Ну хіба це простий збіг, що Партія регіонів запально відстоює цінності «русского міра» й водночас ретельно вибудовує неофеодальну вертикаль, однак у її дефективному провінційному варіанті?
Хтось назве це русофобією, мені байдуже. Я радше кваліфікував би це як почуття самозбереження.
Хоча минулої п’ятниці Арсеній Яценюк оголосив про завершення мовної акції через начебто здобуту мітингувальниками «перемогу над владою», протестна активність у центрі столиці не згасла. Вже зранку наступного дня п’ятеро незгодних оголосили про початок безстрокового голодування, пізніше до них долучились інші, й тепер за мову голодують уже 12 осіб. Вони намагаються уникати слова «зрада» щодо опозиціонерів, але всі як один не приховують критичного до них ставлення й обіцяють стояти до справді переможного кінця. Спонтанно організована акція потроху розростається, щоночі під Українським домом залишається дедалі більше людей, яким не потрібні політики та партійні прапори.
Читайте також: Основа цивілізаційного вибору (частина 1)та (частина 2)
Ольга Довганюк,
родом з Івано-Франківська, живе у Києві, бакалавр Києво-Могилянської академії, 21 рік:
Я голодую від початку акції. Стан здоров’я нормальний, медики кажуть, що найскладнішим буде сьомий день. Єдина проблема – погано переношу спеку, тому через опіки трошки піднялася температура. Готова триматися до повного скасування мовного законопроекту. Ми плануємо розширювати наші вимоги, якщо влада нас ігноруватиме, але це вирішуватиме оргкомітет. Багато що залежатиме від кількості громадян, які приєднаються до мітингу.
Думаю, що люди не долучаються не через страх, а через недовіру. Хоча як для такої неполітичної акції це вже чимала кількість, бо ми ж не можемо, наприклад, в Івано-Франківську найняти 10 автобусів і сказати: «Їдьте!» Чисельність акції залежить і від її довгостроковості. Тим більше партії не такі сильні зараз, щоб збирати мільйони, потрібна якась нова зміна. Я не відкидаю варіанта, що цей законопроект – елемент передвиборчої гри влади, спрямований на розкол країни. У нас тут на акції є і російськомовні люди, вони приходять сюди і розмовляють тією мовою, якою хочуть. Але всі чудово розуміють, що державною має лишатися тільки українська, весь документообіг повинен відбуватися лише нею.
Анна Ющенко,
Київська область, бакалавр Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 20 років:
Я вважаю, що мій особистий досить радикальний крок – почати голодування – спонукає інших діяти. У нас багато людей вміють говорити на кухні, але самі нічого не роблять і кажуть, що ні в чому немає користі. Саме їх ми і хочемо нашою акцією долучити до якихось активних дій.
Я бачу свідомий курс влади на русифікацію, і після виборів вона зможе зробити ще дуже багато антиукраїнських справ. Тому не варто чекати, треба вже починати боротьбу.
Своєю чергою, опозиція вирішила відступити з якихось власних міркувань. Вочевидь, не розраховувала, що тут залишаться люди, які прийшли сюди самостійно, а не тільки ті, кого сюди пригнала. І для опозиціонерів це стало ляпасом, вони зараз у шоці.
Думаю, люди масово не долучаються до нас не через страх, а через те, що не вірять у результат. Хоча коли звідси пішли політичні партії, самостійно стало приходити більше народу. Ще один чинник – спека, вдень тут не так багато люду, ввечері збирається значно більше.
Катерина Аврамчук,
Київ, журналіст, 20 років:
Я належу до п’ятьох людей, які першими почали голодування, голодую з шостої ранку суботи. Звісно, стан здоров’я бував і кращий, але поки що тримаюся. Готова стояти до перемоги, поки не винесуть вперед ногами. Розпуск акції політиками став поштовхом до початку наших дій. Коли Яценюк заявив, що ми перемогли, – вибачте, де ми перемогли, які наші вимоги виконані? Тому ставлення однозначно негативне до їхнього кроку. Можливо, вони домовляються з владою, можливо, затягують час.
Ніхто не боїться ніяких кримінальних справ, ми вже звикли до того, що міліція вчиняє провокації. Як журналіст я це бачила сто разів, сто разів про це писала, і мені навіть досить незвично бути на акції не як медійник, а як учасник. Коли люди побачать, що ми тут тримаємося, вони обов’язково підтягнуться. І взагалі краще сидіти в колі ста осіб, які є моїми однодумцями, ніж у колі тисячі, яких проплатили.
Читайте також ЗаМОВНИЙ кримінал: влада застосовує «точкові удари» по захисниках української мови
Ольга Данилів,
Івано-Франківська область, депутат Долинської районної ради, 65 років:
Я приїхала сюди, бо мене дуже вразили слова наших політиків, що ми вже здобули перемогу. Я прибула до Києва в понеділок й одразу почала голодування. Вирішила зробити президенту «подарунок» і протриматися без їжі три дні. Стільки голодують, коли ховають небіжчика, моляться, переживають, що втратили близьку людину. А я, своєю чергою, назавжди ховаю у своєму серці президента, бо він не є гарантом Конституції, гарантом нашої державності. І не тільки я, а й мільйони українців ховають його у власному серці.
До перемоги ще дуже-дуже далеко. А опозиція потішила себе, і зробила це зарано. Думаю, влада до виборів не доведе до кінця історію з мовою. Проте закликаю народ бути обережним, адже вона є непередбачуваною і чекати можна всього що завгодно.
Коли ми здобули незалежність, я сказала, що без ідеології втратимо державність. Так і стається. Вірю, що ця акція може стати поштовхом до того, щоб народ прокинувся. Кожна посіяна зернина дає свої сходи. Нехай наша акція буде невеликою, але й вона свої паростки дасть.
Олександр Капінос,
Тернопільска область, фермер, 28 років:
Голодую із суботи. Виїжджаючи з дому сюди, сказав собі, що без перемоги не повернуся, і вірю, що ми переможемо. Я не згодний з політиками, які сказали, що ми перемогли. Перемога – це скасування законопроекту і мораторій на спекуляцію мовними, історичними питаннями, які призводять до розколу нації. Вважаю, що таке рішення влади може бути вказівкою Кремля. Керівництво за певні свої інтереси віддає наші мовні інтереси. Крім того, наближаються вибори. Люди, які обирали Януковича і Партію регіонів, уже не збираються за них голосувати, я це знаю від них особисто. І окрім таких штучних проблем, як мовна, у них немає інших методів, щоб утриматися при владі.
Оксана Неживенко,
родом із Вінниччини, живе у Києві, аспірант Києво-Могилянської академії, 26 років:
До голодування приєдналася на другий день після його початку. Для мене як українки питання мови ключове. Побачивши, що відбувається, зрозуміла, що вдома я не на своєму місці. Особисто я вже почуваюся не дуже добре. Але ми не порушимо нашої обіцянки провести безстрокове голодування.
З кожною ніччю нас стає трохи більше, на 5–10 осіб. Основними причинами того, що учасників не так багато, як могло би бути, вважаємо літо, спеку, відпустки. Але я не чекала, що в нас буде така підтримка, навіть з боку абсолютно незнайомих людей, які приносять воду, туристичні килимки, гроші, вони молять нас залишатися тут. Можливо, це друга Революція на граніті.
Зараз законопроект не може бути підписаний, бо Верховна Рада не працює і спікер заявив, що не зробить цього. Політики вважають, що то вже перемога. На нашу ж думку, це не перемога, а окозамилювання. Тут зібралися люди, які не довіряють владі, не довіряють словам Литвина. Ми не впевнені, що він, наприклад, сьогодні не підпише документ. Тому вимагаємо рішучих дій від керівництва держави, яке має поставити крапку з цим законопроектом.
Читайте також: Жодної підтримки тимчасовому уряду!