Чи є передчасним скорочення армії США?

Світ
3 Липня 2012, 09:29

І першим кроком має стати відмова від десятків баз в самих США і Європі. Проте американські конгресмени вважають, що подібне рішення призведе до масових звільнень цивільних осіб та негативно позначиться на економіці країни.

З цього приводу американські експерти висловлюють різні думки. У той час, коли одні вважають, що «США  повинні бути сильними у нестабільному світі, але ми повинні це зробити у набагато більш розумний спосіб. І тому варто сподіваюся, що це серйозний початок нового мислення, яке починає домінувати в Америці». Інші переконані у тому, «те, що насправді відбувається, може стати початком відмови Сполучених Штатів від ролі світової домінуючої держави, з усіма негативними наслідками, котрі із цього витікають».

Скажімо, якщо Пентагон зможе заощадити $ 7 млрд. протягом десяти років (за рахунок скорочення числа авіаносців з 11 до 10), то це істотно ослабить американські сили протистояння Китаю у Тихому океані. Адже, за ці десять років китайці будуть спроможними додати до свого наявного на їхньому озброєнні 1 авіаносця – іще 7 чи 9, і цим лише посилять спробу свого агресивного домінування у цьому регіоні.

Очевидно, що коли президент Барак Обама збирається провести  перебудову в системі американської оборони (під приводом того, що вона є занадто витратною і обтяжливою для Америки), він мав би згадати про досвід своїх попередників, котрі пішли на такі колосальні фінансові витрати лише тому, що військові бази США у  Європі та інших регіонах світу стали тим стабілізуючим фактором, котрий утримував стабільність системи світового порядку, який було встановлено після закінчення Другої світової війни.

Цілком зрозуміло, що в ХХІ столітті ця система потребує певної модернізації, проте капітулянтські настрої певної частини американського істеблішменту здатні лише значно погіршити обороноздатність самих Сполучених Штатів та їхніх союзників, а втрата Америкою своєї домінуючої ролі на світовій арені тільки спровокує виникнення ситуації нестабільності, за якої місце США можуть спробувати зайняти деструктивні сили. Порушити світову міжнародну рівновагу дуже легко, але повернути усе назад – буде просто неможливо.

Схоже, що президент Обама дуже ризикує успішним продовженням свої політичної кар’єри. Адже, на думку американських аналітиків, котрі є близькими до кіл Республіканської партії, «непродумане скорочення наших військових сил і послаблення здатності захистити наш народ, може вилитися для Барака Обами у неприємний сюрприз на виборах у листопаді 2012 року, час яких настане досить скоро».

З іншого боку, ініціатива президента Обами піднімає питання, котре американські військові аналітики визначають, як альтернативу довгій війні. Мова йде про поступовий перехід до нової парадигми ведення війн, котра ґрунтуватиметься на акцентуванні уваги на залученні  повітряних сил США та дії американських спецслужб. 

А на фоні дискусії з питання оборони, котра виникла останнім часом у засобах масової інформації Америки, з приводу напруги між військовим середовищем і членами Конгресу, щодо передчасного (на думку військових), виведення військ з Афганістану, та на тлі певного досвіду боротьби з конфліктами в Іраку і Афганістані, проглядається можливість зміцнення військових сил спецпризначення, які за своєю структурою є найбільш придатними для ведення інтенсивної війни. 

Мова йде про розглядання  можливості використання новітніх модерних технологій та техніки, котрі здатні оперативно і швидко впливати на вирішення ситуації на великих відстанях. Ставлячи, таким чином, лідерів  потенційних країн-противників США перед фактом, що у той час, коли для них розгортання сухопутних військ є єдиним варіантом, американці застосовуватимуть на повну потугу свої аерокосмічні сили.

Більшість противників Сполучених Штатів, по суті, нав’язували американцям свою тактику ведення війни на своїй території і на своїх умовах. А центральною їх стратегією стало намагання виманити американські війська на територію противника, як це відбулося в Афганістані і Іраку. Цим самим наражаючи американські війська на неминучу небезпеку. Адже протистояння з противником, який веде з вами партизанську війну, потребує зовсім інших підходів і правил.

У цьому сенсі варто згадати про великий успіх американських військ і сил коаліції країн НАТО, який спостерігався на початку афганської кампанії. Тоді, коли була задіяна комбінація із взаємодії сил, призначених для спецоперацій і повітряних сил. І винахідлива суміш із цих двох комбінацій стала дієвим варіантом боротьби проти «війни сутінків», котру нав’язали силам союзників таліби. Оскільки проти невловимого ворога, сили якого не є регулярними, і які  у будь-який момент здатні розосередитись серед мирного афганського населення, необхідно застосовувати нестандартні підходи і модерні прийоми ведення війни.

Бо перспектива продовження до безкінечності більше ніж десятирічної афганської війни не є привабливою, ані для військового командування США, ані для американського політичного істеблішменту. Тому ті, хто приймають рішення в Сполучених Штатах (критично розглядаючи досвід Афганістану і Ірану), мусять винести з усього цього уроки на майбутнє.

Після першої перемоги в Афганістані у 2003 році, за часів президентства Джорджа Буша-молодшого, наступні етапи військової кампанії принесли, у більшості випадків, розчарування американцям. І хоча спочатку американцям в Афганістані  вдалося завдати певної шкоди представникам «Аль-Каїди» і «Талібану», завдяки застосуванню сучасних можливостей військово-повітряних сили у вигляді безпілотних літальних апаратів та задіяних сил спеціального призначення, однак найбільшим уроком, який можна винести із всієї цієї кампанії є те, що афганська (як і іракська проблема), не мають тільки чисто військового рішення.

На мій погляд, реальним уроком в Афганістані стало те, що американські військові не спроможні вирішити завдання афганського національно-державного будівництва, оскільки вони не навчені для цього. Проблема полягає у тому, що США дозволили втягнути себе в десятирічні одночасні конфлікти на територіях Іраку і Афганістану, намагаючись будувати роботу уряду і працювати з електоратом, якого не існувало раніше, і формування якого з усіх сил стримують повстанці. 

А на фоні погіршення відносин Вашингтону і Кабулу, у поєднанні з відсутністю освіти у представників військових  сил Афганістану (більшість яких не вміє читати і писати), котрі підпорядковані президенту Хаміду Карзаю,  розгул корупції в афганському уряді, а також проникнення талібів у сили оборони і поліції, може вилитися у катастрофу, і поховати всі надії на демократію для афганського народу.

Тому, можливо, на питання – чи не є передчасними скорочення армії США і часткова відмова від воєнних баз, краще було б шукати відповіді  враховуючи нагальну необхідність модернізації воєнної доктрини Америки. За якої, основною альтернативою сотням тисяч піхотинців, могла б стати у майбутньому аерокосмічна стратегія захисту.

Сполучені Штати не можуть відмовитися від своєї ролі світового лідера під час виникнення майбутніх конфліктів по всьому світу, але водночас не можуть і посилати сотні тисяч молодих людей і витрачати сотні мільярдів доларів на «війни сутінків». Таких конфліктів, як у Іраку і Афганістані.

Бо якщо, принаймні, війна у Афганістані стала адекватною відповіддю «Аль-Каїді» і «Талібану», яким довелося заплатити високу ціну за вбивство 3 тисяч чоловік на території Сполучених Штатів під час «чорного вівторка» 11 вересня 2001 року, то війна в Іраку (точніше усунення від влади диктатора Саддама Хусейна), явно мала вестися зовсім іншими методами.

Приклад ліквідації американським спецназом у 2011 році терориста номер один у світі Усами бен Ладена, наочно показує, що, в разі необхідності, операцію такого високого рівня підготовки можливо провести швидко і точно, а потім повернутися без втрат на базу попередньої дислокації.

Оглядаючись на минулі часи і враховуючи увесь афганський досвід, можливо, взагалі не варто намагатися створювати тонку вертикаль демократичної держави, на ґрунті, який явно не готовий до такого, нав’язаного із зовні,  рішення?

Тримаючи потужний Дамоклів меч над головами своїх противників, Сполучені Штати спроможні, задіючи аерокосмічні сили, сили спеціального призначення і невеликі, мобільні сили швидкого наземного реагування, досягати намічених цілей. Це говорить про експедиційне мислення, але у більш обмеженому масштабі, ніж раніше до цього звикли американці.

Приклад ліквідації у Лівії диктаторського режиму Муаммара Каддафі підтверджує те, що подібні технології, котрі збережуть життя американських солдат, можуть успішно застосовуватись і в інших гарячих точках світу.

І як тут не згадати стару англійську приказку – « Якщо єдиним інструментом, який ви маєте, є молоток, кожна проблема виглядає, як цвях». Тому, тим хто приймає остаточні рішення в Сполучених Штатах, варто, можливо, відійти від попередніх підходів і бачення, та розглядати інші життєдіяльні, альтернативні варіанти, котрі будуть підкріплені гнучкою структурою сил аерокосмічного реагування і спеціального призначення.

І в такому разі, вся дискусія в США навколо скорочення військового бюджету Пентагону здатна отримати зовсім іншого звучання. Бо скорочуючи наземні військові сили, увесь акцент швидкого реагування одночасно перенесеться на структури, котрі уже ефективно зарекомендували себе у ХХІ столітті.