Дембельський акорд. Остання сесія нинішньої ВР може виявитися найменш прогнозованою

Нова реальність

Її в парламенті створив навіть не старт виборчої кампанії, а результати партійних з’їздів. Оголошення переліку щасливців, які отримають депутатський мандат у новій Верховній Раді, не тільки окреслило контури нового обличчя вищого законодавчого органу, а й породило цілий легіон ображених як у владі, так і в опозиції. Слід гадати, ставлення до роботи й виконання вказівок керівництва у цих народних депутатів буде геть різне, що обов’язково позначиться на діяльності ВР перед виборами.

Вочевидь, для Партії регіонів таке розділення не є критичним – там не раз доводили, що вміють знаходити можливості «переконати» незадоволених як не з першого, то із другого разу. А от для опозиції воно здатне мати серйозні негативні наслідки. Річ у тому, що її найбільш «боєздатні» парламентські одиниці або дістали сумнівний шанс випробувати свою долю в мажоритарних округах, або взагалі опинилися поза прохідною частиною партійного списку, тобто майбутнім парламентом. Це означає, що перша частина займатиметься виборами на окрузі й просто фізично може бути відсутня в сесійній залі, а друга навряд чи захоче лізти на рожен, наприклад блокувати трибуну, особливо якщо за це «світитиме» кримінальне переслідування. Справжніх бійців серед парламентської опозиції (тих, хто «залишився у грі») – одиниці. Отже, якщо й раніше її спроби завадити більшості голосувати за той чи той законопроект рідко були результативними, то тепер, коли ризик ухвалення вигідних владі до­­кументів зросте, протидіяти цьому виявиться ще складніше.

Сумнозвісний мовний закон досить яскраво довів: відсутність переконливих досягнень в економіці, соціальній сфері змушує правлячу партію шукати будь-якого приводу для виправдання свого перебуван­­ня біля керма в середовищі бодай частини своїх традиційних виборців. ПР фактично відмовилася від спроб розширення електорального по­­ля і зробила всю ставку на власне ядро симпатиків. У тактичному сенсі це може означати дальшу ескалацію «лінгвістичного» та інших питань гуманітарного характеру (історія, релігія тощо), які посилюватимуть розкол на «своїх» і «чужих». Але така політична технологія мобілізує не тільки провладний, а й опозиційний електорат. Три літні місяці її активного застосування засвідчили, що рейтинг партії влади або стагнує, або навіть поволі падає (за даними різних соцдосліджень), попри масштабне застосування адмінресурсу, фінансові затрати й усеохопну медійну підтримку, яка фактично сягає створення паралельної реальності для тієї частини суспільства, що користується лише підконтрольними урядові ЗМІ. Для влади це дуже негативні сигнали, які свідчать про загрозу дальшого (наприклад, у разі погіршення ситуації в економіці, зростання цін тощо) падіння її рейтингу. Усе це спонукатиме Верховну Раду грати в імітацію легітимізування виборів (у продовження рішення про використання веб-камер на дільницях) і водночас вести навколоелекторальну гру, спрямовану на забезпечення потрібного результату вже у процесі підрахунку голосів (змінюючи склад Центральної виборчої комісії тощо).

Геополітична складова цих виборів (останні заяви українського президента про неготовність до євроінтеграції «за будь-яку ціну» та про згоду поступатися Кремлю) формує ризики чергових реверансів нинішньої влади в російський бік задля того, аби дістати омріяну зниж­­ку на газ і тим самим засвідчити своєму електорату (здебільшого промосковському) досягнення у відносинах зі «старшим братом». Не можна виключати навіть певного римейку Харківських угод. При цьому парламентська опозиція внаслідок зазначених причин навряд чи успішно протидіятиме «одобрямсам» провладних кнопкодавів і, швидше за все, обмежуватиметься використанням таких рішень для мотивування виборців проголосувати за неї, аби ті можна було скасувати.

Без гальм

Одним із важливих напрямків виборчої кампанії партії влади є пропаганда так званих президентських соціальних ініціатив. Можна очікувати, що в порядку денному парламенту обо­­в’язково з’являться чергові пропозиції змін до бюджету, підвищення соціальних стандартів тієї чи іншої групи населення і т. ін. Банальний, але, на жаль, в українських реаліях зазвичай безпрограшний популістський набір. Тому може виникнути «запит» до Верховної Ради з боку виконавчої влади про пошук «додаткових джерел» фінансування соціальних та інших зобов’язань.

Але водночас на Україну чекає кілька небезпек економічного характеру, які можуть створити серйозний дисонанс відповідним амбіціям влади й дедалі очевидніше свідчитимуть про авантюрність чергового нарощування соціальних видатків у останні місяці й навіть тижні перед виборами, як це вже мало місце 2004 року. І не тільки через ризики зростання інфляції. На ресурсних ринках світу спостерігаються стагнація і навіть ознаки спаду. Якщо зважити на частку сировини й товарів із невисокою доданою вартістю віт­­чизняного експорту, то країна ризикує не дорахуватися помітної частини валютних і бюджетних надходжень. Втрата конт­­ролю над ситуацією в економіці може спонукати виконавчу владу виступати з ініціативами дальшого адміністративного закручування гайок. Вочевидь, Верховну Раду можуть знову наполегливо «просити» посилити й без того вже вельми вагому роль уряду. Причому з «проханнями» на парламентаріїв виходитимуть не тільки члени Кабміну. Ще один кандидат на збільшення своїх повноважень – Національний банк України.

Згідно з постановою № 10696 «Про затвердження календарного плану проведення 11-ї сесії Верховної Ради шостого скликання», склад нинішнього парламенту працюватиме ще півтора місяця після виборів – до 14 грудня 2012 року. Цей, здавалося б, суто технічний момент дає владі змогу уникнути низки проблем, навіть якщо за результатами осінніх виборів Партія регіонів утратить сталу більшість. Оскільки Кабінет Міністрів, за чинним законодавством, не повинен складати свої повноваження відразу після виборів чи навіть звітувати перед новою Верховною Радою, за цей доволі значний проміжок часу в разі необхідності можна буде спо­­кійно й без особливих уск­­ладнень вирішити проблему ротацій в уряді чи силових структурах, прийнявши «правильні» постанови.

Отже, ризик прийняття дивних або відверто одіозних законопроектів на зразок цьогорічних путінських значно зростає. Третє сходження Владіміра Путіна відбулося під знаком прийняття надзвичайно суперечливих законів. Один із них вводить високі штрафи за «наклеп», інший накладає тавро «іноземних агентів» на отримувачів закордонних пожертв. Тим більше що схожі спроби вже простежують­­ся й у Верховній Раді, де, зокре­­ма, зареєстровано законопроект № 11013 народного депутата Віталія Журавського, який пропонує повернути кримінальну відповідальність за наклеп.