Щойно зігріється весняна земля, змагання з національного спорту розпочнуться!
Здогадуєтеся, який це вид спорту – картопля! Тобто, вирощування її з усіма особливостями догляду і зберігання. І так – по колу, щороку.
А почалося все з… Січі, якщо зважати на Шевченкове «А на Січі мудрий німець картопельку садить». Може, Тарас Григорович мав на увазі колонію менонітів Інзель на Хортиці. Так, це, мабуть, перша згадка в нашій поезії про картопляну культуру, і то саме в програмному творі Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Дослівно:
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
Втім, якщо вірити інтернетним джерелам, картоплю на території України вперше посадили в Харківській губернії 1805 року.
«Другий хліб» наш походить із південної Америки. І там така скарбниця корисних якостей!
Але це – не історичний нарис. А міркування про те, як навіть у час війни ми, українці, відданні своєму національному спорту. Знову й знову весна, крім усього іншого, означає: час садити картоплю!
Щойно потепліє, як мені в пам’яті звучить батькове телефонічне: «Дочко, приїжджай витягувати картоплю!» Тож мусиш кидати печене й варене, і жива чи мертва – мерщій на рідне обійстя. Картопля – всьому харчу голова!
Ось повитягували картоплю на світ божий із погреба. Вона, сонна ще, з темряви, прикрила свої вічка від сонця. Таж ні, вічка вже проросли довжелецькими пагонами-батогами. Їх доведеться обламувати, щоб дати дорогу новим упертим, які виткнуться після прогрівання у веранді. Картопля перебирається старанно, викидається геть гнилувата чи з іншими дефектами, сортується. Більші картоплини доведеться різати на частинки, і так, щоб скрізь лишалися вічка. А дрібніша може піти цілою в ямки. Батьки не раз згадували, що в голодні роки доводилося й лушпайки від картоплі садити, і вони проростали. Тут згадується Великий голод в Ірландії, національна трагедія ірландців 1845-1849 років. Наші українські голодомори пов’язані не лише із украденим зерном, а й усім тим, чим можна скромно харчуватися.
Картопля відпочиває і набирається сил у теплі після зимівлі та мороку погреба. Тут мовчу про наснажливо-естетичну роботу – розкидання гною. І ось настає час Х. Город уже виорано – і не доведи Господи бути останніми з-поміж усіх сусідів! Спорт на те й спорт – із духом змагання!
Мій картопляний спорт розпочався рано: років у шість. Початковий етап – накидання картоплин у лунки-ямки. Бажано так. щоб паростки були зверху. Не знаю, як я могла тягати городом кошик чи відро з картоплею. Але – садила! Маю кілька чорно-білих знімків: мої батьки з лопатами копають ямки, а ми з малим ще братом накидаємо туди картоплю. І пізніше фото: я – в зав’язаній попід саме підборіддя хустці (терпіти їх не могла!), в старій куртці і зношених чобітках, насуплена, сердита на городі. А дарма: це якраз свято солідарності трудящих усього світу якогось-там року. 1 травня – добра пора для садіння картоплі. Життя треба було планувати так, щоб у весняну картопляну пору бути в межах досяжності – нею ж, картоплею, зв’язаний.
Про прогрес. Він таки існує в національному спорті. Наприклад: батько нарешті приладнав у погребі корбу для витягання відер із картоплею. Раніше було так: у руках мотузка із причепленим повним відром, який мусиш витягнути, міцно спираючись на ноги. Чим не спорт?
Прогрес технічного забезпечення зростає. Це коли садити картоплю «під плужок». Тяглова сила – ті самі руки, тобто весь ти. Якщо мова про картопляну ділянку десь на полі – там уже могли бути тракторці. Слава прогресу!
…І ось проклюнулися рівні картопляні рядочки. Краса! Душа співає: видимий результат. Аж раптом – заморозки. І на ранок перед очима почорнілі рядки… Та змагання триває!
Дожили до полоття. Не знаю, як у кого, але тракторець не оббиратиме бур’ян довкола і всередині куща. Це особливо делікатна робота: вимагає безконечного нахиляння і роботи із сапою – буває, скручуєшся в три погибелі. Та це – спорт, змагання на витривалість і гнучкість! І такого полоття – не раз протягом сезону!
Окрема тема – боротьба з колорадським жуком. Хто – кого? Окремі супергерої вручну визбирують його на кущах – а це, хто не знає, праця Сізіфа. Та переважно доводиться кропити того смугастого окупанта – і знову-таки не раз! Отрута аж ніяк не робить овоч екологічно чистим, заради чого начебто й вирощується він на ділянці. Та що робити? Жук суне, як ті зетники: ти його палиш смердючою рідиною, а десь під листками лишаються жирні личинки, які дотла обгризають листя і стебла.
Люблю картопляний город у цвіту: квіточки різноманітних відтінків, з яких, виявляються, складали букети, ними прикрашали волосся. Заради квітів біля палаців висаджували цілі клумби картоплі! Люблю запах картопляних квітів, милувалася ними не на клумбах, а на українському городі, який вигодував не одне покоління.
Згадаю і пахощі опецькуватої картопельки раннього сорту – з кропом! Це – приз-заохочення за те, що не зійшли з дистанції. Та як зійти, коли попереду – збір урожаю!
Про вибирання картоплі – окрема сага. Бадилиння-картоплиння висохло, прилягло на землю, яку нагорнули для дозрівання бульби. А бур’яни можуть нахабно вивищуватися, хоч як із ними безнастанно боролися від травня по серпень включно.
«Коли копають картоплю, Стелиться дим над землею…» Ці рядки з вірша Максима Рильського нагадує про «жертовні» вогнища сухого картоплиння після того, як зібрано урожай. А з тих вогнищ особливо смачна печена картопля: знак дитинства, сільської «розкоші», трохи задимленої, тим і смачнішої. Черговий приз! Бо перед цим хто лопатами, хто вильцями, хто під плужок вивернули плоди із землі, зібрали на купи, де їх перебрано, посортовано. Картоплі дають підсохнути на сонці, але так, щоб вона не позеленіла. Соланін – страшна отрута. Сама ж картопля з родини пасльонових, її зелені наземні плоди отруйні.
А ось і медаль за успіхи! Хай не медаль, а монета: 2018 року Національний банк України випустив сувенірну монету (срібло 925-ї проби з позолотою) «Копання картоплі». Одні колекціонери визнали її шедевром, виконаним із любов’ю та легкою іронією. Інших вона роздратувала: мовляв, невже це сюжет для подарункової монети? Та не випадково на аверсі викарбувано дерево життя із підземними золотими плодами як символ добробуту, багатства української землі. Реверс – зображення постатей жінки та чоловіка, які зігнулися над землею в позі, що силуетно витворює золоте серце. Вартість цієї монети, колекційна цінність зростає щороку. Буденне і сакральне поєднуються, як це трапляється в житті навіть тоді, коли цього не усвідомлюємо. Отож, наш національний спорт, наше воістину «народне господарство», що перетікає з покоління в покоління, увічнено карбованою монетою.
Картопля, бульба, бараболя – якщо не «наше все», то все-таки прикметна особливість нашого життя навіть у цей воєнний час.
Тож хай нам щастить у нашому національному спорті.
