Небо над кількатисячним натовпом, що йде Володимирською вулицею, затягло густим сіро-чорним димом. Хлопці кашляють, натягують шарфи по самісінькі очі, але підпалюють нові й нові саморобні димові шашки. «Це, напевно, футбольні фанати», – нарочито незадоволено пхекає літній чоловік з червоно-чорним прапором на плечах. Але очі в нього веселі.
За ходою, горнучись у дощовики, розгублено спостерігають міліціонери. Люди рухаються далі, лишаючі по собі догораючі шматки картону на мокрому асфальті, розтоптані прапори комуністів і «регіонів» та відлуння гасла «ОУН-УПА – державне визнання!» Це марш на честь 70-ї річниці створення Української повстанської армії.
Мешканці навколишніх будинків висипалися на балкони. На одному – суворі правоохоронці та чоловік у будівельній касці, що знімає марш на відео. На іншому – співробітники німецького культурного центру, що махають українцям прапорцями своєї держави та посміхаються, фотографуючи марш на пам'ять.
У натовпі роздають газети та листівки. Тут і заклики не забути прийти на вибори, а краще – записатись спостерігачем; і брошурки з історією українських визвольних рухів; і газета з «розмальовкою для дітей» – на метеликів, квіточки та усміхнене сонечко сумно дивиться з-заґрат Віктор Федорович. «Зроби йому світ яскравим!», – закликають автори малюнку.
Навіть у русі колона живе своїм життям. Тут зустрічають та обіймають друзів, яких давно не бачили, хлопці знайомляться з дівчатами, хтось згадує, як проголосили незалежність України, хтось – попередні марші УПА.
«Немає зв’язку, як на Новий рік! Стільки людей, здається, ніколи не було», – вдивляється у людське море, шукаючи знайомих, яким не може додзвонитись, хлопець у футболці «Воля або смерть», Сергій. – «Мені здається, сьогодні це не просто марш УПА. Це демонстрація того, що ми є. Що ми будемо боротись за свою державу».
На підходах до Михайлівської площі, де встановили екрани та сцену для святкового концерту, у хід знов йдуть димові шашки. Крізь дим, що вкриває небо, видно хрести церков та червоно-чорні плями стягів. Хтось підпалює прапор компартії. Йде дощ, але горить добре.
На щастя, за цілий день жодних сутичок так і не стається. Хоча зранку такі побоювання були – адже на протест проти маршу УПА погрожували вийти комуністи. Та, як виявилося, дві маніфестації були просто неспівставні за кількістю: якщо націоналісти вивели тисячі людей, то ідейні нащадки Лєніна під пам’ятником йому ж зібрали від сили кількадесят.
«УПА – це фашистська організація. Я протестую проти них. Це – вороги, проти яких треба боротися», – розповідає Тамара Григорівна, жінка пенсійного віку. Вона вдягнена у червоний дощовик, на голові – кепка із символікою КПУ. Пенсіонерка із вогнем в очах розповідає про своє ставлення до Бандери й Шухевича і обурюється запланованому маршу «Свободи».
«Якщо хочуть марширувати – хай марширують у себе у Львові, чи в Івано-Франківську. А в Києві нам їх не треба», – емоційно розповідає жінка.
Навколо ще кілька десятків таких самих прибічників комуністичної ідеології. Вони тримають в руках плакати й транспаранти вже звичного змісту: «Фашизм – не пройдет». Їх ретельно охороняють міліціонери. Потрапити до пам’ятника вождя комунізму простому перехожому проблематично – правоохоронці зупиняють абсолютно всіх.
«Куди?!, – підвищеним тоном питає міліціонер, затуляючи собою скляні двері підземки, – Туди не можна. Чому? Бо я так сказав. Вас влаштує?» Щоправда, після пред’явлення журналістського посвідчення працівник порядку трохи заспокоюється й дає добро на прохід.
Під кам’яним вождем пролетарів зібралося з десятків шість-сім пенсіонерів. Де-не-де серед них видно молодь, але вона виглядає якось не партійно: довге волосся, джинси, окремі індивіди вдягли берци й «косухи».
«А що «свободівці»? Хай собі марширують. Я тут сьогодні стою заради того, аби мої діти та онуки жили так, як ми при комунізмі. Аби була безкоштовна освіта, медицина…», – перераховує пенсіонерка Лариса Іванівна.
Здається, жінку зовсім не цікавлять проблеми історичного характеру. Замість розповідати про УПА, вона скаржиться на дачі олігархів у Конча-Заспі, дорогі авто можновладців та корупцію.
«Ви лишень подивіться, скільки грошей вони вкрали! Євро-2012 згадайте. Скільки в них мільярдів осіло в кишенях? Вони грабують народ!», – із запалом пояснює пенсіонерка.
Тим часом з іншого боку натовпу нашвидкоруч збивають шибеницю. Четверо чоловіків тягнуть її крізь людське море і встановлюють неподалік від підземного переходу. Охороняти диво інженерної думки залишається комсомолець Денис. Він одягнутий у вишиванку, на голові – червоноармійська шапка, із зіркою на лобі.
Читайте аткож: (За)Карпатський вибір
«Я вдягнув вишиванку тому, що поважаю національні традиції та культуру. Я проти того, щоб якась політична сила приватизувала право на національні символи», – пояснює хлопець.
Серед люду ходить іще один колоритний персонаж – жінка з портретом поета Ярослава Галана. «У 1949 році бандерівці за наказом Ватикану вбили поета Галана. Бо він виступав проти них!», – голосно пояснює пенсіонерка. На питання, чому на мітингу КПУ мало молодих людей, упевнено відповідає – «Бо ми не платимо за мітинги».
Її колега з ідеології, Федір Федорович додає: «Зараз у молоді голови забиті ідеологією, перекрученою історією. Тому у «свободівців» так багато прибічників».
Тим часом на тлі червоних прапорів фотографуються двоє хлопців. Це… «свободівці». Виявилося, вони приїхали з Волині на Марш боротьби. Василь та Сергій діляться враженнями про акцію КПУ: «Власне, комуністична ідеологія мертва. І ще – ви подивіться на вік учасників!». На хлопців скоса поглядають міліціонери, але нічого не роблять.
Дійство, яке тривало більше години, завершується ритуальним повішенням опудал Бандери й Шухевича. Поряд з ними – транспарант-агітка, на якому невідомий геній примудрився зобразити вояків червоної армії, Ющенка, Бандеру й Шухевича з Гітлером. Пенсіонери непоквапом розтікаються з площі.
Тим часом на Михайлівській до ночі продовжується концерт. Тут виступає «Фліт», «Вій», Орест Лютий, Павло Нечитайло, «Кому вниз». Тут танцюють. Хто парою, хто – у хороводі, хто просто весело заводить канкан на самоті, розважаючи інших.
Орест Лютий кричить: «Хто не скаче – той москаль!» Однак це поверхневе. «Під осіннім дощовим небом маршу УПА я зрозумів, що якщо вибори сфальсифікують – наступний майдан вже не буде мирним», – розмірковує чоловік у вишиванці під військовою курткою.