Віктор Орбан зазбирався до Путіна, Кароль Навроцький скасовує свій візит до Будапешта, запланований на 1 грудня, а Зеленський у понеділок знову їде в Париж. Щоправда, він тут уже був лише тиждень тому, але менше з тим. Нині події розвиваються так швидко, що зайва зустріч із надійним союзником нікому не завадить.
«Цей візит відбувається внаслідок останнього засідання Коаліції рішучих, що пройшла 25 листопада, та візиту українського президента до Франції від 17 листопада 2025 року, що дозволив посилити співпрацю між Францією та Україною в галузі оборони», – повідомляє Єлисейський палац. Ми ж уточнимо: попередньо планувалося, що до французької столиці в понеділок прибуде перша леді — на відкриття українського сезону у Франції. Про те, що пані Олена їде з чоловіком, стало відомо лише в п’ятницю ввечері, після відставки Андрія Єрмака.
Звільнення впливового керівника президентського офісу завзято коментує французька преса. Залежно від симпатій до України або їхньої відсутності, аналітики або радіють перспективам перезавантаження влади в Києві, або ледь не плачуть з горя, бо ж «ніхто, крім Єрмака, не має такого досвіду в переговорах і такого рівня контактів».
«Повернення до внутрішнього політичного життя під час війни? Чи це можливо?» — намагаються зрозуміти західні експертні кола. Відповідаю на питання наступним чином: на нинішньому етапі, себто — в найближчі тижні, — інакше в нас не вийде. А там — побачимо.
Спробуємо дивитися на ситуацію оптимістично. Андрій Єрмак через свій ексклюзивний «доступ до тіла», зумів сконцентрувати на собі силу-силенну негативу і в Україні, і за її межами. Та справедливості заради зазначимо: його попередникам-очільникам президентських офісів (або адміністрацій) також вдавалося єднати народ проти себе. І це — за кожного лідера.
Свого часу країна, за президентства Леоніда Кучми, разом дратувалася на зверхнього Табачника і ненавиділа зловісного Медведчука, не довіряла проросійському Льовочкіну за Януковича, підозріливо вдивлялась у незрозумілого Бориса Ложкіна, за Порошенка… І це не тому, що кожен український президент, наче їм усім пороблено, навмисне призначав очільником свого кабінету когось прикрого.
Система влади в Україні і сьогодні побудована так, що глава президентської адміністрації фактично стає другою особою в державі, з дуже широкими повноваженнями, що жодним законом не визначені. Іншими словами, крім обраного лідера, народ щоразу отримує в нагрузку «сюрприз», за якого ніхто не голосував. Чи потрібно зайве наголошувати, що в часи екзистенційної війни дуже важливо мати можливість спитати з того, хто представляє державу на міжнародній арені, а також — законно його відкликати, якби раптом цей політик втратив довіру виборця?
Тож зосередимось на добрій новині: Україна сьогодні дістала можливість перезапустити свою систему влади. Колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко закликає якнайшвидше ухвалити закон про Офіс президента, де визначити нарешті повноваження керівника цієї структури. Щоб уся країна могла з легким серцем забути ім’я чиновника, якого призначать на цю посаду. Щоб виконавча влада стала функціональною і прозорою, без «міністра всього», яким були Єрмак і його попередники.
Другою важливою темою, про яку з’явилась нагода серйозно замислитися — це роль парламенту та обмеження повноважень президента після закінчення війни. Коли ця війна закінчиться, ми не знаємо, але жодна з воєн не тривала вічно. Це означає, що вже зараз не зайвим буде почати моделювати той розподіл відносин, що дозволить країні відродитись та стати сильнішою.
Що стосується Єрмака, то він уже оголосив, що вирушає на фронт. Багато військових одразу ж відреагували та без жодної іронії запропонували Андрію Борисовичу приєднатись саме до їхніх структур. Ще б то! Армії бракує людей, і новобранець з таким рівнем контактів та іншими можливостями може дуже придатися.
Ну а Зеленський завтра прибуде до Парижа. Цього разу без Єрмака, але з дружиною. Сподіваємося, що він впорається. За майже чотири роки повномасштабної війни він також напрацював широку мережу контактів і набув цінного досвіду. Макрон активно підтримує Україну — і словом, і ділом. До речі, мало хто з французів знає ім’я керівника його адміністрації. Це не заважає Франції мати впливову дипломатію і потужну економіку.