Володимир Філенко є одним з ветеранів українського парламентаризму, він був депутатом чотирьох скликань від 1991 року. Цьогоріч Філенко став мимовільною жертвою об'єднання опозиції, одним з ініціаторів якого він був – в списку Об'єднаної опозиції "Батьківщина", вимушеному вмістити численних представників партій, які погодилися йти єдиним списком, для Філенка місця не знайшлося, а балотуватися за мажоритарним списком він не захотів. Не будучи переобраним народним депутатом, Філенко може дозволити собі значно різкіші, ніж його соратники по опозиції, оцінки дій партійних лідерів, втім, все одно намагається зберігати обережність – " щоб не нашкодити".
ПІД ТИСКОМ ОЛІГАРХІВ
Тиждень.ua: Володимире Пилиповичу, як ви оціните виборчу кампанію опозиції: що було зроблено добре, а що погано?
– Мабуть, можна було прогнозувати, що кращий результат був би, якби була одна колона. А їх було три. З іншого боку, їх було три, а не тридцять три, і це позитивний момент.
Якби була одна опозиційна колона, виборча кампанія була б іншою, бо ситуація була би чорно-білою: вони і ми, влада з олігархами – та народ. Температура виборчої кампанії була би вищою, це могло б мобілізувати більше прихильників опозиції, спростити їм вибір, захистити результати волевиявлення.
Тиждень.ua: Ви уявляєте собі в одному партійному списку, наприклад, Ігоря Мірошниченка та Едуарда Гурвіца?
– На блатному жаргоні, який став популярним з приходом до влади Віктора Федоровича та його команди, це називається «галіма відмазка». Ми, я маю на увазі опозицію та народ, завжди добивалися перемоги, якщо ми були єдині.
На час проголошення незалежності України ми мали 126 депутатів, які об’єдналися в Народну Раду, і отримали надзвичайно масову підтримку громадян за межами парламенту, й змогли здійснити нашу мрію про незалежність. Через 13 років на Майдані ми отримали шанс вирішити друге завдання: щоб Україна була не лише незалежною, а й демократичною. І Помаранчевий Майдан тоді обєднав дуже широкий спектр незадоволених тодішньою владою.
Тому на етапі, коли треба вирішевати ключові питання вибору шляху та моделі управління, треба партійні суперечності відкласти в сторону, а вже після перемоги мірятися своїми рейтингами, політичними біцепсами тощо.
Якщо повернутися дло вашого першого питання: мені здається, що опозиціябоялася перемогти, або, може й не ставила таке завдання.
Читайте також: Проєвропейська українська більшість стала фактом
Тиждень.ua: Чому?
– Можливо, далося взнаки те, що проводячи парламентську кампанію, опозиція вже тримала в голові кампанію президентську. Можна говорити й про те, що олігархічні клани, які обклали Україну, в той чи інший спосіб, менше чи більше, контролюють всі парламентські фракції, зокрема й опозиційні.
Створюючи філософію об’єднання опозиції, ми з Тарасом Стецьківим пропонували сформувати списки в березні-травні, долучити до їх обговорення громадськість, щоб в списках було більше представників громадського сектору, зокрема і журналістів, і за наслідками обговорення їх скорегувати – тоді б люди відчули свою причетність до всього виборчого процесу опозиції, а не лише в день голосування. Тож попри масові фальсифікації як в пропорційній, так і в мажоритарній частині, люди не вийшли на вулиці захищати результати, адже вони ніяк на ці списки і цих кандидатів не впливали. Все це наштовхує на думку, наскільки серйозно опозиція ставила перед собою завдання отримати більшість.
Тиждень.ua: Тобто опозиція не хотіла вигравати, щоб підійти до президентських виборів на теоретично вигіднішій платформі протистояння владі?
Така думка знаходиться на поверхні, можливо, існують й інші причини, про які я не знаю. Але в будь-якому разі, те, що опозиція не отримала більшість місць, як мінімум відтерміновує звільнення політичних в’язнів, а як максимум – всі залишилися «при своїх», і принципово нічого не змінилося. Можливо, опозиційні фракції будуть більш монолітними, можливо, «тушкування» не буде таким масовим явищем. А маючи парламентську більшість, вже можна було би починати боротьбу з режимом Януковича по багатьох напрямках.
Тиждень.ua: Чому опозиційні політсили, які обіцяли своїм виборцям нову якість політики, формували списки в найгірших традиціях українських партій – в кулуарному режимі, буквально за участі кількох осіб, на передвиборчому з’їзді об’єднаної опозиції свого місця в списку не знали навіть самі кандидати?
– Те, про що и говорите, можна розвивати й далі, згадуючи найостанніші скандали в середовищі опозиційних сил: в когось декларація не так заповнена, хтось забув, який годинник він вдягнув тощо. Очевидно, потрібно не тільки декларувати якісь підходити, а й втілювати їх на практиці, найкраще – демонструвати в повсякденному житті.
Тиждень.ua: Все ж таки, можна казати про те, що в Раді з’явилися політики нової формації – чи і влада, і опозиція – одного поля ягоди?
– У відомому фільму «Покровські ворота» один з героїв казав: «Помітьте, не я це запропонував». У мене є свої оцінки, але я до певного часу притримав би їх при собі. Давайте будемо поблажливими до наших опозиціонерів, давайте дамо їм час. Ніхто не відміняє правила «ста днів» – і для влади, і для опозиції. Підтримка, надана опозицією, особливо в Києві та центральній Україні, заслуговує на повагу, і депутати від опозиції будуть змушені демонструвати нову якість. В будь-якому разі, саме від їхньої ефективності буде залежати успіх чи поразка на президентських виборах 2015 року, які, безумовно, дадуть шанс усунути як Януковича, так і олігархів від владних важелів і запропонувати Україні новий шлях розвитку.
Тиждень.ua: Як це можна зробити – Ви є ж самі сказали, що олігархи тією чи іншою мірою впливають на всі без винятку фракції?
– Проти олігархів можна боротися лише формуванням широкої громадської ініціативи знизу, яка не буде керована олігархічними групами, а буде багато в чому самоврядною. Від самоорганізації людей за галузями, за інтересами, за територіями багато в чому залежить, чи будуть до них прислухатися політики.
Нещодавно ми святкували восьму річницю Помаранчевої революції, дуже багато часу було присвячено пошуку відповіді на питання: «Хто ж зрадив Майдан?» Найпростіша відповідь, хоча й по суті правильна – це Ющенко. Але, очевидно, не тільки він, значною мірою і його оточення, але й суспільство, яке ніколи серйозно не контролювало владу. Тому позитивний тиск на опозиційні фракції сприятиме як формуванню їхньої позиіцї, так і поверненню моралі до політики.
Читайте також: Чому Київ став гарячою точкою виборів?
КАПІТУЛЯЦІЯ В 5 ОКРУГАХ
Тиждень.ua: Якщо парламентську кампанію опозиції розібрати з технологічної точки зору: які помилки було зроблено, наприклад, в частині гасел та меседжів? Можливо, перше гасло «Ми об’єдналися!», яке явно не здатне мобілізувати електорат, варто було б замінити на щось інше, на кшталт «Ми переможемо!»?
– Гасло «Ми об’єдналися!» могло використовуватися в кампанії, але не могло бути основним. Тим більше, коли лідер списку Арсеній Яценюк казав: «ми вперше об’єдналися», то він, мабуть, не знає навіть новітньої історії України, бо об’єднання вже були, і об’єднання мали позитивні наслідки. По-друге, була не витримана процедура об’єднання: об’єдналися не сім партій, а сім лідерів партій. Наступне гасло «Ми їх зупинимо!» – то треба було брати і зупиняти, я вважаю, що в політиці те, що обіцяється, має виконуватись. Останнє – захист, чи вірніше, відсутність захисту, результатів по 5 округах, де оголосили перевибори, хоча подібних округів було значно більше, десь до тридцяти. А опозиція легко, фактично без бою, погодилася на перевибори у 5 округах. Виборець в цих округах однозначно розцінив це як зраду, решта суспільства побачила різницю між «ми їх зупинимо!» і капітуляцією у п’яти округах.
Тиждень.ua: Капітуляція була свідомою, чи опозиціонери в принципі не могли перемогти фальсифікаторів, до яких водили і члени комісій, і суди, і міліція, і «братки»?
– Я не хотів би демонізувати можливості влади, але хіба ж з самого початку не було зрозуміло, що влада піде по бєзпрєдєлу?! Було зрозуміло, і до цього треба було готуватися. Наскільки здача округів була свідомою – я не хотів би поширювати плітки, багато було розмов про те, хто з ким зустрічався, і про що говорив… Але, як мінімум, це була помилка, або й гірше, ніж помилка, – це була дурниця.
Тиждень.ua: Якби ви були на місці опозиційних лідерів, як би ви діяли наступного дня після виборів?
– 29 жовтня я вже не зміг би нічого вдіяти. Майдан 2004-го ми готували півтора року, це була колосальна праця. В ситуації, яка була на цих виборах, треба було б як мінімум не визнавати вибори в п’яти округах, або не визнавати їх в цілому, або хоча б не заявляти про невизнання, а потім визнавати, а потім знову не визнавати… Ніхто в шию не гнав, був час не отримувати посвідчення, якби опозиція стала твердо і послідовно, то були б шанси досягнути позитивних результатів принаймні у цих п’яти округах.
Тиждень.ua: Якби опозиція взагалі відмовилась брати мандати і обнулила списки, це було б правильним кроком?
– Це інше питання. Я думаю, що в ситуації, в якій перебуває опозиція, це було б неможливим не стільки юридично, скільки політично. Якщо згадати легендарну історію про трьохсот спартанців, і голлівудський фільм по ній, то цар Леонід постійно закликає своїх воїнів тримати стрій, бо досить зламатися в якомусь одному місці, і оборона впаде. Очевидно, якби лідери нашої опозиції розуміли, що у них є таких триста спартанців і були впевненими в кожному з них, такий варіант був би можливим…
Тиждень.ua: Протягом останнього року чимало аналітиків прогнозували, що фальсифікації на цих виборах стануть останню краплею, яка переповнить чашу терпіння українців і змусить їх вийти на вулиці. Фальсифікації були, але ніхто не вийшов. Народ ще недостатньо «розігрітий» чи вожді опозиції спрацювали бездарно?
– Людям треба пояснювати, з людьми треба бути щирими. Коли вони цього не бачать, вони вважають, що захист результатів – це не зовсім їхня справа. Друге – має місце образа людей на політиків, які профукали Майдан. Пасивність людей породжує вседозволеність влади, яка продовжує розкрадання суспільних благ, веде до зубожіння широких мас населення, до закриття малого й середнього бізнесу, результатом є те, що Україна опинилася з величезної діркою в бюджеті. Раніше бувало, щоб бюджетники мали проблеми в кінці року, а тут невиплати почалися ще у вересні. До виборів ситуацію тримали з’їданням золотовалютного запасу, зараз панічно шукають якісь інші способи залатати дірки – податок на продаж валюти тощо.
В кінці кінців ми можемо стати свідком неорганізованих майданів. Це найгірший можливий сценарій. Суспільство вже реагує на це – в парламент зайшли явні антагоністи, комуністи збільшили свою присутність, з’явилася і чимала фракція «Свободи». Для будь-якого експерта це очевидний сигнал поляризації і радикалізації суспільства.
Я б ще хотів зазначити, що при всьому позитиві, який приносить інтернет, багато людей виливають туди своє невдоволення. Написав щось – і сидиш, лузгаючи насіння і думаючи, що виконав свій громадянський обов’язок. Але все йде до того, що без вуличного протесту ситуацію в країні змінити не вдасться.
Тиждень.ua: Коли він станеться? Що послугує приводом?
– Відверто – не знаю. Я не маю готової відповіді на це питання. Бульбашки є, але чи закипить вода… Для того, щоб це сталося, люди знову мають повірити політикам. Якщо ця віра буде, і буде відповідна поведінка опозиційних лідерів, протест зіграє свою позитивну роль.
Читайте також: Головні виклики, що стоять перед опозицією
У ПОШКАХ ЛІДЕРА
Тиждень.ua: А трійка лідерів опозиційних партій, Яценюк, Кличко і Тягнибок, за час виборчої кампанії довели, що вони можуть перетворитися у лідерів народних?
– Кожен з них отримав аванс від народу. Яценюк отримав підтримку завдяки незримій присутності Юлії Тимошенко в списку, Кличко – результат високий, але не такий, як очікувалось, плюс абсолютно неочікуваний результат «Свободи». Як лідери розпорядяться цим авансом, покаже життя.
Тиждень.ua: Давайте пройдемося по кожній партії окремо. Цілком зрозуміло, що значна частина тих, хто віддав свій голос за «Свободу», голосували не за її програмні цінності, а за партію, яка декларує найрадикальнішу опозиційність до чинної влади. Як ця партія розвиватиметься далі – залишатиметься на вкрай радикальних позиція чи трохи їх пом’якшить і «обуржуазиться»?
– У «Свободи» є два варіанти поведінки. Перший – триматися своїх радикальних постулатів, що гарантовано триватиме на плаву, але все одно лишатиме партію у відносному маргінесі. Успіх «Свободи» багато в чому базувався на очікуваннях людей щодо того, що «Свобода» фізично протистоятиме Партії регіонів, як у парламенті, так і за його межами. Але партія, яка стає парламентською, заходячи скраю, потроху рухається до центру. Тому «Свобода» теж найпевніше ставатиме потроху поміркованішою, якщо вона хоче розраховувати на більш серйозні результати, ніж ті, яких вона вже досягла.
Тиждень.ua: Як ви оціните перспективи Кличка – за нього голосували в основному, як за «нове обличчя» з бездоганним особистим іміджем – при цьому ідеологічна платформа УДАРу є досить розмитою.
– Думаю, в найближчі два місяці головна увага людей буде прикута саме до фракції Кличка – зламається він чи не зламається.
Тиждень.ua: Чи зможе Об’єднана опозиція, яка, фактично складається з двох партій, «Батьківщини» та «Фронту змін», зберегти єдність, визначитися з єдиним лідером і тим, куди йти далі?
– Це буде складно, майже неможливо, але це треба буде зробити, переступити через неможливе і довести, що заради інтересів людей можна поступитися персональними амбіціями.
Тиждень.ua: Зараз троє опозиційних лідерів нагадують кінну трійку, яка поки що рухалася до однієї мети і демонструвала злагодженість дій. В той же час очевидно, що з наближенням президентських виборів кожен з них намагатиметься вирватися вперед самому. Кого ви бачите головним лідером?
– Найгіршим варіантом може бути лебідь, рак і щука. Кінна трійка, про яку Ви згадали, біжить швидко, тільки коли і корінний, і пристяжні коні біжать злагоджено. Але якщо брати на перспективу, то найбільші шанси вирватися вперед, як на мене, має Кличко.
Тиждень.ua: Не Яценюк? Поки він фактичний лідер найбільшої опозиційної сили.
– Кличко на сьогодні має менше мінусів, ніж інші.
Тиждень.ua: А він їх не встигне понабирати?
– Дай Боже, щоб не встиг. Що стосується Тягнибока, то його найголовнішою проблемою, про яку я вже говорив, буде риторика і програма, які штучно обмежують його електорат. Те, що стало причиною успіху на цих виборах, може стати причиною його поразки на наступних.
Тиждень.ua: Все ж таки, повернімось до Яценюка.
– Його результат можна пов’язувати з присутністю Юлі, але його політична кредитна історія мене не надто переконує…
– Тиждень.ua: Про які епізоди ви говорите?
– До певної міри бродіння владними коридорами можна розцінювати, як певний позитив, бо людина набиралася таким чином досвіду, з іншого боку, від людей, які перетиналися з Яценюком в бізнесі та в політиці, я чув відгуки про його певну непослідовність. Коли після Майдану я почув, що революція перемогла лише завдяки тому, що Яценюк в цей час очолював Нацбанк, я був трохи здивований. Потім я чую, що він вперше в історії України об’єднав кілька політичних сил, я знову дивуюся…
Читайте також: Микола Булатецький про провокаторів в опозиційних партіях
Тиждень.ua: Яценюк може перетворитися на Ющенка-2?
– Подивимось. Я хотів би поставити один акцент: говорячи про трьох цих лідерів, ми наче забуваємо про Юлю та мого друга Луценка. Коли сьогодні ми ігноруємо її вказівки щодо поведінки після виборів, а завтра несемо їй квіти – для мене це по-людськи неприйнятно.
Тиждень.ua: Але погодьтеся – протягом останніх місяців стало помітно, що Тимошенко – вже зовсім не головний ньюзмейкер в країні, як це було раніше, вона дедалі більше перетворюється лише на символ опозиційної боротьби, який дедалі менше впливає на процеси в країні і в опозиції.
– На жаль, це закони жанру. Одна справа – впливати на ситуацію з прем’єрського крісла чи з крісла лідера партії, а інша – впливати на ситуацію з тюремної камери. Хоча історія і знає приклади, коли позбавлені волі лідери залишалися авторитетами для нації, і зрештою їхні ідеї перемагали. Найперше, я хотів би, щоб ситуація з Тимошенко розв’язалася, вона вийшла на свободу і поправила своє здоров’я. Якою буде її подальша політична доля, залежатиме найперше від неї самої.
Тиждень.ua: Яким чином?
– Для мене головне завдання політика – генерувати ідеї…
Тиждень.ua: А вони дійдуть до громадськості через ті два-три канали зв’язку, які лишилися у Тимошенко?
– Ідеї пробивають стіни. В будь-якому разі, Тимошенко була і є серйозним фактором української та європейської політики, і вона буде ним лишатися.
Тиждень.ua: А ви взагалі вірите, що нинішні опозиційні лідери справді хочуть її звільнення?
– Як казав герой відомого радянського фільму, «меня терзают смутные сомненья…» Найкраще про ситуацію з Юлею знає, за всієї моєї неповаги, Віткор Янукович. За браком інтелектуального рівня він звіриною чуйкою відчув, хто для нього є ключовою загрозою. Це ж стосується і Луценка.
ДИВЛЯЧИСЬ У 2015-ИЙ
Тиждень.ua: Але цілком зрозуміло, що Тимошенко раніше 2015 року не вийде – хіба що стануться якісь суспільні катаклізми.
– Така загроза є. Я сподіваюся, що все ж таки щось зміниться. Тут має бути поєднання внутрішніх і зовнішніх факторів, важливо, як діятиме опозиція в парламенті, і дай Боже, щоб все це склалося таким чином, щоб Юля і Юра якнайшвидше вийшли на свободу. Навіть якщо Тимошенко піде з політики, навіть якщо вона прийме таке рішення (хоча вона цього не зробить), я суто по-людськи хотів би, що вона була на волі. Якщо вона в чомусь і винувата, то точно не в тому, в чому її звинувачують. А Луценко ж сидить абсолютно ні за що – це вам будь-хто скаже.
Тиждень.ua: Все-таки, Тимошенко ще зможе повернутися на перші ролі в активній політиці?
– Першим указом будь-якого президента, який переможе Януковича, має бути указ про її звільнення. Більше того, всі бажаючі йти в президенти, якщо їхнє прізвище не Янукович, мають гарантувати виборцям, що саме це стане їхнім першим кроком – а потім вже вони робитимуть щасливими усіх інших. Якщо вона вийде, хоч до виборів, хоч після них, може бути багато варіантів використання її енергії та досвіду. Конкретніше говорити важко, бо її запакували так, що справді мало інформації, в якому вона моральному і фізичному стані.
Тиждень.ua: Наскільки нам відомо, зараз тривають консультації про створення на базі об’єднаної опозиції єдиної партії. Наскільки цей процес потрібен?
– Я не знаю подробиць, бо я до певної міри поза процесом. Цей процес йде дуже складно, і є великі сумніви, чи він взагалі завершиться. Але загалом я вітаю будь-яке укрупнення в політичному спектрі, бо це спрощуватиме ситуацію, робитиме вибір простішим для людей. Зрештою, об’єднання партії «Реформи і порядок» та «Батьківщини» вже давно треба було робити, ми давно йдемо разом.
Тиждень.ua: Але ми маємо двох лідерів ОО, Турчинова та Яценюка. Відомо, що зараз відбуваються певні маневри щодо створення однієї и двох фракцій, щодо того, хто піде працювати в президію Ради, а хто лишиться керувати фракцією тощо. На вашу думку, у кожного з цих двох може вистачити духу добровільно поступитися заради тої єдності, про яку ви говорите?
– Відповідь на це питання багато в чому буде залежати від позиції самої Тимошенко, від того, вступить вона чи не вступить у цей процес.
Читайте також: Потенційні «тушки» – слабке місце УДАРу
Тиждень.ua: Згадаємо формування передвиборчих списків – тоді позиція була, м’яко кажучи, не зовсім врахована.
– Я ж не кажу, що все залежить лише від неї – однак вона може або призупинити, або прискорити цей процес. Якщо вона займе позицію за об’єднання, то він з великим скрипом матиме шанс на успіх, якщо ж вона буде проти – цей процес успіху не матиме.
Тиждень.ua: Як досвідчений парламентар зробіть прогноз: яким буде цей парламент, з яким з попередніх скликань його можна буде порівняти?
– Друге і особливо перше скликання Верховної Ради були більше схожі на парламент як такий – в якому справді відбувалися дискусії, де можна було один одного переконати. З третього скликання, з 1998 року, після введення депутатської недоторканності, в парламент масово пішов бізнес, з’явилося ганебне явище «тушкування». Думаю, «тушки» будуть і в цьому парламенті, але їх буде менше. Думаю, вони дещо пройдуть мутацію – «тушка», яка не виходитиме з фракції, але голосуватиме всупереч рішенню фракції.
Тиждень.ua: Чому буде менше «тушок»? Більш моральних депутатів обрали?
– Все ж таки, певний відбір кандидатур серед опозиції мав місце. Крім того, об’єктивно обрано менше бізнесменів. Хотілося б сподіватися, що регіонали зіткнуться з ситуацією «за що боролись – на те й напоролись». Мажоритарна складова дає їм тимчасовий виграш, бо завдяки ній вони зможуть сформувати більшість. Але це й вузьке місце ПР, коли мажоритарники почнуть оцінювати шанси потенційних кандидатів на перемогу на президентських виборах, і маневрувати. Хоча, на жаль, відносно незалежних мажоритарників ці вибори дали дуже мало.