Якось довелося почути, що «Трипільське коло» – ледь не фестиваль абстинентів, оскільки від початку задумувався як «територія, вільна від тютюну, алкоголю і наркотиків». Однак, той, хто очікує побачити там окрім бабусь і дітей, лише кількох «просвітлених», помиляється – фестиваль насправді не схожий на зібрання свідків Ієгови, навпаки – те, що на пагорбах Ржищева не продають стандартний фестивальний набір «пиво, сигарети» йде лише на користь учасникам фесту (щоправда чимало з них минають заборону, вживаючи стимулятори по кущах).
Читайте також: "Країна мрій" комерціалізувалася
Тут не побачиш агресивних гопників чи якихось «зальотних» людей, бо всі, хто сюди приїздять, знають куди і навіщо вони потрапили. Додатковим ситом слугує платний вхід – 200 грн за чотири дні імпрези відсіюють випадкових «перехожих». Тож публіка тут збирається відповідна – ті, хто любить творчість, свободу й індивідуальність.
Щоправда в цьому криється й своєрідна «ахіллесова п’ята» фестивалю – хоча «Трипільське коло» організоване у форматі open air, фест можна назвати герметичним через те, що сюди з року в рік часто приїздять одні й ті самі. Ця немасовість дозволяє почуватися надзвичайно вільно на величезній території у 17 га, водночас залишаючи певний присмак «андеграунду». Звісно, дійство могло б піти шляхом комерціалізації з ухилом в розширення кола зацікавлених, утім це неминуче потягло б за собою усі попсові наслідки.
Нині ж все просто і невибагливо – намети, розкидані, де душа забажає; дерев’яні душі; проста домашня їжа, яку продають місцеві; толока; традиційні вироби майстрів й численні розваги для тіла і розуму.
Деякі щоправда вже набили оскомину – приміром, «Літературна сцена» з пафосними декламаціями віршів та довколаезотеричні заходи кочують майже по всіх літніх фестах. Те саме можна закинути і музичний складовій імпрези – за усією поваги до гуртів «Тартак», Mad HeadsXL, Kozak System (екс-«Гайдамаки» без Олександра Ярмоли),«ДримбаДаДзиґа»та інших, їх обличчя вже дещо надокучили очам фестивальної публіки.
Читайте також: 12 музичних подій, які варто відвідати цього літа
Ця ситуація типова для більшості українських етнофестів – одні й ті самі гурти можуть виступати протягом літа на 3-х – 4-х дійствах. З огляду на цей статус кво, іноді здається, що через 10 років на сцени подібних заходів будуть виходити добре знайомі підстаркуваті фольк-рок-виконавці й «запалювати» натовп. Звісно, «Трипільське коло» запросило й «молодих і перспективних», однак вони помітно програвали хедлайнерам у статусі, зокрема їх ставили здебільшого «на розігрів» і не надавали часу, коли їх викликали на біс (так сталося з гарним гуртом «Йорий Клоц»).
Читайте також: Чим живуть сучасні арт-осередки
Тиждень поцікавився враженнями гостей фестивалю, й дійшов висновку, що для багатьох музичний бік був не пріоритетним. Чимало людей приїхало родинами та компаніями на кілька днів, тож програма фесту, насичена спортивними, екологічними та інтелектуальними «квестами», і місцеві буколічні краєвиди компенсували всі недоліки музичної програми. Щоправда траплялися й незадоволені організацією простору біля сцени, – його поділили на кілька зон, що завадило утворенню суцільної «фан-зони», до якої звикли у попередні роки.
До речі, поміж організаторів цьогорічного «Трипільського кола» зі старої команди залишився тільки його директор Олесь Журавчак. У 2012 колишні однодумці розсварилися, Журавчак звинуватив колег у прагненні комерціалізувати фест, ті ж стверджували, що він вчинив «рейдерство» і перехопив всі спільні ідеї і напрацювання. Якщо порівнювати з минулим роком, то зміна організаторів позначилася на фестивалі у вигляді низки інфраструктурних і логістичних огріхів, крім того додалася іміджеві прив’язка до Євро, звісно, під почесним патронатом Київської ОДА. А ще з’явилася якась незрозуміла валюта, – гривні потрібно було міняти на купони фесту, що робили далеко не всі, пропонуючи продавцям звичайні гроші.
«Живи радісно!» закликало публіку «Трипільське коло-2012», що цьогоріч об’єднало попередні воду, землю, повітря і вогонь у «Парад стихій». Люди відгукувались на цей слоган всім серцем, вони танцювали, співали, сміялися, ліпили вироби із глини, стріляли із лука, запускали повітряних зміїв, запалювали безліч ліхтариків, грали на барабанах… Стихійна свобода народжувалась на очах. А велич тамтешніх краєвидів увиразнювала гармонію творчості та природи.