Мітинг розпочинався мляво. Зо три десятки протестувальників від ВО «Свобода», Олег Тягнибок і кілька депутатів від фракції «БЮТ-Батьківщина». Маніфестанти виголошували гасла у тихенький мегафон. Слабкі крики губилися в передвечірній духоті Європейської площі. На сходах, перед головним входом до будівлі, вмостилися на невеличких ліжках депутати-голодувальники. В кожного на лобі пов’язка, на якій написано: «Я голодую». Неподалік від основної маси народу стоять кілька міліціонерів у жилетках ДПС. З підземного переходу, що поряд, виглядають четверо правоохоронців у спецформі. Тут же з’являються депутати від БЮТ. Вигляд мають дещо спантеличений вигляд.
«Це була вершина шулерства, – розповідаєТижню народний депутат Володимир Яворівський. – У понеділок засідала погоджувальна рада, яка не включала цей законопроект до порядку денного. Однак пан Єфремов заявляв, що закон спробують проголосувати. Але ніхто на це не очікував. До обіду в нас була звичайна тяганина – «сирі», недопрацьовані законопроекти. Згодом трохи пожвавішало».
«А потім із зали зник Литвин. І Мартинюк поставив законопроект на голосування, щоби включити його до порядку денного. Наголошую, що було три голосування – перше не набрало необхідної кількості голосів, друге проводили, щоби повернути законопроект до порядку денного, а потім його ставили втретє. Наголошую, що закон не було ухвалено…», – договорити нам не дають.
Приблизно о 21:10 з підземного переходу починають сипати правоохоронці. Десяток, другий, третій. Саме в цей час опозиціонери планували підключити апаратуру, щоби можна було скористатися мікрофонами. Починається штовханина. Частину мітингувальників затискають під вікнами Українського дому. Чути, як з натовпу із надривом кричать: «У нас є дозвіл! У нас є дозвіл на проведення акції!» За нашими спинами в цей самий момент десятків зо два бійців спецпідрозділу «Беркут» намагаються утворити ланцюг, щоби «вичавити» незадоволених з площі перед входом до будівлі. Здійнявся галас. На всі боки хлюпає вода, у повітря злітають пластикові пляшки та лайка. «Беркут», зчепившись руками, тисне на мітингувальників, роздаючи копняків особливо неповоротким. Народні обранці намагаються заспокоїти людей, проте марно. З натовпу за бронежилет витягають охоронця порядку із явно недружніми намірами, однак його відбивають «свої». Біля сходів навколішки присів один із протестувальників. Він тримається за нирки й тихенько проклинає «рідну» міліцію.
Врешті бійці спецпідрозділу стають у каре, зайнявши якомога більше простору перед входом. Галас не припиняється. Звідкись приходять чоловіки у штатському, з міліцейськими раціями в руках. Починаються переговори. Проте мітингувальники не хочуть жодних компромісів. Їм радше необхідно виплеснути власні емоції на своїх ворогах, себто на міліціонерах.
Утім, опозиція таки домовляється – мітинг не чіпатимуть. Але й запланованих раніше наметів ніхто не ставитиме. Ночувати доведеться просто неба, на граніті. «Беркут» полишає свої позиції та під улюлюкання маніфестантів відступає за ріг Українського дому. Першу атаку з успіхом відбито. До будівлі починають підтягуватися люди. З’являються прапори «Батьківщини», «Удару». Приїжджає машина зі спеціальним обладнанням. На площі встановлюють чотири величезні мегафони. Стартує справжній український мітинг, як 2004-го, з дискусіями про погану владу та обіцянками виправити ситуацію. До цього додаються тихі нарікання на бездіяльність опозиції, яка дозволила протягти мовний закон.
Приблизно опівночі народ б’є на сполох. Виявляється, що спецпідрозділи не лише нікуди не зникли, а натомість їх навіть стало більше. За приблизними підрахунками, на мітингувальників, яких набралося зо дві сотні, чатували приблизно 250 міліціонерів. За повної екіпіровки. В захисних костюмах, шоломах, з кийками, балончиками зі сльозогінним газом. Чоловік у штатському прямо каже Арсенію Яценюку: «Завтра сюди мають приїхати 6 тис. осіб від Партії регіонів. У будь-якому разі ми вас посунемо – культурно й акуратно». Люди готуються до нічного штурму – на сходах натягують мотузки, з обох боків табору ставлять вартових, які в разі небезпеки дзвонитимуть у дзвони. З колонок лунає патріотична музика.
«Зважилася приїхати сюди після дзвінка мами зі Львівщини. Вона мені розповіла, що схвалили мовний закон. Тож я після роботи побігла сюди, – розповідає киянка Мар’яна. – Планую побути тут до другої ночі, а потім додому, бо завтра працювати. Хоча можу прийти на 10-ту ранку, висловити свій протест».
«Міліціонери, хлопці, яких сюди привезли, молодші за нас, – коментує дії беркутівців Олена. – Шкода їх. Бо можуть за наказом керівництва кинути будь-куди. А вони стомлені, в них очі пусті, вони спати хочуть».
Тим часом депутати попереджають присутніх, що в таборі можуть бути провокатори від міліції. Тож просять пильнувати. Наостанок роздають інструкції, як поводитися під час бійки: жінок, дітей і літніх людей потрібно зібрати в центрі табору, їх мають оточити чоловіки та молоді хлопці. Аби вистояти, мітингувальників просять триматися за руки. Табір вкладається спати. З’являються туристичні коремати, їх розкладають прямо під входом до будівлі. Люди сплять просто неба, повкладавшись одне на одного.
Читайте також: Закон про мови: регіонали-«безпрєдєльщики» не помічають безпомічних опозиціонерів
Перша навчальна тривога відбулася о другій ночі. В цей час з вулиці Костьольної до Українського дому спустилося зо два десятки міліціонерів. Спрацювала «сигналізація». Заспаних людей шикують у шеренги, щоб оборонятись «за наукою» – жінок всередину, чоловіків назовні, тримати лінію. «Беркут», щоправда, на всі ці рухи не реагує взагалі. Частина бійців спецпідрозділу повлягалися на газонах в парку, щоб поспати. Інші змушені вислуховувати гнівні тиради від обурених на весь світ мітингувальників. Останні, до речі, звинувачують правоохоронців ледь не в зраді державних інтересів, оскільки міліція, на їхню думку, вже «давно захищає владу замість простих людей». Беркутівці лише посміхаються крізь скло шоломів та мовчать.
«Правоохоронці зробили нам добру справу. Якби не чутки про те, що табір атакуватимуть, люди, певно, почали б розходитись. Натомість народ тримається, підходять нові люди, політичні сили», – розповідає депутат від Київради Олександр Бригінець. Жартома додає, що присутні вже очікують на появу Ющенка та Королевської. Але з’являються Богдан Бенюк, Сашко Лірник та Марічка Бурмака.
Друга побудка очікувала на табір о четвертій ранку. Оскільки саме в цей час, за офіційною інформацією, мала спалахнути бійка. Однак чи то правоохоронці вирішили поспати, чи то вони забули, але табір ніхто не атакував. Тож, заспівавши гімн, протестувальники влаштували невеличке прибирання та почали готуватися до зустрічі Януковича.
Те, на що так очікували всі присутні в таборі, розпочалося приблизно о 8-й ранку. До табору протестувальників почали стягувати сили міліції. Від кількості транспортних засобів, на яких привозили правоохоронців, двійнило в очах. Разом із ними до площі прибували прибічники Партії регіонів. У натовпі з різнобарвно вбраних бабусь та дідусів видніли молоді хлопці та дівчата, які гасали з пухкими блокнотами від однієї частини натовпу до іншої, щось записуючи на ходу. Після чого вони сформували окремі групи людей і повели їх до сходів Українського дому. Опозиція оживилася – на горизонті ворог.
«Певно, ті бабусі й дідусі приїхали, щоби нас підтримати. Але це якось непомітно. Певно, соромляться. Підходьте ближче до нас! Відстоюємо Україну разом! Єдине, ми вам не гарантуємо грошей за участь, цього в нас немає», – кепкує з новоприбулих опозиційний оратор.
Між тим, за кілька десятків хвилин кількість прибічників провладної партії помітно зросла. Лік пішов уже на сотні. Активізувався «Беркут»: хлопці повставали зі своїх лежбищ, привели себе до ладу, приготували шоломи. Зрозуміло – незабаром буде дуже гаряче.
Попри очікування, бійка не розпочалася ані о 9-й ранку, ані о 10-й. Кожну годину під охороною спецпідрозділів опозиціонери відзначали як велику подію: «Ми простояли тут ще годину! Вітаємо вас!» – лунало з динаміків. Рух почався об 11:00. На Європейській площі загалом зібралося понад 30 міліцейських транспортних засобів. З авто, автобусів та автобусиків у камуфляжній формі вивалювалися бійці закону. Прибічники ПР зникли. Натомість «Беркуту» ставало більше і більше. Хлопці, натягнувши шоломи на голови, підіймали в повітря кийки, перевіряючи, чи все гаразд, поправляли обмундирування. В останній момент на площу прибула кавалерія на чолі з Яценюком. Політик, поспілкувавшись із правоохоронцями для проформи, пішов шикувати бойові порядки.
І спалахнула бійка. Вдалися і до гумових кийків, і до чобіт, і кулаків. З боку Костьольної посунули лави правоохоронців із явним наміром знести все на шляху до прес-конференції гаранта. Проте міліція наразилася на спротив бувалих молодиків зі «Свободи». Хлопці у масках, замотані в шарфи, вміло відбивалися, вдаючись по допомогу стусанів, пляшок та яєць. Повітря роздирали крики коментатора у мікрофон: «Що ви робите? Спиніться! Не застосовуйте газ! Тут жінки та діти! Не застосовуйте сльозогінний газ!» Над площею зависла їдка невидима хмара. Ті, хто потрапив під роздачу, відразу вибували з гри. Люди плакали, кашляли, намагаючись хоч якось вибратися з натовпу. Вибулих замінювали нові бійці – свободівці.
Штовханина тривала з півгодини, доки не оголосили – Янукович не проводитиме конференції. Повітря струснув дружній крик десятка горлянок. Люди були щасливі.
«Він нас злякався! Він таки злякався! Злякався свого народу!» – горланили зусібіч. Міліція почала потроху відступати. Силовиків організовано грузили до автобусів та везли в бік Верховної Ради. Політики святкували перемогу. Люди, стомлені після нічної варти, потроху почали розходитися – хто поїсти, хто прийняти душ, хто на роботу. Молодь завзято співала Державний гімн. Політики радо давали коментарі журналістам.