– Кім Чен Ір створив особливу форму диктатури на основі своїх власних думок та ідей?
– У 1960-ті роки Кім Ір Сен та освічені люди в його оточенні розробили спочатку ідеї «чучхе», як доктрину для країн третього світу, що передбачала прагнення до антиімперської самостійності й упевненість у власних силах. Попри гори пропаганди, присвяченої «чучхеїзмові», це досить типовий постколоніальний підхід, як на період розквіту Руху неприєднання, й водночас дуже корейський, бо він повертається до старих часів «Королівства-самітника» (так називали Корею в ХІХ столітті, коли вона зазнавала тиску з боку Японії, Китаю, Росії та деяких країн Заходу. – Ред.).
Кім Чен Ір дуже мало додав до батькового вчення. Він був відомий переважно своєю політикою «Сонгун» (військовою зорієнтованістю керівництва КНДР. – Ред.). Політикою виживання по закінченні холодної війни, яка ставила величезні збройні сили Північної Кореї над Робітничою партією, відображаючи цим складну ситуацію в державі у 1990-х роках.
– КНДР – яскравий приклад того, що промивання мізків від найранішого віку таки спрацьовує?
– Я назвав би це «соціалізацією», яка зазвичай там починається в дуже ранньому віці (від народження). Утім, коли ви краще пізнаєте північних корейців, то зрозумієте, що вони зовсім не роботи в людській подобі, котрим промили мізки, а реальні люди, вимушені жити в умовах жорстокої, небезпечної диктатури.
– Що найдужче може непокоїти Кім Чен Ина?
– Насамперед його молодий вік, що передбачає регентство дядька Чан Сон Тхека (65 років), наділеного неабияким впливом у Північній Кореї. Проте в Кім Чен Ина є одна велика перевага: він має такий самий вигляд, як і його дід у відповідному віці. Це допоможе громадянам КНДР забути про Кім Чен Іра, 17 років перебування котрого біля керма були найважчими для них, від моменту закінчення Корейської війни.
– Що відбувається з ядерною зброєю в КНДР?
– Північна Корея, імовірно, має до п’яти-шести одиниць ядерної зброї, бо не виробляє плутонію більше, й далека від того, щоб володіти бомбою зі збагаченим ураном. Ядерну зброю там використовують здебільшого як засіб залякування. Адже будь-яке її застосування закінчилося б крахом режиму.
– Яку роль, професоре Каммінґс, відіграє КНР у Північній Кореї?
– Піднебесна завжди бачилася там найважливішим чинником зовнішнього впливу, бо Кім Ір Сен був членом Комуністичної партії Китаю і боровся з японцями, разом із китайськими партизанами, в 1930-х роках. Крім того, Північна Корея надіслала десятки тисяч солдатів, які підтримали комуністів під час громадянської війни в Китаї, наприкінці 1940-х. Тож, звичайно, Пекін захистив Північ у Корейській війні. Сьогодні залежність КНДР від нього величезна. Оскільки впродовж останніх п’яти років відносини двох Корей були надзвичайно погані й Сеул припинив торгівлю із Пхеньяном у 2010-му.
–Чи мають важелі впливу на КНДР Сполучені Штати?
–Так, переважночерез продовольчу допомогу. Але їхні стратегія, націлена на ізоляцію таконфронтацію, тільки зміцнилапозиції режиму та його контроль над народом. Америка мусила б давно нормалізувати відносини із Пхеньяном, як Китай і СРСР зробили це із Сеулом у 1991–1992 роках. Якби Сполучені Штати відкрили посольство у столиці КНДР, ми могли б справляти серйозний вплив на цей режим.
– Чи можна чекати істотних змін на північній половині півострова найближчим часом?
– На мою думку, багато чого залежить від грудневих виборів у Південній Кореї. Адже в 1998–2008 роках, коли Сеул проводив політику зобов’язань щодо північного сусіда, сталося багато позитивних змін. Якщо наприкінці року буде обрано іншу політичну персону, можна очікувати, що Північ відреагує на це позитивно. У довгостроковій перспективі, на найближчі 10 років, гадаю, Кім Чен Ин зосереджуватиме владу в своїх руках, і небагато що зміниться в політичному сенсі, коли Сполучені Штати не облишать своєї стратегії ізоляції Північної Кореї. Тільки через проведення політики зобов’язань щодо нього цей режим здатен коли-небудь змінити свій характер. А ізоляція лише посилює його найгірші риси.
Довідка Тиждень.ua
Брюс Каммінґс – професор міжнародної історії та східноазійської політичної економіки Чиказького університету, США. Провідний спеціаліст із питань сучасної Кореї. Здобув ступінь доктора філософії в Колумбійському університеті 1975 року. Викладав у Свортмор-коледжі, Вашингтонському, Північно-Західному й Чиказькому університетах.
Його перша монографія, «Витоки Корейської війни» («The Origins of the Korean War»), удостоїлася книжкової премії Джона Кінґа Фербенка Американської історичної асоціації, а другий її том відзначено премією Квінсі Райта Асоціації міжнародних досліджень. У 1999 році Брюса Каммінґса було обрано до Американської академії мистецтв і наук.
Професор Брюс Каммінґс є автором багатьох книжок, у яких він досліджує Корею, зокрема «Місце Кореї під сонцем: новітня історія» («Korea’s Place in the Sun: A Modern History» та «Північна Корея: інша країна» («North Korea: Another Country»).
Щойно він завершив працю «Домініон від моря до моря: Тихоокеанське панування й американська влада» («Dominion From Sea to Sea: Pacific Ascendancy and American Power»), що буде опублікована видавництвом Єльського університету.