Події перших днів 2026 року обернулися болючими ударами по амбіціях росіян на світовому ринку нафти. Розбираємося, до чого призведуть події у Венесуелі, як боротися з тіньовим флотом РФ і як зробити нафтові санкції ефективнішими.
Міжнародне право сильного
Українцям добре відомо, чим насправді є так зване міжнародне право. Реальні норми світового порядку встановлюються не міждержавними договорами, а національними інтересами країн, що мають силу й бажання їх реалізувати. Дипломатичними, військовими чи будь-якими іншими методами.
Нас підтримують не тому, що так є правильно з морального чи правового погляду. Україні пощастило, що саме в цей історичний момент низка держав світу вважає перемогу Москви в російсько-українській війні небажаною з огляду на власні національні інтереси.
У випадку з Венесуелою сталося інакше. Її опонент був занадто сильним, а союзники не змогли чи не захотіли вживати дієвих заходів. Видатна операція підрозділу «Дельта» в Каракасі є сигналом для всього світу: або поважайте сильного, або відчуйте на собі наслідки його гніву.
Читайте також: Реквієм за Європою? Чи час Європі стати суб’єктом серед хижаків
Так чи інакше, США нині реалізовують цілу низку пріоритетних цілей зовнішньої політики: від контролю за ринком нафти до глобального протистояння з Китаєм та його сателітами (Росією, Іраном). Особливо приємним для нас є удар по енергетичних перспективах Москви, яка й без того має значні проблеми з отриманням нафтових доходів.
Викинути Росію і Китай з Венесуели
Венесуела — країна з найбільшими у світі розвіданими запасами нафти (понад 300 млрд барелів), що майже вчетверо перевищують запаси Росії. Здавалося, венесуельці мали б жити не гірше за громадян Саудівської Аравії чи Об’єднаних Арабських Еміратів.
Справді, відносно нещодавно Венесуела була найбагатшою країною Латинської Америки. Однак у 1999 році трапилася вельми знайома для України історія: до влади прийшли соціалісти на чолі з Уго Чавесом, під керівництвом яких економіка країни була буквально знищена: ВВП скоротився на 75–80 %, національна валюта втратила 99,99 % вартості, понад 90 % населення опинилися за межею бідності.
Головна причина катастрофи — нездатність держави ефективно керувати націоналізованою нафтовою промисловістю. Виробництво нафти впало з понад 3 млн барелів на добу на початку 2000-х до менш як 500 тисяч барелів у середині 2010-х. У 2024–2025 роках Венесуела виробляла понад 900 тисяч барелів на добу (менш як 1 % світового виробництва) — неймовірно низький показник для країни з найбільшими запасами.
Інтерес США до венесуельської нафти очевидний, про що свідчать заяви американських посадовців. Віцепрезидент Джей Ді Венс заявив, що Штати «контролюватимуть енергетичні ресурси» країни, а міністр енергетики Кріс Райт повідомив, що «США продаватимуть венесуельську нафту». 8 січня повідомлялося, що американська компанія Chevron уже співпрацює з новим урядом щодо експорту 30–50 млн барелів підсанкційної нафти.
Читайте також: Як російська нафта потрапляє до країн, що підтримують санкції проти РФ?
У розмові з Тижнем експерт з міжнародних енергетичних і безпекових відносин, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар пояснює, що мета США — викинути Росію і Китай з Венесуели: «Вони чужі на американських задвірках, як вважають у Трампа. Однак автоматично запаси нафти не перейдуть в американську власність, тобто будуть юридичні позови, можливо, з боку китайців і росіян. Проте, швидше за все, це стане предметом політичних торгів».
Швидкого збільшення виробництва очікувати не варто. Експерти Rystag Energy стверджують, що венесуельські нафтовидобувні потужності перебувають у поганому стані. Потрібно інвестувати близько $183 млрд, щоб до 2040 року повернутися до рівня 3 млн барелів на добу. Якщо почати вкладати кошти негайно, протягом двох-трьох років можна збільшити виробництво на 300–350 тисяч барелів на добу. Для порівняння, Росія нині виробляє понад 10 млн барелів на добу.
Болючий удар по амбіціях Росії
Попри складні реалії нафтової економіки, дії США є болючим ударом по амбіціях Росії та Китаю. Останній нині є найбільшим споживачем венесуельської нафти, на яку припадає 4–5 % усього китайського споживання. Тепер це чорне золото може попрямувати не через Тихий океан, а до берегів Техасу. Для китайців це неприємна, але не катастрофічна втрата. Крім того, Китай надав урядам Чавеса й Мадуро понад $100 млрд кредитів, за які ті розраховувалися нафтою; тепер малоймовірно, що ці кошти будуть повернуті Пекіну.
Росія — зовсім інша справа. Для Москви події у Венесуелі обернуться ударом не тільки по геополітичних амбіціях, але й по бюджету. Російський олігарх Олєґ Дєріпаска написав, що «під контролем США може опинитися понад половина світових запасів нафти» і що «вони планують стежити за тим, щоб ціна на нафту не підіймалася вище, ніж за $50 за барель». На початку 2026-го російська нафта марки Urals коштує якраз приблизно $50 (хоча реально продається зі знижкою відносно котирування на офіційних ресурсах), при тому що в бюджеті на 2026 рік заклали $59.
«Слід мати на увазі, що нафта в надрах і нафта на ринку — це зовсім різні речі. Але з формального погляду найбільші обсяги запасів венесуельської нафти контролюють російські та китайські компанії; американці мають відносно небагато.
Щодо падіння ціни на нафту до 50 доларів і нижче: це в основному відбувається через політику Саудівської Аравії, яка ще у вересні 2024 року (до виборів президента США) позначила алгоритм розширення своєї ринкової ніші. Також впливає підхід Трампа “бури, крихітко, бури” (drill baby drill)», — пояснює Тижню Михайло Гончар.
Про серйозність намірів американців свідчить їхня поведінка щодо човнів російського тіньового флоту. На момент публікації США захопили вже п’ять таких кораблів, нехтуючи присутністю озброєного конвою.
Ще одним ударом по амбіціях Москви стало рішення Іраку націоналізувати нафтовидобувні потужності компанії Lukoil. Багдад аргументував це небажанням потрапити під американські санкції. Йдеться про родовище Західна Курна, на якому виробляється 465–480 тисяч барелів нафти на добу (близько 0,5 % світового видобутку). Це був найбільший закордонний актив Lukoil.
Михайло Гончар вважає, що скорочення частки російської нафти на ринку буде компенсуватися появою додаткових обсягів, які є у країн ОПЕК+: «Передусім ідеться про Саудівську Аравію, яка може наростити експорт на 2–3 млн барелів на добу. Також Об’єднані Арабські Емірати, Ірак, американські компанії в Казахстані. За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства з початку 2026 року близько 4 млн барелів на добу будуть тиснути на ринок, тому спадна динаміка цін, попри окремі турбулентності, наприклад в тому ж Ірані, буде зберігатися.
Чи перейде це в обвал? Буде зрозуміло за результатами I кварталу. Але, так чи інакше, спадна динаміка збережеться.
Росія відчайдушно намагатиметься зберегти й навіть наростити обсяги експорту саме сирої нафти, оскільки експорт нафтопродуктів зменшився через ураження низки нафтопереробних потужностей зусиллями Збройних Сил України».
Щоб посилити санкції, їх потрібно виконувати
Європейський Союз, США та інші союзники України продовжують розробляти нові заходи санкційної політики проти РФ. Сенатор Ліндсі Ґрем минулого тижня повідомляв про прогрес у просуванні закону щодо вторинних санкцій проти російської нафти. У ЄС займаються підготовкою вже 20-го пакета санкцій, основна увага якого має бути приділена енергетичному сектору, зокрема тіньовому флоту.
Читайте також: Угорщина, Словаччина та російська нафта: чи справді немає альтернатив кремлівській «трубі»
«Щоб зробити санкції більш дошкульними, їх потрібно виконувати. Якщо є списки танкерів тіньового флоту, то їх потрібно не допускати в Балтійське море. Можна складати десятки санкційних пакетів, але варто реально не пускати танкери. Робити, як показали США.
Американці починають трактувати членів екіпажів цих танкерів як злочинців, які допомагають обходити санкції. Якщо танкер перебуває у списку тіньового флоту, його видно на ресурсах, що відстежують морський трафік. Якщо екіпаж вимикає транспондери — це кримінальна відповідальність. Європейці повинні діяти так само жорстко. Просто обмежити танкерний рух через Балтику, звідки на світовий ринок надходить близько 60 % всього експорту російської нафти й нафтопродуктів. Мотивувати тим, що танкери не відповідають технічним вимогам, що створює велетенські екологічні ризики», — каже Михайло Гончар.
Експерт вважає, що Сили Оборони України мають продовжити дії проти підсанкційних танкерів у Чорному й Середземному морях: «Потопити сучасний танкер неможливо, але в цьому немає жодної необхідності. Краще завдавати шкоди порожнім танкерам, уражати їхню ходову частину. Далі ціла купа клопотів судновласнику, підвищення ставок фрахту, страховок тощо. Усе це скорочує надходження у бюджет війни».
Станом на початок 2026 року експорт російської нафти демонструє спад як в обсягах, так і в доходах. Комбінація чинників (санкції, атаки на інфраструктуру, падіння цін) призвела до падіння нафтових надходжень Москви до найнижчих показників з початку великої війни. Вартість нафтового експорту РФ за чотиритижневий період до 4 січня 2026 року знизилася до $960 млн на тиждень, що на 10 % менше, ніж тижнем раніше. Це найнижчий показник щонайменше з лютого 2022 року.
Читайте також: Андрій Клименко: «Тіньовий флот — це міф, який вигадали для зручності»
Таким чином, події у Венесуелі лише підсилили невтішну для Москви тенденцію на енергетичному ринку. Попри риторику, що часто не подобається українцям, дії адміністрації Трампа боляче вдаряють по амбіціях Кремля. Важливо, що саме американці показують приклад, як саме потрібно поводитися з тіньовим флотом — головним інструментом живлення російської воєнної машини. Позаяк більшість перевезень здійснюються через Балтійське море — фактично внутрішнє озеро ЄС і НАТО, — наші європейські партнери мають усі можливості позбавити росіян мільярдних надходжень.