Тоді вони відверто побоювались: хто – чесної перемоги Юлії Тимошенко (хоча таких була меншість), а хто й чогось на кшталт нової революції. Натомість у ніч на 29 жовтня настрій був швидше розслаблений.
Що підстав для хвилювання немає, підтверджувала порожня Софійська площа, де під відкритим небом знаходився штаб об’єднаної опозиції. Навколо монумента Богданові Хмельницькому вештались тільки кілька фотокореспондентів. Зібрати мітинг на свою підтримку опозиція водночас і не схотіла, і не змогла – відтак тим паче вона не змогла б зібрати «новий Майдан».
Тим часом на Михайлівській площі, ближче до «Інтерконтиненталю», на всю вирував мітинг «регіонів». Формально він був присвячений 68-й річниці визволення України від гітлерівців. Це давало виправдання, наприклад, відомій своїм патріотизмом групі Mad Heads XL і ій подібним, що також брали участь у концерті. Але ще до восьмої години вечора, коли закриваються виборчі дільниці і спливає заборона на політичну агітацію, Михайлівська зарясніла партійними прапорами ПР.
Через шум від концерту навіть у вестибюлі «Інтерконтиненталю» говорити по мобільному було складно. А на вулиці – практично неможливо. Кореспондент Тиждень.ua, однак, намагався зробити саме це, коли до входу в готель під’їхало авто прем’єр-міністра Миколи Азарова.
– Гражданин, отойдите на несоклько метров! – буквально прогарчав невідь-ізвідки виниклий охоронець.
Прикидаючись, що не почув за гуркотом концерту, автор цих рядків спробував зафіксувати пана Азарова на камеру мобільного телефону. Але охоронець, як вправний футбольний захисник, підскочив упритул і закрив будь-яку можливість для прострілу. На допомогу йому вже квапився колега, тоді як прем’єр, хутко зробивши кілька кроків, пірнув за двері готелю.
Дивіться також: Екзит-плоли, дані ЦВК(партійні списки та мажоритарка)
Зайти за ним дразу виявилось неможливим. Коли ж доступ до готелю відкрився, Азарва було вже не видно. Натомість було видно відомого своїм оселедцем, гопаком та олімпійським золотом боксера Олександра Усика. Світська телехронікерка Катя Осадча, котра заради такого дня замість чергового капелюшка начепила збільшену галочку для голосування, як у бюлетені, допитувала боксера, скільки він отримав від держави винагороди за свої спортивні досягнення.
Цифру боксер не назвав, але повідомив, що всі гроші перевів у долари і зберігає готівкою вдома.
– Ви підтримуєте владу, але гроші, отримані від держави, забрали з банку й тримаєте вдома? Тому що нікому не довіряєте? – здивувалась Осадча.
– А что? – здивувався у відповідь Усик.
Нечисленні депутати, функціонери та політтехнологи від ПР сиділи за столиками та прогулювались коридорами, обговорюючи щойно оголошені у конференц-залі екзит-поли від компанії Research&Branding Group. Компанія, що вважається лояльною до «донецьких» у широкому розумінні цього слова, давала неочікувані 11 % націоналістичній партії «Свобода». Ще десятьма днями раніше президент Research&Branding Group Євген Копатько запевняв автора цих рядків, що «свободівці» не мають шансів потрапити до Ради. Але протягом цих 10 днів публікувати дані соцопитувань забороняє закон – а кожен соціолог при нагоді нагадає вам, як стрімко й непередбачувано можуть мінятись симпатії виборців буквально за дні, а то й години до голосування…
Натомість партія Наталії Королевської «Вперед, Україно!» не набирала навіть 2 % голосів. Присутні в штабі ПР знали, що ці дані корелюються і з усіма іншими екзитполами.
Читайте також: Поминки по мрії або виборча ніч у штабі Королевської
– Ты вообще понимал, ну чисто для себя, зачем Ринат все это дело с Наташей затеял? – питав один регіонал іншого, народного депутата, чий статус у партії можна охарактеризувати як «вище середнього».
– Я думаю, Ринат как-нибудь не разорится, – посміхаючись, відповідав той. – Не все бизнес-проекты удаются, что поделаешь!
Співрозмовники неголосно засміялись, причому в їхньому сміхові було чутно ту саму повагу, котра завжди лунає у вустах представників ПР, коли вони говорять про найбагатшого українця, хоча традиційно називають його (поза очі) просто по імені. Цю інтонацію на письмі передати неможливо – але і неможливо не почути.
Біля мікрофонів тим часом із запізненням з’явився Микола Азаров.
– Я хочу поздравить всех с тем, что парламентские выборы состоялись, – мнотонно заговорив Азаров російською. – Партия регионов победила, это всем ясно, нет?
– Не всем! – нахабно вигукнув хтось із залу. Очевидно, йшлося про опозиціонерів, котрі тут були відсутні. Але прем’єр укотре довів, що таку зайняту людину, як він, не варто відволікати від праці на благо народу неузгодженими проявами гумору.
– Если не всем, – відрубав Азаров, – то пусть это будут единичные голоса!
Коли далі перший номер списку ПР почав говорити про те, що багатьом «хотілось би, щоб ми програли», стало ясно, що він і досі щиро не розуміє, як у кракїні взагалі знаходяться люди, котрі критикують його та його однопартійців «покращення». Спілкування з журналістами це лише підтвердило.
– Николай Янович, а вы после выборов останетесь на посту? – першою поцікавилась шеф-редактор «Лівого берега» Соня Кошкіна.
Азаров непідробно образився.
– У меня нет желания отвечать на провокационные вопросы! – ледь не вигукнув він.
Прем’єр мав мільйон і один варіант якщо не дотепної, то, принаймні, пристойної відпвіді. Наприклад, заявити, що все залежить від парламенту та президента. Але він брав найгірший шлях – почав принижувати журналістку.
– Она еще недавно стонала по всей стране и всему миру, каким она преследованиям подвергается. Изображала здесь жертву режима, – розповів Азаров, вочевидь, натякаючи на скандал зі спробою депутата-регіонала Володимира Ландика засудити «Лівий берег» та Кошкіну за публікацію фото його СМС-повідомлення.
Здавалося, Азаров серйзно вірить: от якби не «провокаційні запитання» від журналістів, то Україна вже дійшла б не лише від «стабільності до добробуту», а й значно далі.
При цьому по завершенні прес-конференції (яка на цьому, власне, й скінчилася) глава уряду діяв у своєму амплуа: коли він, у супроводі Ганни Герман, рушив до ліфта, його охорона знову втримала журналістів поза дистанцією доступу. За компанію туди ж, до ліфтів, не пустили і співачку Таїсію Повалій, котра входила до першої п’ятірки списку ПР, та її чоловіка Ігоря Ліхуту. Хоча пустили, разом із Азаровим, депутата-акордеоніста Яна Табачника.
До преси тим часом вийшов віце-прем’єр Борис Колесніков. На відміну від свого безпосереднього шефа, він від кулуарного спілкування не відмовлявся. Він відверто пояснив, що більшість під президента Януковича збиватимуть до купи незалежно від політичних симпатій українців.
– Половина депутатов избирается в мажритарных округах. В стране – 225 округов, и в каждом у нас свои люди, – сказав, зокрема, Колесніков.
У кулуарах штабісти ПР тим часом обговорювали свої плани на нічне святкування. «Зараз Янович іще на пару включень вийде, і будуть згортатися», – ділився хтось утаємничений з не такими поінформованими товаришами. Так воно і виявилось: незабаром після опівночі всяка активність у штабі ПР припинилася.
Кореспондент Тиждень.ua вийшов на вулицю, де дещо раніше припинився і «визвольний» концерт. Просто під будівлею «Інтерконтиненталю», але осторонь головного входу, а з боку Михайлівської, хвилювалвся чималенький, не менше сотні осіб, натовп. Найбільше у ньому було молодиків віком у 20 – 25 років. Підійшовши ближче, можна було почути, що вони обговорюють проблему власного матеріального добробуту.
– Та зараз поговорити з ними як слід!!! – обурювався хтось. Більшість, утім, мовчали: галасували лише кілька осіб.
Автор цих рядків спробував пробратися до центру подій та зробити кілька фото. Але одразу був помічений.
– Хлопці, розходимось, – почулося з натовпу. Вже за хвилину юрба посунула в напрямку Великої Житомирської. Дорогою від неї від’єднувалися групки молоді.
Втім, за хвилину до журналіста сам підійшов один з учасників події. Не під запис курсант пожежного училища Д. пояснив: обурена молодь – то «глядачі» концерту на Михайлівській площі. За стояння на холоді з прапорами ПР їм пообіцяли по 145 гривень, але видали лише по 130, і то не всім. Курсант був схильний звинувачувати в цьому «бригадирів» – людей, що набирають мітингувальників і потім видають їм розрахунок.
– І що тепер буде? – поцікавився Тиждень.ua.
– Та нічого не буде, – знизав плечима наш співрозмовник. – На таких акціях повно охрони, я навіть не знаю, кільки їх зазвичай серед куплених мітингувальників. Але будь-які конфлікти вони гасять жорстко і швидко.
– Мабуть, – припустив я, – їм якраз платять вчасно?
– Не сумнівайся, – усміхнувся «майданарбайтер». І, коротко попрощавшись, рушив у темряву – чи то додому, чи то в пошуках подальшого покращення.