За даними Всесвітньої організації охорони здоровʼя (ВООЗ), майже кожна людина стикаючись із надзвичайними ситуаціями відчуває стрес. У той же час, як наслідок війни та воєнних конфліктів, упродовж останніх десяти років кожна пʼята людина у світі (22 %) переживала депресію, тривогу, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), біполярний розлад або шизофренію. Згідно із різними дослідженнями, серед військових відсоток тих, хто страждає на ПТСР лише трохи вищий, ніж серед цивільних: 7 % ветеранів проти 6 % цивільних.
Війна в Україні триває вже дванадцять років, чотири з них — повномасштабна. Жахіття війни особливим чином позначилося на метальному здоров’ї українців, зокрема мешканців центральних та східних регіонів, які найбільше потерпають від російських обстрілів. Та, перш за все, ментального відновлення потребують військовослужбовці, які на передовій захищають безпеку українців у тилу. З огляду на те, що повномасштабна війна триває вже майже чотири роки, а механізму демобілізації так і не створено, українські військові часто є виснаженими, а відтак страждають ряд психічних розладів. Найчастіше це депресія та ПТСР, — пояснює в коментарі Тижню психолог Олександр Гальчинський. Так, згідно із опублікованим нещодавно у фаховому журналі Acta Psychiatrica Scandinavica дослідженням, у 67,4 % українських військових діагностовано посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) або КПТСР комплексний посттравматичний стресовий розлад (КПТСР). Крім того, у 34,4 % було діагностовано важку депресію.
Посттравматичний стресовий розлад виникає як негативна реакція психіки на подію, з якою в людини пов’язаний травматичний досвід. За словами психолога, він супроводжується переляком, реактивністю на спалахи та звуки. «Травматичний досвід впливає на віру в себе. Людина переконана що вона меншовартісна, а всесвіт навколо — дуже небезпечний», — зазначає Гальчинський.
Олександр Гальчинський — психолог, психотерапевт, супервізор із багаторічним досвідом роботи з ПТСР та втратою. Фото: надане Олександром Гальчинським
Основною проблемою ПТСР є не сам пережитий травматичний досвід, а ставлення людини до нього. «Проблема є тоді, коли людина починає в певний спосіб ставитися до історії (що стала причиною ПТСР — Ред.). Вона тоді думає, що якщо це з нею трапилося, отже проблема у ній самій. Однак не сама історія є проблемою, а ставлення людини до себе та життя. І саме це формує клінічне патологічне підґрунтя для ПТСР», — пояснює Олександр Гальчинський.
Часто люди, що стикаються із ПТСР, вдаються до нездорового способу долання таких проблем. Зокрема, проблемою стає «запивання» проблем алкоголем. Про цю проблему говорять і серед військових. Однак, це лише поодинокі випадки, каже Гальчинський: «Далеко не всі військові входять в таку деструктивну форму опанування певного бойового досвіду. Більшість з них в абсолютно здоровий спосіб вміють долати виклики».
В українському суспільстві й досі побудує стигма щодо звернення за психологічною допомогою. Часто люди, які мають потребу в підтримці психологів чи психотерапевтів відчувають сором з приводу того, щоб її попросити. Утім від початку повномасштабного вторгнення можна спостерігати й позитивні зміни. Згідно із результатами всеукраїнського дослідження у межах програми ментального здоров’я «Ти як?», проведеного у грудні 2024 — січні 2025 року, частка українців, які за потреби звертаються до психолога, зросла — з 7 % у 2022 році до 17 % на початку 2025 року. Суттєво також збільшився запит на психологічну підтримку — з 41 % до 71 %. Дослідження також виявило, що найбільшим барʼєром у зверненні за психологічною допомогою є впевненість у тому, що людина може впоратися самостійно із такими викликами. Війна вчить нас визнавати свою вразливість, зауважує психолог.
Рідні також можуть допомогти людині, в якої є симптоми психічного розладу, та заохотити її звернутися по допомогу. Однак вони не можуть пройти шлях пацієнта замість нього.
«Є така звичка сімей займатися гіперопікою людей, які страждають на певний психічний розлад. Цього точно не варто робити. Коли, наприклад, дружина оберігає свого чоловіка, який повернувся з війни, а він боїться виходити на вулицю, бо вважає, що Всесвіт проти нього. Вона дозволяє йому цього не робити. Це є гіперопіка. Є різні підходи та методики, де родина може бути залучена до процесу реабілітації. Але ми розуміємо, що за бійця вони не пройдуть цей шлях. Метою родини має бути у правильний спосіб заохотити це відновлення».
На жаль, посттравматичний стресовий розлад неможливо вилікувати, але завдяки роботі із психологом, людина може навчитися адаптовуватися до нових обставин життя. «Багато хто вважає, що ПТСР — це конкретні симптоми. На мою думку, посттравматичний стресовий розлад — це комплекс різних ознак. Це не проблема. Проблемою ж є те, що цей комплекс ознак десь стає нашою особистістю. Частинкою наших звичок, побуту та життя. І ось це вже потрібно лікувати. Самі симптоми ми можемо навчитися долати… Метою роботи клініциста з людиною із ПТСР є не вилікувати його, а навчити адаптуватися до нових умов», — зазначає Гальчинський.
Саме у цьому він також вбачає головну проблему психологів, які працюють із пацієнтами, що страждають ПТСРом. Так, психологи найчастіше працюють над подоланням симптомів, замість того, щоб допомогти людині впоратися зі своїми потребами і адаптуватися до нового етапу життя. «Незважаючи на те, що обставини диктують свої умови, психологу важко від’єднатися від методів і технік старої школи і почати працювати з людиною, а не з симптомами. В людини є потреби. Відповідно, психотерапія людяності — це та психотерапія, яка бачить перш за все людину, яка проживає певні потреби», — наголошує психолог.
Читайте також: Психотерапевтка Анна Собчак: «У мирний час ми можемо “посипатися” швидше, ніж зараз, під обстрілами»
Глобальна статистика показує, що і військові і цивільні цілком можуть мати досвід травматичних подій, але не страждати від психологічних розладів опісля. Як зазначає Олександр Гальчинський, з цим пов’язані три ключові фактори: здатність особи до резильєнтності і резистентності, підтримка з боку рідних і побратимів та наявність кваліфікованої психологічної підтримки. Резильєнтність — це психологічна стійкість, а резистентність — певна опірність психіки в переживанні тої чи іншої травматичної події. «Чим більше людина зазнала попереднього стресового досвіду і навчилася опановувати такі стани, тим краще кожен наступний досвід буде формуючим, а не руйнуючим», — пояснює психолог. Підтримка рідних та близьких також є неабияк важливою. Адже лише коли людина почуває себе потрібною та важливою, це дає їй ресурс для подолання різного роду викликів.
Позитивним явищем в психотерапії є так зване «посттравматичне зростання». Воно полягає в тому, що психіка людини, яка пережила травматичну подію, не «зламалася», а пережила певні позитивні зміни. «Посттравматичне зростання — це коли кожен стресовий стан або прикра подія формує і посилює, а не послаблює», — зазначає Олександр Гальчинський. Відповідно, оглядаючись на все, що ми як країна пережили за чотири роки війни, можна зробити висновок що український народ є справді стійким — нацією посттравматичного зростання.
«Незважаючи на обстріли, мешканці міст виходять в неділю і гарно одягнувшись йдуть до церкви, щось святкують, співають. Це і є посттравматичне зростання. Не правильно, що на війні не можна радіти. Треба радіти. Зупиняти життя через війну — це підкоритися впливу ворога. … Ми живемо. Буде небезпека — будемо ховатися. Небезпека припинилася — встали і пішли далі радіти тому, чому можна радіти. А радіти є чому», — підсумовує психолог.
Матеріал опубліковано у спільному спецпроєкті «Українського тижня» та Школи журналістики та комунікацій УКУ. Повну електронну версію спецвипуску можна переглянути за посиланням.
