Цьогоріч відносини між Вашингтоном і Каракасом увійшли у найбільш напружену фазу за останнє десятиліття. Адміністрація Дональда Трампа здійснює безпрецедентний політичний, економічний і військовий тиск на Венесуелу, тоді як уряд Ніколаса Мадуро відповідає мобілізацією сил та закликами до міжнародної підтримки.
Кілька днів тому адміністрація американського президента визнала Мадуро та його уряд членами іноземної терористичної організації. Це рішення дасть США можливість запроваджувати додаткові санкції проти активів і логістики політичного режиму президента Венесуели. Також, як зазначають джерела видання CNN, Трамп сподівається, що тиск змусить Мадуро піти у відставку та дозволить США завдавати більше ударів по Венесуелі.
Ситуація загострилася після серії ударів США по суднах, які Вашингтон підозрює в участі у наркотрафіку, частина з яких була пов’язана з Венесуелою. Адміністрація Трампа називає такі кроки боротьбою з епідемією фентанілу у Штатах, оскільки смертність, повʼязана із цим наркотиком, значно зросла за останні роки. Загалом у листопаді США оголосили про початок військової операції біля Венесуели під назвою «Південний спис», яка спрямована на «боротьбу з наркотерористами» у Південній Америці. За даними CNN, у регіоні розгорнули понад десяток американських військових кораблів та близько 15 000 військових.
Видання Reuters пише, що США готові розпочати нову фазу операцій, пов’язаних з Венесуелою, вже у найближчі дні. Двоє американських чиновників заявили, що таємні операції, ймовірно, будуть першою частиною нової акції проти Мадуро, а варіанти, які розглядають, включають спробу повалення його режиму.
В інтерв’ю Тижню доцентка та дослідниця у галузі філософії, політики й соціальних наук, венесуельська політологиня Колетт Капрілес заявила, що частина адміністрації Трампа, особливо держсекретар Марко Рубіо, просуває політику «зміни режиму» у Венесуелі, дотримуючись підходу, що нагадує політику часів холодної війни у Латинській Америці.
«З огляду на те, що Трамп у своїй передвиборчій кампанії обіцяв не втягувати США у нескінченні війни чи процеси державотворення, мета повалення Мадуро була виправдана як боротьба з наркоторгівлею. Уже у 2019 році, під час свого першого терміну, Трамп підтримував венесуельську опозицію політикою “максимального тиску” на Венесуелу, виходячи з припущення, що нафтові та вторинні санкції придушать режим і можуть створити тріщини у правлячому керівництві. Цього не сталося, і у другому терміні Трамп повторює ту ж політику, але вже використовуючи справжній “максимальний тиск”: військове розгортання, включаючи розвідувальні польоти поблизу венесуельського узбережжя та присутність в Карибському басейні авіаносця USS Gerald Ford, найсучаснішого корабля в американському флоті», — зазначає вона.
Формально виправданням для цього розгортання залишається боротьба з наркотрафіком через військові тактики, що включають бомбардування нібито човнів, які, як вважається, перевозять наркотики. У більш загальному сенсі це є частиною стратегії зміцнення американського лідерства у півкулі відповідно до теорії «сфер впливу», до якої Трамп, схоже, небайдужий.
«Але альянс опозиції на чолі з Марією Коріною Мачадо з групою Рубіо та іншими членами адміністрації Трампа явно спрямований на повалення Мадуро та його заміну переможцем президентських виборів 2024 року Едмундо Гонсалесом, дипломатом, який замінив Марію Коріну Мачадо як кандидатку після того, як уряд Мадуро дискваліфікував її від участі у виборах. Однак останніми днями сам Трамп заявив журналістам, що дуже скоро проведе переговори з Мадуро. Інші джерела вказують на те, що канали комунікації між ними працюють, щоб ця розмова відбулася. Це свідчить про те, що військові дії проти Венесуели зараз не відбудуться, а розгортання військ є для Трампа важелем для переговорів про відставку Мадуро і досягнення дипломатичного тріумфу», — каже Тижню Колетт Капрілес.
За її словами, незрозуміло, чи можуть переговори під тиском привести до відставки Мадуро або до того, що члени його уряду визнають перемогу опозиції на виборах 2024 року і залишать владу. Існує також ймовірність, що прагматизм Трампа змусить його уникнути великого конфлікту і домовитися з Мадуро про modus vivendi в обмін на поступові політичні поступки, що дуже не сподобається опозиції на чолі з Мачадо, але може отримати підтримку серед країн регіону, деяких політиків з інших опозиційних фракцій і значної частини населення Венесуели.
«На мою думку, військове втручання з метою повалення Мадуро матиме дуже високу політичну ціну для Трампа і спричинить процес повстання та дестабілізації, очолюваний членами низових організацій правлячої партії. Ризик розколу збройних сил між тими, хто лояльний до чинного режиму, і тими, хто може підтримати опозиційний уряд, також дуже високий. Хоча очевидно, що масової мобілізації населення на захист Мадуро та його уряду не буде, існують формальні й неформальні збройні організації, які можуть чинити опір політичним змінам», — зазначає Тижню Колетт Капрілес.
Вона також додає, що опозиція не має власних ресурсів для розформування цих організацій, тому за такого сценарію опозиційний уряд буде змушений тривалий час покладатися на підтримку США. А отже, за нинішніх обставин малоймовірно, що у Венесуелі відбудеться стійка зміна режиму.
Боротьба за ресурси
Венесуела — одна з найбагатших країн Латинської Америки на природні ресурси. Саме вони визначають її економіку, формуючи структуру державних доходів та залежність від експорту сировини, визначають її зовнішню політику, оскільки нафта, газ і золото стають інструментами геополітичного впливу та прив’язують країну до партнерств з державами, які готові інвестувати чи купувати ресурси, і, зрештою, вони є ключовим чинником у виникненні та загостренні міжнародних конфліктів, адже контроль над стратегічними запасами та доступ до них привертає увагу великих держав, створює поле для санкцій, тиску та боротьби за вплив у регіоні.
Нафтова та гірничодобувна промисловість відігравали центральну роль у політичній економіці Венесуели понад століття. Однак якщо зосередитися на поточній ситуації, то і неправильне управління, і політизація нафтової промисловості з моменту приходу до влади Уго Чавеса в 1999 році, а також нафтові та вторинні санкції, що почалися у 2017 році, сприяли ослабленню експорту нафти та зменшенню податкових надходжень. Результатом цього стало падіння ВВП майже на 80% з 2012 року і значне зубожіння населення, яке також очолило один із найбільших недавніх міграційних рухів.
«Нафтове питання є важливим саме зараз, оскільки одним із аргументів для втручання у ситуацію у Венесуелі є те, що великим покупцем нафти, на яку накладено санкції, є Китай. Деякі члени та союзники адміністрації Трампа, пов’язані з рухом MAGA і які виступають проти теорії “зміни режиму”, вважають за необхідне запобігти впливу Китаю та Росії в півкулі, і виступають за укладення угод з Мадуро та пом’якшення санкцій, щоб дозволити операції американських компаній у Венесуелі. У цьому сенсі нафтові інтереси не сприяють діям, спрямованим на повалення Мадуро, хоча пані Мачадо наголошувала, що опозиційний уряд забезпечить участь американських компаній у нафтовому бізнесі Венесуели», — зазначає Тижню Колетт Капрілес.
Венесуела та зв’язки з Росією
Для Венесуели стратегічним партнером є Росія, яка забезпечує режим Мадуро політичним захистом на міжнародній арені, блокуючи спроби США та їхніх союзників ізолювати країну через санкції або дипломатичний тиск у таких структурах, як ООН. Крім того, Москва надає військову підтримку, постачає зброю і техніку для венесуельських військових.
Натомість для Росії це важливий елемент глобальної протидії США та контроль над енергетичними потоками у регіоні, оскільки нафтові та газові ресурси країни можуть використовуватися у бартерних схемах, інвестиційних проектах та для створення економічного впливу на Латинську Америку.
Одна із тез, яку іноді можна зустріти у пресі, стосується припущень про певний вид компромісу, згідно з яким Путін міг би пожертвувати своїми відносинами з Венесуелою в обмін на підтримку США його амбіцій в Україні. На думку Колетт Капрілес, це має певний сенс, оскільки теза про «сфери впливу» здається прийнятною як для Трампа, так і для Путіна.
«Але наразі відносини Росії та Венесуели переважно стосуються військової та політичної сфер і не передбачають серйозних зобов’язань, тож вони не мають великої цінності для укладення перемир’я задля покращення позицій Росії в Україні. Путін тихо надає моральну підтримку Мадуро та висловив солідарність, але не порушував питання Венесуели у своїх переговорах із Трампом. У Венесуелі перебувають деякі російські військові, які підтримують модернізацію військової техніки, яку Росія продає Венесуелі протягом двадцяти років, але це не оперативні сили. Я би сказала, що Путін вітатиме утримання Мадуро при владі, але не збирається витрачатися на це занадто сильно», — каже Тижню Колетт Капрілес.
Тож перспективи Венесуели сьогодні залежать від того, наскільки ефективно країна зможе використовувати свої природні ресурси, наскільки міцно політичне керівництво утримує владу та як складеться міжнародний контекст із санкціями та впливом союзників, таких як Росія і Китай. Якщо влада зможе стабілізувати економіку та забезпечити внутрішню легітимність, Венесуела може перетворитися на важливого регіонального енергетичного і економічного гравця. В іншому разі, країна залишиться центром геополітичного протистояння, де її ресурси стають предметом зовнішнього тиску, а нестабільність — постійною реальністю.