Перська рулетка: чому двотижневе перемир’я не знімає загрози війни на Близькому Сході

Триває вже другий місяць війни на Близькому Сході, в якій США та Ізраїль намагаються у військовий спосіб покарати іранський терористичний режим. Оприлюднені результати американо-ізраїльських ракетно-бомбових ударів по цілях в Ірані вказують на масштабні знищення військової та промислової інфраструктури, руйнування ланцюжків поставок і втрати серед провідних керівників військово-політичного керівництва країни на вищому і середньому рівнях.

Іранські ракетно-дронові удари у відповідь, спрямовані не лише проти США та Ізраїлю, а й проти майже всіх країн Перської затоки та деяких інших, також виявились масштабними й такими, що завдають дедалі відчутніших матеріальних втрат. Ба більше, триває й інформаційна війна, сторони обмінюються гучними ультиматумами й декларують подальші нищівні удари по об’єктах одне одного, що аж ніяк не сприяє деескалації конфлікту. А ситуація в регіоні перетворилась на «перську рулетку» з непередбачуваним для сторін ризиком і, відповідно, кінцевим результатом.

7 квітня, за годину до завершення останнього американського дедлайну, президент США Дональд Трамп і Вища рада національної безпеки Ірану раптом оголосили про встановлення двотижневого перемир’я, яке обидві сторони одразу ж назвали своєю стратегічною перемогою. Хоча позиції сторін, викладені у вигляді 15 пунктів від США та 10 від Ірану, суперечать одна одній і не містять жодних точок дотику. Проте за посередництвом Пакистану досягнуто домовленості про подальші переговори сторін в Ісламабаді.

Вважається, що президент США погодився на двотижневе перемир’я в обмін на відкриття Іраном Ормузької протоки, а за цей час сторони мають дійти остаточної згоди. І хоча двосторонні переговори в Ісламабаді за посередництвом Пакистану 10 квітня виявились безрезультатними, черговий їх раунд очікується на 21–22 квітня.

За обережними прогнозами, якщо двотижневе перемир’я збережеться, воно може перерости у фундаментальнішу угоду, що покладе край війні на Близькому Сході. Для України таке завершення конфлікту стане позитивним сигналом — як з огляду на можливе збільшення постачання ракет для ППО, так і через потенційне посилення тиску США на Росію.

Військовий вимір

Протягом місяця США та Ізраїль завдали Ірану відчутних втрат, втім, самими лише бомбардуваннями досягти цілей цієї війни неможливо. Попри втрати, режим встояв і навіть намагається диктувати власні умови перемовин. А головне — КВІР заблокував Ормузьку протоку, що, поряд зі збереженням накопичених запасів збагаченого урану, залишається основним козирем Тегерана. Також Іран, за даними ЦРУ, все ще зберігає «тисячі ракет і дронів» і можливість завдавати ударів по обраних цілях в регіоні.

Для матеріалізації вже досягнутих військових успіхів класика жанру вимагає від США вжиття додаткових заходів у вигляді обмеженої військової операції з висадкою десантів на ключових островах Ормузької протоки й Перської затоки, а можливо, і на материковій території Ірану. Інакше США «світить» перспектива втягування в довготривалу війну на виснаження, що жодним чином не відповідатиме американським інтересам.

12 квітня у Білому домі відбулось засідання силового та міжнародного блоків чинної адміністрації, присвячене переговорам в Ісламабаді та «жорсткій протидії більшості країн Європи планам президента США». Віцепрезидент США Джей Ді Венс проінформував учасників про «очевидне бажання Ірану затягнути процес переговорів до нескінченності». На його думку, «Іран налаштований мати ядерну зброю і він її отримає, якщо питання проведення США наземної операції не буде вирішене зараз або з часом».

Водночас, вважає Венс, на даному етапі це неможливо, «бо тоді ми точно провалимо вибори». До того ж проведення такої операції без значних асигнувань, затверджених Конгресом США, неможливе. Всі учасники наради висловились на користь «короткочасного» поновлення та посилення повітряних ударів по Ірану задля досягнення успіхів на переговорах. Але при цьому не підтримали запропоновану Трампом ідею застосувати проти об’єктів іранської ядерної програми американську тактичну ядерну зброю, що викликало невдоволення президента.

Держсекретар США Марко Рубіо проінформував учасників наради про наміри Китаю втрутитись у конфлікт США та Ізраїлю з Іраном і заявив: «Ми повинні очікувати на погані новини після візиту Лаврова до Пекіну». Зі свого боку, директори нацрозвідки та ЦРУ США повідомили про продовження постачання до Ірану російської зброї, забезпечення його розвідданими та підготовку до непрямих поставок китайського озброєння.

Згоду Трампа на двотижневе перемир’я в самих США суспільство сприйняло, як демонстрацію слабкості чинної адміністрації з усіма наслідками. Якщо йдеться про вимушений крок — а масований тиск на Іран напередодні не був блефом — з перекиданням у регіон майже 50 тисяч американських військовиків, підняттям у повітря стратегічних бомбардувальників В-52 з погрозами «вбомбити Іран у кам’яний вік» і навіть знищити його як цивілізацію.

Експерти звертають увагу, що Трамп, із його схильністю «відповзати» у разі ускладнення ситуації, зокрема шляхом оголошення «перемоги», чомусь із цим не поспішає. І не лише через розуміння критичних наслідків для США та Ізраїлю, всього Близького Сходу й особисто для себе. Трамп пішов на перемир’я, щоб виграти час, адже ще у березні ухвалив рішення про наземну операцію і почав перекидати війська з баз у США і Японії.

З іншого боку, навряд чи Трамп, головний інтерес якого в Ірані насправді полягає у встановленні контролю над експортом іранської нафти (в контексті протистояння з Китаєм), зараз відмовиться від цього і «дасть задню». Тому навіть під час перемир’я триває посилення військового контингента США в регіоні та оновлення «банків цілей» на випадок завершення крихкого перемир’я.

Водночас сили коаліції посилили розвідку іранської території в контексті як виявлення та знищення потенційних центрів військового опору, так і можливості створення на території материкової частини Ірану ізольованих і прикритих з повітря відносно великих ділянок, закритих для доступу іранських сил.

Підтвердженням стала пошуково-рятувальна операція, яку союзники на диво швидко організували та здійснили в південно-західному Ірані після втрати там уранці 3 квітня американського літака-винищувача F-15E Strike Eagle. До операції залучили аж 155 літаків (4 бомбардувальники, 64 винищувачі, 48 дозаправників та 13 інших). Вони ізолювали й прикрили з повітря відповідний район іранської території та забезпечили транспортний коридор для евакуації пілотів.

Для цього на покинутому іранському аеродромі сільськогосподарської авіації у 50 км від міста Ісфахан — майже у самому центрі Ірану — американці розгорнули передову базу. Два транспортних літаки MC-130J Commando II сил спеціальних операцій сіли на ґрунтову злітну смугу цієї бази, доставивши 4 гелікоптери MH-6 Little Bird і спецпідрозділи, які знайшли та евакуювали пілотів збитого F-15E. Щоправда, важкі транспортники не змогли злетіти зі смуги, що перетворилась на багнюку, і їх довелось знищити разом з гелікоптерами, а екіпажі та спецпідрозділи евакуювати іншими бортами.

Пошуково-рятувальна операція забезпечувалась прикриттям з повітря літаками ВПС США та Ізраїлю, які блокували всі спроби КВІР бодай наблизитись до району пошуків пілотів та падіння збитого літака. Швидкість та успішність проведення пошуково-рятувальної операції, а також надмірний наряд залучених сил і засобів для евакуації двох пілотів вимагають окремого пояснення.

Передусім, американський F-15E був збитий під час виконання завдання в центрі території Ірану. А сама пошуково-рятувальна операція стала прикриттям більшої, таємної операції союзників з підготовки нахабного викрадення 441 кг збагаченого до 60 % урану U-235 безпосередньо з Ісфаханського центру ядерних технологій (у 50 км від американської передової бази).

Інший маловідомий факт — серед уражених американцями на початку квітня цілей був і дуже рідкісний екземпляр: іранський великий розвідувальний стелс-дрон Shahed-171, копія американського таємного розвідувального стелс-дрона RQ-170 Sentinel. У 2011 році Іран провів цілу операцію із перехоплення RQ-170 над західною частиною Афганістану. Як з’ясувалось пізніше, іранці заглушили канал зв’язку RQ-170, потім почали підміняти його координати й нарешті посадили на іранському аеродромі.

Вважається, що системи РЕБ, застосовані Іраном для придушення сигналу управління та спуфінгу координат RQ-170, були надані росіянами. США обурив цей випадок, а тодішній президент Барак Обама навіть попросив повернути дрон, але Тегеран відмовив. Невдовзі шляхом реверс-інженірингу іранці створили Shahed-171 і налагодили його серійне виробництво. Напевно, вони поділились таємницями свого трофея з росіянами та/або китайцями, які також працювали над створенням власних аналогів. А в США RQ-170 Sentinel досі залишається таємним.

Пірати Ормузької протоки

Одним із наслідків американо-ізраїльсько-іранської війни стала претензія Тегерана на право стягнення оплати за прохід суднами Ормузької протоки. Йдеться про фактичний намір незаконної легалізації Іраном (керівництвом КВІР) контролю над протокою шляхом розробки спеціального закону.

Оман, який разом з ОАЕ контролює південне узбережжя Ормузької протоки, відмовився від пропозиції Ірану щодо стягнення коштів за прохід суден. А Емірати взагалі перебувають у стані неоголошеної війни з іранським режимом і тим більше не поділяють відверто піратські амбіції Тегерану.

Вашингтон, а також Пекін, а водночас і решта цивілізованого світу вважають наміри та дії Ірану стосовно привласнення Ормузької протоки такими, що суперечать міжнародному праву. Відповідно, всі виступають за її якомога скоріше розблокування. Справа лише в тому, в який спосіб це можна зробити та чого це коштуватиме.

Попри перемир’я та власну обіцянку відкрити вільний прохід суден Ормузькою протокою, Іран продовжує перешкоджати судноплавству не лише в Ормузі, а й усередині Перської затоки. Дедалі більше країн змушені укладати з Тегераном прямі домовленості щодо гарантій безпечного проходу для своїх суден.

Одним з небезпечних заходів, до яких вдаються ВМС КВІР, є приховане мінування акваторії затоки, особливо підхідних фарватерів до основних нафтових терміналів і портів країн регіону. До слова, за даними видання The New York Times, однією з проблем відкриття протоки є хаотичне мінування її самими іранцями, які не мають ані точних координат постановки мін, ані засобів їх нейтралізації.

Зокрема, у ніч на 8 квітня протичовновий гелікоптер ВМС США MH-60R Seahawk викрив біля берегів Бахрейна іранський малий підводний човен типу Gadir, який займався прихованим мінуванням, і потопив його двома ракетами з усім екіпажем з 18 офіцерів і матросів. А поблизу місця потоплення іранської субмарини, на фарватері, яким зазвичай користуються танкери з нафтою, згодом знайшли три донні міни іранського виробництва.

11 квітня два американських есмінці USS Frank E. Peterson та USS Michael Murphy пройшли Ормузькою протокою до Перської затоки й того ж дня безперешкодно повернулись в Аравійське море. За версією Центрального командування збройних сил США, кораблі перевірили фарватери протоки на наявність мін загородження. Можна додати, що вони також здійснювали розвідку на маршруті переходу, зокрема фіксацію потенційних цілей на іранському березі. Іранці не обстрілювали американські кораблі, оскільки це відбувалось під час перемир’я.

Водночас європейські союзники, попри заклики Вашингтона доєднатись до силового розв’язання Ормузької проблеми, не бажають втягуватися у війну проти Ірану і допускають можливість своєї участі в розблокуванні судноплавства там виключно після завершення бойових дій. Відповідно, Франція і Велика Британія ініціюють створення багатонаціональної оборонної місії для відновлення свободи судноплавства в Ормузі. Париж уже оголосив про підготовку найближчими днями спеціальної конференції за участі країн-партнерів для реалізації цього плану.

Офіційний Лондон не проти залучити до місії навіть протимінні тральники-шукачі мін ВМС України M310 «Чернігів» та M311 «Черкаси», які мають підготовлені екіпажі, пройшли відповідний курс бойової підготовки та наразі тимчасово базуються в одному з британських портів. Прем’єр-міністр Кір Стармер навіть запропонував цю ідею американському президентові. Тож, за певних умов, не можна виключати й офіційного запрошення від наших партнерів щодо участі кораблів ВМС України в розблокуванні Ормузької протоки.

Читайте також: Омар Ашур про «історичні» угоди між Україною та країнами Перської затоки

13 квітня, на тлі провального завершення переговорів з Іраном, США оголосили морську блокаду іранських портів, що передбачає припинення морського сполучення і комунікацій цієї країни із зовнішнім світом. Щоправда, невідомо, чи розповсюджується американська блокада також на Каспійське море. Адже вже наступного дня після оголошення перемир’я розвідка зафіксувала там активізацію морського трафіку і прибуття до іранських портів на Каспії 6 російських і 4 іранських суден, які, ймовірно, доставили засоби ППО і боєприпаси.

За американською морською блокадою Ормузької протоки стоїть бажання президента Трампа досягти швидкого рішення: позбавити Іран можливості експортувати нафту, перекрити основне джерело прибутків і змусити чинний режим повернутись до переговорів на вигідних для США умовах. Також американська блокада напевно становитиме форму тиску на Китай, який є одним з ключових імпортерів іранської нафти, з метою його долучення до зусиль США в Ормузі.