Турки західними очима
Не скажу, що кепсько знаю Туреччину та її мешканців, проте відкрив для себе чимало нового. «Убивця з міста абрикосів» – це ж погляд західної людини, нехай і по-своєму закоханої в цю східну країну. Можна навіть сказати: залюбленої в її екзотику. Щоправда, слово «екзотика» тут поширюється не на вигадані класиками минулих сторіч пишноти й гареми султанських палаців, а набирає іншого змісту й пов’язана з тими незрозумілими європейцям дивацтвами штибу крайньої консервативності, що поєднується зі світськістю у вигляді прапорів ЄС на бані мечеті в глухому анатолійському селі або богемного життя з вечірками й алкоголем, яке, втім, не перешкоджає його героїням берегти до заміжжя цноту. «Уранці мої товаришки п’ють зі своїми хлопцями еспресо, їдять круасани і розмовляють про світову літературу. А по обіді запинають хустки і йдуть до бабуні на каву по-турецьки», – розповідає польський журналіст.
Читача це має спантеличити. Це прикольно, несподівано. Навіть в дечому можна порівняти з баченням Орхана Памука, якого також згадує у своїй книжці Шабловський. Однак лише в дечому. Адже Памук радше переймається парадоксами своєї країни, ніж поливає її брудом, як буває часто-густо закидають нобелівському лауреатові його ж співвітчизники.
Тож польський дещо іронічний, дещо спантеличений погляд на Туреччину іноді зачіпав мене за живе. Попри всю його приязність, він буцімто відображав ту конотацію, яку ми самі вкладаємо в слово «турок», коли називаємо так неслухняну малечу.
Десь так само, як на східну екзотику, можна дивитися західними очима і на українців. І ми це чудово розуміємо. А наші літератори, як і Памук або нова турецька «скандалістка» Еліф Шафак, так само доносять ліберальним читачам у своїй країні цю не завжди приємну для нас правду. Отож, коли Вітольд Шабловський описує насилля консервативних турків над жінками чи жахливі проблеми повій, ми з однаковим успіхом знаємо, з чим це порівняти вдома, хай і у вимірах геть інших цінностей.
Читайте також: 6 незнаних фактів про країну Ататтюрка
Полякам це невідомо
Тому в якійсь глибокій основі «польський погляд» на Туреччину може зачіпати й Україну. Щоправда, знову-таки лише щодо суперечностей, породжених нашим спільним перебуванням на межі між політичними Європою та Азією. Однак, якщо на гарячому турецькому півдні ці суперечності вибухають і спалахують, то в наших північних широтах радше жевріють. А проте Польщі такі нюанси перетину світів і прикордонні медитації, загалом, невідомі.
Це цікаво простежити не лише на прикладах сучасності, а й на тих історичних моментах, які Шабловський наводить як зразки спільного минулого Польщі й Туреччини. Автор захоплено оповідає про польське коріння й варшавський період життя одного з найвідоміших турецьких поетів, комуніста НазимаХікмета; згадує, як султани завжди дожидалися «ляських послів», котрі дістали такий етнонім на Сході завдяки українцям; змальовує життя Папи Римського – поляка Іоанна Павла ІІ — й паралельно складну долю того, хто мало не згубив його, турецького кілера Мегмеда Алі, члена сумнозвісних «Сірих вовків». А ще Шабловський наводить приклад героїчної перемоги польського короля над турецьким військом під Віднем. Спільні моменти турецько-польської історії автор вбачає навіть у взаєминах між юдейськими громадами обох країн.
А про що згадали б ми, якби публікували аналогічну розвідку? Відмінності з польською стороною були більш, ніж очевидні. «Кардашказаклари», або ж «братні козаки» – так іноді йменували османи козаків у своїх літописах. Угоди Богдана Хмельницького з султаном, протекторат Порти над Україною за часів Дмитра Дорошенка, безліч тюркських слів у нашій топонімії, навернення Пилипа Орлика в іслам, Задунайська Січ на території Османської імперії, і Софія Київська, збудована за прототипом Айя-Софії… Цей логічний ряд можна поповнювати десятками прикладів.
Читайте також: Відродження Осяйної Порти
«Близькі, але далекі»
Хоча можна вибудувати й геть інший ряд, що повністю затьмарить усе сказане і зблизить нас із польським автором, укотре нагадавши нам стосовно турків власну істину. Її напрочуд влучно сформулювала український тюрколог Ірина Дрига: «Близькі, але далекі». І якщо з минулого в негативний ряд передусім потраплять «війна під Хотином», «заграви над Синопом», а козаки з «братніх» обернуться на «бандюків», то деякі сучасні перехрестя наших відносин потягнуть з тієї давнини ще більше «прикрощів». Ніде правди діти, турки сприймають українок за легкодоступних. І коли вихваляють їх у приватних бесідах як гарних коханок, це чомусь сприймаєш аж ніяк не як похвалу.
А ще іноді голова йде обертом, коли в Туреччині тебе вперто мають за «руса» (росіянина) або розповідають, як американці з євреями нас штучно відділили від Росії. Тоді залишається лише засоромлено відводити погляд від своїх співвітчизників і передусім співвітчизниць, часто одягнених за останньою «київською модою». Не будеш же ти всім пояснювати складнощі нашої історії, чому ці розфарбовані «модниці» розмовляють російською, якщо вони «украйнали». І релігійним, і націоналістичним туркам цього не збагнути й поготів, хоча вони й мають не менше національних клопотів у власній країні.
Читайте також: Позатуристична Туреччина
З недомовленого
Це, до слова, та тема, яку польський репортер не те що оминув, але наче не договорив про неї в «Убивці з міста абрикосів», розповідаючи про курдське населення на сході Туреччини. Річ утім, що якби пересічні туристи, які навідуються до Туреччини, були добре ознайомлені з її щоденними новинами, то, можливо, навряд чи так поспішали б на анатолійські курорти. Адже нескінченні повідомлення про теракти та вибухи, які лунають на сході країни, де курдські повстанці воюють за свою незалежність, убивства поліцейських і військові спецоперації проти озброєних бойовиків, – все це ще одна постійна складова турецького життя, що не надто часто потрапляє до західноєвропейських, а тим паче, наших ЗМІ. Що, зрештою, чудово, позаяк Туреччина, безумовно, варта того, щоб до неї їхати, дивуватися та повсякчас відкривати нове для себе, незалежно від того, якого народу очима дивишся. Погляд же польського журналіста, як з’ясувалося, допоможе нам відкривати не лише заморського сусіда, наче й близького, утім, далекого, а й самих себе.