Безпекова сфера є тим третім актуальним елементом, якому кожна держава на планеті приділяє не менше уваги, ніж власним політиці та економіці. У сучасному світі досить важко прорахувати, де на планеті виникне нове джерело військового конфлікту, та чи йтиметься виключно про бойові дії у їхньому стандартному розумінні, а не про нову масштабну кібер- чи енергетичну атаку. Тиждень поспілкувався із колишнім директором Центру Карнегі у Москві Робертом Нуріком про нові можливі зміни у звичній безпековій конфігурації.
У.Т.:Під час останнього саміту НАТО в Чикаго було озвучено про розгортання концепції «розумної оборони». Чи насправді з боку Альянсу раціонально скорочувати витрати на оборону?
Концепції «розумної оборони» зараз приділяють масу уваги. Ця ідея потрібна перш за все для співпраці у багатьох сферах. Це дає можливості для бюджетних проектів, оскільки це уможливлює більш офіційне ведення справ та поглиблення підтримки держав-членів Альянсу одне одним для спільного виживання, оскільки бюджети усіх країн перебувають під тиском. Це можливість зробити більше, витрачаючи менше. Критики зазвичай висловлюються з цього приводу, що це дуже важко – робити багато з обмеженими коштами, і що з невеликим обсягом бюджету мало чого вдасться зробити. Питання лише у тому, наскільки менше? Всі озираються на те, що військові бюджети скорочуються, і навіть найуспішніші військові ініціативи намагаються використовувати принцип проб та помилок. Причини, через які це доводиться робити, є зрозумілими для всіх, бо так робилося й раніше. Йдеться про національні інтереси, якими доводиться жертвувати. Часто йдеться про те, що можна пожертвувати інтересами оборонної промисловості або відсотком контролю, який певна країна має щодо оборонного проекту, природою військового спорядження, який збираються створювати тощо. Якщо це ваш особистий проект, то ви самі можете вирішувати його подальшу долю. Коли ж йдеться про колективний договір, то вам доведеться потерпати від компромісів.
Читайте також: Талібаністан – можливе вирішення проблеми Афганістану
У.Т.:Чи корелюються принцип «розумної оборони» та виведення миротворчого контингенту з Афганістану? До яких наслідків це може призвести?
Це важливе питання також нині широко дебатується у США та НАТО. Є величезний пресинг на країни-члени Альянсу, аби вони зменшили свою військову присутність в цій країні. У певних випадках йдеться про швидше виведення, ніж раніше було домовлено. Важливими в цьому плані є два питання. Перш за все всіх цікавить, як швидко це станеться, і наскільки план виведення буде реалізований незалежно від оцінки ситуації на місцях, оскільки є низка тих, хто знервований, а чи не зашвидко виводяться війська, бо ситуація в Афганістані сама по собі все ще не є стабільною. Інше питання, що навіть тоді, коли бойові частини виведуть, лишаться важливі поточні питання про витрати та часткову присутність, щоб тренувати місцеві збройні сили. Все це базується на припущенні, що афганські збройні сили та поліція будуть достатньо розвинуті та підготовлені для того, щоб підтримувати загальну стабільність в країні, аби вони самостійно, без сторонньої допомоги могли вирішити ситуації, які можуть виникати на місцях. Це та ситуація, коли ані в США, ані в Європі немає сильного апетиту до постійного перебування в цій зоні.
У.Т.:Військовим НАТО та США до цього часу вдавалося стримати в Афганістані інтенсифікацію наркоторгівлі, а також зміцнення позицій Талібану. Яким чином виведення західного військового контингенту вплине на країни, що межують з Афганістаном?
Найбільше занепокоєння у США викликає питання, щоб країни Центральної Азії були достатньо стабільними, і аби афганські служби безпеки були достатньо компетентними та мали достатню базу для того, аби регіон не перетворилася на рай для терористів та наркодиллерів. І це найголовніший критерій, на який центральноазійські країни звертають прискіпливу увагу. Іран – це трохи інша річ. Важко уявити, що для Ірану Афганістан під боком може бути наркопроблемою. Іран має тісний зв'язок з певною групою сил всередині Афганістану, і його зараз хвилює, яким чином зберегти та посилити свій вплив на неї. Таке саме питання постає і щодо Іраку, тому що там є шиїтська більшість, яку підтримують військові та уряд. Можна не погоджуватися з тим, що дві шиїтські країни (Ірак та Іран) погоджуються абсолютно у всьому, проте між ними існує міцна симпатія і подібність.
Читайте також: Директор Інституту Кеннанапро міжнародну безпеку
У.Т.:Хоча Усама бен Ладен вбитий, все одно організації типу Аль-Каїди та Талібану лишаються в дії. Салафіти набирають силу у країнах Північної Африки. Яким чином може в перспективі наступних 5 років змінитися ландшафт тероризму?
На Заході та в США ведуться дебати щодо того, як вони мають реагувати на зміну політичних тенденції в регіоні. Це також стосується імпорту та проявів тероризму. Багато що сталося через Арабську весну, зміну влади та непевність щодо майбутнього нового керівництва. Багато чого ставалося і за старих режимів, які були достатньо стабільними. Зараз доводиться боротися за те, яким чином гармонізувати інстинкт підтримки розвитку демократії, знаючи, що вона може покликати до влади зовсім інші режими, ніж ті, з якими ми звикли співпрацювати. Наприклад, люди думають, що керівництво Єгипту підконтрольне «Братам-мусульманам», які напряму є пов’язані з тероризмом.
Читайте також: Чи переживе Ірак 2012 рік?
У.Т.:Якої ви думки про НАТО як військовий альянс демократичних держав? Чи насправді потрібно змінювати та модернізувати місію цієї організації? Може, є інша альтернатива?
Не йдеться про зміну базової місії НАТО. Питанням є те, що ця організація значить в новому, модернізованому світі, новому безпековому середовищі. Це те, чим зараз Альянс переймається. Такий стан речей не почався зненацька, це триває вже понад 20 років, починаючи з моменту, коли розвалювався СРСР. Є декілька постійних речей, а є ті, які необхідно переглянути та змінити. Міжнародна думка сходиться на тому, що НАТО має лишитися тим місцем, в якому трансатлантична спільнота здійснює рішення щодо своєї колективної безпеки. Це політична функція, консультативна функція, місце військової співпраці тощо. Ось що є постійним, і підтримка Альянсу у цьому плані все ще відіграє важливу роль. У 1990-х спонтанно відбулася перша адаптація того, до яких глобальних питань НАТО має звернутися. Можливо, що зараз Альянс має приділяти більше уваги територіальній обороні, ніж міжнародним проблемам, проте перш за все між цими двома пунктами має зберігатися рівновага.
Другим важливим, спорідненим з першим, є питання, як НАТО має здійснювати планування, і на яких питаннях йому більше треба сфокусуватися – на збройній обороні чи на новому безпековому порядку денному, тобто на кібербезпеці та енергобезпеці. Наприклад, 15 років тому питання кібербезпеки не було взагалі. Проте всі розуміють, що нині це величезний виклик. Енергобезпека – це царина, яку НАТО адаптувало дуже недавно. Проте відкритим питанням лишається, що Альянсу робити далі. Це складне питання, тому що дві ці проблеми переходять за межі традиційних уявлень, що свого часу було сферою державної та приватної відповідальності. Аби забезпечити кібербезпеку або енергетичну безпеку, потрібно буде співпрацювати з приватними компаніями, а не лише з державними, які контролюють інфраструктуру, трубопроводи. І це питання політиків, як співпрацювати в цьому новому поєднанні публічної та приватної відповідальностей. Усі розуміють, що робота в цьому секторі є відмінною від того, з чим НАТО та ЄС доводилося мати справу раніше. Інституційним аспектом є те, як колективно працювати з цими політичними питаннями. Зрозуміло, що Альянс адаптується до нових умов та завдань. Зараз для нього важливо зрозуміти, що вони конкретно значать.
Біографічна нота
Роберт Нурік є експертом Центру з нерозповсюдження ядерної зброї Монтерейського інституту міжнародних відносин (Вашингтон), член Міжнародного інституту стратегічних досліджень, Американської асоціації слов'янськихстудій і Товариства з вивчення Центральної Азії. У 2001-2003 працював директором московської філії фундації Карнегі. Сфера інтересів: зовнішня та оборонна політика Росії, України, країн Балтії та Центральної Азії, реформування НАТО та його вплив на європейську безпеку, американо-російські відносини, контроль за нерозповсюдженням вогнепальної та ядерної зброї.