ГУР: «Є ті, хто телефонує та плаче: я не хочу жити в росії, заберіть мене в полон»

Війна
25 Квітня 2024, 12:02

За програмою «Хочу жити» інколи здаються цілі взводи, піки здачі росіян у полон залежать не так від інтенсивності бойових дій, як від активності медіа.


«Хочу жити» — державний проєкт Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, створений у вересні 2022 року. Керує програмою де-факто Головне управління розвідки. Ініціатива покликана допомогти росіянам безпечно здатися в полон.

«У середньому раз на два дні здаються в полон. Бувають тижні, коли ніхто не здається. Буває, що здається невеликий підрозділ, якийсь взвод. І насправді нам найкраще, найпростіше працювати саме з групами людей, тому що кожна організація переходу кордону — це певна робота, залучені ресурси. Тому коли це хоча б кілька людей, це виправдовує витрачені сили, — пояснює Петро Яценко, речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. — Але, звісно, і поодинці теж здаються. Процес триває».

Програма почала працювати буквально за кілька днів до оголошення путіним загальної мобілізації 2022-го.

Спочатку росіяни не вірили, що це реальна лінія, — міркували, що це підстава, за допомогою якої ФСБ збирає дані потенційних зрадників. Але минуло кілька місяців медійної роботи, до того ж спікером проєкту став актор, який раніше знімався в російських серіалах. І росіянам стало простіше довіритися — бо знайоме обличчя.

«Плюс ми всюди наголошували, що це державний проєкт. Приблизно за місяць наш сайт заблокував роскомнадзор, і це було для нас невеличке свято», — сміється Яценко.

Наразі в проєкті вже кілька сотень доменних імен, до того ж основний засіб зв’язку — телеграм. Тому блокування не створює проблем. Спочатку на гарячій лінії працювало лише двоє операторів, але згодом їх стало значно більше. Скільки саме — не оприлюднюють.

Кількість звернень залежить не так від інтенсивності боїв, як від різних медійних акцій. «Наприклад, після проєкту “Синиця” суттєво зросла кількість звернень. Так само зросла вона і в очікуванні українського контрнаступу навесні 2023 року.

Кожна медійна подія, яка говорить, що є нормальні умови в полоні, що можна отримати гроші, усі мобілізації, усі силові методи залучення військовослужбовців до армії держави-агресора провокують збільшення кількості дзвінків, звернень».

На початку зверталося багато людей, які не служили, але підозрювали, що їх мобілізують. Було також багато дзвінків родичів з-за кордону, «бабусі телефонували зі Сполучених Штатів: внучок у Петербурзі, і бабуся хоче знати як йому здатися в полон, якщо його мобілізують».

Були випадки, коли телефонували родичі з території України, у яких, наприклад, хтось у росії живе й має російське громадянство. Теж цікавилися, як здатися.

Дуже запам’ятався координаційному штабу чоловік, який здався одним з перших, Михайло: «Він був як з книжок, дуже прикметний росіянин. Спілкувався з мамою і казав “матушка”. Дуже розумний. Взагалі не мав до російського війська потрапляти за мобілізацією, оскільки в нього була довідка, що він на обліку в психоневрологічному диспансері. Але все одно його мобілізували».

«Наша мета — не тільки здача в полон. Є люди, які хотіли б співпрацювати. Вони залучені до співпраці, їм не обов’язково здаватися. Але вони можуть звернутися на лінію і запропонувати свої послуги. Відповідно, співпраця буде позитивним чинником, якщо вони потраплять у полон», — каже Петро Яценко.

Якщо ті, хто здався в полон, не хочуть повертатися до рф, їх примусово не обміняють і не віддадуть. За законодавством, поки триває війна, вони вважаються військовополоненими. Коли війна закінчиться, вони зможуть просити притулку і в європейських країнах, є відповідна домовленість.

«Досить багато з них хочуть повертатися», — каже Яценко. І це також можливо, адже офіційно не оприлюднюють, що вони здалися добровільно. Документи оформлюють так само, як для тих, хто просто потрапив у полон. Не афішують, що вони здалися за програмою.

Серед тих, хто здався, — і активісти, які протестували проти війни і яких згодом кинули на фронт.

Це також і люди з окупованих територій. Є ті, хто просто не хоче воювати. «Є ті, хто телефонує та плаче: я не хочу жити в росії, заберіть мене в полон. Дуже різні люди, дуже різні історії».