Якщо не вірите, прочитайте повідомлення такої начебто поважної інформаційної інтернет-служби, як Newsru.com про виведення на цільову орбіту американського супутника зв’язку Intelsat21. Заголовок повідомлення – «Российская ракета вывела спутник Intelsat 21 на орбиту». У самому тексті досить детально розповідається про призначення супутника, про роботу російського розгінного блоку ДМ-SL і про консорціум «Морський старт», але ані слова про те, що власне двоступеневий ракетоносій «Зеніт-2S» – без розгінного блоку – розроблений і виробляється у Дніпропетровську, це продукт КБ «Південне» і «Південмашзаводу».
Але що цікаво: ця інформація – для внутрішнього вжитку росіян. Філія Newsru.com, названа Newsru.ua і пише, як є насправді: «Українсько-російська ракета "Зеніт-3SL" успішно вивела на орбіту супутник "Інтелсат-21"». Видно, все ж робиться поправка на те, що в Україні дехто знає, що її до Росії ще не приєднали і що держава має власні космічні ресурси. І взагалі, що май же всі найвизначніші конструктори космічних ракет радянського часу, чиї розробки й досі становлять основу російської ракетно-космічної галузі, були за своїм походженням українцями. А от для росіян – усе зійде, бо ж їм уже стільки років наполегливо втовкмачується, що східні слов’яни – це, мовляв, один народ, у нього одна мова, одна віра й спільна історія…
І що ще цікаво: у разі невдач із запуском супутників зі стартової платформи Odyssey, яка є складовою комплексу «Морський старт», російські мас-медіа негайно згадують, що ракета «Зеніт» є українською (навіть не українсько-російською!) і в усьому винні саме українські конструктори і виробники (це говориться з посиланням на «анонімні поінформовані джерела»). Щоправда, потім усе може виявитися не так, але інформація (точніше, дезінформація) вже вкинута у комунікаційний простір й увійшла в мізки росіян.
При цьому не пам’ятаю жодного разу, коли б українська сторона (в особі МЗС чи космічної агенції) змусила російські ЗМІ виправити дезінформацію щодо «російського ракетоносія» і тільки одного разу (під час президентства Ющенка) були наявні якісь порухи з метою дезавуювати твердження про українську провину у невиведенні супутника на орбіту (на щастя, таких невдач з носієм «Зеніт-2S» було небагато). От і зараз, певен, державні органи України і передусім МЗС вкотре «проковтнуть» те приниження, яке завдали українцям російські ЗМІ, розповідаючи про успішний запуск супутника Intelsat21 – мовляв, жодних малоросів тут і поруч не стояло…
Утім, всі ці намагання вкотре «бо-братньому» принизити Україну й повна відсутність інтересу до захисту української гідності з боку офіційних установ не були б варті такої уваги, якби на задньому плані тут не стояв брутальний та безжальний факт: без обговорень та референдумів – і навіть без розголосу у ЗМІ – Україна 2010 року перестала бути космічною державою. До цього року вона входила до десятки країн, спроможних самостійно конструювати, будувати й виводити на навколоземну орбіту космічні апарати, після цього року залишилися тільки два компоненти: конструювання та побудова. Що ж сталося, про що промовчали ЗМІ і про що не сповістила влада?
Нагадаю: Україна не має свого космодрому; виведення космічних апаратів вона може здійснювати або з розташованого на території Казахстану колишнього головного радянського космодрому Байконур, або з російського космодрому Плесєцьк. Не задовольняючись цим, Україна в середині 1990-х стала одним із ініціаторів створення та співвласників міжнародного консорціуму «Морський старт», який побудував стартовий космічний комплекс, розташований у Тихому океані поблизу острова Пасхи. Перший супутник був запущений звідти ракетоносієм «Зеніт-3SL» у березні 1999 року. Таким чином, як співвласник комплексу «Морський старт», Україна стала повноцінною космічною державою.
Але постійні фінансові проблеми, поглиблені світовою кризою 2008 року, мали наслідком банкрутство цього консорціуму після майже трьох десятків успішних запусків супутників. 2010 року власники «Морського старту» змінилися: раніше КБ «Південне» та «Південмашзавод» мали 15% акцій, 25% – росіяни (корпорація «Енергія»), 40% – американська аерокосмічна корпорація «Boeing», 20% – норвезька суднобудівна компанія «Aker Kwerner». Тепер же корпорація по суті стала російською: 95% акцій належить компанії «Energia Overseas Limited» – дочірній структурі корпорації «Енергія», 3% – дочірньому підприємству корпорації «Boeing» і 2% – норвезькій компанії «Aker Solutions». Офіційна роль українців у «Морському старті» наразі – виготовлення і складання ракетоносія «Зеніт-2S» (без російського розгінного боку), моніторинг своїх субпідрядників, інженерна підтримка РН «Зеніт-2S». Іншими словами, роль постачальника ключового компоненту морського стартового комплексу (між іншим, у разі потреби і розгінний блок у Дніпропетровську могли б спокійно виготовити…) – але без права власності і без права голосу при вирішення стратегічних питань та укладенні комерційних контрактів.
При цьому весь 2009 рік ішов пошук інвесторів, і вже були знайдені вигідні для всіх (і для України також) варіанти, але в березні 2010 року, одразу ж після приходу до влади команди Януковича-Азарова, рада директорів «Морського старту» ухвалює рішення – віддати практично все росіянам…
Тим часом перевищення боргів «Морського старту» над його активами було сумірним із вартістю сакраментального контракту на закупівлю швидкісних потягів Hyundai. Іншими словами, кошти, щоб залишити Україні статус космічної держави і перспективи в цій галузі (в тому числі й комерційні), можна було знайти. Проте, очевидно, ймовірні «відкати» виявилися надто малими, щоби хтось із урядовців зацікавився «Морським стартом». Чи, може, головну роль зіграли ідеологічні міркування «донецьких»: «старший брат» повинен мати все, а якісь там хохли – нехай будуть на підхваті у нього. Бо ж не у Єнакієвому і не в Макіївці ракети робляться, а у Дніпропетровську, який відтепер має стати заштатним містом без претензій на якусь особливу роль!
Отож Україна все ж таки залишилася здатною до розробки і виготовлення власних ракетоносіїв та космічних апаратів. Але і це ненадовго. З такими витратами на науку, як зараз, і з таким реальним ставленням до науковців, яке демонструє очільник відповідного міністерства, за десяток років – у силу зміни поколінь – розробляти нові космічні проекти стане нікому. Добре, якщо «Південмашзавод» залишиться у змозі хоча б виготовляти чужі ракети. Тоді московські інформагенції зможуть говорити чисту правду – «російський ракетоносій, виготовлений у Дніпропетровську». Втім, і «Південмашзавод», і сам Дніпропетровськ щедрий Віктор Федорович може до того часу обміняти – за взірцем Харківських угод – на якісь ілюзорні преференції для донецьких олігархів і для безкінечно дорогої своєї «Сім’ї».