Що нас усіх сюди привело? Книжки, книжки, книжки. Літературні фестивалі не лише обʼєднують митців, а й уже виходять поза межі бульбашки. Це вкотре показала Книжкова Країна — один з наймасштабніших фестивалів, що впʼяте пройшов на ВДНГ у Києві.
Буревій зриває тенти, холодний київський асфальт січе раптовий квітневий град. Українські видавці, наче атланти, тримають книжкові намети. Діляться лайфхаками, як краще зливати воду, що загрозливо набирається на покрівлі. Називають свої робочі місця Пунктами незламності. На одному такому незламному стенді за фінальний, найхолодніший день фестивалю, митці задекларували 5 випитих літрів коньяку.
— Сьогодні — день для своїх.
Але свої були, всупереч усьому, а саме зливі і всепроникному холоду. Я — якраз така своя. Це головне відчуття — коли книжки збирають на одному майданчику моїх найулюбленіших людей, так розкиданих зараз між містами і місцями служби.
Бачу блакитний Кобзар. Мені треба. Поруч на стенді видавництва «Український пріоритет» — обпалені після російської атаки на склад книжки. У червні 2025-го після влучання на їхньому складі у Києві згоріли десятки тисяч видань. Небесно-блакитний Кобзар із золотим тисненням — переяславський. До нього увійшли твори переяславського періоду, коли Шевченко гостював у лікаря Козачковського (нині там музей), де він написав славетний Заповіт. Є тут і поема «Кавказ», яка нагадує: «Борітеся — поборете!». Купую Кобзар, фотографуюся з видавцем Володимиром Шовкошитним та його обгорілою книжкою «Кров — свята». Трилогія присвячена одному зі своїх героїв, Валентину Доброму, що загинув біля Бахмута, намагаючись врятувати побратимів. Дика холоднеча, шквальний вітер, істеричне сонце з-під рваних хмар — ніщо не зупинить жінку, яка хоче купити блакитний Кобзар з чудовими акварелями і підтримати видавництво, в якого прилетіла ворожа зброя. Це і є — український пріоритет.
Негода завдала збитків фестивалю на 350 тисяч гривень. Втім, за чотири дні Книжкову країну відвідали понад 71 тисяча гостей, продали 85 тисяч книжок на понад 32 мільйони гривень. Близько 200 учасників, з них 103 видавництва, вільний вхід. Кожен такий фестиваль — бустер для індустрії. Коли все вирує навколо книжок, і купувати їх стає модно, престижно і заразно.
Книжки дедалі більше стають розкішшю. Середня ціна за книжку на фестивалі була 380 гривень, але нормою в книгарнях стає 400–600. Багато з нас добре знають це засліплення. Коли заходиш на фестиваль «тільки подивитися» — а виходиш з повними торбами книжкового щастя. Купувати книжки і читати — то два різні хобі. В нас дедалі менше стає часу на книжки, дедалі важче тримати увагу — через вплив соцмереж. Як повторює у своїх соцмережах мій мальований персонаж Кіт Інжир, якщо читати книжечки замість телефону, то так можна і прочитати все, що накупив.
Відколи триває повномасштабна війна, рідко яка книжкова подія не має благодійної складової. За чотири дні Книжкової Країни фонд «Лелека-Україна» зібрав 595 тисяч гривень, «Книжкові сили» — майже 150 тисяч, а «СпівДія» — 13 тисяч. 1580 книг задонатили для передачі військовим через «Книгу на фронт».
Волонтерство стало правилом хорошого тону та суспільним обовʼязком. Непересічним, історичним фактом, прецедентом став мільйон за вірш Жадана від Макдональдса — на військо. Але важливо все, не існує маленьких донатів. Головне, щоб їх було багато.
Пишаюся, як на поетичному вечорі «Світла поезія темних часів» у січні 2023-го ми з Мариною Пономаренко, Павлом Коробчуком і Павлом Матюшею зібрали на генератор для військових. Цього літа на свій день народження продала свою першу збірку віршів «Шкіра міст» на аукціоні за дві тисячі гривень на авто для збору Андрія Любки. Мій плакат з Котом Інжиром та Василем Стусом на події в Українській бібліотеці Чикаго пішов з аукціону за 1600 доларів — на дрони. А нещодавно, на «Поетичному рівноденні» — «відьомському» поетичному вечорі в арт-просторі Пекло у Києві, де виступало 9 авторок, ми зібрали на кровоспинні для благодійного фонду «Лелека» понад 28 тисяч гривень. Альманах феміністичної поезії «Другий вінок» продали того вечора за 1700 гривень. А на першій презентації, у Харкові на Літературному Ярмарку, його придбала військова та науковиця, Катерина Шаванова, за 5 тисяч гривень. Сто віршів від 50 сучасних авторок, де жінка — головна лірична героїня і все обертається довкола неї.
На Книжковій Країні бачу «Другий вінок» у дитячому візочку. Наймолодша наша читачка Марійка зосереджено гортає поетичну збірку і читає вголос. Як вміє. Але їй явно подобається. Тут же на стенді «Смолоскипу» «Другий вінок» купують для старшої Марійчиної подруги — 10-річної Олесі. Олеся вже має власний бізнес — робить авторські парфуми на замовлення. Це аромати, на які надихають книжки. За словами мами, полюбляє всю феміністичну літературу. Дівчинку вразила інформація, що колись жінкам не дозволяли кататися на велосипеді. Відтоді гостро зацікавилася темою і тепер усе про права жінок читає найпершим.
Та мій улюблений павільйон на Книжковій Країні — традиційно військовий. Тут навіть мікрофон перевіряють фразою «Раз-два-три, москва гори!», як зробив це Андрій Шадюк на поетичних читаннях. Тон задала ще його попередня кураторка — Анаід Агаджанова, а зараз ним займаються Культурні Сили. Ігор Мітров, Кирило Лукаш, Алекс Заклецький та їхня команда організували найзнаковіші події фестивалю. Адже самі військові письменники задають зараз тон українській літературі.
Анаід за минулі роки впорядкувала і спродюсувала дуже важливу антологію мілітарної поезії «Фронтмени». Вийшла вона у «Видавництві 333» і зібрала вірші 33+3 поетів та поеток, які є військовослужбовцями та ветеранами. На моїй книжковій полиці вона стоїть поряд із «Другим вінком» і ці дві антології разом — найвиразніший відбиток того, що відбувається в сучасній українській поезії. Тепер Анаід сама служить.
А на цей сезон «Видавництво 333» представило збірку «Позиція. Поезія звідти» Федора Рудого. До книжки дуже точний опис — «гранично чесна й прониклива збірка поезій про будні українського військового, без прикрас і пафосу. Тут смерть зовсім поруч, а Дім — з великої літери». А ще — артбук «Абидобраніч. Книгу світлин та емоцій» Юрка Костишина, відомого як Кіт Характерник, що загинув на фронті у грудні 2025-го. Посмертно. Такі в нас зараз часи. Та найважливіші речі в нашій літературі творять саме військові письменники.
Самого Федора Рудого зустрічаю зі збіркою мілітарного горору «Птахи у пітьмі». Сюди окрім його тексту, увійшли оповідання Валерія Пузіка, Сергія Мартинюка, Павла Деревʼянка, Дімки Ужасного, Євгена Ліра та інших. Ця книжку на стенді видавництва «Білка» я придбала собі найпершою — після слів Остапа Українця: «Прочитав. Тут немає жодного поганого оповідання!».
«Книга ворожою мовою та онтологічна війна» — виставковий проєкт павільйону. Його створили митці-військові: Олександр Заклецький, Михайло Скоп, Валерій Пузік, Стас Жалобнюк, Ігор Гусєв. На стіні — книжки російських класиків у коробках. Це проєкт Стаса Жалобнюка. У віршах пушкіна прорізане віконечко — і замість «стіхотворєній» там вата. У збірках льва толстого — презервативи та дитяча соска. Між сторінками одесита Ісаака Бабеля — покручені сталеві шматки — це фрагменти «свинособачого онікса, що потрапив у прохід біля будинку родини мого брата Сашка Жалобнюка влітку 2023, вул Приморська, Одеса» — підписано. Такі тепер одеські оповідання.
Найвищий фінальний акорд — поетичний виступ військових авторів «Поезія Бойових дій». Вірші читають Федір Рудий, Валерій Пузік, Надія Гарань, Наталка Тарковська, Андрій Кириченко, Сергій Пантюк, Тайра — Юлія Паєвська. Завершує Ігор Мітров — і його слова, як завжди болісні і сильні:
чому необхідно чистити текст
текст забивається димом і сажею
текст забивається вогнем і металом
текст забивається болем смертю і м’ясом
це заважає тексту рости й розвиватись
це не дає тексту дихати на повні груди
І чути, як уся наша література зараз забилася димом і сажею, вогнем і металом, болем, смертю і мʼясом. І справді — важко дихати на повні груди. Ця сажа ніколи не вичиститься з її текстів та легень. Та поки ми разом — це дихання спільне. І це — наша земля. Тут — наші книжки.
