А це свідчить про те, що проголошена на Софійській площі в Києві 22 січня угода про їхні спільні дії фактично не виконана. Тиждень уже тоді застерігав, що лідерам опозиції важливо не прагнути бути «хитрішим серед хитрих», адже перехитрувати самих себе – давня проблема українських лідерів. Зокрема, звертав увагу на загрозу повторення досвіду «канівської четвірки». Війна за мажоритарні округи може мати трагічні наслідки: усі вони ризикують перетворитися на один великий «Обухів», де владний кандидат на виборах мера міста переміг саме завдяки розпорошеності сил опозиції.
Загроза такого сценарію стає дедалі реалістичнішою, причому навіть у найперспективніших для опозиції регіонах. Своїми діями об’єднані, висуваючи за низкою округів людей, сумнівних як із погляду здатності перемогти, так і з погляду стійкості до потенційної зваби стати тушками в майбутньому парламенті, сформували пул кандидатів-самовисуванців зі зневажених, популярність і послідовна опозиційність яких не викликає сумнівів у суспільстві. Не погодили спільних кандидатів і з УДАРом Віталія Кличка, який, своєю чергою, також поставив чимало неавторитетних людей у регіонах, де вони планують балотуватися. До багатьох із них є чимало запитань щодо їхньої готовності дотримуватися партійної дисципліни у ВР наступного скликання .
Боротьба опозиції з опозицією на мажоритарних округах небезпечна ще й тим, що може виявитися спусковим гачком для початку війни на знищення в загальнонаціональному масштабі. З погляду політичних сил та особливо їхніх лідерів метою виборів, цілком природно, є здобуття найбільшого представництва своєї політсили в парламенті. Проте вона має узгоджуватися з метою всього суспільства, що полягає в усуненні від влади антиукраїнського режиму, а для цього потрібна максимально можлива кількість депутатів, готових працювати на її досягнення після обрання. У будь-якому разі парламентська більшість з опозиційних сил матиме очевидні переваги для суспільства порівняно з більшістю регіоналів та їхніх сателітів.
Читайте також: Вони назвались опозицією
Нинішні опозиційні сили можуть виявитися неспроможними реалізувати програму модернізації та європейської інтеграції країни, але вони цілком здатні виконати першочергові завдання з демонтажу тієї «вертикалі», яку розбудував нинішній режим, відновити демократичні механізми формування, функціонування, ротації та відповідальності влади перед електоратом, не допустити сповзання до російської моделі, покласти край дискримінації українців у власній країні та спинити повзучий процес втрати державного суверенітету. За наявності зазначених передумов можна буде вести мову про зміну теперішньої опозиції в майбутньому ефективнішими з погляду суспільства політичними силами, спроможними здійснити глибинні перетворення.
Натомість у разі цементування нинішнього режиму і збереження динаміки та напрямку тих його потворних мутацій, які спостерігалися впродовж першої половини президентського терміну Януковича, такі можливості будуть значно ускладнені або надовго відкладені. Тому з огляду на загальнонаціональні інтереси ключовими завданнями опозиції мають бути уникнення взаємопоборення та зрив планів Банкової, що «кодло перегризеться».
Насамперед таки домовитися щодо єдиних кандидатів у мажоритарних округах. Інакше можливе повторення досвіду 2002 року, коли влада, здобувши на виборах 16% за партійними списками «За єдину Україну» та СДПУ (о), все ж сформувала більшість за рахунок майже 80% усіх депутатів-мажоритарників. Навіть у разі, коли на міжпартійному рівні досягнути домовленості не вдасться, питанням політичної відповідальності для політсил та окремих кандидатів має стати відмова брати участь у кампанії, якщо за три-чотири тижні до дня голосування вони напевне не матимуть шансів перемогти/подолати виборчий бар’єр.
Усім трьом реально прохідними опозиційним партіям – «Батьківщині», УДАРу та «Свободі» – необхідно вже зараз розробити механізми координації зусиль для контролю за підрахунком голосів на виборчих дільницях, щоб мінімізувати фальсифікації, а також адекватних дій на випадок їх повторення у масштабах 2004 року. Завданням опозиції на жовтневих виборах має стати перемога – одна на всіх. Якщо її навіть і не вдасться здобути в більшості мажоритарних округів, то вона має бути очевидною й незаперечною за партійними списками, щоб зафіксувати реальну підтримку і забезпечити можливість матеріалізувати її в перемогу на президентських перегонах, чергових чи позачергових.