13 вересня кампанія по виборах у Верховну Раду (яка почалася 30 липня, а завершиться 28 жовтня, в день голосування), перетне свій екватор. За цей час вже сталося чимало помітних подій та з’явилися загрозливі тенденції. Вони свідчать про те, що друга половина парламентської «гонки» буде ще бруднішою та менш демократичною.
Топ-5 головних подій кампанії
1. Затвердження виборчих списків партій.
Власне, саме затвердження партійних списків кандидатів у нардепи і стало головною подією першої половини кампанії. Не дивно, що їхнє обговорення було темою номер один у ЗМІ протягом усієї першої половини серпня. Якщо від списку Партії регіонів навряд чи хтось чекав якихось одкровень (регіонали навіть не приховували, що навіть не мають наміру якось зважати на думку громадськості, а сам список було ухвалено «втемну» навіть для делегатів з’їзду), то списки політсил, які декларують опозиційність викликали чимало обурення.
Об’єднана опозиція, хоч і не включила в свої лави одіозних осіб на кшталт Олександра Волкова чи Давида Жванії, знайшла чільні місця для таких сумнівних з точки зору майбутнього «тушкування» кандидатів, як Андрій Павелко (стовідсоткова людина Ігоря Коломойського), колишній член «Єдиного центру» Денис Дзендзерський, Ігор Скосар (київський бізнесмен-забудовник, який має дружні стосунки з багатьма впливовими регіоналами), Тетяна Донець (світська левиця, колишня подруга регіонала Василя Горбаля) та інших, які отримали місця у прохідній частині.
Натомість там не знайшлося місця багатьом опозиціонерам зі стажем та відданим соратникам Юлії Тимошенко: Михайлу Лівінському, Антоніні Болюрі, Андрію Шкілю, Сергію Міщенку, Віктору Уколову, Ігорю Єреську і понад двом десяткам інших. Очевидно, це стало наслідком внутрішніх кулуарних боїв всередині «Батьківщини», які розгорілися після ув’язнення Тимошенко та втрати нею контролю над партії на користь Арсенія Яценюка.
До списку «УДАРу» Віталія Кличка претензій ще більше – його заполонили «професійні тушки», колишні активісти та депутати різних рівнів від нинішніх провладних партій та ставленики олігархів. Список «Україна – вперед!» Наталії Королевської складається з двох частин: люди олігархів та особи, про яких невідомо взагалі нічого. З усього опозиційного спектру претензії важко пред’явити хіба що «Свободі», весь список якої складається з партійних функціонерів різних рівнів.
Читайте також: Як “гартувався” список Тимошенко
2. Захоплення владою повного контролю над окружними виборчими комісіями
Ухвалений минулого листопада закон про вибори, який опозиція тоді називала ледь не бездоганним з точки зору протидії фальсифікаціям, насправді відкрив для влади прямий шлях до перемоги на виборах майже незалежно від результатів народного волевиявлення. Мова йде про склад окружних виборчих комісій, адже в Україні давно діє правило: «перемагає не той, за кого голосують, а той, хто голоси рахує». За законом, 13 з 18 місць у ОВК отримують непарламентські партії, обрані шляхом жеребкування.
В результаті, комісії по всій Україні заполонили представники ультрамаргінальних партій на зразок «Народно-трудовий союз України», «Русь єдина», Ліберальна партія, Союз анархістів України, «Єдина родина», «Братство» тощо, окремі з яких взагалі висунули по одному кандидату в одному мажоритарному окрузі (але, за законом, стали повноцінними учасниками виборчого процесу). За інформацією Тиждень.ua, усі вони є стовідсотковими проектами влади, яка у всіх комісіях може отримати необхідні для прийняття рішень дві третини голосів – бо ж реально прохідні партії «УДАР» та «Свобода» не отримали в ОВК жодного представництва. Паралельно розквітла торгівля членами ОВК – за нашою інформацією, один член комісії коштує на ринку від тисячі до 20 тисяч доларів – залежно від конкретних умов «угоди».
3. Невключення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка у бюлетені.
Ув’язнені лідери опозиції цілком очікувано були внесені об’єднаною опозицією у першу п’ятірку свого списку, хоча навіть теоретичних шансів бути обраними у них, як засуджених, не було. Однак їхня присутність у виборчих бюлетенях цілком могла б додати опозиції дещицю голосів. Тому опозиція, використовуючи пробіли в законодавстві, яке забороняє людям з судимість ставати народними депутатами, але не бути включеними у списки, намагалася довести необхідність присутності прізвищ Тимошенко та Луценка в бюлетенях. Однак влада теж зорієнтувалася в ситуація – і рішенням ЦВК, яке згодом підтвердили Київський апеляційний та Вищий адміністративний суди, їх було викреслено.
4. Заяви Європи щодо невизнання виборів. Довгий час представники європейського співтовариства висловлювали сподівання на участь Тимошенко та Луценка у парламентських виборах. Одразу після того, як вони зрозуміли, що цього вже не стається (див. попередній пункт), тональність їхніх заяв стала ще гострішою. Так, Генсек Ради Європи Торстен Ягланд заявив, що визнання виборів за умов перебування Тимошенко у в’язниці є проблематичним, голова фракції зелених Європарламенту Ребекка Хармс закликала розглянути питання про можливі санкції до українських високопосадовців, а голова комітету у закордонних справах Ельмар Брок зазначив, що наші вибори можна визнавати недемократичними вже зараз. Очевидно, переходу від слів до конкретних дій від євроспільноти нашій владі доведеться чекати одразу після виборів та супутніх їм фальсифікацій.
Читайте також: Генсек Ради Європи: “Суду над Тимошенко не мало б бути”
5. Інцидент з «бабусею і котом».
Початково гумористично-курйозна подія показала, насправді показала, як влада боїться будь-якої критики на свою адресу, якщо ця критика висловлена у гумористичній формі. Після розміщення у Дніпродзержинську кумедного бігборда, який буквально «підірвав» інтернет, автора ідеї бігборду Максима Голосного оголосили у розшук. Як він повідомляє на своєму сайті, «полювання триває і досі». За дотепний жарт (до того ж, не вигаданий ним, а взятий з Мережі), Голосному загрожує цілком реальний термін ув’язнення.
Топ-5 тенденцій першої половини кампанії
1. Завмирання рейтингів політичних партій.
Попри наявність багатьох суспільно значущих подій: конфлікт довкола закону про мову, реєстрацію виборчих списків та дискусії довкола них, висунення кандидатів в округах, зняття з реєстрації Тимошенко і Луценка тощо, рейтинги провідних політсил з червня коливаються у межах статистичної похибки. Масова агітаційна кампанія на них також не впливає. Певну тенденцію до зростання у довгій перспективі має хіба що «УДАР» Віталія Кличка – однак на його бік переходять переважно колишні симпатики «Батьківщини» та «Фронту змін». Крім того, виборець Кличка – переважно молодий, а тому, на думку соціологів, не такий надійний. За останніми даними соцдосліджень ПР має 28,1% рейтингу, Об’єднана опозиція – 25,6%, «УДАР» – 11,8%, КПУ – 8,2%. Тож загалом, якщо рейтинги так і не зазнають змін до виборів, опозиція здобуде на них перемогу з невеликим відривом – але лише за умови, що «УДАР» утворить союз з Об’єднаною опозицією.
Читайте також: Два місяці до виборів: опозиція гальмує, виборці зневірюються
2. Масовий підкуп виборців провладними кандидатами
Купити голоси українців за «гречку» політики намагалися на кожних виборах, але ця кампанія, вочевидь, через відновлення мажоритарних округів, відзначається тотальним «гречкопадом». Займаються підкупом і окремі представники опозиції, але на кожен такий випадок припадає кілька десятків подібних з боку провладних кандидатів. На цих виборах вони виявляють неабияку винахідливість: до банальних конвертів з грошима та продуктових наборів додалися отрута проти жуків-шкідників, білети на футбол, безкоштовний огляд молочних залоз, зимові шкарпетки, окуляри, велосипеди та інші блага і послуги. Багато хто задобрює виборців і «інвестиціями» в соціальну сферу, даруючи медичне обладнання, машини швидкої допомоги, ремонтуючи дороги, відкриваючи дитячі майданчики тощо. Досить часто, однак, це робиться коштом держбюджету – а провладний кандидат приписує ці заслуги собі. Особливо показовим є приклад сина прем’єра Миколи Азарова, Олексія, який балотується за округом на Донбасі і під час кожної зустрічі з виборцями «виділяє» бюджетні кошти на подолання наслідків стихійного лиха, путівки обдарованим дітям і т.п.
3. Відвертий тиск влади на кандидатів від опозиції, незалежні ЗМІ та Центрвиборчком
На всю потужність влада використовує підконтрольний їй адміністративно-силовий апарат. Вже порушено кілька справ проти опозиційних кандидатів та керівників місцевих штабі, деякі з них вже знаходяться за гратами, іншим надходять погрози. Масовим явищем стали напади «невідомих молодиків характерної зовнішності» на опозиційних агітаторів та активістів, блокування ДАЇшниками агітаційних автомобілів, перешкоджання роздачі листівок та зустрічам опозиціонерів з виборцями. Про тиск з боку влади заявив ряд місцевих ЗМІ, на загальнодержавному рівні серйозні проблеми були у видання «Лівий берег» та телеканалу ТВі, які отримали кримінальні справи. Хоча обидві з них під тиском громадськості було закрито, ТВі тихою сапою продовжують витискати з кабельних мереж по всій Україні. Проблеми з’явилися і у членів ЦВК від опозиції Андрія Магери та Валерія Шелудька, яких звинуватили у порушенні присяги через реєстрацією кандидатом екс-заступника голови СБУ Володимира Сацюка, який, на думку суду, не прожив в Україні останні п’ять років, тому не може балотуватися. Хоча розвитку ситуація поки не отримала, шлях до звільнення Магери та Шелудька в будь-який момент відкрито.
4. Нашестя кандидатів-«клонів» на мажоритарні округи
Технологія «клонування», коли проти кандидата на мажоритарному окрузі висувається його однофамілець чи взагалі повний тезка, на цих виборах набула неабиякого поширення. З усіх 225 округів кандидати-«двійники» помічені у 34-ьох. До речі, цією технологією не гребують ані представники влади, ані опозиціонери. Тиждень.uaвже детально аналізував цей феномен і з’ясував – більшість «двійників» мають мізерні доходи і майно (або взагалі жодних), багато хто з них «приїхав» на округ з інших областей.
5. «Летаргічний сон» парламенту аж до дня виборів
На двох останніх парламентських виборах Верховна Рада в останні перед днем голосування місяці ставала центром усього політичного життя, бо політики з усіх таборів намагалися максимально використати парламентську трибуну для агітації. Але зараз ситуація змінилася, вочевидь, через появу мажоритарних округів і підвищену увагу до провінції. Перший парламентський тиждень останньої в цій каденції сесії продемонстрував, що більшість депутатів остаточно втратила інтерес до своєї безпосередньої роботи. З чотирьох пленарних днів Рада засідала лише два, один з них – всього 18 хвилин. Опозиція заявила, що «йде на округи», а в парламенті залишить лише «низку депутатів для фіксації порушень законодавства». У свою чергу, влада в таких комфортних умовах легко справляється менше, ніж півсотнею депутатів, які справно натискають кнопки під керівництвом «руки Чечетова». За словами самих нардепів, до виборів така ситуація навряд чи дуже зміниться.