Чому постколоніальна еліта неспроможна побудувати вільну державу

Із чого виник і в що трансформувався нинішній «Правий сектор»

В інтерв’ю Тижню командир Добровольчого українського корпусу «Правого сектору» Андрій Стемпіцький (Летун) розповів про те, чим загрожують мінські домовленості тим, хто їх дотримується і не відповідає на вогонь ворога, чи піде українська влада на знищення «Правого сектору» й що потрібно для того, щоб перемогти у війні

Галичан, яким пощастило зробити успішну кар’єру в столиці й упевнено вписатися в скрижалі політичного Олім­­пу країни, можна нарахувати чимало. У багатьох із них за плечима добра валіза життєвих пригод та досвіду, вартих пера літописця, про які вони, втім, не дуже охоче розповідають на публіку, і їх можна зрозуміти. Виносити на суд суспільства свої маленькі кар’єрні секрети щонайменше нерозумно.

Війна до Карпат не докотилася, та й слава Богу. Але й не оминула їх. Сюди також привозять загиблих вояків, звідси мобілізують на фронт, тут також утомилися від «гібридних» повідомлень зі Сходу. Є і свої «скелети в шафі»: заарештований «борець із мобілізацією» Руслан Коцаба, розформований за дезертирство батальйон «Прикарпаття»… Звісно, регіон живе своїм життям, у якому не бракує ані проблем, ані радощів. Одначе нова реальність таки змушує все це коригувати й пристосовуватися, щó кожен робить власне так, як уміє.

Короткий екскурс в історію української міліції від легендарного київського оперативника

Коли розглядати МВС як клан, то його присутність в українській політиці є доволі помітною. Тиждень зібрав найвідоміші прізвища тих, хто при­йшов у владу з лав міліції.

Міністри внутрішніх справ України за часи Незалежності

Коли покликані відмовляються ставати обраними, в гру вступають інші сили. Таку схему Україна вже пережила в гарячу зиму 2014-го, коли політики, розписавшись у власній непридатності й безсиллі, мало не довели народний протест до згасання. Майдан тоді вибухнув, зірвався з ланцюга переговорів, а сценічні богатирі, замість адекватно відреагувати і спробувати очолити процес, усе ще закликали не піддаватися на провокації.

Розвиток аграрно-промис­лового комплексу в Україні помітно позначається на Верховній Раді: з кожним новим скликанням парламенту дедалі більша кількість бізнес­менів-аграріїв отримує депутатський мандат. Наразі переважає великий агробізнес, інтерес якого полягає не так у тому, щоб виробляти побільше й якомога ефективніше сільгосппродукції, як у тому, щоб, вдало виступивши посередником, скупити її за низькими цінами, продати на експорт за глобальними, а легко зароблену різницю покласти в кишеню.

Українська історія має безліч як трагічних, так і славних сторінок. Нам є над чим плакати й чим пишатися.

Новопризначений очільник Донеччини Павло Жебрівський розповів Тижню про критерії формування нової влади в регіоні, українізацію Донбасу, можливість і логіку проведення місцевих виборів, потребу амністії та зв’язки з окупованою територією.

Яке воно, покоління, що прагне змінити країну й робить це, попри всі труднощі, розчарування та жертви? Хто ці люди, що не зупиняючись ідуть вперед, ідуть першими й беруть на свої плечі весь тягар змін? Де межа їхньої енергії і на скільки їх вистачить? Як вони взагалі оцінюють ситуацію і в чому вбачають рецепт перемоги? Тиждень спробував намалювати приблизний портрет покоління Революції гідності.

Виборчий маховик запущено, підготовка до нових перегонів, цього разу місцевих, набирає обертів, країна знову занурюється у свій майже звичний стан електорального мазохізму.

Місцеві вибори 25 жовт­­ня таки будуть. Так сказав президент, і так зобов’язує Конституція, змінювати яку немає ні часу, ні можливості. Звичайно, можуть бути екстраординарні обставини, але це малоймовірно.

Тиждень поспілкувався з Раймондсом Вейонісом, коли він був іще в ранзі міністра оборони Латвії, а 3 червня, в день підготовки номера до друку, нашого співрозмовника обрали президентом Латвійської Республіки. Ми встигли поговорити про реанімацію НАТО, «ефект стриманості», непередбачуваність Путіна і про ціну конфлікту в Україні для Риги.

Основна умова гіпотетичного отримання Києвом цукерки від Європи у вигляді безвізового режиму – виконання плану дій, прописаного єврочиновниками, що включає проведення реформ та знищення корупції. Україна мусить негайно стати нормальною європейською державою, і тоді двері, можливо, прочиняться.

Світ втомився від України, втомився від безрезультативності своєї допомоги. Дипломати розводять руками: ми нічого не розуміємо, намагаємося допомогти – і жодних результатів, жодних позитивних змін, уся допомога в пісок.

Дайніс Іванс, перший голова Народного фронту Латвії і заступник голови парламенту Латвійської Республіки в 1990-1993 роках, розповів Тижню про латвійський досвід розбудови державності і труднощі її становлення, про необхідність застосування інституту не громадянства, ворожу діяльність російської п’ятої колони в країні і як Латвії вдалося уникнути долі України й не отримати в спадок від СРСР свій Крим та Донбас.

Ризькі шанувальники Путіна, русского міра і радянського свята Перемоги відзначають 9 травня стримано, з дрібними провокаціями

Старійшина вітчизняного політикуму, один із творців новітньої Української держави поділився з Тижнем у переддень 70-ї річниці закінчення Другої світової думками про уроки великої війни та загро­­зу її повторення. А також про те, коли очікувати справжнього примирення в суспільстві та в чому причини наших сьогоднішніх поразок на фронті.

Почнеться чи не почнеться? А як почнеться, то коли й чому? А коли не почнеться, тоді що? І чи буде щось із того взагалі. І що, врешті-решт, відбувається? Ми воюємо чи не воюємо? Ми живемо чи, може, все це лишень здається і сниться? Як у «Пропалій грамоті». В пеклі… Люди, прокиньтеся, вам це сниться!

Ігор Демченко – перший поранений на Грушевського журналіст. Граната, кинута беркутівцем, пошкодила відразу обидва ока. Одне врятували, друге довелося замінити імплантатом. Досі змушений лікуватися власним коштом та на пожертви доброчинців і намагається довести, що потребує бодай визнання свого каліцтва, не кажучи вже бодай про якусь допомогу

Гірник Олександр Плющев про донбаські реалії, безнадію, втрати, відмову воювати за незрозумілу ідею та втечу в нікуди…

Про можливий реванш оточення Януковича і невмолиме правило маятника, звірині інстинкти в системі влади й страх президента повторити чужу долю в ексклюзивному інтерв’ю Тижню політика Романа Безсмертного