Поява в Україні американських систем Patriot у 2023 році стала переломним моментом війни в повітрі. Українська протиповітряна оборона вперше почала збивати російські балістичні ракети, в тому числі «Іскандери», які раніше вважалися майже недосяжними. Але згодом з’явилося відчуття, що ця перевага не є сталою. У деякі періоди «Іскандери» знову проривають ППО, а повідомлення про перехоплення звучать рідше.
Останнім часом у західному й українському інформаційному просторі дедалі частіше з’являються новини про зниження ефективності систем ППО, зокрема комплексів Patriot, проти російських балістичних ракет «Іскандер-М» (9М723). Повідомляється, що Росія модифікувала ці ракети, аби ускладнити перехоплення. Хоча точні причини до кінця не зрозумілі, наслідки для оборони України очевидні.
Це швидко породило просте пояснення: Росія нібито радикально модернізувала свою балістичну ракету. Такий висновок виглядає логічним, але насправді надміру спрощує реальність. Дані й аналіз наших міжнародних партнерів, зокрема аналітиків Британського центру RUSI, показують, що річ не в «диво-оновленні», а в зміні тактики та умов застосування.
Пастка «середнього відсотка»
Перш ніж говорити про причини, важливо правильно розуміти статистику. У розмовах про ефективність ППО часто оперують відсотками. Скільки ракет збили? 30 %? 50 %? 70 %? Проблема в тому, що для балістичних ракет такі цифри майже нічого не пояснюють. Відсоток перехоплених ракет — показник нестабільний, і значною мірою він залежить від конкретних атак.
Реальні дані за 2022–2025 роки показують нестандартну картину. З вересня 2022 року Україна перехопила близько 24 % російських балістичних та аеробалістичних ракет «Іскандер» і «Кинджал», запущених по її території. Але при цьому перехоплення «Іскандерів» не розподіляються рівномірно.
Статистика перехоплень має бімодальний розподіл. Це означає, що в одних атаках ППО збиває майже всі ракети, а в інших не перехоплює жодної. Попри цю нестабільність, загальний тренд із 2024 року іде на зниження відсотка перехоплень. Якщо влітку 2025 року Україна перехоплювала близько 37 % балістичних ракет, то до жовтня цей показник знизився до 17 %.
Натомість ми бачимо крайнощі: українська ППО або збиває майже всі ракети під час конкретної атаки, або не збиває жодної. Середніх сценаріїв небагато.
Це означає, що ефективність ППО не є постійною величиною. Вона залежить від конкретного набору факторів:
- скільки ракет запущено одночасно;
- з яких напрямків;
- по яких цілях;
- чи прикриває район конкретна батарея Patriot;
- чи доводиться ППО одночасно боротися з дронами та крилатими ракетами.
Тому запитання «Patriot працює чи ні?» поставлене неправильно. Правильніше запитувати: за яких умов система дає результат, а за яких ні?
Існують такі гіпотези, чому відсоток збиття знижується.
Гіпотеза №1. «Іскандер» радикально модернізували, або Чому траєкторія важливіша за «залізо»?
Найпоширеніший міф полягає в тому, що Росія створила «оновлений Іскандер», який став принципово невразливим. Прямих доказів цього немає.
Ідеться про ту саму ракету 9М723, яка стоїть на озброєнні багато років. Немає підтверджень появи нового двигуна, нової бойової частини чи принципово іншої системи наведення. Навіть російські джерела зазвичай говорять не про «нову ракету», а про оновлення програмного забезпечення.
Це важливе уточнення. Програмне оновлення може впливати на траєкторію чи на алгоритми роботи приманок, але це не технологічна революція. Це адаптація в межах уже наявних можливостей.
Тож одне з найпереконливіших пояснень зниження кількості перехоплень — це зміна траєкторії польоту. Якщо раніше «Іскандер» часто летів за відносно «пласкою» квазібалістичною траєкторією, то тепер дедалі частіше фіксуються пуски з більшим набором висоти.
«Іскандер», який зазвичай летить квазібалістичною траєкторією на відносно невеликій висоті, могли почати запускати за більш крутою, суто балістичною траєкторією, досягаючи висот до 100 км. Падаючи з більшої висоти, ракета набирає величезну кінетичну енергію, що суттєво скорочує час реакції ППО. На фінальній ділянці польоту здатність ракети до різких маневрів напряму залежить від її швидкості. Збільшення швидкості навіть у півтора раза дає чотирикратне зростання маневрової сили, що дозволяє ракеті ефективніше ухилятися від перехоплювачів. За швидкість і маневреність доводиться платити дальністю.
І справді, останнім часом «Іскандери» частіше застосовуються по цілях на відстані 150–200 км від лінії фронту, що дозволяє використовувати таку «енерговитратну» траєкторію.
Для ППО це означає кілька проблем одночасно. По-перше, скорочується час на реакцію. По-друге, ракета входить у фінальну фазу з вищою швидкістю. По-третє, маневрування на завершальному етапі стає складніше прогнозувати.
Важливо розуміти: це не порушення фізики і не «новий клас зброї». Це інший режим використання тієї самої ракети. Так, за це доводиться платити дальністю. Але якщо цілі розташовані відносно близько, такий компроміс цілком логічний.
Гіпотеза №2. Приманки та апгрейд замість «суперманеврів»
Часто можна почути, буцімто «Іскандер» навчився маневрувати так, що перехоплювачі не встигають реагувати. Насправді можливості різких маневрів на фінальній швидкості мають суворі фізичні обмеження. Тож твердження про те, що ефективність «Іскандера» пов’язана з оновленням програмного забезпечення, найкраще пояснюються саме покращенням приманок. І йдеться не про «диво-технологію», а про точкове підсилення вже наявного інструментарію. Йдеться про покращення хибних цілей, які «Іскандер» випускає на кінцевому етапі польоту.
«Іскандер» давно використовує спеціальні приманки, які імітують ракету на радарах. Ці приманки (відомі як 9Б999) покликані «відволікти» головку самонаведення перехоплювача. Навіть незначне вдосконалення алгоритмів цих приманок може суттєво ускладнити роботу ППО, змушуючи систему витрачати час і ресурси на хибні цілі.
Сучасні радари перехоплювачів PAC-3, що працюють у міліметровому діапазоні, дуже ефективні проти простих перешкод. Щоб їх «обдурити», потрібні складні системи, здатні в реальному часі аналізувати сигнал радара та генерувати переконливі відповідні сигнали.
Гіпотеза №3. Patriot «перестав справлятися»
Інший крайній міф полягає в тому, що Patriot більше неефективний. Насправді це ще одне спрощення.
Patriot — це надзвичайно складна система, розрахована на перехоплення найскладніших цілей. Але не всесильна. В Україні таких батарей небагато, кожна з них має обмежений сектор прикриття, а ракети-перехоплювачі — це дефіцитний і дорогий ресурс.
Важливо також розуміти: відсутність перехоплення не означає, що система «не спрацювала». Ракета могла летіти на ціль, яка перебувала поза зоною прикриття конкретної батареї. Або ж система була змушена обирати між кількома загрозами одночасно.
Patriot не існує у вакуумі. Його ефективність залежить від загальної архітектури ППО, кількості цілей і характеру атаки.
Гіпотеза №4 Масовані удари і логіка перевантаження
Найпереконливішим поясненням зростання кількості проривів ППО є масовані скоординовані атаки. Росія вдосконалила тактику, завдаючи масованих ударів, коли десятки ракет різних типів (балістичні, крилаті, дрони) атакують одночасно з різних напрямків, буквально «перевантажуючи» систему ППО.
«Іскандери» дедалі частіше використовують не поодинці, а як частину великого удару разом із дронами, крилатими й іншими балістичними ракетами.
Мета таких атак — не гарантований прорив кожної ракети. Мета — перевантажити систему, змусити її робити вибір і витрачати ресурси. У таких умовах навіть найсучасніша оборона не може гарантувати стовідсоткового результату.
Хоча такі складні атаки справді мають місце (наприклад, удар 29 жовтня за участю понад 700 засобів ураження), багато успішних пусків «Іскандерів» відбуваються і поза межами таких масштабних нальотів.
Це добре відома логіка сучасної війни: результат дає не «ідеальна ракета», а правильно організований удар.
Гіпотеза №5 Усе вирішує одна модернізація
Ще один популярний міф — це уявлення, що існує «ключове оновлення», яке раз і назавжди змінює баланс. Реальність інша. Війна між ракетами й протиракетною обороною — це безперервний процес адаптації.
Сьогодні Росія змінює тактику, а вже завтра Україна змінює протидію. Післязавтра з’являється новий підхід із обох сторін. Жодна система не залишається абсолютною перевагою надовго.
То що це означає насправді?
Отже, чому Patriot не завжди збиває «Іскандери»? Не тому, що система погана чи російська ракета стала «суперзброєю». А тому, що протиракетна оборона працює в умовах обмежених ресурсів, складних сценаріїв і постійної адаптації противника.
Головний висновок тут не технічний, а стратегічний. ППО не створює абсолютної недосяжності. Вона скорочує ризики, рятує життя, підвищує ціну удару для ворога, але не скасовує загрози повністю.
Саме тому ключове питання не в тому, «чи працює Patriot», а в тому, як будувати багаторівневу оборону, як розподіляти ресурси і як планувати війну в умовах невизначеності. І це урок не лише для України, а й для всіх держав, які уважно спостерігають за цією війною.