Мальовані історії: в Україні комікс активно розвивається, але рідко потрапляє на очі широкої публіки

Слово «комікс» несе присмак чогось комічного й апріорі несерйозного, тож не дивно, що й ставлення до нього часом відповідне: легке чтиво для тинейджерів. Скептики були б здивовані, зазирнувши в минуле й побачивши появу одних із перших «мальованих історій» в японському монастирі XII століття, коли буддійський монах Тоба (або Яку) зобразив чотири гумористичні сюжети. Два – про звірів, яких зображували люди, а ще два – про ченців, котрі порушують устав, зокрема грають на півнячих боях. Базові прийоми жанру в його сучасному вигляді, рухи й жести були запозичені саме із цих найперших робіт.

«Комікс» – загальновживаний термін, у перекладі – «кумедний», – каже художник Олексій Чебикін. – Самі розумієте, не всі історії смішні. В Європі прийнято класифікацію: коміксами називають видане в Америці. Французи найменували це bande dessinée, тобто «стрічка малюнків», япон­­ці – «манга» тощо. Кожна нація має свій продукт з особливою назвою і походженням. Схожий лише спосіб висловлювання, решта – геть різне». Українські тво­­ри майстри цього жанру охрестили «мальованою історією».

Це, на перший погляд, нехитре мистецтво здатне проникати у свідомість значно глибше, швидше й непомітніше, ніж література чи художнє кіно. Майстерно переданий у формі коміксу «меседж» може слугувати ефективним рушієм, чи то пак навіть засобом впливу. «За освітою я вчитель, свого часу викладав у школі, – каже Віталій Січкарчук, більш знаний під ім’ям Пекельного Бульби. – І комікс ставав у пригоді, аби показати учням той чи той приклад. Цей жанр не має аналогів – він невибагливий, не вимагає особливої підготовки. Є, звісно, комікси з високим технічним рівнем, але водночас можна малювати абсолютний примітив у сенсі виконання, і це сприйматимуть!»

ВІД ПЕЧЕРИ ДО ХРАМУ

Історію коміксів, на думку Чебикіна, сміливо можна виводити від наскельного живопису. Давні люди не просто намагались зобразити картину – це був сюжет, ланцюг подій, що описував, приміром, лови звіра. «Перші письмена, ймовірно, трансформувалися в ієрогліфи та найдавніші шрифти, – розповідає художник. – У єгиптян це взагалі суцільний комікс! Або взяти китайське письмо: ієрогліф «будинок» справ­­ді схожий на будинок, ієрогліф «людина» має «стовбур», «ру­­ки-ноги»… Із Греції до нас прийшла традиція навколо ікони малювати житія! Подивившись на розписи церков за тамтешнім каноном, можна прочитати май­­же все Святе Письмо. Там якраз і поєднано зображення святого з текстовим супроводом». Традиція «оповідок у картинках» (як визначає цей жанр французький сюрреаліст Жорж Садуль) була помічена в XVI–XVII столітті, коли в Барселоні та Валенсії стали поширювати малюнки для простого люду, переважно на релігійну тематику. Це були знову-таки перекази життя святих у вигляді невеликих відбитків гравюр на кольорових аркушах, що називались «алілуї». З часом було налагоджено їх фабричне виробництво.

Читайте також: Екранізація коміксу побила новий рекорд кінозборів

У Європі й Штатах у теперішньому вигляді мальовані історії ввійшли в обіг майже водночас, та практичні американці перші поставили це на комерційну основу. Першим бізнес-коміксом стали історії про Жовтого Хлопчика – «Yellow Kid».

«Азійська традиція швидкими темпами заповнює Європу і Америку, – розповідає мангака (саме так називають творців коміксів цього напрямку) Ганна Іса­­єнко, відома як Sakura, – більшість мангак працює під ніком. – Японська школа називається манга, в Кореї це манхва, на Тайвані – манхуа тощо».

Як і в усьому, у створенні коміксів японці тримаються традицій. Манги досі малюють тушшю, вони чорно-білі й послідовність картинок ведеться ззаду наперед – аналогічно до канонів місцевого правопису. Такої самої послідовності, до речі, автори наполегливо просять дотримуватись під час видання перекладів – мовляв, від цього кардинально залежить правильність сприймання історії.

ВИЙТИ З ПІДПІЛЛЯ

В Україні мистецтво «мальованих оповідок» активно розвивається, але комікси рідко виходять на широку публіку. Опитані Тижнем «коміксисти» наразі бачать два шляхи виживання. Перший – це «йти» в російські видавництва, адже вітчизняних зразків жанру в чистому вигляді практично ніде не друкують. Другий – ховатися в арт-підпіллі, котре квітне рясно в мережі й самвидаві. «Багато майстрів працюють із росіянами, і я теж схиляюсь до такої співпраці, – каже Ганна. – Річ не в грошах, просто хочеться займатись улюб­­леною справою. В них шукають авторів, а в нас вони є, натомість немає де друкуватися». На думку мангаки, наші видавці поки не зважуються на експеримент навіть попри те, що тема обіцяє прибуток. «Комікси будуть цікаві однозначно, але вони дуже боязко до цього ставляться, – переконана художниця».

«Україномовні комікси пред­­ставлені ширше в андерграунді, офіційні видання, на жаль, надають перевагу російськомовному продукту – як і преса чи кінематограф, – каже Чебикін. – У нашій країні досі вважають, що ринок РФ ширший, тож випускати російською – економічно вигідніше, так товар можна реалізувати не лише вдома».

Читайте також: Невульгарні спайдермени

З огляду на непевний статус вітчизняних «мальованих історій», говорити про власну школу коміксу зарано. Однак це може бути нашою перевагою, вважає Пекельний Бульба. «Відсутність школи має свої плюси: не існує обмежень, – стверджує він. – Може, це і вплине на розвиток, на створення своєрідної течії в нас». Проте, на думку Олексія Чебикіна, школа української мальованої історії таки формується: «На­­ша школа справді дуже відрізняється від французької, російської, молдовської… Мені важко охарактеризувати ці особливості… Різниця в графічному матеріалі. Школа української графіки була завжди відмінна й відокремлена від європейської, хоча корінням вона йде саме з Європи – перші її представники навчались у Німеччині, в Мюнхенській академії. Багато їх здобували освіту в Росії знову ж таки від художників, які дістали її в Італії. У Львові своя ситуація: вони й до 1920 року мали тісні стосунки з Польщею та Німеччиною, і це відчутно… Київська Русь дала свій симбіоз, коли поєдналась грецька шко­­ла, що прийшла з Візантії, зі скандинавським мінімалізмом і структурою. І в нас згодом з’я­­вилося «реалістичне бароко», коли зображення ніби щільно переплетене з декоративним трактуванням: звід­­ти наші примітивісти, яких ми знаємо. Українська графіка близь­­ка до латиноамериканської».

НЕ СУПЕРМЕНОМ ЄДИНИМ

Навіть коли Україна не знала слова «комікс» та прикладів мальованої історії з Європи, цей жанр у нас був присутній. Серед корифеїв – графік-ілюстратор Георгій Малаков. В дитинстві він вигадував зразки цього жанру – жив у Києві під окупацією, вифантазував героя, зображував сюжети про війну… Відомий художник Ігор Вишинський, який зробив багато ілюстрацій до дитячої літератури, створював повноцінні комікси про друзів-худож­­ників. Придумував їм образи, кумедні ситуації, розповідав про уявну державу в центрі Європи, де були представники різних націй. Твір займав понад 300 сторінок. Зараз оригінал зберігається в його дружини, а ксерокопії – у друзів. Одним із прикладів «мальованої оповідки» є книжка «Україна в боротьбі», що розкриває історію УПА. Насправді видана брошура є вдалим передруком із діаспорської газети «Філадельфія» (США) 1953 року.

«У нас книжковий бізнес нині, самі знаєте, не потужний, – каже Олексій Чебикін. – Мальована історія на 50 сторінок – це мінімум півроку роботи. Можна собі уявити, скільки має становити гонорар художника. Чи є в нас видавництво, готове півроку підтримувати його, а заодно й автора? Ба навіть те, що я нині роблю, – це тільки контур, чорно-білий. Є ще колорист. Є ще редактор… Це недешеве задоволення. Художники, які серйозно до цього ставляться, давно перестали чекати умов і замовлень – вони малюють. Такий шлях пройшла Польща: спершу комікси поширювали через ксерокс і продавали за безцінь».

Історія про козака Максима Осу одного з найвидатніших майстрів жанру Ігоря Баранька подолала чималий шлях від бельгійського видавництва, де вийшла у світ французькою. Наступним пунктом стала Польща, й аж потім «Максим» повернувся «до рідних пенатів». Та й у Вітчизні вийшов спершу російською, і лише потім на прохання шанувальників з’я­­вився україномовний варіант. «Ця оповідка виконана в стилі класичного нуарового детекти­­ву, – розказує Чебикін. – Зараз усі чекають, чи продовжить Ігор пригоди Максима Оси».

Читайте також: Талант є талант

Один із перший творів Олексія Чебикіна – фентезійне переосмислення історії Київської Русі «Новий Борисфен». Герої – Володимир, Добриня, Ольга… «Коли цей твір вийшов, народ масово хворів Толкіном, і мені було приємно, що толкіністи захопилися «Борисфеном», – розповідає художник. – Коли котрийсь із молодих художників каже: «Намалюю історію про Чикаго», – я питаю: «Ти там був? Хочеш про бандитів – так є Троєщина… Думаєш, у Чикаго страшніше? Якщо хтось береться за історичну тематику, то зразу Японія, самураї – «це ж красиво!» А сірки, стрільці, богатирі, козаки… Непочатий пласт! Я історією цікавився з дитинства – тевтонці, лицарі, король Артур, святий Ґрааль… Але з часом я зрозумів, що це просто класна подача! Я хочу зробити так, щоб малюки бавилися не тільки в мушкетерів, а й у козаків! Щоб це стало так само цікаво, як японські ніндзя! Азіатський кінематограф піднявся на бойових мистецтвах! Вони ушу зробили легендою, але ж насправді це просто бійка! Мені хотілося б, аби діти знали, що козаки – це не просто дядьки в шароварах! Що вони крутіші, ніж лицарі, мушкетери або ніндзя! Це може бути новим всесвітнім брендом».

«У нас величезний простір для заповнення, потенціал, неймовірна кількість своїх власних супергероїв!» – вважає Бульба. – Супермен, Бетмен, Черепашки… Але ж у нас є, що обігрувати, є свої персонажі!»

Не оминають художники й злободенних тем, зокрема «Єв­­ро» знайшло відображення у пригодах юнаків «Яся та Івася», оживлених із легкої руки Ігоря Бежука. Ентузіасти знаходять одне одного й, не чекаючи «манни з неба», чи то пак від видавців, вигадують спільні проекти, фестивалі, віртуальні спільноти абощо.

«Якось мене запросили офор­­млювати календарі, і замовник, вельми поважна людина, під час зустрічі зазначив, що є шанувальником моєї творчості, – розповідає Пекельний Бульба. – Я був радий і шокований – ніколи не думав, що такі люди можуть читати мої комікси. Може, це означає дефіцит певної лектури – гумористична нива у нас не в найкращому стані. На телебаченні бачимо один-єдиний стиль – стенд-ап-жар­­ти. Тому за обмеженого вибору люди радіють усьому. Я не бачу перешкод для поширення й розвитку цього жанру! Тут є де розвернутися, і кожен може знайти своє».

РІЗНОВИДИ КОМІКСІВ

Німі комікси

У мальованих історіях не обов’язково присутній текст, є різновид «німих коміксів», де сюжет виражений графічно й не потребує словесного супроводу. Одним із найвідоміших творів такого типу є «Арзак» Мебіуса (Жана Жиро).

Фотокомікс

Окремим видом, який, щоправда, визнають не всі автори й художники традиційних мальованих історій, є фотокомікс, де замість рисунка сюжет передають у вигляді фото. Персонажами таких творів можуть виступати відомі актори, іграшки або найвідоміші інтернет-меми. Зйомка фотокоміксу лягла в основу сюжету першої повнометражної картини Федеріко Фелліні «Білий Шейх».

КОМІКСИ В СВІТІ

Манга

«Манга» в перекладі означає гротеск або ж «чудернацькі малюнки», хоча жанри можуть бути абсолютно різні – від дитячих оповідок чи фентезі до горору, еротики, політики чи бізнес-історій. В Японії манга становить близько чверті друкованої продукції, відповідні відділи є у всіх видавництвах, а фах мангаки в неабиякій пошані. Окрім професійного різновиду цього жанру, існують іще додзінсі – комікси аматорів, видавані авторським коштом. Чимало поважних мангак починали саме як творці додзінсі.

Один із поширених стереотипів, пов’язаних із мангою, – це горезвісні «великі очі». По-перше, не всі герої японського коміксу справді великоокі, по-друге, «очі-тарілки» були запозичені в американської анімації: Осаму Тедзука надихнувся мультфільмами про Бетті Буп, де головна г ероїня – дівчина з великими очима. Згодом «моду» підхопили інші мангаки, й «окаті» герої стали мейнстримовим стилем. Однак, крім цього, існують фотореалістична, гротескна й інші манери малювання.

Американський комікс

Перший комікс у США «Ведмежата і тигр» був опублікований у журналі The San Francisco Examiner 1892 року. Комікс швидко став «фірмовим» прийомом редактора Вільяма Рендолфа, перейняв його здобуток і конкурент Джозеф Пуліцер. Першим «масовим» коміксом, який закріпив за жанром комерційне підґрунтя, стала серія «Алея Когана» Річарда Ауткольта, де другорядним героєм є хлопчик у жовтому костюмі. Персонаж припав до душі читачам, й автор зробив його головним героєм. Супермен, Бетмен, Людина-Павук, Капітан Америка – ці та інші супергерої відзначились (а дехто й народився) в мальованих історіях. До жанру коміксу звертався і Стівен Кінґ, створивши сюжет про першого американського вампіра.

Французька «стрічка малюнків» BD

Одна з найдавніших європейських традицій жанру, що має школу та численних послідовників у всьому світі. Серед культових авторів – Жан Жиро, відоміший як Мебіус, Алехандро Ходоровскі, Альбер Удерзо, Ержде (Олів’є Ледруа). Двоє останніх увійшли в історію завдяки гумористичним і дитячим творам (їм належать такі герої, як Тінтін та Астерікс), інші – знані своїм авангардним фантасмагоричним доробком із присмаком безуму, де повно авантюр, еротики, пригод та похмурих картин майбутнього. До слова, французькі майстри жанру намалювали комікс за мотивами «Тараса Бульби».