Ухвалення півроку тому нового Кримінального процесуального кодексу стало предметом гордості режиму Януковича. Міжнародні організації також із захопленням відзначили позитиви нового документа. 20 листопада він набрав чинності, тож найближчим часом зможемо спостерігати за ним «у дії».
До позитивів нового КПК можна зарахувати спроби вдосконалити процедуру досудового слідства, позбавлення судів права направляти справи на дорозслідування (що суттєво затягувало процес), гуманізація запобіжних заходів, що дасть змогу суттєво зменшити тиск на підозрюваних до винесення судового рішення тощо. Проте загалом переваги нового Кримінально-процесуального кодексу від 13 квітня 2012 року дуже перебільшені.
Наприклад, прихильники нового КПК вважають, що він знімає проблему нереєстрації правоохоронцями заяв чи повідомлень про скоєння злочинів. За новим порядком, потерпілий приходить із повідомленням чи заявою у МВС (чи інший орган), її реєструють (за ч. 4 ст. 214 відмова у прийнятті не допускається); слідчий (або прокурор) протягом 24 год має внести її до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Але якщо внесення до Єдиного реєстру є не автоматичним, чи не може виникнути ситуація, коли слідчий або прокурор приймає рішення про невнесення даних? На нашу думку, ні новий КПК, ні затверджене Генпрокуратурою 17 серпня 2012 року Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань відповіді на це запитання не дають. Понад те, експерти зауважують: якщо ст. 303 КПК передбачає можливість оскарження бездіяльності слідчого щодо внесення відомостей до згаданого реєстру в суді, то це означає, що останній може не задовольнити скаргу.
Однак проблема не лише в тому, що багато новел не працюватимуть. Низка нововведень Кримінального процесуального кодексу створюють умови для привілейованого становища багатих і близьких до влади осіб та водночас полегшення кримінального переслідування опонентів.
Відкупитися штрафом
Тижденьуже писав, що одним із перших кроків команди Януковича стала «гуманізація» кримінальної відповідальності за вчинення економічних злочинів – тепер від відповідальності за ухилення від оподаткування, доведення до банкрутства підприємств, рейдерство і навіть контрабанду можна «відкупитися» штрафом. Цю саму «гуманну» тенденцію щодо злочинців продовжує і Кримінальний процесуальний кодекс. Новим КПК розширено перелік запобіжних заходів, які можуть застосовуватися до підозрюваного чи обвинуваченого.
Читайте також: Кримінально-політичний кодекс
Звичайно, ідея розвантажити СІЗО правильна і благородна, але, здається, автори Кодексу перевершили себе. Зокрема, від утримання під вартою можна буде відкупитися заставою, а потім зникнути, адже у відповідній нормі КПК йдеться не лише про злочини невеликої тяжкості, а й про тяжкі й особливо тяжкі. Скажімо, обвинуваченому в тяжкому злочині достатньо сплатити 20–80 мінімальних зарплат (22 360—89 440 грн) – і він уже на волі. Є ризики і від новел щодо укладення угод про примирення між потерпілим і підозрюваним (обвинуваченим) та про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим. В українських умовах ці норми можуть провокувати широке застосування шантажу та корупції у діяльності правоохоронних органів.
Опозиції – бій?
Приміром, згідно зі ст. 97 КПК суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення. Цю новелу вже охрестили «легалізацією чуток», і в умовах загострення політичної боротьби вона може активно використовуватися проти політичних опонентів.
Главою 21 Кримінального процесуального кодексу запроваджено такий «цікавий» інститут, як негласні слідчі (розшукові) дії. Згідно зі ст. 246 це такі дії, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню. Частина з низ здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, частина – за власним рішенням слідчого чи прокурора. Тобто жодної згоди суду на це зараз не треба. Причому проводити негласні слідчі дії зможе дуже широке коло осіб: слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину або за його дорученням усі, кому це буде потрібно: уповноважені оперативні підрозділи МВС, СБУ, податкової міліції, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до цих дій можуть залучатися також «інші особи».
Щоправда, згідно з ч. 2 ст. 246 негласні слідчі дії проводяться лише у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, проте значна частина службових злочинів є тяжкими. Інакше кажучи, прив’язати будь-якого опозиціонера до якоїсь кримінальної справи (чи то до давання хабара, чи до вбивства) – це лише справа техніки, і можна спокійно починати негласні слідчі дії. А перелік негласних слідчих дій може бути дуже розлогим. Так, згідно з ч. 1 ст. 267 слідчий має право обстежити публічно недоступні місця, житло чи інше володіння особи, яка перебуває у чиїйсь власності, шляхом таємного проникнення до них, зокрема з використанням технічних засобів (а чому лише обстежити? Можна і щось підкинути), спостереження за особою або місцем. Причому такі дії правоохоронці можуть вчиняти за постановою слідчого чи прокурора, не чекаючи ухвали слідчого судді.
Новий КПК надає дуже багато повноважень слідчому судді, за допомогою яких можна або захистити права людини в досудовому розслідуванні, або, навпаки, достатньо глибоко проникнути в особисте життя «жертви», починаючи від прослуховування, негласних обшуків до прихованих відеокамер у спальні. Знаючи, хто має на сьогодні вплив у кадрових призначеннях, можна не сумніватися, що ці «спеціально дібрані люди» виконуватимуть політичні замовлення, а не обстоюватимуть права людей.
Ще одна проблема, породжена новим Кодексом, – зміна переліку осіб, які є захисниками обвинуваченого, підсудного. Якщо за старим КПК це могли бути адвокат, «інший фахівець у галузі права», близькі родичі, то тепер – лише адвокат, тобто людина, яка входить до відповідного реєстру і має адвокатську ліцензію. З одного боку, таку новелу варто розглядати як наслідок лобізму адвокатських асоціацій, а з іншого – це суттєво обмежує можливості захисту. Таке положення суперечить Конституції в частині вибору захисника і змісту рішення КСУ від 16 листопада 2000 року, за яким захисник – це «особа, яка є фахівцем у галузі права і, за законом, має право на надання правової допомоги».
Інша небезпечна новела нового Кримінального процесуального кодексу пов’язана з порядком порушення кримінальної справи. З одного боку, можна вітати нововведення КПК щодо внесення до реєстру всіх повідомлень про злочин, а з іншого – мають рацію деякі представники опозиції, коли критикують норму, відповідно до якої людині, проти якої розпочалося досудове розслідування, про що вона може навіть не здогадуватися, про це не повідомляють.
Таким чином, новий Кримінальний процесуальний кодекс містить достатньо підводних каменів, які можуть виявити себе уже в найближчому майбутньому, засвідчивши, що нинішня влада не здатна на ухвалення ґрунтовних законодавчих змін без урахування в цьому процесі власних інтересів.