аеропорту, боронив старий термінал. Про війну розповідає спокійно й відверто, часто занадто відверто…

Екс-заступник міністра внутрі­­­шніх справ розповів Тижню про труднощі реформування правоохоронної системи, надії на грузинський досвід, чистки в МВС, якісну зміну парламенту і про те, чим загрожуватимуть спроби підкупу депутатів їх ініціаторам.

Хто вони – чиновники від культури, як функціонує державна культурна система й навіщо вона потрібна

Екс-заступник голови СБУ розповів Тижню про українських партизанів на Донбасі, диверсії в Росії, переформатування спецслужби, а також про те, на кого вона працювала до Майдану й чому неможливо перемогти домовляючись із ворогом.