«19 грудня 2018 року коридором Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури простягалася колона гіпсових вояків, танків та ракетних комп­­лексів, які мають підкреслено фалічну форму.

Наші діаспорні приятелі та знайомі послідовно підтримують традицію відзначання православних свят, і тому початок року — нескінченний потік подій, визначених церковним календарем у його юліанському варіанті.

Середина січня, час святкових вакацій минув, і тепер найкраща пора знову взятися до важливих справ, які до того ж мають глобальне значення.

Автомобілі є для мас, а є для еліт. Але така ситуація, напевне, у більшості категорій товарів, які можна охарактеризувати як споживчі.

Є таке прислів’я: «Не хвали день, поки сонце не сіло», і його слід пам’ятати, коли ми вихваляємо якусь постать або інституцію, і то вириваючи з широкого контексту.

Останнього дня мого грудневого візи­­ту до Києва мені трапилася дуже мила несподіванка, що виявилася, як кажуть, вишенькою на торті. Отже, за порадою Ольги Балашової, заступниці директора Національного художнього музею, я відвідав цей заклад, а найголовніше — мав змогу побачити останні приготування до відкрит­­тя нової виставки «Явлення. Пам’ятки Братського монастиря». Коли ви прочитаєте ці слова, її двері вже відчинять для відвідувачів.

Оселившись на початку 2000-х у центрі старого Києва, я не міг натішитися краєвидом із вікон моєї квартири на найвищому поверсі кам’яниці XIX століття.

Кілька днів тому я як член Ради розвитку «Мистецького арсеналу» дістав запрошення на її засідання.

Кільканадцять років тому американський психолог Деніел Саймонс провів експеримент, що уславив його. Він зняв відео, на якому дві групи з трьох осіб кожна виконували просте завдання.

У грецькій міфології хаос (гр. Χάος) був бездонною прірвою, у яку все ненастанно падає безладно в усі боки.

Прочитав десь у Facebook, що Global Ukraine підписала договір про співпрацю з Українським культурним фондом.

Учора ввечері перед сном мені несподівано спало на думку слово «самокритика», але, прокинувшись уранці, я зрозумів, що жоден самокритичний сон мені не приснився.

Те, що ми «бачимо», постає здебільшого в нашій голові, а не в очах.

Останнім часом я слухаю на день добрий платівки (безперечно, вінілові) з «Бранденбурзькими концертами» Йоганна Себастьяна Баха в незрівнянному виконанні Берлінського філармонічного оркестру під керуванням Герберта фон Караяна (запис фірми Deutsche Grammophon, 1980). Власне, слухаю 4-й і 5-й концерти, але здебільшого 4-й. Зокрема, allegro створює в мене добрий настрій.

Уявіть собі таку сцену: Giardini della Biennale (Сади бієнале) у Венеції, де містяться національні павільйони учасників 58-ї бієнале мистец­тва, найдавнішої та найвідомішої у світі виставки сучасного мистецтва.

Субота, 7:30 ранку. Мій біологічний годинник повернувся до норми, принаймні якщо йдеться про прокидання вранці.

Міжнародний аеропорт ім. Фредеріка Шопена Варшава-Окенце, ранній вечір.

Середа, початок пополудня, кінотеатр «Жовтень» на Подолі в Києві.

Івано-Франківськ, Коломия, Косів, Пістинь, Шешори, Верховина, Ворохта, Буковель, Рахів, Хуст, Мукачево — маршрут нашої п’ятиденної поїздки в Карпати.

Як добрий родич намагаюся відвідувати близькі мені місця не частіше ніж раз на рік. Так і з Києвом, близьким мені містом, де я, зреш­тою, прожив 13 небанальних років. Кожне повернення сюди — емоційна гойдалка з повним діапазоном переживань. Приблизно через тиждень чутливість притуплюється, а будні стають… буденністю.

Кінець канікул, початок вересня. Відколи я здобув освіту, а це було майже 40 років тому, відчуття канікул майже цілковито розмилося.

Уже п’ятниця, тож пора надсилати наступну колонку до Києва, а в голові порожнеча. Але ж неможливо, щоб цього тижня не було про що писати.

Недавно дивився телевізійне інтерв’ю з польським істориком, професором Варшавського університету Гієронімом Ґралею. Учений красномовно і з ерудицією спростовував думки, які час від часу з’являються в Україні й трактують польсько-українські історичні зв’язки з позиції колоніалізму

Нещодавно донька подарувала мені віничок зі страусових пір’їн. Я подумав, що в тому подарунку може критися якесь приховане послання.

Енді Воргол, славетний американський митець, святкував би тепер своє 90-річчя.