Протягом десятиліть Вірменію вважали найближчим союзником Росії у регіоні. Країна розміщувала російські війська, значною мірою покладалася на Кремль у постачанні зброї та глибоко інтегрувалася в очолювані Москвою політичні та економічні структури. Але прагнення прем’єр-міністра Нікола Пашиняна приєднатися до Європейського Союзу та здійснити найзначніше геополітичне переорієнтування Вірменії з часу розпаду Радянського Союзу ще більше загострило й без того напружені відносини.
Проведення в Єревані європейського саміту за участю Володимира Зеленського викликало особливе обурення Москви. Після цього імпорт вірменських квітів був заборонений, а російські чиновники назвали дії Вірменії «недружніми». Тепер Кремль погрожує порушити питання подальшого членства країни в Євразійському економічному союзі — митному блоці колишніх радянських держав — на саміті 29 травня у Казахстані.
Напередодні Путін прокоментував погіршення відносин з країною, заявивши, що Вірменія має винести це питання на референдум, і що Росія готова до «розумного та взаємовигідного розлучення», якщо виборці оберуть європейський шлях. Він також провів паралелі з російським вторгненням в Україну. «З чого це почалося? Це почалося з того, що Україна приєднувалася або намагалася приєднатися до ЄС», — сказав Путін. На це Пашинян відповів, що лише Вірменія може обговорювати свій статус членства в ЄАЕС.
Політик також планує пропустити саміт у Казахстані, щоб проводити кампанію за свою партію «Громадянський договір» на парламентських виборах, які відбудуться у Вірменії вже 7 червня. Адже кілька опозиційних груп виступають за тісніші зв’язки з Росією, зокрема альянс «Сильна Вірменія» на чолі з російсько-вірменським мільярдером Самвелом Карапетяном, партія «Процвітаюча Вірменія» олігарха Гагіка Царукяна та альянс «Вірменія» на чолі з колишнім президентом Робертом Кочаряном, який керував країною протягом десятиліття до 2008 року.
«Це протистояння нагадує 2013 рік, коли тодішній президент Серж Саргсян раптово відмовився від планів підписати угоду про асоціацію з ЄС і натомість приєднався до ЄАЕС під тиском Кремля. Напруженість почала стрімко зростати після військових перемог Азербайджану у 2020 та 2023 роках у Нагірному Карабасі, які продемонстрували обмеженість російських гарантій безпеки для Вірменії. У Єревані дедалі частіше ставили під сумнів цінність Організації Договору про колективну безпеку — очолюваного Москвою військового альянсу, який Вірменія колись вважала наріжним каменем своєї доктрини безпеки», — пише видання Bloomberg.
У коментарі Тижню політолог, експерт з питань Кавказу, Центральної Азії, Туреччини та безпеки в Євразії, співзасновник та директор Institute for Security and Development Policy (ISDP) Сванте Корнелл зазначає, що основною перешкодою на шляху до поглиблення відносин між Вірменією та Європейським Союзом є мирна угода з Азербайджаном.
«Поки немає мирної угоди, Вірменія залишається вразливою до спільного тиску власної націоналістичної опозиції та Росії, які помітно координують свої дії з метою підірвати уряд Вірменії. Щойно мирну угоду буде укладено, Вірменія зможе нормалізувати свої економічні відносини з Туреччиною та Азербайджаном і поступово позбутися залежності від Росії», — каже він.
Сванте Корнелл також додає, що балансування Вірменії між Росією, Іраном, ЄС та сусідніми країнами вдається їй не дуже добре, оскільки країна поставила себе у дуже складну ситуацію, протягом 30 років покладаючись на Росію у питаннях «безпеки» — насправді, покладаючись на Росію щодо утримання територій в Азербайджані, які вона окупувала. За це вона заплатила високу ціну як у політичному сенсі, оскільки була змушена узгоджувати все з російськими пріоритетами, так і в економічному сенсі, де Росія встановила контроль над значною частиною економіки Вірменії через обмін боргів на активи.
«Однак ця політика зазнала драматичного краху, щойно у Вірменії з’явився уряд, який не відповідав пріоритетам Москви, і під час війни 2020 року країну фактично залишили напризволяще. Ця війна відобразила геополітичну реальність: для Росії Вірменія була другорядним союзником, тоді як Азербайджан та Грузія мають набагато більше геостратегічне значення на Південному Кавказі», — каже Сванте Корнелл Тижню.
Вірменія завжди намагалася доповнювати відносини з Росією, вибудовуючи зв’язки з іншими державами, зокрема з Іраном, США та ЄС. Особливо співпраця з Іраном протягом останніх років стала серйозним фактором ризику.
«Я би сказав, що балансування такої кількості відносин, перебуваючи настільки вразливою країною, потребує надзвичайно виваженого державного управління. На жаль, Вірменії не вдалося продемонструвати такий рівень державного мистецтва, щоб зробити це життєздатним», — каже Сванте Корнелл Тижню.
Надзвичайно впливовими у Вірменії залишаються й російські медіа та наративи.
«Росія має глибокі зв’язки з вірменською опозицією, які включають частини колишнього правлячого режиму, а також ще тісніші зв’язки з політичною елітою з Карабаху (ці дві групи частково перетинаються). Ми бачимо постійні ознаки глибоких російських економічних і політичних зв’язків із вірменською опозицією — чи то інформацію про контакти з ФСБ, чи то з оточенням Путіна. Таким чином, у Вірменії є уряд, який намагається віддалитися від Росії, але водночас медійне середовище глибоко пронизане російськими наративами, а політична сцена включає фігури — особливо бізнес-магнатів/олігархів — “десантованих” із Росії, які відіграють дуже впливову роль у політичному житті Вірменії», — додає він.
