21 жовтня в Музеї історії міста Києва відкрився Kyiv Avant-Garde Fest, присвячений 100-й річниці Асоціації революційного мистецтва України. На виставці представлено твори двох провідних митців цього мистецького об’єднання — Олександра Богомазова та Миколи Глущенка.
Фестиваль Avant-Garde Kyiv Fest 2025 спалахує в самому центрі столиці як блискавка, що розтинає звичність і відкриває нові простори для творчості, думки й метафори. Він покликаний нагадати, що авангард є невіддільною частиною нашої культури й ідентичності.
З нагоди відзначення століття Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ) фестиваль проходить у Києві з жовтня по грудень 2025 року. Він охоплює виставки, наукові дискусії, просвітницькі програми на різних локаціях міста.
Олександр Дубовик
Можливо, вам здається, що авангард — це щось із початку ХХ сторіччя. Щось про дивних митців, які сперечаються про куби й лінії, зміст і форму, національне і глобальне, колишнє і майбутнє, які хотіли перебудувати світ і яких радянська влада кого розстріляла, кого викинула на узбіччя життя, а кого й змусила мутувати в слухняних соцреалістів. Якщо так — то вам однозначно варто піти й побачити, як квадрат Малевича оживає, бере каву і сперечається з Богомазовим, Вроною, Семенком і Глущенком про Wi-Fi.
Фестиваль боляче нагадує, що ми — нація, яка вкотре переживає момент зламу. Тіло культури тріщить, а художники збирають уламки, мов археологи. Малевич мріяв про чисту форму. Натомість ми мріємо просто вижити, але навіть у цьому є краса: коли світ валиться, лише мистецтво має нахабство будувати новий.
Трагедія авангарду в тому, що він завжди випереджає свій час і завжди платить за це самотністю. Але щоразу, коли світ потрапляє в пітьму, саме ці «дивні» люди-авангардисти показують нам шлях до нового світла.
Під час відкриття першої виставки фестивалю, присвяченої творчості Богомазова і Глущенка, я почув фрагмент розмови між двома глядачками:
— Навіщо нам авангард сьогодні, скажіть? Це минуле, неактуальне, смішне, наївне, провінційне, комуністичне… Авангард давно помер.
— Бо він — єдина мова, якою Україна може говорити з Богом без перекладача.
— Саме з Богом? Напряму?
— Напряму.
Олег Голосій
Так, дехто каже, що авангард помер десь у 1932 році. Але треба розуміти, що смерть для нього — не кінець, а форма існування. Його логіка парадоксальна: він живий саме тому, що постійно помирає. Коли влада знищує художників, авангард ховається в майстернях, квартирниках, на кухні. Щойно академія починає викладати «авангард», він відразу зникає з її стін і з’являється деінде: у вуличних графіті, у цифровому коді, у психіатричному щоденнику, у фронтовій фотографії. Авангард живе там, де немає комфорту, а мислення змушене ризикувати.
Коли минуле нарешті перестало мовчати
100 років тому в Києві народилася АРМУ — найбільше у світі угрупування художників. Його учасники хотіли поєднати все з усім: кубізм із вишивкою, футуризм із рушником, візантійські мозаїки — з бунтарським духом. Їхня формула була проста, і її можна сформулювати так: «Якщо світ не розуміє нашого нового мистецтва, то гірше для світу».
І ось через століття вони повертаються. Не привиди, а радше діди й бабусі культурного спротиву, які кажуть: «Ми вас попереджали. Світ знову з’їхав з глузду, тож авангард як ніколи на часі».
Давид Бурлюк
Фестиваль — діагноз
Фестиваль авангарду розкинувся по Києву, мов мережа енергетичних порталів. У Музеї історії Києва Богомазов сперечається з Глущенком. Десь молоді художники пишуть квадрат не чорною фарбою, а димом від свічок під час блекауту. Науковці готують лекції про авангард як про…, а хтось точить зуб і накопичує отруту.
Олександр Богомазов
Метафоричний Київ
Уявіть Київ як живу картину: Дніпро — мазок Глущенка, Хрещатик — лінія Богомазова, а метро — футуристична динамічна інсталяція, яка спізнюється на кілька хвилин.
Місто ніби саме перетворюється на полотно: будинки стають кубами, трамваї — рухомими інсталяціями, а люди — фігурами супрематичного балету.
А десь між Майданом і Подолом хтось творить мистецтво — своє, нове, ще не визнане… І каже: «Ось справжній авангард, робити мистецтво під час війни, вибухів, під час блекауту, під час невідомого “завтра”, яке було вчора, і “сьогодні”, що може не скінчитися ніколи».
Різнобічність: коли всі сперечаються й усім добре
На фестивалі опинилися поруч живопис, перформанс, VR-інсталяції, кінопокази, лекції й навіть вечірки.
Одна локація — філософи і мистецтвознавці з істориками, інша — художники, третя — діти з батьками, які кажуть, що їхні дітлахи теж можуть таке намалювати. Четверта — поети авангардисти розпинаються. Варел Лозовий кричить у всесвіт:
Та постривай, розслабся!
Вона та дурна думка,
куля дум-думка,
насправді — не твоя,
а чужа-чужісінька!
І прилетіла нізвідки,
та неодмінно подінеться
невідь куди. Як і не було.
Диви, он в небі – НЛО!
Авангард — завжди трішки хаос, трішки святість, трішки шизофренія і море любові до експерименту.
Чому це важливо
Бо авангард лікує. Він — як психотерапія для народу, який пройшов через імперії, репресії, війни й цензуру та знову постає живим, потужним. Авангард навчає нас не боятися бути дивними, сміливими, незручними. Коли світ знову стає абсурдним, авангардисти — єдині, хто знає, що з цим робити.
Анастасія Подерв’янська
Авангард ніколи не був просто стилем чи напрямом. Він — реакція свідомості на кризу світу, спосіб прориву крізь оболонку звичного. Коли суспільство замикається в стабільності, авангард зникає в комерції чи стає декоративним; коли ж світ розпадається, авангард воскресає. І саме тому сьогодні він як ніколи живий. Бо ми знову живемо у світі, де все тріщить: політика, мова, мораль, навіть саме поняття реальності. Авангард — такий собі потужний спосіб виживання мислення у світі, який втрачає сенси. Як революція сприйняття.
В Україні сьогодні авангард набуває нового сенсу. Він — боротьба за право мислити, коли нація воює глобально.
Фестиваль доносить, що наш авангард — це етика опору. Бо саме мистецтво, що виходить за межі, здатне показати людину там, де вже нема мови, а є лише біль, пам’ять і тиша. Сьогодні українські авангардисти — буквально в авангарді культури. «Авангард» — стан людської гідності.
Післямова
Фестиваль Avant-Garde Kyiv Fest закликає знову відчути живий імпульс творення. І зрозуміти — авангард, це ми самі, коли не боїмося жити не за лекалами.
Арсен Савадов