Операція «Мідас» запустила серію заходів, що вплинуть на майбутнє енергетичної галузі України. Розбираємося, якими є проблеми «Енергоатому», що потрібно зробити для їхнього розв’язання і чому децентралізація є правильною стратегією на майбутнє.
Неминучі зміни
4 березня 2022 року – російські війська окупували місто Енергодар і Запорізьку атомну електростанцію. 10 жовтня 2022 року – Росія завдала першого масового ракетного удару по українській енергетиці, почавши епоху енергетичного терору. 10 листопада 2025 року – НАБУ та САП заявили про викриття злочинної організації, що нібито займалася масштабними розкраданнями у державній компанії «Енергоатом».
Такими є основні дати «хроніки енергетичної кризи», що почалася в Україні зі стартом широкомасштабного російського вторгнення. У листопаді цього року напруга досягла максимального рівня, адже до зовнішнього джерела тиску (інтенсивних ракетно-дронових ударів окупанта) додався внутрішній: скандал імені «Плівок Міндіча», що кинув тінь на владну вертикаль від Кабінету Міністрів до самого президента і його Офісу.
Нині ми не будемо виносити здогадки щодо того, хто є винним і хто має понести покарання у цій історії. Краще дочекаймося судового вироку. Однак скандал в «Енергоатомі» вже запустив процес змін в енергетичному секторі. Щонайменше, ми чекаємо кадрових перестановок. Але якими мають бути зміни, щоб справді перезавантажити українську атомну енергетику?
Лише кадрових змін буде замало
Через кілька днів після розгоряння скандалу президент Зеленський анонсував заходи щодо «очищення та перезавантаження управління енергетикою та пов’язаними інституціями». За його дорученням Кабмін має розробити законопроєкт про оновлення складу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), внести на розгляд Верховної Ради подання на призначення керівника Фонду державного майна, підготувати пропозиції щодо оновлення керівництва Державної інспекції ядерного регулювання та Державної інспекції енергетичного нагляду.
Зміни також відбуваються у складах наглядових рад енергетичних компаній. Повноваження наглядової ради «Енергоатому» були припинені ще 11 листопада. На початку грудня було оголошено, що зміни відбудуться в компаніях «Оператор ГТС України», «Центренерго», «Українські розподільні мережі», «Енергетична компанія України», «Оператор ринку» та «Українські енергетичні машини».
Очевидно, одними тільки кадровими перестановками проблему не розв’язати. Узагалі, такі державні монополісти як «Енергоатом» є природними джерелами корупції, зважаючи на їхні масштаби. «Енергоатом» – це 25 тисяч працівників, 173,9 млрд грн доходу й 12,8 млрд грн прибутку за 9 місяців 2025 року. Керівники-бюрократи, на відміну від приватних власників, не зацікавлені у підвищенні ефективності роботи компанії. «Енергоатому» чи іншим державним монополіям не загрожує банкрутство, тому що держава гарантує компенсацію можливих збитків. Відповідно, створюється середовище, що заохочує розкрадання.
Проблеми «Енергоатому»
Що ж пішло не так у ситуації з «Енергоатомом»? За даними слідства, Тимур Міндіч нібито очолював «тіньову бухгалтерію» компанії, створивши систему «відкатів» у розмірі 10–15 % від вартості контрактів. Збитки оцінюють у щонайменше $100 млн (4,2 млрд грн), але з огляду на загальний обсяг закупівель (75 млрд грн з 2022 року) сума може бути більшою.
Утім, нас найбільше цікавлять проблеми діяльності «Енергоатому», що призвели до погіршення стану української енергосистеми. По-перше, компанія вчасно не закупила трансформатори класу 750 кВ, що потрібні для роботи підстанцій. Єдиний їхній виробник у Європі – це Запорізький трансформаторний завод, а цикл виробництва складає 11-13 місяців. Нині дефіцит гостро відчувається на тлі російських ударів по підстанціях, особливо тих, що розташовані близько до атомних станцій.
По-друге, другий енергоблок Хмельницької АЕС працює з пошкодженою турбіною, через що недовиробляє 100 МВт потужності. Ця історія тягнеться ще з 2022 року. «Енергоатом» проводив тендер щодо ремонту, однак зрештою скасував його через «брак коштів».
По-третє, є проблема із захисними спорудами. Керівник аналітичного напряму мережі «АНТС» Ілля Несходовський у коментарі для «Громадського» заявив, що саме корупція призвела до відсутності ефективних захисних споруд і втрати 0,4 ГВт електроенергії внаслідок атак агресора. Однак неназваний співрозмовник того ж видання в «Енергоатомі» стверджує, що йдеться про «гектари території», які «фізично неможливо захистити».
Робота над помилками
Кроки щодо оздоровлення роботи «Енергоатому» є очевидними, але для їхньої реалізації знадобиться час і добросовісність причетних сторін. Звісно, на місце розігнаної Наглядової ради потрібно набрати професійних управлінців, а не тих, хто буде просто «числитися» в її складі й отримувати сотні тисяч щомісячної зарплатні (так, це про вас, пане Тимофій Милованов). Нині триває аудит Державної аудиторської служби, за підсумками якого мають бути вжиті додаткові заходи.
Паралельно компанія має налагодити роботу з пресою, зробивши процедури укладання контрактів максимально прозорими. Особливо щодо тих сфер діяльності, що нібито слугували джерелом наживи для корупціонерів. Максимальна увага має бути приділена виправленню помилок, передусім щодо зведення захисного устаткування.
У цій ситуації важливо не вдатися в іншу крайність, до якої іноді закликають деякі активісти. Йдеться про фактичну передачу контролю за українськими підприємствами іноземним громадянам, наприклад, через введення їх до складу наглядових рад. Передаючи контроль таким чином, ми по суті поступаємося частиною державного суверенітету. З іншого боку, відновлення довіри іноземних партнерів є критично важливим, адже з-за кордону «Енергоатом» закуповує важливе обладнання для наших АЕС.
Майбутнє за децентралізацією
В умовах воєнного стану ми поки не можемо говорити про заходи, що перекриють саме джерело корупції: усунення бюрократії від управління державним майном і передачу його в руки приватних власників. Позаяк економічна безпека є важливим складником національної оборони, ми не можемо ризикувати стратегічними галузями під час активних воєнних дій.
У довгостроковому періоді метою української енергетичної стратегії має бути децентралізація мережі (про що ми нещодавно писали). У сфері атомної енергетики уряд збирається реалізувати це через систему малих модульних ядерних реакторів. Міненерго ще у 2023 році заявило про намір розмістити 20 малих реакторів SMR-160 потужністю 300 МВт кожен американської компанії Holtec International замість пошкодженої теплової генерації.
Ідея в тому, щоб замість однієї великої АЕС (як ЗАЕС на 6 ГВт), яку ворог може захопити або обстрілювати, мати десятки маленьких станцій, розкиданих по всій країні. Їх буде складно знищити всі одразу та простіше захищати. Малі реактори більш маневрові (можуть швидше змінювати потужність), ніж великі станції. Ними можна замінити вугільні ТЕС, що нині добиваються росіянами.
Проблемою номер один є те, що технологія досі не була належно випробувана. Експериментальні зразки нині є тільки в Китаї та Росії, тож Україна фактично пропонує стати полігоном для їхнього випробування. До того ж за оптимістичним планом запуск перших малих реакторів відбудеться у 2029-2030 роках. А на тлі корупційних скандалів іноземні компанії можуть відмовитися від передачі нам своїх унікальних розробок.
Повернути довіру
Так чи інакше, енергетика загалом та її атомний компонент є занадто важливими для України, щоб дозволяти там масштабні розкрадання. Відсутність енергопостачання – це не лише про комфорт громадян у власних оселях. Це, в першу чергу, – миттєве збільшення витрат бізнесу, що тягне за собою інфляцію та інші проблеми для економіки, що й без того перебуває у поганому стані.
Для фундаментальних змін в енергетичній галузі знадобляться роки, однак уже зараз потрібно зробити все можливе для усунення корупційних чинників з «Енергоатому» й інших енергетичних підприємств. У найближчому майбутньому від цього залежатиме довіра до вищого військово-політичного керівництва України з боку власних громадян та іноземних партнерів. А перемогти Росію у війні без цієї довіри неможливо.