Весь світ — театр чи чат GPT? Можливо, невдовзі нам доведеться позмагатися з алгоритмами за власне право творити
Ну, це вже занадто! Жінки, згенеровані штучним інтелектом, рекламують заняття в спортзалі для живих жінок. Вершина цинізму — адже «ідеальне» тіло нам продають ті, хто ніколи того тіла й не мав. І зроблено якісно: не одразу й зрозумієш, що ці дівчата з підкресленими пресами й персами згенеровані. А от почуття власної недосконалості та провини від недотриманих обіцянок більше займатися спортом — реальні.
Які нові навички потрібно опанувати у 2026 році? У будь-якій професії всі одностайно скажуть — інструменти штучного інтелекту. Рожеві обіцянки — це може зекономити десятки годин вашого часу. Не використовувати ШІ в роботі більше не ефективно. Бо як співають Жадан і Собаки у пісні «Роботопес», — «Робот не знає біди та хвороби, ти замахаєшся, а робот зробе».
Добре, коли це марудна монотонна рутина. А як бути з творчою працею? Схоже, нам іще доведеться добряче поборотися за власне право творити. Адже штучний інтелект не має труднощів із концентрацією, творчої кризи, браку натхнення, тривожних розладів і червоних очей після безсонної ночі внаслідок російських обстрілів.
Нещодавній флешмоб, де всі генерували портрети «з драматичним освітленням, ефектом снігу-інею у вінку з ягодами калини» потішив і засмутив водночас.
Потішив, бо ми вперше переживаємо радість цифрового карнавалу, а карнавал — це така людська традиція. Наприкінці року всі були вкрай втомлені, тож дуже забавляло дивитися на це перевдягання — і бачити у цих віночках з калиною своїх друзів або Януковича з мемів, який кричав «Астанавітєсь!». Але ж ніщо не спинить ідею, час якої настав. Просто тобі шалений маскарад, який зібрав усіх, а не лише групу твого дитсадочка, де теж були однакові костюми сніжинок і зайчиків. (Я до речі, була ялиночкою, і тато зробив мені унікальну зірку, що сяяла, розмістивши в кубику на моїй голові складну систему з акумуляторами.)
І хоч цей ШІ-карнавал потішив духом спільності, мене засмутила втрата унікального. Річ у тім, що я вже понад 20 років захоплююся фотошопом. Почалося це зі шкільних жартів — робила там карикатури на популярних співаків, а потім годинами відточувала майстерність у підміні реальності. Наприклад, якось друзі попросили замінити на їхні обличчя героїв картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». А додавати голови хлопців до тіл моделей-бодібілдерів узагалі було улюбленою розвагою. Чи жартома запустити фейк для російських медіа, що на купюрі 1000 грн буде Степан Бандера — і розробити такий дизайн купюри. Тож коли всі нагенерували власні портрети з калиновими вінками за декілька хвилин, я зрозуміла, скільки на таке пішло б моєї праці, а ще — що мої вміння тепер перестали бути унікальними.
«Не хвилюйся, смак не пропʼєш, — підтримав мене друг. — Писатимеш якісніші промти для ШІ!» Це засмутило мене ще більше (хоча й нагадало: так, я добре працюю з дизайнерами, бо вмію говорити їхньою мовою і пояснити, чого хочу). Але я не хочу писати якісніші промти. Я хочу отримувати радість від малювання й унікальності свого вміння, якого досягла сотнями годин практики. Про цей досвід оптимального переживання пише Міхай Чиксентмігай у книжці «Потік». Це радість від стану потоку у творчості, від досягнень і вершин, здобутих унаслідок праці та вдосконалення своєї майстерності. Генеруючи зображення штучним інтелектом, я теж відчуваю легеньке збудження від того, як гарно вдалося, але й сильний сум — як творчиня, від того, що це тепер під силу кожному.
Одна зі статей про майбутнє ШІ таки дала надію. Логіка думок така: ви — людина творчої професії, опановуєте всі програми й швидко даєте раду роботі, задовольняючи потреби замовників. Але навіщо тоді замовникам платити вам? Вони так само можуть згенерувати собі що забажають за допомогою штучного інтелекту. Вигода!
Це нагадувало антиутопію — всі навколо інтенсивно користуються здобутками ШІ і вдаються до нього повсякчас. При цьому зникають вміння: люди все менше пишуть тексти, роблять дизайн чи виконують трудомісткі завдання самотужки й поступово стають неспроможними до такої праці — марудної, кропіткої, інтелектуально складної. Автор пропонує рішення — не розслаблятися. Не припиняти вчитися, тренуватися і працювати. Писати тексти, мислити, вигадувати, напружувати свій розум.
Але не те щоб я зовсім не любила штучний інтелект. Орфографію у цьому тексті він мені перевіряє одразу — і то перфектно. Писати замість мене не дозволю, а от титрувати мої вірші на відео — будь ласочка. Вмію це робити вручну, знаю, скільки це потребує нудної технічної праці. А найбільше ШІ розчулив нещодавно, здійснивши мою давню мрію — розшифрувавши аудіозапис інтервʼю українською мовою майже досконало. Роками ця частина праці журналіста — перевести записану розмову в текст — виснажувала найбільше. Звісно, відредагувати і забрати зайве я йому не довірю. Хочу визначати це сама. Але скільки ж років я про це мріяла!
Мій друг, талановитий поет і музикант Павло Коробчук нещодавно випустив музичний альбом «ТИ ШІ» на свої вірші, музику до якого створив штучний інтелект. Павло працював із професійною версією SUNO. Каже, обирав із сотні версій, попередньо задавши багато важливих параметрів — як музикант він добре розуміє, яким має бути саунд, голос, стиль. Альбом вийшов чудовий. Мені найбільше сподобалася пісня «Світла дівчина посеред сажі».
У музичному світі зараз тривають дискусії про етику пісень, створених за допомогою ШІ. Головні моменти — неповага до людської праці: ШІ заміняє музикантів, студійних працівників, і митці й професіонали індустрії залишаються без роботи та гонорарів.
Я теж маю пісню, написану штучним інтелектом на мій вірш «Гранатова», — і мені вона подобається. Створила її на платформі SUNO моя подруга і дуже крута вчителька інформатики Тетяна Ткаченко — вона задала йому жанр і вокал та дала всі потрібні підказки. Як авторка я пережила новий досвід: написані тобою слова співає не-людина. Притомним голосом, українською, майже без фонетичних помилок, легко й весело, грайлива літня поп-пісенька у стилі реггі — я не відрізнила б, почувши по радіо. Впевнена, професіоналів це обурює чи змушує скептично зводити брови й зітхати.
Як обурює мене, коли люди не відрізняють літературний текст, написаний ШІ.
Літо, база відпочинку в Карпатах. За стіною хтось гучно слухає аудіокнижку — російською, звісно ж — про тяжку жіночу долю. Дія відбувається в самом Пітємбурге, але мистецької вигадливості ані сліду. Мова якась низькокалорійна — прості речення, банальні фрази. Втім, сюжет грамотно сконструйований — тримає увагу, — проте доволі простий і передбачуваний, як продюсерське голлівудське кіно (раніше я таке називала «фотомоделі втікають від спецефектів»). Я не маю сумнівів, що це ШІ. Але мій співрозмовник чомусь сумнівається. Мені там бракує живої іскри, колориту, харизми — я чую тільки підмет-присудок-другорядні члени речення, бачу якусь дуже чітку логічну конструкцію побудови цього тексту.
Я відрізняю тексти, написані ШІ, за тим, що їх дуже нудно читати. Вони містять багато води, зайвого, дистильовано правильного пустослівʼя. Я часто бачу це в колонках експертів українських медіа, вловлюю в мотиваційних порадах соцмереж та описах товарів чи книжок.
Я бачила навіть опис власної книжки, згенерований незнайомими мені комунікаційниками — набір красивих слів, вишукано переплетених, наче філософська сентенція, — але навіть я, авторка цієї книжки, з цього опису не зрозуміла, про що вона. І як це взагалі стосується моєї поезії.
А ще помітила, як засилля ШІ підважило сприйняття реальності — тепер про кожне зображення, кожну світлину думаєш, це справжнє чи згенероване. Адже будь-що стало можливим.
З появою та стрімким розвитком ШІ ми переживаємо новий злам епох у мистецтві. Та виникнення фотографії не знищило живопис, а кінематограф не підважив існування театру, хоча добряче вплинули на їх переосмислення. Штучний інтелект готує для нас нові виклики — він зачепить усе, в тому числі змусить творити нове та живе. Все існуватиме паралельно. Можливо, після насичення барвистими новими технологіями загостряться бажання живого, людського. Запах фарби, полотно, що струменіє кольором, кривий, але живий крафт, відбитки пальців на глиняних скульптурах, тесане дерево, камерний щемкий спів, сум скрипок, радість саксофона, плач віолончелі…
Можливо, нові технології проникнуть і сюди. Розбудите, коли штучний інтелект генеруватиме нам борщ.
То весь світ — театр чи чат GPT? Спочатку було слово, і слово було промптом.
Неочевидно, та хай як ми скаржимося на засилля штучного інтелекту, схоже, Росія тепер ніколи не здійснить свою заповітну мрію — знищити українську мову. Бо захопити території, переписати історію, контролювати освіту, вчинити терор, геноцид і тотальну русифікацію — це вони вміють. Але зупинити використання української машинами — тільки за умови повного світового цифрового панування. А це їм не світить. Максимум велікій рускій чєбурнет десь встановлять. А решту зацензурують.
Тож є в цьому дещо добре — генерувати тексти українською. Хай ШІ вчиться і вдосконалюється. Хай Шевченка почитає — ще перейметься українською національною ідеєю. В Росії, може, навіть видадуть указ «Із забороною писати та генерувати».
Чи замінить ШІ вчителя? Вчителя не замінить, а репетитора — так.
Запамʼяталася ця розмова на майстерці Тетяни Ткаченко про штучний інтелект на освітньому фестивалі «Вчителі майбутнього». Тетяна — одна з найпрогресивніших учительок інформатики, яких я знаю, постійно вивчає нові інструменти і навчає інших. І це була майстерка про те, як за допомогою ШІ розробити індивідуалізований навчальний план для учня, враховуючи його потреби й таланти.
Чи замінить ШІ психолога? Він добре дає відповіді на певні запитання, маючи в розпорядженні весь корпус людських знань. А ще має козир — анонімність, швидкість і доступність. Але так само ШІ може й нашкодити. Добре, що його навчили повторювати: зверніться до професіонала.
Чи замінить ШІ митця? Це як замінити шамана. Чи зробить митців сильнішими — деяких так. Інших потопить у власній ліні та творчих кризах.
Так, ШІ вміє писати креативно. Але чи зможе бути нервом поезії, проплакати до півночі і виплеснутися словами, в яких інші відчитають свій біль, свою любов і скажуть — це про мене?
Схоже, наша унікальна бізнес-пропозиція — залишатися людиною. Крихкою і сильною водночас, з усіма «ліктиками й галактиками», нелогічними судженнями, закоханістю до безтями, рвучкими імпульсами, грубими штрихами, дикою люттю, позапрограмними ніжністю та шаленствами. Яка вміє любити, творити і витворяти таке, що не вкладається у жодні алгоритми.