Коли в мене з’явилися проблеми з міжхребцевими дисками, я став використовувати невелику поперекову подушку для підтримки кривої лінії нижньої частини спини.

Коли в п’ятницю пополудні Роберт Мюллер (спеціальний прокурор із розслідування втручання Росії в президентські вибори 2016-го в США) після понад двох років праці свого колективу подав доповідь генеральному прокурору, американські ЗМІ вибухнули небаченою кількістю коментарів.

Минулої неділі я був учасником цікавої події, коріння якої сягає далекої історії, але, що не менш важливо, вона може мати вплив на близьке й далеке майбутнє.

Уявіть собі таку картину. Видно фасади трьох розміщених поряд крамничок, над дверима крамнички з лівого боку напис великими літерами проголошує, що «У мене найкраще», над дверима крамнички з правого боку зазначено, що «У мене найдешевше», а над входом до крамнички посередині власник помістив напис «ВХІД».

Ще не вщухло святкування Міжнародного дня жіночої солідарності, як агентство новин Reuters повідоми­­ло: «Модна лялька Барбі, відома в усьому світі, 9 березня святкує свою 60-ту річницю новими колекціями, які вшановують ролі та професії, у яких жінки представлені недостатньо».

Цього року зима прийшла в Торонто пізно, зате рішуче. З другої половини січня вона мало не щотижня вдається до могутнього наступу із заметілями.

У своїй статті «Цвях у черевику» (див. Тиждень, № 7/2019) я порушив питання стосунків між українцями, які живуть в Україні, й українцями діас­пори, які беруть активну участь у житті своєї історичної батьківщини.

Відвідуючи в 1970-х роках совєтську Україну, я помітив, що в деяких закладах громадського харчування десь у кутку тулився невеликий умивальник, а над ним виднів напис: «Мийте руки». Цей категоричний тон завжди смішив мене, надто коли в деяких тих закладах бракувало туалету, а загальний санітарний рівень був поганенький.

Пригадую, колись на якомусь фуршеті відомий київський театральний критик, розблокувавши після кількох келишків коньяку самоконтроль, сказав, звернувшись до мене: «Юро, ти не був, не є і ніколи не будеш одним із нас».

«19 грудня 2018 року коридором Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури простягалася колона гіпсових вояків, танків та ракетних комп­­лексів, які мають підкреслено фалічну форму.

Наші діаспорні приятелі та знайомі послідовно підтримують традицію відзначання православних свят, і тому початок року — нескінченний потік подій, визначених церковним календарем у його юліанському варіанті.

Середина січня, час святкових вакацій минув, і тепер найкраща пора знову взятися до важливих справ, які до того ж мають глобальне значення.

Автомобілі є для мас, а є для еліт. Але така ситуація, напевне, у більшості категорій товарів, які можна охарактеризувати як споживчі.

Є таке прислів’я: «Не хвали день, поки сонце не сіло», і його слід пам’ятати, коли ми вихваляємо якусь постать або інституцію, і то вириваючи з широкого контексту.

Останнього дня мого грудневого візи­­ту до Києва мені трапилася дуже мила несподіванка, що виявилася, як кажуть, вишенькою на торті. Отже, за порадою Ольги Балашової, заступниці директора Національного художнього музею, я відвідав цей заклад, а найголовніше — мав змогу побачити останні приготування до відкрит­­тя нової виставки «Явлення. Пам’ятки Братського монастиря». Коли ви прочитаєте ці слова, її двері вже відчинять для відвідувачів.

Оселившись на початку 2000-х у центрі старого Києва, я не міг натішитися краєвидом із вікон моєї квартири на найвищому поверсі кам’яниці XIX століття.

Кілька днів тому я як член Ради розвитку «Мистецького арсеналу» дістав запрошення на її засідання.

Кільканадцять років тому американський психолог Деніел Саймонс провів експеримент, що уславив його. Він зняв відео, на якому дві групи з трьох осіб кожна виконували просте завдання.

У грецькій міфології хаос (гр. Χάος) був бездонною прірвою, у яку все ненастанно падає безладно в усі боки.

Прочитав десь у Facebook, що Global Ukraine підписала договір про співпрацю з Українським культурним фондом.

Учора ввечері перед сном мені несподівано спало на думку слово «самокритика», але, прокинувшись уранці, я зрозумів, що жоден самокритичний сон мені не приснився.

Те, що ми «бачимо», постає здебільшого в нашій голові, а не в очах.

Останнім часом я слухаю на день добрий платівки (безперечно, вінілові) з «Бранденбурзькими концертами» Йоганна Себастьяна Баха в незрівнянному виконанні Берлінського філармонічного оркестру під керуванням Герберта фон Караяна (запис фірми Deutsche Grammophon, 1980). Власне, слухаю 4-й і 5-й концерти, але здебільшого 4-й. Зокрема, allegro створює в мене добрий настрій.

Уявіть собі таку сцену: Giardini della Biennale (Сади бієнале) у Венеції, де містяться національні павільйони учасників 58-ї бієнале мистец­тва, найдавнішої та найвідомішої у світі виставки сучасного мистецтва.

Субота, 7:30 ранку. Мій біологічний годинник повернувся до норми, принаймні якщо йдеться про прокидання вранці.