Так, 17 вересня на офіційному урядовому сайті з’явилося розпорядження, датоване ще 12 вересня, за яким Кабмін доручав низці підлеглих йому органів «посилити» боротьбу з такими загрозами, як пропаганда тероризму, расової, національної та релігійної нетерпимості, а також із закликами до порушення територіальної цілісності України та/або повалення державної влади. Сама по собі ця ініціатива явно спрямована в пропагандистське річище. Адже СБУ чи МВС, що фігурують у дорученні, повинні всім цим займатися й без спеціальних інструкцій Миколи Азарова. А ось Держтелерадіо також назване серед виконавців і, схоже, є його головним адресатом: тепер чиновникам «від телевізора» доведеться сушити собі голову над питанням, якими такими передачами чи хоча б телероликами відзвітувати Кабміну про успішну боротьбу з потенційними революціонерами-підривниками.
Водночас не можна оминути увагою той факт, що якби влада серйозно намагалася протидіяти небезпечним для цілісності країни тенденціям, то почала б із себе. Наприклад, із таких діячів, як Дмитро Табачник чи Вадим Колесніченко, відомих своїми антиукраїнськими заявами. Та що там – ще на сумнозвісному Сєверодонецькому з’їзді 2004 року чимало нинішніх можновладців наговорили достатньо, щоб ними, згідно з цим розпорядженням Кабміну, зайнялось аж ніяк не Держтелерадіо, а сама СБУ. Проте нічого подібного не відбувалося за помаранчевих, про що вже казати сьогодні. А отже, «протидіятимуть» не загрозам як таким, а тим, кого влада визначить «загрозою». Сказав «Геть Януковича!» – і вже маєш як мінімум «профілактичну бесіду» в межах справи про заклики до повалення державної влади.
А щоб захистити тих самих Табачника і Колесніченка від можливих звинувачень, вводиться інша ініціатива. 18 вересня 244 депутати Верховної Ради схвалили у першому читанні поправки до Кримінального кодексу, запропоновані депутатом від Партії регіонів Віталієм Журавським. Ними до переліку кримінальних злочинів повертається «наклеп», який в Україні перестали зараховувати до них іще 2001-го. За «наклеп» у засобах масової інформації можна дістати виправних робіт на термін до двох років або арешт від трьох до шести місяців. А за «наклеп», пов’язаний зі звинуваченням особи в особливо тяжкому злочині (скажімо, крадіжці в держави «Межигір’я»), – до трьох років позбавлення волі.
Чи є ті або інші відомості «завідомо неправдивими», тобто чи є вони власне наклепом, вирішуватиме найоб’єкивніший у світі український суд, який має великий досвід прийняття за «відомості» звичайних оціночних суджень. Він же вирішуватиме, чи призвело поширення таких суджень до «тяжких наслідків». Неважко уявити, як той самий Колесніченко доводить у Печерському суді, що дана вище характеристика його деяких висловлювань як українофобських заподіяла йому моральних страждань, котрі він оцінює у відповідну суму. Саме за таким принципом у сусідній Росії судили скандально відомих учасниць Pussy Riot: як писала тамтешня преса, «мотивовані» слідством свідки поскаржилися, що вчинок дівчат, котрі станцювали й заспівали у церкві, завдав їм невимовних душевних страждань.
До речі, відповідальність за наклеп віднедавна, а саме з липня, у Росії є теж. Але навіть там максимальне покарання за відповідний злочин не передбачає позбавлення волі, а тільки 320 год примусових громадських робіт. Вочевидь, у своїх спробах наслідувати російське «закручування гайок» українська влада, як і кожен хороший учень, прагне перевершити вчителя.
При цьому адміністрація президента поквапилась відмежуватися від скандального документу. Уже ввечері в середу прес-секретар Януковича Дарка Чепак скликала позачергове засідання міжвідомчої робочої групи з аналізу дотримання законодавства в сфері свободи слова, що включає відомих журналістів та медіа-експертів. На засідання запросили і Віталія Журавського, автора поправок про наклеп. Проте переконати присутніх у тому, що поправки є ініціативою самого парламентаря, а не Банкової, не вдалося. Обговорювати можливе пом'якшення документа, котре обіцяв також присутній на засіданні представник президента в парламенті Юрій Мірошниченко, ніхто не схотів — журналісти однозначно вимагають зняття проекту з розгляду.
Вимога цілком логічна: регіонали та особисто Янукович уже не раз брехали суспільству в подібних ситуаціях, починаючи від обіцянок не чіпати Конституцію три роки тому, й закінчуючи вішанням локшини на вуха українцям під час прийняття закону про мови. Водночас чи прислухаються на Банковій до журналістських вимог? Той же досвід показує, що навряд чи.