Мабуть, найбільше враження на українця, який ступає з літака в аеропорту Індіри Ґанді в Нью-Делі, справляє реклама російського пропагандистського каналу RT. На перших білбордах, які бачить новоприбула людина дорогою до стійки перевірки документів, її просто важко не помітити. Однак пропаганда з безпосередніх російських джерел — це лише вершина айсберга. Базуючись на успадкованій від СРСР мережі, Росія сформувала в регіоні особливий імідж і продовжує над ним працювати, вміло припасовуючи виклики сьогодення. За таких умов країнам Заходу варто було б активізувати роботу. Є що робити й Україні, аби зробити себе більш видимою для країн регіону, і якісна інформаційна стратегія для цього вкрай необхідна.
Водночас навіть у тих країнах Південної та Південно-Східної Азії, де присутність Росії найпомітніша — як-от Індія, — а тим паче у тих, де вона намагається працювати, але її вплив не такий явний — як Індонезія чи Філіппіни, Росію розглядають не як особливу супердержаву, а швидше як інструмент балансування. Культура, експорт зброї чи енергоносіїв — одні з тих категорій, що все ще дозволяють Кремлю «тримати» власний імідж у регіоні.
Готуючи цей матеріал, Тиждень поговорив з експертами та журналістами, що живуть у країнах Південної та Південно-Східної Азії чи тривалий час їх досліджують, намагаючись зрозуміти, як Росія змінює інформаційну тактику з огляду на виклики своєї війни проти України.
RT, Sputnik — пропагандистська мережа Кремля за кордоном
Упродовж останнього року російський пропагандистський канал RT значно активізував свою присутність в країнах глобального Півдня, але в Індії цей «прорив» можна побачити найчіткіше. Владімір Путін разом зі своєю головною пропагандисткою Марґарітою Сімоньян під час візиту у грудні формально і помпезно запустив канал RT India, цього року також почала роботу гіндімовна версія. Канал має передачі з віп-ведучими, наприклад, із колишнім міністром закордонних справ Салманом Хуршідом. Відомий політик і публічний інтелектуал Шаші Тарур став співведучим десятисерійного шоу «Імперські рахунки» (Imperial Receipts), в якому переглядає спадщину Британської імперії, а у першому випуску розповідає про «особливі» звʼязки Росії та Індії, повагом гуляючи Красною площею у Москві (передача вийшла восени 2025 року).
Скриншот із програми «Імперські рахунки» за участі відомого політика та публічного інтелектуала Шаші Тарура
У Нью-Делі можна зустріти плакати із рекламою RT. Напередодні його відкриття Росія навіть профінансувала окремий потяг метро, назвавши його потягом російсько-індійської дружби, що також мав брендування RT. Водночас, попри вочевидь недешеве і наполегливе просування, пряме охоплення каналу все ще дуже обмежене. Окремі матеріали мають великі перегляди й охоплення через публікацію на інших ресурсах. Наприклад, перший епізод «Імперських рахунків» на особистому ютуб-каналі Шаші Тарура має понад 500 тисяч переглядів. Ці документальні серії, як і чимало іншої продукції RT, демонструє також індійський канал Doordarshan (DD). Під час візиту Путіна до Індії у грудні 2025 року RT та Prasar Bharati (суспільний мовник, який займається менеджментом Doordarshan) підписали меморандум про порозуміння. Хоч Dordarshan (DD) нині значно поступається в кількості глядачів приватним каналам, його все ще активно дивляться в Індії, зокрема у сільській місцевості, тож кремлівська інвестиція співпраці цілком очевидна. Втім, поки не має особливого результату. «В Індії лише використання іноземного контенту не працюватиме», — розповідає мені знайомий індійський журналіст. За його баченням, RT поки не має особливого впливу на інформаційний простір Індії.
«RT та Sputnik не є відомими медіа у Південно-Східній Азії. Вони не ведуть мовлення жодною з місцевих мов, а це досить важливо. Вони мовлять лише англійською. RT можна подивитися, наприклад, у готелях», — розповідає у розмові із Тижнем старший аналітик сингапурського Інституту ім. Юсофа Ісхака Ян Сторі. Він єдиний, хто підготував та видав у 2025 році англомовну книгу про російські впливи у Південно-Східній Азії «Путінська Росія та Південно-Східна Азія. Азійський поворот Кремля та наслідки російсько-української війни» (Putin’s Russia and Southeast Asia: The Kremlin’s Pivot to Asia and the Impact of the Russia-Ukraine War).
Ян Сторі у розмові з Тижнем
Проєкти для молоді під парасолькою пропаганди
Водночас RT намагається поширювати свій вплив серед молоді через так звані «навчальні» проєкти RT Academy. Для кожного регіону вони дещо змінюють формулювання назв курсів і підхід. Проєкт розпочав роботу у квітні 2024 року та спершу був націлений на молодь із країн АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії, до якої входять 11 країн: Малайзія, Індонезія, Філіппіни, Сингапур, Бруней-Даррусалам, Таїланд, Вʼєтнам, Лаос, Мʼянма та Східний Тімор). Пізніше він розширився на Китай, Африку та Індію.
Нині RT Academy має версії для навчання онлайн і наживо. Так, найпоширеніша опція — це відеокурс міжнародної журналістики для молодих фахівців із країн регіону. Інформація про такі курси поширюється через соцмережі російських посольств і «Російських домів», оскільки фінансується Россотруднічєством. Водночас RT також організовує і події наживо, які відбуваються на базі «Російських домів». У грудні 2025 року такий захід відбувся у столиці Індонезії Джакарті (на сайті RT Academy зазначено, що його відвідали 500 молодих людей з Індонезії, Малайзії, Філіппін, Камбоджі, Таїланду та Південної Кореї). А в листопаді того ж року пропагандистський проєкт провів серію лекцій в університетах Індії.
Скриншот із відео RT Academy про подію у Джакарті
RT Academy — не єдиний проєкт, через який Росія намагається анґажувати місцевих молодих журналістів, блогерів та інфлюенсерів. Ще один — SputnikPro. За даними Інституту дослідження війни (ISW), станом на 2025 рік у межах цієї пропагандистської ініціативи пройшли навчання 12 700 молодих журналістів, блогерів та інфлюенсерів з усього світу. Як і RT Academy, SputnikPro укладає угоди й меморандуми порозуміння з університетами країн регіону. У 2025 році такі угоди було укладено з університетами у Бангладеш, а у 2024 — в Індонезії.
Як зазначають аналітики ISW, робота Кремля щодо формування прихильних до своїх наративів журналістів і власного глобального медіаконгломерату розпочалися задовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Водночас ця робота посилилася і розширилася після 2022 року. Є три країни, які Кремль визначив як власний пріоритет у посиленні медіаприсутності після початку повномасштабного вторгнення в Україну, — це Індія, Іран та Китай.
Окрім активізації роботи RT, проєктів для молоді RT Academy та SputnikPro, Росія на державному рівні налагоджує співпрацю із місцевими медіа. «Росія підписала низку угод про співпрацю в галузі ЗМІ з В’єтнамом та Філіппінами, що, по суті, дало їй можливість поширювати свою пропаганду щодо війни та інших питань. Але це не надто поширене явище. Набагато більше занепокоєння у цьому регіоні викликає китайська пропаганда», — каже у коментарі Тижню Ян Сторі. Окрім В’єтнаму та Філіппін, Росія має меморандуми та угоди з Індонезією (між RT та індонезійським суспільним мовником TVRI від 2024 року). А російський пропагандистський ресурс Sputnik у 2022 році підписав угоду із каналом Myawaddy TV, яким керує мʼянмська хунта.
Однак Ян Сторі, як і чимало інших дослідників китайської пропаганди, вважає, що обидві пропаганди підсилюють і перекривають одна одну, зокрема у регіоні. «Багато російських наративів про війну, зокрема, що це Захід спровокував Росію на напад на Україну, запропонувавши їй членство в НАТО, а також нібито Захід використовує Україну та Зеленського як маріонетку, поширюються китайськомовними ЗМІ в цьому регіоні світу», — каже Сторі.
Історія, культура та радянський спадок — довгострокові інструменти маніпуляцій
У своїй книзі він, утім, фокусується на економічному та військовому вимірах співпраці Росії із країнами регіону і робить важливі висновки. Попри те що Росія не має економічної ваги в регіоні (на противагу США та Китаю), і її не розглядають як впливового актора (Інститут, у якому працює дослідник щороку готує опитування щодо цього питання, результати цьогорічного дивіться в Інфографіці), Кремль усе ще залишається вагомим гравцем. У своїй книзі Ян Сторі визначає чотири причини такої ситуації:
- По-перше, регіональне сприйняття глобального статусу Росії та історичної спадщини Радянського Союзу.
- По-друге, експорт Росії до цього регіону. Порівняно з обсягами експорту із Китаю чи навіть ЄС він незначний, але для деяких країн це стратегічно важливі сфери, як, наприклад, зброя чи атомна енергетика.
- По-третє, відносно позитивний імідж Росії та особисто Владіміра Путіна, який контрастує зі сприйняттям Заходу.
- По-четверте, роль Росії в регіональній геополітиці. Сторі зазначає, що хоча сприйняття Росії як впливової економічної сили не дуже значне, країни використовують Кремль як «інструмент хеджування» у своїх відносинах із вагомими регіональними акторами.
При цьому Росія не має єдиної стратегії для регіону. Так, це можуть бути інвестиції чи пропозиції у тих галузях, які не може або не хоче покрити Захід — наприклад, атомна енергетика. Країни Південно-Східної Азії цікавлять малі модульні реактори (ММР), а такі їм активно пропонують Росія та Китай. Вʼєтнам, Індонезія та Мʼянма найактивніше співпрацюють із Кремлем у цій галузі.
Кремль може інвестувати туди, де бачить у цьому потребу для себе. «У мене є документи, які свідчать, що вони намагаються співпрацювати з деякими компаніями тут, на Філіппінах, і прагнуть придбати частки, щоб закріпитися на ринку — можливо, навіть шляхом повного викупу. Щодо конкретних цифр, то у мене їх немає, але я знаю, що вони виявляють інтерес і позиціюють себе як інвестори», — розповідає Тижню філіппінський журналіст Монсі Серрано.
Працюючи з країнами регіону, Кремль не намагається переконати їх обрати якусь сторону, натомість підкреслюючи важливість нейтралітету (особливо коли йдеться про позиції щодо російської війни проти України) та потребу протистояти західним впливам. Часто все це по-новому переформульовані давні наративи, які просувають «друзі Росії» (коментатори, які навчалися чи працювали в Росії або мають інші звʼязки з нею). Власне, таке просування у медіапросторах країн регіону набагато ефективніше, аніж запуск пропагандистських ресурсів на зразок RT чи Sputnik. Як відзначає Ян Сторі, серед країн Південно-Східної Азії британські медіаресурси (BBC, The Economist, The Financial Times) мають широке охоплення, а оскільки російські пропагандистські ресурси працюють там теж лише англійською, то читати їх замість звичних джерел там не будуть. Хоча упродовж останніх десяти років Росія робила спроби заходити в інформаційний простір регіону й місцевими мовами. Зокрема, сайт Sputniknews мав версії корейською та індонезійською, однак пізніше вони були закриті.
«Не можна сказати, що в Кореї сильна російська інформаційна складова. Тамтешні медіа більше пишуть посилаючись на західні джерела», — розповідає Тижню експертка із питань Східної Азії, кореїстка Наталія Бутирська. Натомість, за її словами, Росія використовує тут інші канали, зокрема культурну складову. «Корейці дуже люблять театр, класичну західну музику, оперу, але ці жанри у них не розвинені, тож найлегший доступ до них вони завжди мали через Санкт-Пєтєрбург та Москву. Тож цей вплив через музику та культуру, переклади Толстого чи Тургєнєва присутній», — зазначає експертка.
Справді, у корейських медіа можна знайти чимало матеріалів, наприклад, про успіхи двох корейських балетмейстерів, які долучилися до Маріїнського театру у Санкт-Пєтєрбурзі — Чона Мінчхоля та Кіма Кіміна.
Фото з соцмереж Кіма Кіміна | instagram kimin_kim1028
Бутирська також відзначає, що Росія активно налагоджує співпрацю із місцевими університетами. В такий спосіб Кремль працює не лише там, але й в інших країнах глобального Півдня. Співпраця через освітні проєкти дозволяє створити сталий ґрунт для взаємодії, коли певні наративи закріплюються надовго.
В регіоні Росія використовує не лише спадок часів СРСР, але й давніші історичні звʼязки. Наприклад, в Таїланді це звʼязки між російським царем Ніколаєм II та королем Сіаму Чулалонгкорном. Як відзначає Ян Сторі, Росія й Таїланд у своїх наративах відзначають, що Ніколай II використовував свій вплив на Британію та Францію, аби відмовити їх від анексії Сіаму, і це врятувало королівство від колонізації. Наталія Бутирська додає, що ми також маємо королівську історію, яка поєднує Україну та Таїланд. Українка Катерина Десницька була дружиною Чакрабонґсе Буванафа, сина короля Чулалонгкорна. Історію їхнього непростого кохання дослідила онука Катерини та Чакрабонґсе Наріса Чакрабонгсе.
Інший цікавий аспект, який Кремль використовує у Південно-Східній Азії й на який звертають увагу, зокрема, Сторі та Бутирська у коментарі для Тижня, — це позиціонування Росії як «захисника мусульманських інтересів» на противагу США, які в частині країн регіону з мусульманською більшістю, зокрема в Індонезії та Малайзії, можуть сприйматися як менш чутливі до мусульманських питань або навіть антимусульманські через американські вторгнення до Афганістану та Іраку. А нинішня участь у загостренні на Близькому Сході лише додає негативних штрихів до цього іміджу.
Важливо відзначити, що попри відносну міжнародну ізоляцію з 2022 року, саме індонезійський і малайзійський лідери не відмовлялися від відвідин Росії. Так, індонезійський президент Прабово Субʼянто відвідував Росію двічі — у 2024 році та нещодавно у квітні 2026 року, премʼєр-міністр Малайзії Анвар Ібрагім — також двічі, у 2024-му та 2025 роках. Під час зустрічей з Анваром Ібрагімом Кремль розігрував зокрема й релігійну карту: малайзійський лідер зустрічався з релігійними спільнотами Росії.
Що може Україна?
Насправді Україна також має (використовуючи термінологію чинного американського президента) карти для посилення співпраці із країнами регіону, але все це потребує ресурсів та роботи. Нещодавно, українська індологиня Олена Борділовська презентувала своє дослідження внеску, який зробив українець Георгій Мещеряков для створення одного із найсильніших технологічних вишів Індії — Індійського інституту технологій в Бомбеї (IIT Bombey). Таких прикладів співпраці із країнами регіону можна знайти чимало. Про важливість нагадування ролі України для регіону в часи СРСР також згадує Ян Сторі. Хоча не всі сторінки її історії можуть бути однозначно сприйняті у цих країнах. Наталя Бутирська пригадує, що коли певні корейські медіа хочуть зняти «критичний» репортаж про Україну, вони відвідують виставку про пілота Івана Кожедуба у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. «Корейці випоминають, що Іван Кожедуб очолював ескадрилью радянських льотчиків, які брали участь у Корейській війні та бомбардували їхню країну», — розповідає вона. Хоча історики зазначають, що під час Корейської війни українці брали участь у боротьбі з обох боків. Власне, це ще раз підкреслює, що важливо працювати над відносинами із кожною із країн, універсального рецепта немає.
Потребує посилення і дипломатична присутність. Так, наприклад, у Кореї з вересня немає українського посла, а росіяни натомість активізувалися. Посольство в Індії відповідає за шість країн — окрім Індії, це Бангладеш, Непал, Шрі-Ланка, Бутан та Мальдіви, й разом це майже 1,7 млрд людей. Загалом російська дипломатична та культурна присутність у країнах регіону є значною, але західна культура та культура країн регіону, як-от Кореї чи Японії, переважає.
Попри пропозиції вивчати російську мову на курсах, які проводять російські культурні установи, це приваблює мало кого. Як зазначає Ян Сторі: «Оскільки молодше покоління вивчає мови з практичних мотивів, вони обирають англійську, корейську, японську чи мандаринську». Попри те що у Вʼєтнаму та Лаосу найсильніші звʼязки із Москвою серед країн Південно-Східної Азії, там також швидше вивчатимуть корейську, ніж російську: «Багато в’єтнамців вивчають корейську мову, оскільки Корея є великим інвестором у В’єтнамі. Так вони можуть влаштуватися на роботу в корейських компаніях, працювати там і отримувати хорошу зарплату, чого не може дати Росія», — каже він.
Так само з російською їжею. В регіоні поширені китайські, корейські чи японські ресторани, а от російських майже нема. Тож, попри повторення вже не раз використаних наративів, переконувати нові молодші покоління у привабливості Кремля все складніше. А от Україна може відновлювати забуті звʼязки та шукати нових шляхів посилення співпраці. Такі точно є.
