Експерти Freedom House вже третій рік поспіль продовжують бити на сполох українського суспільства та влади. За цьогорічним звітом цієї організації «Крихка межа: зростання вразливості демократій у Центральній та Південно-Східній Європі» Україна надалі стрімко втрачає здобутки демократизації країни, здійснені після Помаранчевої революції 2004 року(у рейтингах Freedom House Україна повернулася майже на ті самі позиції, яка мала в останній рік правління Кучми), зокрема позиції у національному демократичному врядуванні, незалежних медіа, електоральному процесі, незалежності судової влади та стримуванні зростання рівня корупції.
За останні два роки президентства Віктора Януковича чітко окреслилася тенденція до згортання демократії у нашій країні та переоблаштування вітчизняного державного устрою за авторитарними схемами, втіленими путінською Росією.
Путінізація по-українськи
Тенденційними в поведінці нинішньої української влади є три речі: підвищення непрозорості звітності та поширення корупції в установах державної влади, провладна інструменталізація судової системи та надання ширших преференцій і повноважень органам виконавчої влади, а також намагання придушити широкий спектр суспільних ініціатив від вузів до непідконтроольних владі медіа.
Показово, що Банкова робить усе можливе, аби ще більше підпорядкувати собі українську судову систему та обмежити і без того її вузьку незалежність. Суди перетворилися на інструмент репресій проти представників політичної опозиції та громадських активістів. Нині в Україні, за зразком авторитарних країн, відбувається пряме політичне маніпулювання судовими процесами, а також збільшується рівень втручання спецслужб у суспільне життя.
Зокрема, у грудні 2011 року Верховна Рада на законодавчому рівні ухвалила розширення повноважень СБУ у розслідуванні справ, які потрапляють під визначену Кримінальним кодексом України визначення «масові заворушення». За два роки президентської каденції Януковича різко зросла кількість процесів, які мають яскраво виражений репресивний характер із політичним підтекстом. Йдеться, зокрема про так звану «Справу українських істориків» проти директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслана Забілого, якого звинуватили у «розголошуванні державної таємниці», карних справ проти лідерів Податкового майдану, а також найгаласливіші судові процеси проти Юлії Тимошенко та Юрія Луценка і ще проти близько десятка екс-посадовців часів “помаранчевих”, половина з яких перебуває в СІЗО по 8-12 місяців.
Українська влада активно провадить боротьбу за контроль над українськими медіа і тиск на свободу слова в країні. Зокрема, особливо помітним став той факт, що більшість українських ЗМІ обережніше висловлюються на політично чутливі теми. Ще одним нововведенням у цій сфері стало запровадження на державному рівні заміни аналогового на цифрове телебачення, який має завершитися до червня 2015 року.
Фактично йдеться про намагання чинної української влади монополізувати телебачення, як це вже сталося в сусідній Росії. Експерти Freedom House наголошують, що такий перехід дасть режимові Януковича можливість здійснювати систематичний контроль за інформаційними потоками, які транслюють телевізійні канали і перегляд яких досі залишається джерелом оперативної новинарської інформації для більшості українських громадян. .
Вразливість східноєвропейських демократій
На думку експертів Freedom House, кроки зі згортання демократичних ініціатив не оминули стороною і нових центральноєвропейських країн-членів ЄС та претендентів на вступ до цієї організації. Як показують результати щорічних звітів «Nations in Trаnsit», протягом останніх 5 років у низці країн відбувалося чітке сповзання вниз у роботі ключових управлінських структур.
Для нових членів ЄС найбільш показовою є ситуація в Угорщині, де з 2006 року фіксується постійне погіршення ситуації щодо інституцій, які формують підвалини демократично прозорих систем, включно з незалежними судочинством і медіа. Тиск на останні, який розпочався за часів угорських прем’єр-міністрів соціаліста Ференца Дюрченя та позапартійного Гордона Банаї, значно посилився в останні два роки за часів правління правоконсервативного уряду Віктора Орбана. Згортання демократичних процесів в Угорщині, зокрема практика прямої політичної маніпуляції судочинством провладною партією Фідес, що складає більшість у парламенті, за умов слабкої опозиції, відчутно наближує цього західного сусіда України до рівня напівконсолідованих демократій Румунії та Болгарії.
Угорський приклад ставить перед іншими країнами регіону питання про те, наскільки молоді демократії Центрально-Східної Європи, які постали за останні 20 років після розпаду СРСР, є вразливими до путінської моделі авторитарного правління. Досі у цих країнах не вдалося повністю вкорінити демократичні традиції, тут все ще процвітають клієнтизм і корупція, а низький рівень соціальної довіри та хиткі економічні умови ставлять під сумнів незворотність досягнень вже проведених демократичних реформ.
Нині для 10 країн, які стали новими членами ЄС у 2004 році, головними питаннями, які викликають занепокоєння фахівців з Freedom House, є роль грошей у політиці та економічне послаблення медіасектору. Нинішня економічна криза спричинила дестабілізацію ринків у Центрально-Східній Європі та змусила правлячі партії у країнах регіону боротися за збереження своїх владних позицій після запровадження непопулярних режимів економії. В 2011 році Латвія, Словаччина та Словенія пережили парламентські кризи, а Румунія та Литва ледве втрималися від подібної ситуації.
Після Угорщини найбільш вразливим виявився медіасектор Балтійських країн. Особливо багато проблем у цій сфері зазнала Литва, в якій стрімке скорочення рекламних бюджетів приватних компаній призвело до стрімкого підвищення рівня залежності місцевих ЗМІ від фінансової підтримки з боку державних інституцій.
Також збільшилася кількість литовських медіакомпаній, задіяних у схемах вимагання грошей від бізнесу та політиків, погрожуючи сфабрикувати негативне публічне реноме, якщо ті відмовляться укласти рекламні контракти. У Латвії брак прозорості інформації щодо власників медіа породив підозру щодо можливості того, що місцевий олігархат зосередив контроль над ЗМІ у своїх руках.
Чи реформуються Балкани?
Тривожним трендом, який характеризує сучасну ситуацію в балканських країнах, є гальмування більшості демократичних реформ. Експерти Freedom House відзначають, що протягом останніх 5 років Албанія, Боснія і Герцеговина, Македонія та Косово переживають етап занепаду національного демократичного врядування, спричиненого накладанням бізнесових та політичних інтересів та ігноруванням проблеми організованої злочинності, хоча всі вони мають вагомий стимул для проведення демократичних реформ – перспективу вступу до ЄС.
Хорватія, яка наприкінці 2011 року виконала усі необхідні умови для вступу до ЄС (це має відбутися у 2013 році), нині є провідним лідером регіону у демократичних процесах. Зокрема, їй вдалося суттєво знизити рівень корупції завдяки притягненню до кримінальної відповідальності низки високопосадовців з нинішньої провладної соціал-демократичної партії Хорватії.
Сербія міцно закріпила за собою статус кандидата на вступ до ЄС, та покращила свої позиції завдяки співпраці у справі засудження міжнародним трибуналом Радко Младича та Горана Хаджича, звинувачених у низці військових злочинів.
Для решти країн, що утворилися після розпаду федеративної республіки Югославія, факторами, що заважають стабілізації національного демократичного врядування та проведення інших реформ, необхідних для прийняття їх в НАТО та ЄС, є збереження етнічної напруги та суперечки стосовно легітимності суверенітету. У Македонії, Боснії та Герцеговині через урядові кризи відбувається скорочення показника національного демократичного врядування. Також у цих країнах фіксується посилення рівня тиску на медіа.
У Косовому на фоні покращення ситуації з національною незалежністю, системою судочинства та демократичним врядуванням проблемним залишається питання електорального процесу після бойкотування та вотуму недовіри чинній політичній системі, висловлених більшістю виборців під час президентської кампанії на початку 2011 року. Ситуація в Албанії, зокрема корупційний скандал, до якого був причетний віце прем’єр-міністр, що зумовив низку антиурядових виступів, став яскравим виявом скорочення демократичних процесів у цій країні за всіма параметрами та максимально відтермінував перспективи її вступу до ЄС. За рівнем обмеження свободи судочинства ця країна випередила навіть Угорщину та Україну.
Євразійський відгомін Арабської весни
У більшості країн Євразійського регіону, за даними цьогорічного звіту Freedom House, не відбулося вагомих зрушень у рівні демократичності. Спільним знаменником для Росії, Білорусі, Казахстану та країн Середньої Азії стала низка гучних соціальних протестів, натхненних антиурядовими виступами в Арабському світі протягом 2011 року. В усіх випадках режими продовжують використовувати судову владу як засіб для залякування та репресій проти активістів. Зокрема, в Білорусі після придушення протестів проти фальсифікації президентських виборів на зламі 2010-2011 років було арештовано та засуджено до тюремного ув’язнення відомого правозахисника Алєся Бєляцького, що змусило білоруську опозицію ще глибше залягти на дно. В Казахстані уряд Нурсултана Назарбаєва вдався до збройного придушення виступу робітників нафтовидобувної галузі, що протестували проти низького рівня соціального захисту та жахливі умови праці на нафтовидобувних підприємствах країни. Профспілкового юриста Наталю Соколову, що представляла інтереси 2 тисяч звільнених нафтовиків, після засудження на 6 років та дострокового звільнення було заборонено брати будь-яку участь у громадській діяльності.
Російська влада зробила все можливе, аби завдяки державним медіа Арабська весна у росіян асоціювалася лише з насильством та заворушеннями в країні, аби напередодні президентських виборів утримати громадськість від масових акцій протесту. Проте це не стримало російське суспільство від багатотисячних виступів супроти планів Владіміра Путіна повернутися в президентське крісло на наступні 12 років.